Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

За 100 метрів від кав’ярні

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Тридцять дві хвилини тому назад Тадаші кинув його хлопець. Через тридцять шість хвилин Новий рік. Ямаґучі настільки погано, що перше, що спало на думку – це напитися, до такого стану, щоб завтра прокинутися біля оперного, або на Сихові. Але, напиватися до такого стану на Новий рік – м’яко кажучи – не дуже. Тому, він вирішив прогулятися, може це якось допоможе. Гуляючи провулками Тадаші добрів до якоїсь кав’ярні. Десь за сто метрів від неї на лавці сидів дуже симпатичний незнайомець. Той гарний, набагато кращий від його колишнього. Волосся в нього таке гарне, блондинисте, пальці, якими цей незнайомець клікає по екрану смартфона червоні від холоду.

Може підійти познайомитися? А що, не кожен день же зустрічаєш таких красенів.

В реальності Ямаґучі не такий сміливий, але тепер ним править не мозок, а відчай.

– Добрий день… ой, вже вечір, – від такої краси всі думки плутаються.

– Чи можу я чимось допомогти Вам? – голос в нього такий же гарний, як і сам хлопець.

– Так, Ви можете дати відповідь на декілька моїх питань? – боже, що він верзе. Але з іншого боку, тож не підійде він і не скаже щось типу: “не проти познайомитися„ – це занадто банально.

– Ви не свідок Єгови? – а що схожий?

– Хах, ні-ні, просто для себе, – чи не вийшло це трохи нервово?

– Тоді добре.

– Як Вас звати? – треба швидко вигадати щось не банальне, бо якщо так піде на далі, то він навіть не запам’ятає Тадаші.

– Цукішіма Кей, – йойки, чимось цей Кей таки схожий на світлячка.

– Ви б не кинули людину просто так за годину до Нового року? – ну не може Ямаґучі не сказати про наболіле.

– Просто так? Ні, я ж не нелюд.

– Ви не навчаєтесь на географа?

– Ні, не люблю цю науку, – чимось вони схожі.

– Ви любите ванільне морозиво? – тепер Ямаґучі блювати хочеться від одної згадки про ваніль.

– Не дуже.

– Вітаю, Ви на нуль відсотків мій колишній хлопець, – Тадаші щиро посміхнувся і поплескав у долоні.

– О боже, наскільки треба бути дурним щоб кинути такого прекрасного хлопця напередодні Нового року? – в очах Цукішіми легко читалося: “твій колишній телепень, а ти дуже гарний„.

– Казали мені, що не варто зустрічатися з майбутнім географом.

– А Ви на кого навчаєтесь? – ура, Цукішіма зацікавився ним. А може це звичайна вічливість?

– На журналіста. А Ви?

– На графічного дизайнера.

– У Вас дуже гарне волосся, Цукішімо, – Кей блондин – а це повна протилежність брюнетам. А колишній Тадаші – брюнет.

– А у Вас чудове ластовиння, – Ямаґучі почервонів, але це ні в якому разі не через те, що йому приємно – просто надворі дуже холодно.

– Йой, дяки за комплімент.

– Вибачте, а як Вас звати?

– Ямаґучі Тадаші.

– Приємно познайомитися.

– Навзаєм.

– Ямаґучі, скільки Вам років?

– Двадцять два, а Вам?

– Двадцять три. В нас не велика різниця у віці, може на ти?

– Я двома руками за, – Тадаші посміхнувся та підвів дві руки.

– Тоді можливо підемо у кав’ярню? – Цукішіма точно зацікавився Тадаші.

– А чом би й ні.

Пройшовши у приміщення Тадаші одразу стало тепло. У кав’ярні немає людей бо, ніхто не сидить та не п’є каву за тринадцять хвилин до Нового року. Вся молодь або біля ялинки, або десь гуляють містом, дехто просто спить чи дивиться якийсь фільм, хтось сидить за одним столом з батьками чи друзями. А Ямаґучі, а Ямаґучі теж сидить за столом, але навпроти Цукішіми. Здивована офіціантка підійшла до них, схоже за сьогодні їх майже ніхто не відвідав. І судячи по тому, що на місті баристи нікого не було – сьогодні вона не лишень офіціантка.

– Доброї ночі, що будете замовляти? – сказала дівчина вже напам’ять завчену фразу.

– Я буду фрапучіно та полуничний торт. А ти, Тадаші?

– Латте та шоколадне тістечко.

– Ваше замовлення буде готове через десять хвилин, – сказала офіціантка і пішла виконувати замовлення.

– Знаєш, мені подобається те, як склалася доля.

– Чому?

– Бо якби той йолоп не кинув мене, я б не зустрів тебе на вулиці і зараз би не зустрічав сей рік з такою чудовою людиною, як ти.

– Доречі, мене теж кинули, але, – Кей перевів погляд на телефон і продовжив: “чотирнадцять хвилин тому„.

– Якраз тоді як я підійшов?

– Майже.

– Брати по нещастю. Хоча, доречніше сказати “по щастю„ , – підмітив Тадаші.

– Бути чесним – я не знайомлюся з людьми на вулиці. Ти виключення.

– Через те, що тебе кинули і ти був у відчаї?

– А ще ти дуже гарний, – від цих слів Ямаґучі почервонів, і на цей раз він не спростує це тим, що на дворі холодно.

– Ти теж.

Через хвилин шість підійшла офіціантка.

– Ваше замовлення, – дівчина поклала спочатку каву на стіл, а потім повернулася з десертами.

– Дякую, – Ямаґучі щиро подякувати та посміхнувся.

– Кажуть: “як Новий рік зустрінеш – так його і проведеш”. Сподіваюся це розповсюджується і на людей. Хочу провести з тобою цей і наступні роки, – Ямаґучі знову почервонів – це вже якась традиція.

– Ми знайомі лише тридцять хвилин, а ти вже таке мені кажеш.

– Не буду приховувати – в мене є до тебе певна симпатія, але коханням це не назвеш, – говорив Цукішіма копирсаючись у торті.

– Взаємно. Певне, якщо ми будемо спілкуватися й на далі – то це може перерости в кохання, – їм не по п’ятнадцять щоб вірити у кохання з першого погляду. Ямаґучі з дитинства непогано розбирався в психології. Це й не дивно, бо мати в нього – психологиня.

– Ще хвилина до Нового року!

– Я б написав на листочку бажання, але підпалити його ми не зможемо.

– Тоді доведеться просто в голові побажати.

Після цих слів Ямаґучі почув бій курантів. Взявшись за горнятка з теплими напоями вони цокнулися ними і в кожного голові пролетіли підозріло схожі думки.

– З Новим роком, Цуккі, – в очах Ямаґучі грали вогники, здається – якійсь пришелепкуваті запускали феєрверки.

– З Новим роком, Тадаші, – в очах Кея було видно світло лампочок, але його окуляри трохи заважали роздивитися.

Сподіваюся, що наступний рік вони теж зустрінуть разом.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь