Header Image

    Мо Жань ніколи не міг знайти собі роботу, яка не набридала б йому вже через декілька годин. Кинувши універ ще на першому курсі, він змінив стільки різних місць роботи, що міг би написати книгу “Де я не хочу працювати”, але йому було надто ліньки займатися навіть цим. Та здається хлопцю посміхнулася вдача, бо він працював на новому місці вже з два тижні і більшість часу насолоджувався процесом.

    Новим місцем була невелика кав’ярня, недалеко від центру міста. Бізнес належав його дядьку, тож влаштуватися сюди було не надто складно. Завдяки місцезнаходженню тут завжди було багато клієнтів тож і зарплата була непогана, як для такої нескладної роботи. Посміхайся клієнтам та вари їх абсолютно несмачні айс латте на мигдальному молоці. Вже на перший день роботи він зрозумів, що якщо фліртувати з відвідувачами, то чайові збільшуються в геометричній прогресії. Тож так, Мо Жаню подобалася ця робота.

    – І після цього він хоче щоб я відвідував його лекції! Цей універ доводить мене більше за тебе, а це ще вміти потрібно! – Сюе Мен майже кричав в трубку, бо тривав період перед сесією і нерви хлопця явно знали кращі й часи. Його двоюрідний брат, на відміну від Мо Жаня навчання не кинув і зараз був на третьому курсі факультету міжнародних відносин.

    – Якщо ти продовжиш так кричати – в мене поплавиться телефон. Ну не хочеш ходити до нього на пари – не ходи.

    Сюе Мен хотів було щось відповісти, але в приміщення кофейні хтось зайшов і Мо Жань швидко поклав трубку.

    Сьогодні було дуже мало відвідувачів, як це завжди бувало в такі дощові дні. Була вже дванадцята ранку, а цей чоловік був чи не десятим клієнтом за день. Весь мокрий з голови до ніг, незнайомець був схожий на роздратованого кота, який мав явно жахливий настрій. На вітання Мо Жаня, відвідувач відповів різким кивком, одразу почавши роздивлятися меню.

    – Що будете замовляти?

    – Американо, – сухо відповів чоловік, а потім помітив вітрину з випічкою. На секунду щось блиснуло в його сурових очах і образ роздратованого кота на мить пропав. Але як тільки він знову подивився на Мо Жаня, вираз обличчя повернувся на минулу позицію, немов би хлопець особисто зіпсував цьому незнайомцю весь день.

    – Вся випічка сьогоднішня, ще тепла навіть, – проговорив бариста стандартну фразу, після якої чоловік продовжив розглядати вітрину ще добрих хвилини півтори. Там був не настільки широкий вибір, тож Мо Жань навіть уявити не міг, що творилося в голові відвідувача. – Я зроблю вам знижку на будь-який десерт чи випічку, що ви візьмете до кави.

    Він не планував бути щедрим, але йому було дуже цікаво, чи подобрішає незнайомець після такого. Він спостерігав як чоловік повільно підняв на нього погляд і як його лице стало ще більш похмурим і навіть розлюченим. Мо Жань явно зробив щось не так, він одразу пожалкував, що взагалі народився з можливістю говорити.

    – По-твоєму я не можу дозволити собі вашу нікчемну випічку? Я виглядаю як людина, у якої не буде грошей на це?! – Слова хлопця чомусь дуже розлютили клієнта, і той, не бажаючи навіть слухати виправдання баристи, стрімко розвернувся до виходу. Дзвоник на дверях своїм бридким звоном оголосив про те що чоловік вийшов, ще більш роздратованим ніж зайшов.

    Мо Жань залишився на самоті з ароматним американо та бажанням вдаритися головою об стіну. Цього юнак робити поки не збирався, адже лице йому було ще потрібно, але був ще ранок і хто зна, можливо під вечір все станеться. Хлопець взяв каву та вже хотів відправити її в смітник, коли кинув погляд на вітрину та помітив гаманець.

    – Тобто він прийшов, накричав на мене але за це залишив тут свій гаманець? Карма сьогодні вирішила запрацювати? – звернувся сам до себе Мо Жань і не приховуючи азарту відкрив знахідку.

    З десяток купюр, монети, чеки з магазинів яким було що найменше років зі сто і якась фотографія. Поглянувши на неї уважніше хлопець не міг стримати подиву. На світлині було троє: незнайомець з похмурим обличчям, біля нього Сює Мен і ще один їх з братом спільний друг. Вони стояли втрьох і виглядали досить мило разом, не дивлячись на вираз обличчя чоловіка. На звороті був напис “Вчителю Чу, на згадку про чудові роки, коли ви були нашим репетитором. До зустрічі в університеті!”.

    Вчитель Чу. Цей чоловік був викладачем його брата? Тепер красти його гроші здавалося вже менш привабливою ідеєю, адже друг його брата – його друг.

    Бар в якому вони сиділи був наповнений запахом міцного алкоголю, безглуздими розмовами і фліртом. Мо Жань, Сюе Мен та той самий їх спільний друг, Ши Мей, сиділи за одним із столиків та ліниво про щось спілкувалися. Не зважаючи на те що а цих двух була сесія на носі, вони все ж знайшли час щоб вибратися в люди, випити та погуляти трохи. Та як на зло, настрою не було у всіх трьох, тож тусовка вийшла така собі.

    – Слухайте хлопці, – згадавши про сьогоднішню згадку, почав Мо Жань, – ви знаєте якогось вчителя Чу?

    – Він був нашим репетитором з математики майже всю школу, – м’яким, як завжди, голосом відповів Ши Мей. – Трохи скупий на емоції чоловік, але в цілому хороша людина.

    – Ага, я сумую іноді за нашими заняттями, – трохи ностальгічно продовжив думку Сюе Мен.

    В голові хлопця відбувся дисонанс, бо з одного боку був злий роздратований відвідувач, а з іншого – репетитор, по якому сумують його учні після закінчення курсу занять. І якому із цих образів вірити поки не зрозуміло.

     

    0 Коментарів