– Нарешті! – виходячи з аудиторії, кричить хлопець.
– Ну як? Скільки? – цікавляться одногрупники.
– Чотири. Він трохи завалив мене питаннями, але, загалом, нормально.
– Ох, як же страшно туди йти, – говорить хтось із натовпу.
– Та не хвилюйтеся ви, три – теж оцінка. Все, мені час бігти.
Хлопець виходить з університету, набираючи номер свого кращого друга.
– Привіт, Мінхо! – доноситься з телефону.
– Привіт, Хані. Ти вже вільний?
– Так, саме йду додому. Іспит був важким, ледь витягнув на четвірку. У тебе як пройшло?
– Також четвірка. Наші плани в силі? О котрій до тебе приїжджати? – цікавиться старший.
– Звісно в силі, що за питання? Приїжджай десь о шостій, мені ще в магазин забігти треба, купити все до вечору.
– Добре, до зустрічі. – відповідає Мінхо і завершує дзвінок.
Хан Джисон та Лі Мінхо кращі друзі з дитинства. Не дивлячись на те, що вчаться вони в різних університетах, кінець сесії в них співпав. Тому, замість святкування з одногрупниками, хлопці вирішили відсвяткувати вдома у Хана. Так набагато комфортніше, ніж тинятися по місту з малознайомими людьми.
Стрілки годинника наближалися до шостої. Джисон вже був вдома та намагався приготувати самгьопсаль, але це виявилося не так просто, як йому здалося спершу. Перші кілька шматків м’яса у нього згоріло. Поки хлопець намагався провітрити приміщення від жахливого запаху, пролунав дзвінок в двері. Мінхо зрозумів, що сталося, як тільки увійшов в квартиру.
– Господи, Джисон, не міг почекати мене? Ти такими темпами дім повністю спалиш, – обурюється Лі, знімаючи взуття.
– Я хотів зробити сюрприз, але трохи відволікся, поки готував. – винувато відповідає Хан.
– Ходімо на кухню, виправимо твій сюрприз. Тільки більше не відволікайся протягом готування, я не завжди буду поруч.
– Дуже прикро, – пробурмотів Джисон собі під ніс.
Закінчивши зі стравою, хлопці взяли всі закуски, алкоголь і пішли у вітальню до телевізору.
– Що подивимось? – питає Хан.
– Вмикай щось легке на фон. За розмовами ми все одно сюжет не вловимо, – злегка сміється Мінхо.
– Так, згоден, – підтримує молодший і натискає на перший в списку сериал.
Як і передбачалося, на екран вони майже не звертали уваги. Тільки через кілька годин, коли розмови трохи втихли, вони спробували вникнути в сюжет.
– Блін, дивимося вже 5 серію, а я нічого не розумію, – сміється Джисон и випиває чарку соджу.
– Так кажеш, ніби ти дивився, а не говорив весь час, не даючи мені слова сказати, – награно обурюється Мінхо і випиває свою.
– Ой, хто б говорив, я тебе хоч не перебивав кожні п’ять хвилин.
– Ага, ти перебивав кожні п’ять секунд.
– Лі Мінхо, ти зараз договоришся і ми поб’ємось, – погрожує жартома Хан, а Лі починає заливатися сміхом.
– Що таке? – дивується Джисон.
– Та я просто згадав наші стосунки в перші дні знайомства, – відповідає, все ще сміючись, Мінхо.
– Ааа, так, весело було, хто б міг подумати, що ми станемо кращим друзями, – сміється молодший.
Спочатку їх спілкування не заладилось. Познайомились вони на дитячому майданчику, коли Мінхо в пісочниці забрав у Джисона відерце, а той у відповідь побив його лопаткою. Прибігли мами, заспокоїли своїх дітей, розговорилися і через деякий час стали хорошими подругами. Хлопчикам довелося часто бачитися. Кожна їх зустріч закінчувалася бійкою, але потім, якимось чудом вони, все-таки, потоваришували.
Розмовляючи про все на світі і згадуючи минулі часи, хлопці випили дві пляшки соджу. Коли теми для розмов закінчилися, вони продовжили дивитися серіал. Молоді люди, що були на екрані почали цілуватися.
– Нарешті вони поцілувались! – говорить Мінхо і повертається до друга, – Що сталося?
– Я хочу цілуватися, – тихо каже Джисон, — алкоголь в голову вдарив, а тут ще й ця пара в серіалі.
– Так давай допоможу, – усміхається хлопець.
– Ахахах, Мінхо, не сміши, – Хан починає посміхатися.
– Ні, я серйозно, – Лі дивиться на друга, від усмішки й сліду не залишилось.
– Правда?
– А що такого? Багато друзів хоч раз цілувалися один з одним, – старший говорить абсолютно серйозно.
– Знаєш… гаразд. Давай. Ми все одно п‘яні, – Джисон повертається повністю до друга, той починає повільно наближатися до нього. Коли їх лиця розділяє кілька сантиметрів, Хан відвертається.
– Щось не так? – Лі дивиться з нерозумінням.
– Все добре, – зніяковіло відповідає Хан, – напевно просто треба на початку діяти швидше, бо коли ти так повільно наближаєшся, мені…
Джисон не встигає договорити, коли чужі губи накривають його власні. Мінхо цілує не поспішаючи. Повільно зминає то верхню, то нижню губу. Через кілька секунд хлопець відсторонюється і дивиться на друга.
– Під «діяти швидше» ти мав на увазі це? – запитує Мінхо, дивлячись молодшому в очі.
– Так, – коротко відповідає Хан і тепер сам цілує друга.
Мінхо одразу переймає ініціативу, притягує Хана ближче й поглиблює поцілунок. Руки Джисона переміщуються на груди Лі, злегка погладжуючи. Мінхо, в свою чергу, охоплює друга під бедрами і усаджує на себе. Коли повітря стає критично мало, вони відсторонюются один від одного й одночасно тараторять:
– Хані, ти мені подобаєшся.
– Мінхо, ти мені подобаєшся.
– Що?
– Що?
Вони обидва замовкають, але через кілька секунд Мінхо порушує тишу:
– Гаразд, давай я перший. Ти мені подобаєшся, Джисон. Вже давно. Я не зізнавався, тому що боявся втратити тебе, якби це було невзаємно. Але після того, як ти погодився на поцілунок зі мною, я подумав, що якщо не скажу це зараз, то не скажу ніколи.
– Мінхо… я сохну по тобі вже третій рік. Спочатку я намагався ігнорувати свої почуття, але зрозумів, що нікуди від них не подінусь. От і вирішив випробувати вдачу, сказавши, що хочу цілуватися, – сміється Хан.
– Джисон, ми два дурня, – сміється Лі й обіймає хлопця.
– Мінхо, – невпевнено говорить Хан.
– Що?
– Може переїдеш до мене? Я хочу бачити тебе частіше одного разу в тиждень. Та й в квартирі жити комфортніше, ніж в гуртожитку.
– Хмм, мені треба подумати. Це такий серйозний крок. Ми тільки вперше поцілувалися, а ти одразу пропонуєш жити разом, – знущається Лі.
– Мінхо, – обурюється Хан і легенько б‘є хлопця в плече, – ми знайомі сто років.
– Гаразд, гаразд, – сміється Лі, – але тільки через те, що без мене ти точно колись спалиш будинок.
Хан злазить з бедер старшого и щось говорить собі під ніс.
– Ну все, більше не буду, вибач Хані, – Мінхо підходить до молодшого і цілує в маківку, – я теж хочу бачити тебе кожен день.
– Так би одразу, – Хан повертається до хлопця і вони знову зливаються в поцілунку.
Додати до улюблених