Переклад з англійської. Оригінал “to join the weyr” by wjh.
Бакуґо Кацукі одружується.
Славнозвісний альфа Король Драконів нарешті одружується. З наймолодшим принцом-бетою Півдня. З ним, Тодорокі Шото.
Шото непокоївся, що дракони збунтуються проти свого короля через те, що той вибрав у пару не омегу. Вони могли розпочати війну проти його рідного королівства — саме цього всіма силами намагався уникнути його батько.
Можна собі уявити, наскільки люті у битві дракони, якщо навіть Енджі Тодорокі не хотів вступати з ними у бій. Після тижня, проведеного тут, серед них, Шото чудово розуміє, чому батько не хотів війни з ними.
Дракони — агресивні, грубуваті, захищають своє, але щирі і співчутливі. Вони будуть боротися до останнього подиху за те, про що дбають, і ніколи не ставлять під сумнів вчинки свого короля. Коли Шото йде коридорами замку, ніхто не задирає носа. Всі слуги Бакуґо ставляться до нього з повагою та чемністю; коли він неохоче звертається до них із проханням, знову і знову запевняють, що щасливі йому служити. На гендер Шото ніхто не скаржиться. У відповідь на його вітання всі доброзичливо посміхаються і легко приймають його у своєму королівстві як майбутню пару короля.
Навіть якщо він не дракон, навіть якщо не зможе виносити дитинчат для короля, Шото відтепер один із них. Він знає це просто з того, як вони ставляться до нього; з того, як, здається, весь двір Бакуґо пильно дивиться на його шрам від опіку, а потім ворожо — на Енджі, коли той приїжджає на весілля.
Шото ніколи не лишають наодинці з батьком. Ніколи. В один із днів, коли альфа підвищує голос і Шото мимоволі відсахується, двоє слуг без вагань встають поміж ними. Незабаром з’являється Бакуґо зі служницею, яка важко і рвано дихає, мабуть саме вона побігла по нього. Альфа Король Драконів швидко, оцінюючи оглядає кімнату. І відпускає всіх трьох слуг кивком і тихим «дякую», а потім сідає біля завмерлого Шото. Від погляду на короля Тодорокі в очах Бакуґо спалахує вогонь, і він стискає щелепи, коли Шото сідає поруч: бета пахне насторожено і злякано. А два могутні альфи оцінюють один одного.
Лише наступного ранку він дізнається про те, що Бакуґо ставить охорону за дверима його покоїв, щоб батько не спробував продовжити розмову віч-на-віч. Коли Шото наступного дня виходить для звичної прогулянки садом, він вибачається перед вартою, але вони тільки посміхаються і запевняють, що раді дотримуватися наказів свого короля і піклуватися про його безпеку.
Те, як вони про нього відгукуються, підтверджує думку, що Бакуґо — хороший король для свого народу. Поки що можна тільки припускати, що він до того ж хороша людина, але що його наречений — хороший правитель, в Шото нема сумнівів.
Чесно кажучи, для Шото все могло закінчитись гірше. Набагато гірше.
У день весілля Шото вперше цілує свого чоловіка.
Поцілунок виходить стриманим та невинним — обидва не вкладають у нього надто багато почуттів, але це приємно. Шото подобається відчуття губ Бакуґо на своїх, і коли вони повертаються до гостей, чоловік обіймає його за талію, притягуючи ближче до себе. Шото не чинить опір, не відчуваючи звичного дискомфорту від фізичного контакту.
Його альфа гарячий, майже як вогонь, але не випалює дотла, як батько, а охоче пропонує його і гріє, і Шото мовчки приймає це тепло. Він ловить себе на тому, що лине до чоловіка все тісніше. Бакуґо наче не заперечує і далеко не відходить, тримає його у полі зору і палкими рубіновими очима пропалює дірки у його шкірі.
Під кінець прийому Шото починає нервувати: час іти у подружні покої.
Не кажучи більше жодного слова, Бакуґо роздягається і забирається в ліжко, заривається білявою головою у подушки і швидко засинає — несподіваність цього приголомшує Шото. Він ще якийсь час спостерігає за чоловіком, потім глибоко зітхає та розслаблюється.
Теж роздягнувшись, Шото, не замислюючись ні про що, забирається до свого альфи у велике ліжко, що манить затишком, і незабаром засинає.
Шото майже впевнений, що Бакуґо дійсно, насправді, хоче з ним спаритися, але почуття власної гідності не дозволяє йому вимагати цього.
Самоповага, благородність, шанобливість — в ньому є те, чого бракувало батьку Шото, скільки він його пам’ятає.
Бакуґо — хороший альфа, хороший король і, зрештою, хороша людина.
На людях вони роблять майже все, що б робила пара; Бакуґо тримає його за руку, обіймає за талію чи плечі та обнюхує.
Перший раз Бакуґо тицяється носом йому у пахучу залозу вранці після весілля. Шото, відчуваючи в’ялість, прокидається повільно, потроху, поки щось починає наближатися до горла. Йому потрібна мить, щоб зрозуміти: це голий Бакуґо, але замість паніки у нього виникає бажання відкрити шию для свого альфи — нехай робить із нею що хоче — і знову заснути.
Коли Шото підставляє йому горло, Бакуґо відсувається, хмикає собі щось під носа, але Шото не може розібрати.
З цього дня Шото завжди прокидається від того, що Бакуґо його обнюхує. Він зупиняється одразу, як розуміє, що Шото прокинувся, і ніколи не робить нічого більшого, хоча Шото цілком усвідомлює, наскільки твердий його альфа. Було б так просто — скиглити і крутитись, поки Бакуґо не продовжить його обнюхувати, але Шото надто соромиться так робити при ранковому світлі.
Принаймні доти, доки не відбувається те, що змушує його хвилювання та сумніви остаточно відступити. Одна жінка приходить влаштовуватися на роботу в пральню, і, поки вона зайнята, в замку губиться її дитинча. Бакуґо під час своєї розминки перед щоденними тренуваннями змушений різко зупинитися — ледь встигає помітити маленьку фігурку, що пропурхнула поруч.
Проходячи повз, Шото зупиняється, вирішивши притулитися до колони і постежити за своїм альфою. Бакуґо доволі м’який з дівчинкою: показує їй своє полум’я та безпечні бенгальські вогники, які Шото бачив лише раз — на весіллі.
Це зігріває щось у його грудях — він і не знав, що може відчути таке.
Бакуґо ловить його пильний погляд, коли мати дівчинки приходить її шукати. Жінка панікує та кричить, а потім лякається ще більше, помітивши, хто її обіймає. Шото посміхається королю і повертається до своїх справ, прямуючи до бібліотеки, поки неясні запевнення Бакуґо затихають за спиною.
Тієї ночі Шото першим роздягається догола і лягає у ліжко. Він чекає під ковдрою та, коли входить Бакуґо, посміхається про себе.
Його альфа гарчить щось собі під носа, а потім помічає Шото і замовкає, припускаючи, що той спить. Він не переконує альфу доти, доки той не пірнає голим у ліжко.
Шото потягується і перекочується на бік, дивлячись на Бакуґо у світлі полум’я їх ліхтарів.
— Альфа.
Бакуґо дивиться на нього, збентежено піднявши голову.
— Бета.
— Я хочу, щоб ти спарився зі мною сьогодні, — каже Шото, не бажаючи більше гаяти час. — Якщо ти захочеш оволодіти мною.
Якийсь час у покоях панує тиша; не така довга, щоб Шото пожалкував про своє рішення, але достатня, щоб змусити його помітно занервувати. А потім сильні руки охоплюють його і притягують ближче, доки вони не притискаються грудьми до грудей.
— Я володів би тобою до кінця наших днів, якби ти захотів, — шепоче Бакуґо йому на вухо.
Шото тремтить, підставляючи горло своєму альфі.
— Тоді я твій.
Припавши до його пахучої залози, Бакуґо треться так довго, доки вони вже не в змозі розрізнити, де чий запах.
— Мій.
Їхні губи зустрічаються в поцілунку, щоб скріпити обіцянку.
Додати до улюблених