Серед гір чиї підніжжя сховані в густих лісах, серед сивих лугів покритих ковилою розкинулось тихе село, небо над яким навіть в найтемніші часи історії залишалось мирним і спокійним – ані кровопролитні війни, ані природні катаклізми не тривожили це Богом забуте місце і може тому люди тут жили надзвичайно добросердечні. А от нових жителів, сім’ю з трьома дітьми, що переїхали сюди з міста за лісом тікаючи від війни, що почалась менше тижня тому і за словами “знаючих” могла дібратись своїми холодними кістлявими руками навіть до тихого села, словом “добросердечні” важко було охарактеризувати, бо вони, скоріш, нелюдимі, а можливо навіть зарозумілі. Незважаючи на це, Баам зрадів звістці про нових людей, оскільки дітей в його рідному селі було не так багато – здебільшого молоді люди виїжджали в місто у пошуках кращого життя, там і створювали сім’ї. Старші нарікали на них, говорили, мов, так і вимре наше село і після смерті їх не згадає ніхто, що колись воно існувало. Лише в спогадах інколи приїжджаючих до бабусь з дідами дітей залишиться це рідне, тепле місце вкрите блідим туманом забуття, як всі світлі спогади дитинства…
Зеркальна поверхня холодної ріки здригнулась від соснової шишки, яку кинув спостерігаючий за відображенням зірок хлопчик. Він як зачаклований вдивлявся в кола, що пішли по потривоженій воді, а потім поглянув на темний ліс на інший стороні річки. Дорослі говорили ніколи не ходити туди, він небезпечний – зайдеш і згубишся навічно в темних лабіринтах гілля, а Баам тимпаче згубиться, бо він і в високих травах може заблукати. Зате в ясному нічному небі заблукати він не може. Пам’ятає кожне сузір’я. Йому не так вже й подобались зірки, але його тішила думка, що в цей час коли він дивиться в небо, подруга, що пішла туди, як сказали вихователі в дитячому будинку, дивиться на нього. Вона часто розповідала про зірок і в такі моменти мала вигляд найщасливішої людини світу, вона забувала про всі проблеми і просто мріяла про те, чого, як їй самій здавалось, ніколи не мала. Вона мріяла стати зіркою, не звертаючи уваги на те що в неї вже є той, хто бачить в ній справжню зірку, що сяє яскравіше будь якої людини. Нажаль Баам був для неї лиш прикрим нагадуванням про реальність в якій вона не ідеальна, не краща за всіх, не “зірка”. Щоб стати зіркою, треба відринути все земне, бо ніщо земне не може бути ідеальним.
Нічний прохолодний вітер навіяв смуток і чудову ідею – показати новому другу цю тиху серпневу ніч, відволікти його від читання, Баам знав, що Кун влітку в таку годину читає якісь розумні книжки. Дім Куна знаходився близько до ріки, тож за якихось три хвилини бігу по холодній від роси траві хлопчик був вже біля невисокого паркану, перелізти який неважке діло. Тихо пройшовши під вікнами матері і сестер друга, Баам дібрався до потрібного йому вікна в кімнату Куна, подумки радіючи, що у цьому дворі не водилось псів і постукав у вікно з якого лилось світло свічей. Довго чекати не довелось, друг виглянув у пошуках порушника тиші. Невдоволений вираз обличчя змінився здивованим.
— Баам? Ти чого тут?
— Хочеш побачити те, що змусить тебе полюбити це місце?
— Величезний купол який захистить нас від війни? – все, про що говорив Кун було пов’язане з війною, не зважаючи на те що ворожа армія навіть не зайшла в їх країну, його тривожність підсовувала картини жахіть війни, хоч йому насправді всією душею хотілось вірити в щасливе майбутнє, як Баам, якого здається не хвилював реальний світ і його проблеми.
— Ні. Це інше, за що ти полюбиш свій новий дім, – Кун лиш зітхнув на це. Знову нового знайомого кудись несе…А Куна несе кудись разом з ним.
— Хвилинку, – вимовивши це, він відійшов від вікна на декілька хвилин, а повернувся вже переодягнений і з гасовим ліхтарем у руці, – ну веди мене, куди хотів.
Так само швидко вони вийшли з двору і побрели до річки через високі пахучі трави. Йшли в тиші, лиш стрекіт коників та спів нічних пташок тривожили нічний спокій. Ніколи не знаєш, коли закінчиться цей ефемерний спокій. Ніколи не знаєш в який ранок прокинешся від вибухів, або запитавши у матері чому вона плаче, отримаєш відповідь від якої серце замре, а внутрішній голос категорично відмовиться сприймати цю жорстоку несправедливу реальність. Завтра відчуття безпеки розвіється над безкрайніми лугами, як прах померлої людини розвіюється разом з її надіями, мріями та бажаннями, лишаючи на згадку відчуття порожнечі в серцях тих, хто вважав померлого частиною свого життя. Це останній день в їх не такому вже й довгому житті, коли вони можуть так просто йти дивитись на зорі з ліхтариком у руці, не думаючи, що це, можливо, останній день спокою і зовсім скоро небо межи високих вкритих лісами гір не буде мирним, випалені луги почорніють, а велика ріка куди кожного літа бігає купатись дітвора почервоніє, наче не чисті води течуть в ній, а кров тих, кого спіймала смерть в холодні обійми. Рай на землі, дитячий спогад затягнутий світлим туманом перетвориться на пекло. Світ забере їх дім, дитинство і віру в людей, але він ніколи не зможе забрати надію, якщо вони самі не захочуть віддавати. Саме життя – це постійна війна, боротьба за місце під сонцем, за свої бажання, за те, щоб стати “зіркою”…Їх світ насправді ніколи не був спокійним чи безпечним. Він просто здавався передбачуваним.
— Ось! – радісно вигукнув Баам махнувши рукою кудись в сторону, як подумав Кун, лісу.
— Ліс?
— Ні, все це місце. Я часто приходжу сюди вночі, щоб поглянути на зорі. Вони так гарно блищать, що очей не відвести. Мені колись сказали, що зорі то душі померлих людей, так би мовити, згадка про них, яка ніколи не зітліє.
Кун тактично промовчав прийнявши рішення не нагадувати про зорепади. Все ж, з таким захопленням Баам розповідав про зорі, що від нього самого погляд відвести було непросто, по незрозумілій причині Кун бажав слухати його антинаукові розповіді. Можливо, йому сподобався оцей сповнений надією, сяючий добротою світлий погляд? Новий друг виглядав як людина, що ніколи не встромить ножа в спину, ніколи не відвернеться, як людина яка може врятувати з полону темряви і для звиклого до постійної війни в сім’ї Куна він був як свіже лісне повітря після задушливої кімнати. За якихось чотири дні звичайна сусідська дитина стала його найдорожчім другом. Здавалось, якщо Баам зникне, то весь світ втратить фарби, стане огидним, нудним і найголовніше – життя втратить будь який сенс. Такого роду думки лякали. Той, хто вірить іншим людям стає потенційною жертвою зради – саме такою була правда всієї його сім’ї.
Якщо закрити серце від людей – ніхто не поранить, тож ховаються від усих слабкі люди, які не зможуть пережити біль принесений зрадою.
“Я важлива людина для нього, як і він для мене?”
Кун навіть сам не помітив, коли перевів погляд з зірок на Баама.
— Коли я дивлюсь на небо, уявляю, наче моя найдорожча людина дивиться з нього на мене, – в ту ж саму секунду, як він це сказав, усмішка спала з обличчя Куна. Він зрозумів, що не настільки дорогий Бааму, як Баам йому і від цього захотілось втопитись от прямо в цій річці. В нього є хтось, хто завжди буде кращим в його очах! Хтось, хто сяє яскравіше за інших. Хтось, кого Кун вже всією душею ненавидить і кому заздрить найчорнішою заздрістю. Відчуття, що в твоєї найближчої людини є хтось кращий за тебе – неймовірна мука.
“Між мною і тією людиною він би вибрав мене? Скоріш за все ні…Чи зможу я колись бути на першому місці для нього?”
Порив прохолодного вітру розтріпав задовге, як для хлопця, волосся і приніс за собою шелест лісу, що вивів із власних тужливих думок.
“А взагалі..Все добре доки він поряд.”
Кун підняв голову до неба, що переливалось міріадами вогнів.
— Дійсно прекрасна ніч.
Додати до улюблених