Яскір пах дивним поєднанням терпких трав, кмина та чимось своїм, особливим, чому навіть назви не було. Його тепла, рожева шкіра так і манила, і Ґеральт під жодними тортурами не зізнався би, що любив вдихати цей аромат. Наприклад, коли Яскір наближався надто близько, притискався, або брав його за руку, говорячи про якийсь дурниці практично під самим вухом. Ґеральт і в звичайний час не вслухався в чужий «потік свідомості», а в такі моменти йому геть блокувало здоровий глузд. Він завмирав, як бовван і виглядав так, ніби в голові вже розчленував музиканта по шматочках, насолоджуючись бажаною тишею. А на ділі глибоко і часто дихав, намагаючись утримати себе від… від сам не знаючи чого.
Яскір говорив багато, дуже багато. Ґеральт починав втомлюватися вже після двадцяти хвилин безперервного «щебетання», хмурився і роздратовано просив друга мовчати частіше та довше. Його благополучно ігнорували. А ще Яскір співав. І це не було великою проблемою, навпаки, до співу Ґеральт мав найменше претензій, але суворості його вигляд не втрачав. Часом він здавався навіть похмурішим ніж зазвичай, коли Яскір діставав свою укулеле, — надто маленьку і зручну, щоб скрізь її з собою носити! — і затягував пісню посеред парку.
Проблемою було те, що на Яскіра
дивилися. Звичайні перехожі, зачаровані прекрасним голосом, як метелики вогнем свічки. Вони не викликали в нього нічого, окрім стійкого бажання розігнати їх усіх до чортової матері. Але він просто застигав позаду музиканта безмовною тінню, не роблячи жодних спроб виставити себе останнім дурнем, і на його тлі Яскір світився ще яскравіше. Захоплюючи погляди та думки простого люду.
Гнати натовп геть і справді було безглуздо, особливо від того, хто вже мав непогану авдиторію на затишному ютуб-каналі. Ґеральта мало цікавили кавери популярних треків, яких там було в надлишку, і все ж таки треба віддати Яскіру належне — він писав і власні пісні про вигадані і не дуже любовні пригоди, нерозділені почуття і про одного ідіота, що зовсім не помічав тонких метафор та вишуканих зізнань, «приправлених» приємними, легкими мелодіями.
Яскір завжди сумнівався, що Ґеральт дивиться його відео, що той взагалі підписаний на нього. Але все одно продовжував вигадувати звивисті, красиві тексти, класти їх на музику, а після десятки разів співати перед Ґеральтом. Йеннефер навіть пропонувала ставку: чи додумається громила самостійно, чи Яскір просто втратить терпіння і скаже прямо, та запевняла, що другий варіант реальніший. Яскір їй не вірив і вважав, що говорити усе в лоба — шлях легкий і не такий вишуканий, як йому хотілося б.
Йеннефер щоразу закочувала очі, втомлено спостерігаючи за муками цієї парочки, нарікаючи на нескінченну людську дурість та очевидність ситуації. З обох сторін. Але втручатися, звісно, не поспішала. Їй також було цікаво, якою саме катастрофою це все закінчиться.
Яскір хотів поцілувати Ґеральта. Він хотів цього завжди, але особливо гостро відчув таку потребу, коли їх серед прогулянки застигла злива. Ґеральт тоді зняв свою куртку, вкриваючи їх від потоків води, і провів так до найближчого притулку.
Вони потім ще довго стояли біля якогось будинку, сховавшись під піддашком, відокремлені від решти світу суцільною сірою стіною. Окрім самого Ґеральта, розглядати там було особливого нічого. Ось Яскір і розглядав, загострюючи особливу увагу на чітко окреслених губах, з яких Ґеральт тут же стер краплі, що стекли з його вологого волосся; давши собі обіцянку написати про них свою найкращу баладу. На поцілунок того разу він теж майже наважився і навіть потягся ближче, прикривши очі для сміливості, але його жест розцінили інакше. Ґеральт просто обійняв його за плече, притискаючи до себе, мовляв, так уже й бути, грійся, мокре ти мишеня. І нічого не сказав.
Ґеральт хотів прогнати це галасливе непорозуміння подалі від себе і в той же час притиснути міцніше і, скоріш за все, вже ніколи не відпускати. Але такі думки вносили розлад у звичну картину світу, викликаючи в душі щось незрозуміле, що не піддавалося осмисленню. Хіба можна хотіти зробити щось таке зі своїм другом? Торкатися, тримати в руках, притуляючись носом у місце між плечем і шиєю, і вдихати глибше… Ні, безперечно, це якесь тимчасове божевілля. Це неправильно.
Ґеральт переконував себе в цьому із завидною завзятістю: Яскір добрий, він друг, він його цінує (хоч і мовчить про це) і навіть захищає. Нерідко траплялося, що до слабенького музиканта приставала гопота з проханнями пояснити за зовнішній вигляд і з явним бажанням розбити обожнювану гітарку об його милу та безглузду голову. Вистачало зазвичай однієї появи із грізним виглядом, аби кривдники втікли, а якщо ні, то Ґеральт завжди був не проти розім’яти кулаки. За один тільки захоплений погляд Яскіра, що обіймав чохол з інструментом, як найбільшу коштовність, він готовий був врізати будь-кому, хто хоч би глянув на нього косо.
Ось так вони й дружили, а всі бажання, що виходили за рамки їх взаємин, Ґеральт намагався відкидати. Хоча не сказати, що був у цьому успішний.
В якийсь момент, майже зневірившись, Яскір ризикнув провернути одну з останніх ідей, що ще в нього були. Йому здалося по-справжньому смішним заспівати для Ґеральта безсмертний хіт Брітні Спірс, бо, чорт забирай, вже кому-кому, а Ґеральту точно варто носити табличку «особливо небезпечний» на грудях. На його широких, потужних грудях, до яких він так хотів… кхм! Тряхнувши головою, хлопець відігнав мислеобрази, що більше заважали та відволікали, і налаштувався. Хотілося якнайшвидше побачити обличчя друга, коли з його вуст поллються рядки «Toxic».
Вони відпочивали теплим липневим вечором біля річки, сидячи просто на траві. Романтичніше за цю обстановку і не придумаєш. Яскір зайняв гарну позу, весь вирівнявся і приготувався співати. Зрештою, якщо і цього разу нічого не вийде (як провалилося безліч спроб до), доведеться змиритися з правотою Йеннефер, а цього робити ой як не хотілося.
«Too high,
Can’t come down.
It’s in the air
And it’s all around.
Can you feel me now?»
Ґеральт заслухався, заплющивши очі, і підставляючи обличчя, яке не виражало якихось сильних емоцій, променям сонця, що повільно спускалося за горизонт. Він й думати не думав про приховані сенси, справжні мотиви чи про щось ще. А просто відпочивав поруч із майже єдиним, кому міг довіряти, і з яким хотів зробити стільки
поганих речей… Плескіт води, далекий сміх дітей з протилежного берега та акомпанемент цикад надавали виконанню Яскіра особливого шарму, чогось фантастично незвичайного, що запам’ятається надовго. І навіть дивний вибір пісні не бентежив слухача. Хоча варто було б задуматися. Десь за хвилину, коли Яскір нарешті стих, притиснувши тонкі пальці до струн, заглушаючи їх, за спиною Ґеральта почулося обурене сопіння: «Ти знову нічого не зрозумів!».
Ґеральт стрепенувся, здивовано дивлячись на друга. Він майже встиг задрімати і справді мало що розумів, і обурення, що обрушилося на нього найбільше. Яскір знову затараторив, але серед божевільного потоку інформації (між «нестерпний довбень», «для кого я все це роблю?!» і «нечуване нахабство!») виразної відповіді так і не було. А коли Ґеральт вказав на це, то удостоївся такого вбивчого погляду від музиканта, що йому точно ніхто не повірив би.
Яскір одним рухом відклав укулеле убік, а другим різко схопив Ґеральта за футболку та потягнув на себе. Най буде що буде! Поки вони двоє розгублені, все це можна буде списати на стан афекту. Але, попри всі побоювання, відштовхувати, лаяти чи бити його не стали. Скоріше, перейняли ініціативу на себе, бо дуже скоро Яскір був повалений на траву, а Ґеральт навис зверху, буквально вп’явшись у його губи поцілунком. Хто би міг повірити!
Після такого знадобилося кілька довгих хвилин, щоб прийти до тями, усвідомити, подихати… А після ще десь годину, аби взаємно пояснити всі спроби позалицятися й ігнор з кожного боку. І ціла вічність попереду, щоб бути разом.
Через день Яскір віддав Йеннефер належну суму.
Додати до улюблених