Був тихий добрий вечір. Польща сидів в гостях у України і балакали. Польща розказував Україні смішні історії, вони сміялись. І раптом Польща подивився на годинник на стіні.
🇵🇱 – ох, восьма година. Мені вже треба йти додому. – сказав Польща з поспішаючою інтонацією.
🇺🇦 – вже? може ти ще трошечки посидиш? – сказала Україна з сумною інтонацією.
🇵🇱 – вибач, але нажаль я не можу.
🇺🇦 – чому?
🇵🇱 – мені треба писати дипломну роботу, яку треба завтра здати
🇺🇦 – ох, дуже шкода.. – Україна засмутилась
Польща сумно подивився на Україну. Він не хотів її ображати, але і вибору у нього не було, адже якщо він не здасть цю роботу, то його виключать з університету.
🇵🇱 – ну не засмучуйся, Україна. Я зможу завтра ще прийти після курсів.
Простояла невелика тиша і Україна спитала.
🇺🇦 – а ти не можеш її зробити у мене? – Україна не втрачає надії
🇵🇱 – хотілося б, але всі папери вдома
🇺🇦 – ну ладно – сумно дивлячись в підлогу промовила Україна.
🇺🇦 – будь ласка, будь дуже обережним! на вулиці вже темно
🇵🇱 – не хвилюйся, все буде добре.
Вони на прощання обійнялися і із вікна Україна проводжала його поглядом.
На вулиці вже майже сіло сонце. Польща не поспішаючим кроком ішов додому. На вулицях нікого не було, стояла мертва тиша, ніби почався зомбі апокаліпсис, це насторожує. Раптом Польща чує кроки позаду нього, хтось за ним іде. Польща звертає на це увагу, але не обертається. Кроки починають швидшати, це вже нервує поляка. Кроки перетворюються на біг і тоді страх пробігся по його тілу. Він обернувся. Але нікого не було. Польща занервувався.
🇵🇱 – може здалося? – промовил і потихеньку пішов далі.
Через декілька секунд кроки знову повернулися. Польща злякався не на жарт. Він пішов швидше, і кроки за ним. Він вирішив обернутися знову. Незнайомець зупинився перед ним. Незнайомець був одягнений в чорну довгу накидку з капюшоном так, що не можна було нічого розгледіти окрім чорної фігури людини.
🇵🇱 – хто ти? чого ти хочеш від мене? – знервонано спитав Польща.
Незнайомець почав потихеньку підходити до нього. Страх скував його тіло, що ноги вже не могли бігти. Він потроху відходив назад від чужинця, але позаду нього був ще один, з такою ж самою накидкою і одною парою чорних нематеріальних крилів. Не встиг Польща побачити його, як він схопив його і одяг на голову мішок і почав відводити його подалі від дороги в сторону кущів, щоб ніхто не побачив. Перший підключився і схопив його руки, щоб другий міг зв’язати їх за спиною. Польща брикався, намагався вибратися, кричав, кликав на допомогу, але через мішок його ледве чутно. Його сумка впала на землю разом з телефоном. Крилатий незнайомець відштовхнув сумку ногою в кущі.
🇵🇱 – відпустіть мене! мені боляче! – кричав поляк через мішок.
Викрадачі в свою чергу мовчали і відводили його в свій підземний бункер, Польща не переставав чинити опір, він все ще думав, що зможе втекти. Бункер був дуже близько і вони почали його обережно спускати. Другий чоловік пішов вперед, щоб підготувати ланцюг. Перший спускав поляка. Коли спустились Польща намагався втекти впавши на підлогу, але чоловік тримав його за руки, щоб у нього не залишалось шансів. Польща продовжував кричати і вириватись. Він обережно розв’язав йому руки не відпускаючи хватки тримав руки зверху, Польща зрозумів, що це його шанс і почав ще сильніше вириватися. Другий зрозумівши ситуацію підбіжав, щоб одягти на його руки наручники на ланцюжку. Ланцюг простягається до стелі і далі до стіни, де можна регулювати довжину ланцюга. Коли Польщі скували руки над головою, то незнайомець відпустив хватку. Поляк був в полу сидячій позі, трохи не залишалось щоб повністю сісти на землю. І перший незнайомець поставив його на коліна, ніби він перед кимось молиться.
– АТ, підтягни ланцюг! – крикнув він другому.
Другий трохи підтягнув ланцюг, щоб він не відчував себе сильно вільним. Польща на свій страх і ризик потроху почав підніматися на ноги, щоб досягти рівня рук і знявши мішок подивитися на тих, хто його викрав. Вони забули про цю деталь, тому перший швидко посадив його назад і щоб більше не міг вставати зв’язав ноги мотузкою. І після цього вони видохнули і зняли капюшони. Це виявились Німеччина і Австрія. Тепер Польща повністю втратив надію на визволення і йому вже нічого не залишалося як кричати на допомогу.
🇵🇱 – Допоможіть! Хто-небудь! Благаю! – тяжко дихаючи максимально голосно кричав поляк.
🇦🇹 – Ану замовкни!! – замахнувся Австрія на Польщу, як вже його рука майже вдарила бідолаху, але різко із темного коридору прилітає магічне кільце, яке сковує його руку в повітрі прям перед ударом. В темряві виявилась Швейцарія.
🇨🇭 – я не дозволю насильства над беззахисними в цьому підвалі. – промовила Швейцарія потихеньку виходячи із темряви на світло. Очі у неї були абсолютно білі, не було зіниць, як і у Німеччини з Австрією, хоча у інших країн вони є. Швейцарія подивилась на мішок на голові у Польщі.
🇨🇭 – чи не занадто мішок? він може задихнутися. – з погордою сказала Швейцарія Німеччині і Австрії.
Швейцарія на відміну від Німеччини і Австрії піклується про безпеку своїх, так скажімо, жертв, хоча це і перша. Швейцарія взяла зі столу шматок тканини і стала позаду Польщі. Різко зняла мішок і швидко зав’язала очі тканиною, щоб він не встигнув когось побачити.
🇵🇱 – я бачив світло! я бачив світло! – чутлі не криком промовив поляк.
Швейцарія стала перед Польщею і подивилась на нього.
🇨🇭 – Польща? – обурено сказала Швейцарія. Обурено подивилась на німців.
🇦🇹 – ехехех. – знервовано сміхнувся Австрія. Швейцарія стримано взбісилась, але промовчала.
🇨🇭 – так, панове, нам треба піти на співбесіду. – Швейцарія відвернулась від них і попрямувала в їхній кабінет в іншому кінці кімнати. Австрія і Німеччина попрямували за нею на останнок кинувши обурений поряд на Польщу. Польща зрозумів, що він один, хоч він і боявся, але знову хотів спробувати звільнитись.
Додати до улюблених