Напевно, це було досягнення. Ітер гордився собою. З невеличкого храма в кінці забутого міста, він один із перших зміг потрапити в найголовнішу церкву їхньої країни. Потрібно здати багато екзаменів, провести чимало ночей за книгами та молитвами, сповідатись в декілька разів частіше, щоб всі гріхи перед поїздкою не могли затьмарити голову. Не тільки Ітер хотів потрапити туди, а й інші підлітки, що вчились з ним. Чи можна було змагатись з ними і відчувати егоїзм у здобутті недосяжного? Святе Письмо навчило Ітера змагатись добрим змагом віри у боротьбі з ворогом, але ж його вірні друзі це не вороги. Хлопець завжди ігнорує глибокі почуття чогось забороненого, того, що не дозволяє в жодному випадку Біблія.
Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки.
Можливо, через його терпеливість до всього, Ітер зміг потрапити в це священне місце. Хлопець гордився собою. Гордився, що юнак з бідної сім‘ї потрапив у столицю, в найголовнішу церкву, що охоплює всі інші в його країні. Він єдиний з далекого поселення отримав лист, що досі приємно зігріває його серце. Тепер він зможе навчитись нового, більше зможе читати, слухати і, можливо, зустрінеться з головним пастором цієї церкви. Ітер думав, що це буде складно, але він зможе до всього звикнути.
Тепер йому хочеться зникнути назавжди.
Вперше на заняттях, Ітер не думав, що його так сильно буде відволікати щось подібне. Ніколи і ніщо не цікавило його більше Святого Письма. Хлопцю жадалось втекти з занять та сховатись далеко, здерти з себе ці нав‘язливі думки, які не хотіли зникати тепер з грішної голови. Ітеру хотілось каятись перед Богом, але Він не зможе пробачити. Чи можливе те, що в Ітера більше не зможе очиститись несприятлива душа? Він відчував себе брудним, ну, бо хто буде так нагло дивитись на головного пастора, насолоджуватись красою обличчя та голосом, що ніжно і плавно в цей час промовляв ще одні рядки Святого Письма, терпляче пояснюючи кожне слово, що хотів донести нам Бог. Ітер навіть не торкнувся свого записника, щоб записати кожне слово промовлене цією людиною. Тихо собі промовляв кожні рядки під ніс, шепчучи собі не самі слова, а голос, що проникав всередину голови та застрягав на місці, не давав забути його. Ітер відчував кожний раз на собі погляд пастора, і він старався прикинутись, що пише хоча б щось. Щоки яскраво горіли полум‘ям. Погляд, який дірявив чужу голову, не давав спокою.
— Нехай… гріхи твої бентежать тебе, таким збентеженням, яке приведе тебе до покаяння… Не намагайся виправдовувати себе анітрохи через свої гріхи.
Здавалось, що пастор Сяо говорив до нього. Звертався тільки до нього та його думок, бо більше нікого не існувало в цій залі. Ні дітей, що тихо писали своїми чорнилами; ні Бога, що дивився за ними і розчаровано споглядав на юнака. Ітеру було соромно за себе, за те, що він уперше піддався такому сильному гріху як спокусі. Чекав так сильно завершення уроку, як ніколи в житті. Після звуку дзвону, Ітер хутчіш загріб у свої руки папірці та інші речі для записів. Від таких поспішних рухів, деякі пензлики глухо впали на підлогу. Хлопець не встиг опуститись за ними, як цей божественний пастор, що глушив всі його невинні думки, підняв їх. Ітер глянув з-під лоба на нього і хотів вже тікати далеко від головного священного вчителя. Очі буквально роздягали і він відчував себе голим перед ним. Хлопцю чи здалось, чи ні, але щойно, на декілька секунд, побачив на лиці пастора усмішку. Йому було весело?
— Ітер Тайо, я помітив, що ти не записував нічого з уроку, – те, як він промовив ім‘я хлопця, змусило ще сильніше труситись і червоніти, – щось трапилось чи тобі було недобре?
«Всі ті, хто упокорюються перед Богом і бажають бути хрещеними, і приходять зі скрушеним серцем, і впокореним духом, і … істинно покаялися в усіх своїх гріхах, будуть прийняті хрещенням у Його Церкву»
— В-вибачте мені… Я дійсно почуваю себе не в тому дусі.
Зуби прокусили губу, йому було надзвичайно огидно від себе, бо він посмів чорнити гідність столичного пастора та обманювати його на очах у Бога! Рука старшого торкнулась чужого лоба. Долоня могла підпалити, спалити шкіру навіть теплим дотиком пальців.
— Краще б ти хворим не приходив на заняття, однак я вражений твоєю витривалістю і стимулом до навчання, незважаючи на своє здоров‘я. Похвально, – пастор Сяо посміхнувся, а Ітер відчув, ніби всередині нього щось ще сильніше скрутилось, стало гірше дихати. Все тіло майже трусилось і могло розвалитись на очах, – але так як ти прийшов сьогодні на заняття, тобі прийдеться вивчити ті заповіді. Вони будуть враховуватись в кінцевому іспиті, ти ж бажаєш стати служителем у цій церкві?
Ітер ледве кивнув і опустив свою голову вниз, дивлячись на чужу чорну рясу. Думки боролись з моралями, але розпуста була сильнішою за все. Ітер ніколи не відчував себе настільки вразливим перед смертним гріхом. Утікай від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла.
— Після вечірньої молитви зайдеш до мене, я тобі наодинці продиктую речення, щоб ти не шукав так довго у нашій бібліотеці, – рука торкнулась білосніжного волосся, Ітеру хотілось приклонитись перед ним на коліна, молитись тільки йому, що він не замітив як погодився на це запрошення. Пензлики повернулись назад у руки, та Ітер швиденько розвернувся, побігши до своєї кімнати. Сяо склав позаду долоні та легенько посміхався, дивлячись на хлопчика, що тікав далеко за кут. Виходячи з зали, тінь не пішла за ним, зникаючи в світлі, як і пастор у тіні.
***
Ітеру було огидно від себе, бридко, непристойно. Він лежав, окутаний одіялом у своєму ліжку, пропускаючи вечірню молитву. Подушка була вся мокра, а сльози текли по обличчю безперестанку. Тіло не могло заспокоїтись, воно було збуджене, а живіт неприємно стискався від кожного руху і подиху. Його думки не змогли очиститись навіть після десятої молитви, навіть після сну. Так виразно ввижається йому болючими думками той пастор. Ітер думав, що якомусь демону-сукубу приглянулось неповинне тіло хлопця. В його думках був лише пастор.
Ітер вже який час дряпав нігтями свою шкіру, намагаючись позбутися всіх гріхів. Тут немає прута для повчання себе. Під нігтями залишались невеликі частинки від покрива, а все тіло червоніло і кровоточило. Порізи відволікали від кожної непристойної думки. Скільки вже Ітер за день, за годину, міг думати про пастора Сяо? Він був всюди. Торкався в місцях, де не можна ніколи в житті. Рукоблудство було одним із найгірших гріхів зі всіх можливих. Теплі долоні досі бачилися, фантомними дотиками проходились по чужій спині, Ітер знову вигинався, знову ще сильніше плакав і благав припинити, але ж нікого в кімнаті немає крім нього. Кого він проситься? Пальці ніг здирали простирадло, а коліна піджимались ближче до живота від нового і нового поштовху всередині нього.
«Невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні прелюбодії, ні мужеложники, ні злодії, ні п’яниці, ні лихословці — Царства Божого не успадкують».
Ітеру, незважаючи на свої страждання і огидність, потрібно було ставати та йти на вечірнє заняття до пастора. До нього, до того, хто зараз не може вийти з його думок. Хотілось кричати від того, що він не може позбутись цієї невідомої сили, бо навіть сильні подряпини не чистили його від бруду. Хлопець ледь вставав, підходячи до дзеркала, дивлячись на своє тіло та лице. Хто побачить його зараз подумає, що Ітер здійснив тілесне й духовне вбивство самого себе. Ітеру потрібна була різка, сходити до сповіді і розплатитись за всі свої думки сьогоднішні перед Богом, перед самим пастором. Руки акуратно заплітали косу, що зіпсувалась під час сну та страждань. Швидко одягнувши на себе чорну рясу, поправляючи хрестик на шиї, він направився до пастора Сяо, який, напевно, вже зачекався його. Пальці сильніше тягнули на себе білу сорочку, потираючи болючі травми.
І Він не живе в несвятих храмах; не може також бруднота або щось нечисте бути прийнятим у царство Бога; тому Він каже вам, прийде час, так, і це буде в останній день, що той, хто брудний, залишиться у своїй брудноті.
Чим ближче він доходив до чужих дверей кабінету, тим гірше йому було. Місяць зазирав через вікна, насміхаючись над ним. Ітеру було неприємно йти по коридору. Він відчував всюди тіні, які тягнулись за ним і хотіли торкнутись його знову. Вони всі хочуть, щоб Ітер навіки потрапив у пекло, щоб він не зміг вернутись назад у священне місце. Хлопцю була потрібна допомога когось, що зможе вичистити все його грішне тіло.
Чи можна попроситись в пастора Сяо прут, щоб він міг покарати хлопця за його непокірні думки?
Долоня акуратно постукала в двері, і Ітер заглянув у чужий кабінет. Старший сидів за столом, при свічках перечитував записи Божі. Коли підняв на нього свій погляд, головою та рукою він запросив до себе. Ітер зайшов, прикриваючи двері, помаленьку підходячи до столу. Те неприємне відчуття знову загострилось, знову стало дихати жах як тяжко.
— Я радий, що ти вирішив до мене зайти, Ітере, – чоловік піднявся, швидко взяв невеличкий стілець і запропонував своєму учню. Хлопець слухняно присів, досі непіднімаючи на вчителя свого погляд. В темноті щоки горіли, – але я дізнався від мого служителя, що ти не з’явився на вечірню молитву.
— Я… – хлопець не знав, що відповісти, руки стискали поділ ряси. Обманювати не хотілось, потрібно було розказати правду, щоб сильніше не поринути в лапи диявола, – я… Я не міг появитись у священному місці повитим гріхом.
— Гріхом? Хіба те місце не могло очистити тебе від нього? – пастор Сяо ходив навколо Ітера, стукаючи каблуком свого взуття. Аура цієї людини тиснула на нього сильніше ніж будь-яка інша еротична фантазія про нього. — Ітер, наскільки цей гріх сильний, що ти не захотів з‘являтись перед Богом?
— М-мені соромно за себе, пасторе Сяо, я не можу показувати себе перед Ним навіть зараз, не можу промовляти Його ім‘я.
Старший зупинився і присів на коліна перед Ітером, дивлячись на його долоні. Цього боявся найбільше за все хлопець. Він хотів висмикнути з чужих рук свої, але не міг, бо відчував себе прикутим на місці. Пальці акуратно забрались під темний одяг, дивлячись на глибокі, червоні подряпини. Сяо шоковано і злісно стиснув руки, а на його лиці брови хмуро зійшлись.
— Зніми з себе рясу, швидко.
Ітер примружив свої очі, схлип почувся по всій кімнаті, а по щокам пішли сльози. Хлопець повільно оголився, прикриваючи своє тіло, ховаючи деякі синці та подряпини. Пастор дивився на нього дуже злісно, але не кричав. Він відійшов і взяв з собою мазь у маленькій баночці, відкриваючи, знову опускаючись на коліна перед Ітером. Пальці підхопили трішки густої речовини, розтираючи її на своїх долонях, обачливо торкаючись чужих подряпин.
— Ітер… Навіщо ти зробив з собою це? – Сяо тихо це запитав, зосередившись лише на пораненій шкірі. Хлопцю хотілось вибачитись перед пастором, але він не розумів це відчуття, взагалі.
— Бог не п-пробачить мене, мені потрібно було почистити с-своє грішне тіло, – Ітер сильніше заплакав, бо руки горіли, болісно, нагадуючи про те, що він зробив з собою.
— Невже, ти принижувався перед Богом тільки через це? – Ітер злякався цих слів, особливо, коли почув їх від самого пастора. Він не піднімав свою голову на хлопця, досі обережно натираючи шкіру.
— Я-я… Я піддався почуттям і емоціям, які не повинен відчувати в жодному разі.
— Ти зробив собі боляче, щоб той неввічливий бачив, як ти каєшся?
Ітер здивовано ахнув, як сам Божий вчитель міг говорити такі слова про Нього?
— Він не не той! Не можна так говорити про Бога, пасторе Сяо!
Вчитель підняв свій погляд на Ітера, а хлопець одночасно і жахнувся, і затремтів від краси його жовтих очей. Зіниці завжди були такими вузькими?
— Якщо через нього мій учень страждає, то я можу відректися від нього.
Руки Сяо сильніше взялись, а його нігті почали рости на очах. Ітер здивовано дивився на свого вчителя, страх майже охоплював все тіло.
— В-ваші руки, п-пасторе Сяо? – хлопець майже закричав, коли той став перед ним і потягнув на себе невідомою силою. Вчитель став у два рази вищим ніж був, на його голові виступали два високих, загострених рога.
— Не бійся мене. – його губи торкались чужої шкіри, зігріваючи потойбічним подихом, здригаючись від кожного дотику. Там, де проходились акуратні поцілунки, невеликі ранки зникали і стягувались. – Я не зроблю тобі боляче так, я зробило це створіння.
— Ви ж пастор, т-так не можна говорити про Бога…
— Я ніколи не був ним і ніколи не був за нього, – тихо говорив, голос став твердим, потойбічним. Свічка, яка горіла на столі, згасла дуже швидко. Очі Сяо світились в темноті, – я прийшов за тобою, за твоїми почуттями, показати тобі, що з тобою зробив він.
— А-але ж не можна підкорятись спокусі.
— Я дозволяю, – швидко проговорив Сяо, обнімаючи тіло своїми демонічними руками Ітера, – ти ж так мріяв про мої дотики.
— Не можна… Не можна так… – демон взяв Ітера за голову, піднімаючи на себе, щоб він глянув йому в очі. Хлопець ніби вже і забув про свої переживання, ніби гіпноз щойно подіяв на нього. Все, що хвилювало його так сильно — зникло.
— Ітер, забудь про нього та його безглузді правила, – кігті підчепили ніжні губи, щоб вони трішки розслабились. Сяо посміхнувся, Ітер відчував це навіть у темноті. – Я стану твоїм Богом, молись тільки мені, ти будеш моїм єдиним служителем.
Ітер не витримав, щось змусило його нахилитись вперед та торкнутись чужих губ, обриваючи всі зв‘язки з своєї релігією, попадаючи в руки до самого демона. Язики їхні сплітаються в єдине ціле, і потопають вони в смертному гріху разом навіки. Хлопчисько вже майже нічого не пам’ятає, думаючи лише про свою раптову закоханість. Він зачепився за чужий темний одяг, потребуючи поцілунків більше і більше.
— Ітер, збережеш мій секрет, і я сховаю тебе від Бога, здійсню всі твої бажання, ти навіки мій.
Додати до улюблених