Ранок, той час , коли встає сонце. Початок чогось нового, наприклад дня. Звук будильника так й залишається найбільш дратівливим для ранку. Через штори, було видно, як наполегливо сонце, пробує пробратися через штори й познущатися й так сонного хлопака. Через сили , він став й направився снідати. По коридору вже було чутно запах чогось їстівного, що так дражнило голодний шлунок. Він був наче дикий вовк, готовий їсти все, що бачить перед собою.
Доречі ми ж таки не познайомили вас з Дазаєм. Дазай, хлопець підліток, що вчиться в старших класах й живе з Одою, його опікуном. В них була завжди своя атмосфера спокою стабільності. Це гріло душу, поки Осаму не підріс й не хотів знайти підробіток, щоб аби як, допомогти Сакуноске з таким об’ємом обов’язків. З одної сторони йому буде легше, але тут на його голову падає ще більш відповідальність, бо Дазай не просто йде на його роботу, а вона для нього не неофіційна.
Це було великим ризиком для обох. Сьогодні той день , коли вони поставлять крапку в спорі. Сьогодні вирішиться питання. Сам бос буде обговорювати це питання з Одою. Дуже хвилююча річ. Всі дуже переживають.
Сніданок вже був готовий. Тому , снідати було рішення дуже смішно швидко. Обмінялися привітанням з “добрим ранком” й кожний пішов снідати. Стояла в кухні тиша. Кожен думав про своє. Осаму жував хліб й знову роздивлявся кухню, котрий вже раз, коли немає нічим зайнятися, окрім снідати.
Кухня..в неї завжди гарно пахло. Відчувалося активне в ній життя. То їсти готовиться, то попивання кави біля форточки, дивлячись на подвір’я, то просто слухання старого радіо від нічого робити. Така насолода була не частою. Тому, такі моменти, були дещо цінні. Грає музика з радіо. Ода сидить читає книгу,а Дазай разом з ним. На фоні грає якась старенька музика, що завжди давала атмосферу спокою. Їхні душеньки, справді відпочивали. Після цього вони йшли спати.
Кожен вже доїв. Було прийнято рішення без слів, що миття посуди буде вирішено після всіх справ. Ода поспішаючи на роботу, хутко зібрався, побажав гарного дня й чим хутіш побіг на маршрутку. Другому нічого не залишилося, як тільки зібратися й закрити будинок.
Крокуючи до школи, від думав про те, що саме сьогодні, він буде працювати разом з Одою. Це означатиме, що він буде проводити з ним більше часу й по можливості допомогати. Хоч характером він не ангел, постійно якийсь витівки, як причина деяких моментів з минулого. Від цього він був дивакуватим для всіх. Оминали сотою дорогою, боячись повернутися й привернути його увагу. Це його вже перестало якось засмучувати. Він напросто прийняв цей факт. Підігрував для всієї картини.
В школі було навіть надто нудно. Єдине, що його раділо зустріти пара знайомих лиць, які будуть його бачити. Це викликало щиру усмішку й радість на душі. Це давало надію на те, що все не так погано. Останній клас й далі вибір, яким шляхом йти. Його близьких друг – Ацуші , вибрав уже спеціальність собі. Допомога тваринам. По ньому це було видно надто очевидно. Брюнет напросто радий, до його друг вже знає по якій течії плисти, а Дазай, що Дазай, він буде плисти просто по течії. Течії життя. Хоча, ні! Як же робота? Точно, робота! Це дає велику надію вже для нього.
Уроки пройшли дуже кволо. Все було надто нудне. Осаму навіть заснув. Слава богу, що його розбудили, коли всі йшли додому. Під час збирання речей в рюкзак, йому хотілося пройтися по парку. Чому б й ні, скажете ви. Він далеко.
Було вирішено піти додому й віднести речі, а згодом й прогулятися. Дорога була не довга на його думку, так як ним заволоділа ідея прогулятися. Дійшовши додому, каштановолосий скинувши портфель хутенько поїв, взяв книгу , навушники та телефон да й пішов. Йому було ліньки перевдягатися зі шкільної форми. Тому , пішов так. Вона доволі комфортна, жалітися буде на неї погано.
По дорозі він бачив, проїжджаючі машини, які знову брудять повітря й стає важко дихати. Вихлопи від машин..фе. Входивши в парк, стало куди легче дихати. Його зустріли пташки. Літали та співали, чуть не танцювали. Підійшовши до лавочки де сидить лише один чолов’яга з рижим гніздом волосся, вони так кумедно літали від подиху повітря. Подумав, подумав й вирішив присісти.
Тихо присівши до рижого незнайомця, каштановолосець вирішив хоча б глянути на нього. Він, рижа голова, навіть не звернув уваги. Вся увага була приділена на один лише екран. Там був якийсь фільм. Хм.. дивиться без звуку? Напевно, що в нього навушники. В нього блакитні очі, таке серйозне та в одночасно зацікавлене лице. Є підозра, що він за нього молодше. Такий низенький. Гномик хех. Трошки ще подивився на гномика й пішов. В нього була затія, покататися на гойдалці.
Ще за далечінь було чути, сварка дітей. Ніхто не міг поділити чия черга. За цей час наш каштан вже зайняв місце. Біля нього зібралися незадоволені дітлахи. Було вирішено, що одного надто наглого хлопця треба скинути. Спроби були марні. За ноги тягнули, за руки тягнули. Просили та благали- все безуспішно. Послали до біса такого поганця й хутком на каруселі на перегонку. Він тільки зло посміхався своїй маленькій перемозі. Ні ну дитина. Аж сміховинно!
Сидіти й просто дивитися на красу природи, було дуже чудесно. Співи пташок, шелест листя. Все це- давало бажання заснути або просто прикрити очі. Думок було ноль. Нічого не хотілося при такому спокою. Просидів він до поки, поки не почало вечоріти. Згадавши , що треба додому, пішов чим хутіш додому. Поспішав, дивився по сторонам, щоб не дай Боже на червоний перейти. Він згадував, що вечором пройде Одасаку й скаже результати . Це давало деяке хвилювання.
Дійшовши додому його зустрів дещо схвильований Ода. Він спочатку промовчав , але згодом запитав:
– Дазай, я думав , що ти вже дома. Ти де був? – тут він зробив крок у бік натякаючи щоб наша біда пройшла й не стояла на порозі.
– Я, я був у парку. Сьогодні була чудесна погода. Пташки співали сьогодні вкрай активно. Відчувають , що скоро пора їм в далекі дороги. – під час цього він пішов перевдягатися. За ним пішов Ода. Й звісно закрив він двері. Коли вони йшли він взнавав всі деталі, тільки Дазай промовчав про дітей, як він не чесно поступив. Єдине, що зробив Сакуноске – це лише став біля стіни, вперся в неї й взявся за голову. Він був на нервах й це було видно.
– Радий чути. Ти так провів спокійно час. Навіть без жодної витівки. Невже школа з’їдає всю твою енергію? – тут він підійшов до нього.
– так, але я радий , до мене там чекають – тут він підняв голову верх , щоб бачити обличчя Сакуноске – ти ж розумієш про кого я?
– Так. Доречі, я хотів поговорити. Ти йди й одягнися до кінця я тебе буду чекати в кухні.
– Про роботу? – на його питання був тільки кивок в знак погодження. Пізніше він вийшов й дав побільше простору
Як тільки Дазай закінчив, було вирішено йти на кухню. Там вже пахло кавою й чимось смачним. Й це було краби! Салат з крабів! Його очі засяяли. На це лише чоловік з червоним волоссям доброю усмішкою посміхнувся й промовив до нового голодного:
– Сідай їж. Ставлю порцію каррі, що ти нічого й не їв. Тому, їж й поговоримо. Я зараз до тебе долучуся. – й тут від нього відвернулися.
– Добре, дякую. Ти робиш каррі? – він прийнявся оминати оминати салат за дві , щоки.
– Звісно. Ну так ось, хотів запитати- тут він включив вся для каррі й гайда готувати- ти хочеш перейти на домашнє навчання?
– Хм..навіщо? – здивовано глянув на фігуру , що додає соус у приправу
– Працювати днем ти не зможеш. Вночі не варіант. Не хочу , щоб ти не висипався ще більш
– Логічно, а як мої друзі й навчання? Це тип мені дадуть учителя для цього?
– Так. Ну, а друзі…це вже через телефон спілкування або в реальному житті, прогулянки. Ну як ти? Згідний?
– Так.
В кімнаті владувала тиша. Кожен думав про своє. Осаму просто радів, що він буде працювати, а Ода, він думав, що робити. Він не очікував , що він так швидко дасть згоду й буде так радісний взятися за роботу. Він просто розумів, що тут на його плечі ляже ще більш відповідальність не дивлячись на те, що бос за. Ну що ж буде то буде. Рано чи пізно він пішов би на роботу, а тут хоча би під його наглядом. Йому тепер треба обговорити багато чого. Наприклад домовитися з директором на рахунок домашнього навчання. Просто надіється щоб все було гаразд. Тут до нього різко заговорили, звернули увагу й збили всі подумки.
– Ей, Одасаку. Тобі хоч нічого не буде, що я буду працювати? Мені все ж таки 15, а не 16 хоча б.
– Думаю, що ні – підперши підборіддя трохи й глянув на брюнета, – я думаю, що проблем може й не бути. Якщо ми всі згодні умовами. – трішки посміхнувся він.
– Радий чути. Коли я зможу працювати? – чуть не крича протараторил хлопак
– З наступного місяця. Тепер мені час. Треба заповнювати документи.
– Невже бос й додому почав давати?- трішки сумував від цієї новини каштановолосець
– Ну тут важливі документи й вони мають бути до завтра готові. На мене поклали таку відповідальність так як головний по документах прихворів.
– Зрозуміло. Значить не буду тобі заважати. Я буду посуду мити.
– Вельми вдячний. Вночі будемо дивитися фільм?
– Невже ти скачав?
– Звісно. Коли була перерва на роботі. Згадав, що ми хотіли його глянути. Тому, скачав.
– Тоді гаразд. Удачі.
– Взаємно.
Після цього кожен зайнявся своїми справами. День доходив кінця. Документи написані, посуда помита, смаколики готові.
Все просто чудесно.
Фільм був жанру фантастика. Герой був письменником, який випадково попав у свій роман й пробував вибратися. Все закінчилося добре. Після перегляду пішли вони спати. Обмінялися побажаннями спокійної ночі й по своїм кімнатам.
Додати до улюблених