Сутінки в Підземному місті не наступали ніколи, а проте корінні жителі завжди знали яка година по щільності туману, який вічно витав у повітрі. Так і зараз, він майже розсіявся, але душок стояв «як в найкращих домах Парижу». Проте у вузькому провулку, де стояли троє людей, ненависний смог ліз у ніс та очі, більше дратуючи ніж заважаючи. Та все ж це було ідеальне прикриття.
-Ти хочеш, щоб ми відвернули увагу його охорони? Серйозно?
Двоє його підопічних імена яких Джейс навіть не намагався запам’ятати дивилися на нього з сумішшю зневаги та недовіри. Той, якого він подумки назвав Піратом через шрам на оці сказав:
– Ти звісно хороший бос, і все таке, маєш вагу в цьому місті, але бляха, грабувати Сілко це безумство. Мені моє життя дорожче.
Його друг, що отримав промовисте прізвисько Шпала додав:
-Заспокойся, Джейс. У тебе своя ніша. Ну завадили поставці, то й що? Зате живий залишився. Не лякай їжака голою дупою. Це я тобі як друг зараз кажу, не думай нічого такого.-посмішка на його обличчі в цей час стала якась перелякана.
Ох, як же заунівцю не подобалась їхня мода так грубо вживати частини тіла. Та й самолюбство було неабияк уражене. Тобто він, один з найвпливовіших жителів підземного міста має просто проковтнути такий плювок в лице? Що ці двоє собі думають?
Поки наш герой всіма правдами й неправдами намагався вберегти себе від подвійного вбивства, Пірат вирішив, що пауза затягнулась.
-Думаю, ми одне одного зрозуміли. Та й невже ти сам не розумієш що програєш? Він старший, мудріший, і, ти вибач звісно, але набагато спокійніший. Повчись у нього, а не поводь себе як школяр.
Джейс почав рахувати від десяти до одного. Ні, він не стане підтверджувати слова про свою незрілість.
Тим часом Шпала, посміливішавши, вирішив розказати те, що так давно боліло:
-Знаєш, у Сілко навіть умови праці кращі, ти ще подякуй нам за те, що ми тут, з тобою. Бляха, коли ти останній раз нам платив?
Десять, дев’ять…
-Ми не повинні слухати кожен твій наказ, бо, бачте, ти така крута шишка. Ми теж жити хочемо, а тобі й байдуже! Розповісти тобі скільки людей в місяць вмирає на твоїй шахті?
Вісім, сім…
– Думаєш звідки у Роберта цей шрам? І навіть знаючи це все, ти приходиш, і просиш нас лягти на плаху заради тебе? Та пішов ти!
Нуль.
Блискавичним рухом витягнувши з кишені срібного кинджала, Джейс відштовхнув Шпалу до стіни. Голова останнього з неприємним «бух» зустрілася з цеглою. Не забуваючи й про другого працівника, він лівою рукою схопив того за горло, трішки піднявши над землею. Важко дихаючи, заунівець оцінив ситуацію: Шпала, що явно вигравав по росту і мав, на секундочку, розв’язані руки, зараз ледве не плакав, явно розгубивши весь запал суперечки, і обережно дивився на кинджал, що тремтів поруч з його шиєю. Пірат же, навіть якби й хотів показати якусь емоцію, то не зміг би: його обличчя багровіло на очах, а пульс під пальцями Джейса, здавалося, зашкалював. Він переміг? Ні, ще ні. Треба поставити цих вискочок на місце. Намагаючись звучати якомога спокійніше, глава клану почав:
-Ви, здається, забуваєтесь, голубки. Якщо я скажу працювати до світанку – ви працюватимете. Якщо я скажу лягти й жерти цю землю – ви ляжете, і будете жерти. Зараз я кажу допомогти мені в делікатній справі. То що ви маєте зробити? – Джейс запитально глянув на високого, котрий так і не зміг видавити з себе ні звуку, а тому активно закивав. – Правильно, filius canis, ви мовчите, і допомагаєте. Не подобається – марш до того вашого Сілко, я нікого не тримаю. Але поки Я ваш бос, і ви самі до мене приходите, ви повинні хоч поважати мене. Від цього моменту, якщо я хоч раз почую від вас «Тикання» в мій бік, чи панібратські висловлювання, а чи будь-яке криве слово, ваш улюблений бос, себто я, відріже цим кинджалом ваші погані язики, і згодує місцевим собакам. Ми одне одного зрозуміли, Роберт? – Тепер погляд перемістився на шрамованого, який так і колихав ніжками над землею. Сині губи пробурмотіли щось схоже на «такзвичайнопустітьбудьласка», а отже Джейс прибрав руки від підопічних, не забувши гидливо витерти лівицю об штани.
Переляканий Шпала, як тільки смуга сталі покинула зону його горла, повільно осів на землю, вже не стримуючи сльози. Пірат, який виявився Робертом, бухикав поруч, жадібно ковтаючи смердюче повітря Зауну. Джейсу більше не хотілося брати їх на завдання, а проте відпустивши їх, він би втратив очки репутації – цей інцидент і так показав, що пора закручувати гайки. тому переборовши бажання заморити їх роботою, заунівець почав розповідати деталі плану.
*//*
Порошинки тихо кружляли в доволі чистому, як на Підземне місто, кабінеті. Безліч кліток з кимось живим всередині були акуратно відсунуті до лівої стіни, аби звільнити місце для коробок з мінімалістичним черепом, що займали майже всю праву сторону кімнати. Джейс, який щойно необережно виліз з вікна, що знаходилось прямо за робочим столом, тихо вилаявся, проклинаючи архітекторів Зауну, що не змогли побудувати міцні карнизи. Серйозно, його хлопці зробили б у сто разів краще. Може, залишити візитку? Нарешті рівно ставши на ноги та з жалем оцінивши дірку на нових штанях, Джейс присвиснув: приміщення і справді було дуже багатим і гарним. Коробки, які, на перший погляд, були чимось достойним уваги, явно були звичайними хімікатами – Джейсу теж такі поставляли. Тому його увагою одразу заволодів письмовий стіл, на якому височіла гора прозорих пакетів, з чимось коричневим усередині. На кожній були ініціали того чи іншого бізнесмена Зауну.
-І хто взагалі залишає таку рідкісну наркоту просто на столі, – хмикнув Джейс, гортаючи податкову книгу, яка лежала там же.-О, «лисячий аміак», як я і думав. Тобі треба краще платити поставникам за мовчання, Сілко.
На уста вже рвалася переможна посмішка, а проте робота тільки починалась. Діставши з похідної сумки майже такі ж прозорі пакетики, та маркер, заунівець почав методично переписувати ініціали на свій замінник. Він навіть мугикав одну з латинських пісень, яка невідь-звідки з’явилася в його мізках. За дверима було тихо, але Джейс знав – ненадовго, тому треба поспішати. Закінчивши з переписуванням, він дістав з тієї ж сумки контейнер з висушеною кавою, яку незадовго до операції дістав завдяки Скай, пославшись на те, що в дівчини цей напій виходить найкраще. Тепер він «на око» сипав ароматну суміш в пакети, часом звіряючись з оригіналом. Покінчивши з цим і, певна річ, забравши цінний порошок собі, Джейс задоволено видав:
-Цікаві відгуки ти отримаєш про цей товар, друже.
Востаннє окинувши поглядом кабінет і запам’ятавши кілька інтер’єрних рішень, Джейс уже хотів лізти назад у вікно, аж тут його увагу привернув срібний кружечок на одній з шухляд. Замкова щілина? Це й справді була вона. І, можливо, нагорі це була звичайна практика, закривати шухляди на ключ, але в Зауні все трималось на авторитеті: якщо ти достатньо грізний, ще одна лінія оборони тобі ні до чого, у твої речі й так не поткнуться. А в грізності Сілко Джейс не сумнівався. Тому й вирішив затриматись на пару хвилин.
-Ну ж бо, розкажи, чого ти насправді бажаєш. – воїстину диявольськи* запитав Джейс шухляду, намагаючись зламати замок улюбленим кинджалом. – Повір, нічого поганого я тобі не зроб… Є!
Нарешті замок піддався, являючи герою стос листів, написаних явно давно – папір встиг пожовкнути. Поклавши ножа поруч, він взяв перший листок. Та не встиг Джейс прочитати й рядка, як за дверима почувся тупіт та голоси:
-Став би я вам голову морочити, вже годину марно сперечаємось. Там точно хтось є!
Шпала? Ні, в плані такого точно не було. Не було ж? Розмова швидко спливла в пам’яті.
-Значить так, ваша робота не складна, такі Irrumators як ви точно впораєтесь: кабінет Мудака знаходиться на другому поверсі, як я туди потраплю не ваше діло. Що ваше – так це охорона на першому, яка змінюється кожні три години. Вам пощастить: відволікати будете не найрозумніших. Яким чином це робитимете, мене не цікавить, маєте протриматись дві години. Головне правило: ні за яких обставин не вести їх на другий поверх, і тим паче в кабінет. Будь-який шум що я видам приверне їхню увагу, а це небажано. Питання є? Чи ще раз вам розжувати?
Вони сиділи в провулку вже годину, і чесно, Джейсу вже почало набридати. Може самому все зробити? Надія на те, що він нарешті піде відпочити розтанула: Пірат підняв руку.
-А де ж в цей час буде Сілко, босс? Хіба він не ночує у себе?
-Питання хороше. Я вже все дізнався. – сказав Джейс. – Цієї ночі його не буде в Зауні зовсім. Містер Мудак продає вкрадений у мене метал якимось Підводникам. Повернеться тільки зранку. Ще щось?
І нарешті вони похитали головами. Алілуя, можна піти поспати! Здавалося, план має спрацювати.
Так бляха, це точно НЕ ТЕ що він казав! Тим часом голоси були все ближче, і Джейс в паніці зачинив шухляду, аби та хоч виглядала як раніше. Щось ще, що може видати його присутність? Час ще є, спокійно.
Замок на дверях клацнув перший раз.
-Якщо я відчиню, і там нікого не буде, ви вдвох пожалкуєте, що взагалі народились. – почулось за дверима.
-Faex! – лайнувся Джейс уже наполовину висячи з вікна. Що ж пішло не так? І чому він ніяк не може вилізти?
Замок на дверях клацнув другий раз.
-Я вас запевняю, там точно крадій! Став би я брехати такому як ви. – голос Пірата чомусь тремтів, і навіть через залізні двері Джейс міг бачити як по його скроні тече цівка поту. Чому ж він так боїться звичайного охоронця?
-Дивись мені, Роберте, інакше твоя служба під загрозою. Та й не тільки служба. – відповів хтось, хто вже не нагадував охоронця.
І тут Джейса як блискавкою вдарило: він знає цю говірку! Тільки одна людина так противно тягне букву Р. Сілко. Але що він тут забув? Чому знає ім’я того, хто взагалі то під прикриттям? Потік питань в його голові був перерваний тим, що Джейсове тіло нарешті повністю вилізло у вікно, і тепер він міг сховатись за стіну, балансуючи на карнизі. Спускатись зараз було б самогубством: хтозна-кого цей Сілко з собою приволік.
Двері відчинились.
Пауза. Хтось різко видихнув, а після цього почувся звук ляпаса. Певно, під загрозою опинилась Піратова щока.
-І де ж ваш хвалений крадій? Для чого ви мене викликали? Ваше щастя, що товар я штовхнув, інакше довелося б штовхнути вас з якогось високого даху! – ледве не кричав Сілко, і Джейс потрохи розслаблявся: отже слідів його перебування не залишилось. А з тими двома він ще розбереться, таки влаштує їм подвійне вбивство.
-Шеф, а у вас був такий кинджал? – тонкий від страху голос Шпали різонув по вухах. Срібний ніж! Як він міг його забути? Думки Джейса метались туди-сюди, намагаючись врятувати хазяїна від нервового зриву. «Треба тікати, – думав заунівець. – Мені тепер хіба чудо допоможе». Дослуховувати діалог не мало більше сенсу: він і так знав що буде. Але навіть стоячи на твердій землі і вишукуючи поглядом ворогів, Джейс почув голос Сілко:
-Подати мені Джейса-Бляха-Талліса!
_______________________________________________________________
* – це така собі пасхалка на серіал “Люцифер”, де головний герой де треба і не треба питав: “What is that you truly desire?”
Від автора;): цього разу без Віктора, але не сумуйте, далі його буде багато, ще набриднути встигне. Як вам розділ? Пишіть відгуки. Всім гарного дня <3
Додати до улюблених