1 глава. Життя перед
Самогубець – людина, яка загинула при спробі втечі від самого себе.
Веслав Брудзиньский
-Ах як же я ненавиджу своє життя. – Я прокидаюся з тією думкою вже довгий час. Є такі неймовірно жахливі дні, коли я замислююся над самогубством. На превеликий жаль або навпаки на радість , я така жалюгідна, що навіть цього не можу зробити.
Якщо подивитися на моє життя із сторони, то вона може здатися іншим людям цілком… Ні навіть не цілком а дуже доброю з порівняно із іншими сім’ями. Ну наприклад у діти сироти або напівсироти, діти з неблагополучних сімей, з бідних сімей яким майже вистачає на їжу цей список можна продовжувати може не безкінечно але достатньо довго. Намевно можна сказати що в кожної людини в житті є свої труднощі, у когось важкі а у когось нестерпні. Тепер давайте дружно скинемось із моста із даху багатоповерхівки, або навть… Можу перераховувати різні способи попращатися із життям. Незважаючи не це всі люди не бажають це робити, тому що кожна людина ціную своє життя незважаючи на ці труднощі. Але не всі люди можуть справитись навіть із навигляд не дуже важкими труднощами у їхньому житті.
Отже, мене звати Аліса, мені 18 років, навчаюсь я на першому курсі університету на факультеті історії . Давайте спочатку розповім про свою родину. Мама працює кухарем, як не важко зрозуміти вона дуже смачно готує, а батько працює вчителем літератури. Від батька мені передалося любов до книг. А також у мене є бабця яка мене ненавидить за те що я є в цьому світі. Вона цього не приховує вона багато разів мені говорила “Чому ти народилася?”, “Навіщо ти живеш взагалі?”. Я б залюбки сказала навіщо! Але й сама не знаю навіщо.
Ви мабуть гадаєте, чому я задумуюсь за те щоб зробити самогубство, тільки за слів бабусі?
Звичайно, ні! Одне слово булінг. Багато дітей, підлітків, молодь та навіть дорослі стикаються із цим кожен день.
Мені звичайно повезло що це не був дуже масштабній булінг. Але підколи зі сторони та викидання моїх речей в смітник була у нас в класі ніби традиція.
Але є щось. Ми живемо в квартирі, і коли вся сім’я дома ми за день лише можемо перекинутись кількома словами. Ми в сім’ї начебто кожен сам за себе. Таке відчуття що у нас лише є одне щось спільне це загальне місце проживання. Також я не маю друзів. Але це вже моя вина, бо не люблю спілкуватися з людьми. Хвилинку я вам збрехала у мене є одна подруга, не знаю як ми потоваришували але факт з цією людиною цікаво проводити час. Я вважаю що найстрашніша істота на нашій землі це людина.
Напевно я просто жаліюсь і здаюся жалюгідною. Але як є. Мене не потрібно втішати, просто вислухати щоб стало спокійно на душі. Для самогубства цих причин мало це розумію навіть справжньому телепні. Але ця думка у мене крутиться в голові не перший день і не місяць.
Ось сьогодні я вирішила це зробити. В інтернеті на різних сайтах написані різні способи закінчити своє життя. В той час коли я читала ті статті, у мене з’явилось одне запитання. Якщо майже всім людям із дитинства говорили що самогубство це гріх, це погано і так багато різних організацій які боряться із цим і допомагають таким людям як і я, то якого біса стільки багато сайтів із заголовками: «Способи самогубства», «П’ять способів самогубства», «Знайдено цікавий спосіб здійснити самогубство» та інші.
Стою перед дзеркалом біля раковини, дивлюсь то на себе у відображенню дзеркала, то на лезо ножа. Моє лице розтягнулось в сумній посмішці.
Хах моє життя сьогодні закінчиться і з наступного дня не заважатиму жити іншим.
Лезом ножа проводжу від зап’ястя до ліктя кілька разів на обох руках. Ніж був дуже гострий та холодний, так неприємно було торкатись ним до шкіри. Він з легкістю зробив порізи на моїх руках, із них швитко потекла тепла червона кров.
– Хороший сьогодні день 13 грудня. Стільки справ я могла зробити протягом життя але нічого не планувала і не уявляю що я б могла зробити в цьому житті.
Потроху спускаюсь на підлогу, притуляюсь спиною до ванної. Спочатку була біль і усвідомлення в своїй голові що я кою але просто сижу і дивлюсь в одну точку у ванній кімтатті. Помалу моя свідомість затуманює розум і я ніби засинаю. І остання моя думка: “Чи будуть рідні за мною сумувати?”.
Додати до улюблених