Сьогодні останній іспит цього року, а я проспала. Такі думки мелькали в голові, поки я бігла на зупинку, ясно розуміючи, що якщо не встигну, то мені пряма дорога на перездачу, тобто не зможу поїхати з групою на практику, відповідно, і там отримаю “не залік”. Підстава на підставі. Ще й маршрутка так повільно тягнеться, неначе знущаючись: “Дуля тобі, а не іспит”.
Скриплячи гальмами, автобус зупиняється, двері не встигли відкритися, як я вилітаю і біжу до факультету, поглянувши на годинник в коридорі, помічаю, що у мене в запасі є ще декілька хвилин. Трохи заспокоївшись, уповільнюю темп, поправляючи легку білу блузу з невеликим вирізом, яка не витримала ранкову тисняву в транспорті і таки пом’ялася, бордова спідниця почувалась дещо краще. Піднімаючись на другий поверх, помічаю купку нервових студентів, які намагаються хтось перечитує конспектии, хтось снідає, а хтось просто базікає.
– Всім привіт, – хто відповів, хто просто махнув головою, – ну що, вона вже прийшла? Іспит же в дев’ять? – запитую, дістаючи зошит, маючи намір і собі почитати що-небудь, а що? Може, що і запам’ятаю.- Ага, в девять то він, в дев’ять, тільки вона вже загнала в кабінет першу п’ятірку, сказала що чекає ще двох або трьох і починає. – відповіла мені Діана, вона вчилася зі мною в одній групі і була милою дівчиною з довгим русявим волоссям і зеленими очима.
– А які там місця залишилися, не знаєш?
– Неа, – дівчина повернулася до свого конспекту.
– Ви знаєте, як то кажуть: “перед смертю не надихаєшся”? Я ще довго чекати буду? – почувся за спиною голос Семашко Тетяни Олександрівни – мого сьогоднішнього ката.
Напевно, слід трохи про неї розповісти. Досить приваблива жінка років тридцяти п’яти. Сама по собі вона мені здалася досить милою, невеликого зросту, з модельною короткою стрижкою. На перших лекціях це миле, на перший погляд, створіння завжди ходило з посмішкою і привітно схиляло голову, поки ти щось розповідав. Але коли дійшов час до оцінок, мені здалося, що її посмішка саркастична, а ось тепер я майже була упевнена, що вона знущається. Я повільно обернулася. Таки точно знущається. Стоїть в дверях, обпершись спиною до одвірка, склавши руки на грудях, і все з цією ж нахабною посмішкою. Уся така у своїх бежевих брюках, що обтягнули її привабливі стегна, білій сорочці, на якій вона розстебнула верхні гудзики, заманюючи погляд все глибше, і в піджаку трохи світліше за брюки, він був розстібнутим а рукава підкочені. І чому вона завжди шикарно виглядає? Їх що, десь цьому навчають?!
Так от, ця мила і поза сумнівом приваблива особа просто виводить мене з себе. Вона занизила мені оцінки і не поставила небхідні для стипендї бали. І ось сьогодні я бажала перетворити свою трійку в таку бажану четвірку. Я подивилася в її блакитні очі і забула, що я тут роблю. Так, знаєте, нелегко витримати, коли тобі подобається твій викладач, але при цьому вона жахливе стерво. Махнула головою, відганяючи невчасні думки, я знову налаштувалася на тихий голос викладачки.
– Ну давайте, хто найсміливіший? – заманюючи студентів, вона пройшла до аудиторії, але за нею ніхто не пішов. Я ж, по дурості своїй, поки двері ще не зачинились, вирішили подивитися, які там місця залишилися. Подивитися-то я подивилася, але і Тетяна Олександрівна поглянула на мене, вона стояла, спираючись на парту стегном, прямо навпроти мене:
– Заходите, раз більше ніхто не наважився, закривайте двері. – стиснула ручку дверей, останній раз окинула страждальним поглядом дванадцять пар очей, що переполохано дивилися. Навіть здалось, що хтось мене перехрестив. Переступивши поріг аудиторії, зрозуміла, чому – залишилися тільки два місця: на першій парті, – прямо навпроти викладача, і ще одне за столом, поруч з нею. У голові невгомонно азбукою Морзе останній тарганчик вистукував “SOS”. Робити нічого, сідаю за парту навпроти усміхненого ката, помічаю її погляд:
– Беріть білет і залікову книжку мені на стіл, – вона стояла все на тому ж місці, безперервно оглядаючи аудиторію у пошуках шпаргалок. Я свої добре сховала, ну я так думала. Йду за екзаменаційним білетом, акуратно перебираю, витягаю один і тут же дивлюся на номер – “18”, ну хоч не “13”, і на тому спасибі.
Пройшла десь половина відведеного часу, в голові думок майже не залишилося. Прийшов час діставати шпаргалки. Декілька знаходилися у мене в сумці, їх можна було дістати під приводом “ручку пошукати”, дві або три були в бюстгальтері, про що я думала, коли їх туди сховала?! І ще парочка була акуратно приколена до внутрішнього боку спідниці знизу. Мені майже пощастило, потрібні були якраз на спідниці, всього лише потрібно піймати момент. Тетяна Олександрівна неначе приросла, притулившись стегном до свого столу, і їй відкривався прекрасний вид на мою парту. Роблячи вигляд, що я поправляю свій одяг, поправила комір блузи і рукою провела по стегну, обсмикуючи спідницю вниз. Залишивши руку на коліні, я на короткий час повернулася до питань білету. Як тільки Тетяна пішла до задніх парт, що б перервати тихий шепіт двох подруг, я загорнула край спідниці і відірвала потрібну шпору. Не так вже і складно. Але не встигла я і слова прочитати, як мій мучитель повернувся, цього разу всівшись на свій стілець, вільно витягнувши ноги під столом.
Поки її погляд блукав по моїх соратниках по нещастю, я косилася вниз, на заповітний шматочок паперу з відповідями, нервово кусаючи губи. Боязко піднявши голову, я зустрічаюся з холодними блакитними очима навпроти, а вони спрямовувалися на мої губи, від чого я мимоволі провела по них язиком і знову їх прикусила. Що це вона відвела погляд, це було зніяковіння чи мені здалося?!
– Що там у вас? – почулось у мене десь над головою, поки я була захоплена думками.
– Ем, нічого, – протянула я, намагаючись засунути шпаргалку за пояс спідниці.
– А якщо пошукати? – не встигла я нічого сказати, як вона поклала руку мені на живіт і запустила довгі тонкі пальці мені за пояс, я приголомшений дивився в її очі і відчував, як обпалюється шкіра там, де вона веде рукою.
– А це тоді що? – запитала, підносячи мені під ніс шпаргалку.
– Ой, і як воно там опинилось, – вирішила я зіскочити.
Поклавши руку мені на стегно, несильно стискаючи його нігтями, вона нахилилася до мого вуха і ледве чутно прошепотіла:
– Нестеренко, списуватимеш – покараю. – Усе тіло стиснулося і напружилося, від її дихання біля моєї шиї. Мурашки, приємними хвилями пройшлися по моєму тілу, а найбільше мені хотілося, що б її рука так і залишалася на моєму стегні, а, може, і не лише там. Вона випрямилася і пішла до свого столу:
– Візьми свої речі і сідай біля мене, – вона рукою провела по стільцю поруч. Ось і як змусити себе піднятися, як угамувати тремтіння в тілі? Сказати кому – не повірять, адже для інших це була цілком банальна ситуація – вона спалила мене за списуванням, підійшла забрати шпору, щось сказала, для більшості це була можливість щось списати, тому те ніхто і не дивився на нас.
Я, не відводячи очей від свого мучителя, повільно піднімаюся, тремтячими пальцями збираю речі, притискаючи їх до себе, повільно рухаюся до місця відбуття покарання.
– Сміливіше, я не кусаюся, – усмішка прикрасила її губи. Довелося прикусити язик, що б не ляпнути: “А шкода”. Сідаю, намагаюся дивитися на написані мною відповіді, але думки зовсім не про те, і букви танцюють перед очима. Я скоса поглядаю на Семашко, а та, з обличчям повним незворушності, оглядає на моїх одногрупників. Я повільно насолоджуюся кожним сантиметром її прекрасного обличчя. Веду погляд вниз: тонкий ніс, злегка пухкі губки, акуратне підборіддя, чітка лінія вилиць, тонка довга шия, мій погляд завмирає на декольте, легке покашлювання з її боку примушує мене відвести погляд. Невже вона помітила?! Що ж вона зі мною робить.
Не кліпаючи, дивлюся в стіл перед собою, лівою рукою стискаю край спідниці, намагаючись відволіктися і угамувати пульсацію внизу живота, що з’являлася при одному тільки косому погляді на жінку поруч. Краєм ока я помічаю, як вона нахиляється в мою сторону, і її рука накриває мою:
– Спідницю зіжмакаєш, – наші погляди зустрічаються, – не нервуй. – Легко їй говорити, ще і її долоня поверх моєї, чому вона до мене торкається? Чому у неї такі ніжні дотики? А в наступну мить вона примружила хитрий погляд і поклавши долоню на моє коліно, почала рухати долонею вгору все вище і вище, задираючи мою спідницю в складки на стегнах. Я сиділа нерухомо, моє тіло заніміло, могла лише відчувати її долоню, або, навіть не так, хотіла відчувати тільки її долоню, дуже хотілося дізнатися, що буде далі.
Я, зібравшись з силами, обвела поглядом аудиторію, ніхто нічого не помічав, усі були зосереджені на своєму. Вид на те, що було у нас під столом, закривала задня стінка. Її очі недобре блиснули, і вона відірвала ті дві шпаргалки, що залишилися:
– Кмітливо, – прошепотів мій особистий мучитель, її погляд від моїх очей опустився вниз, мені здається, я навіть відчула, як він пройшовся шиєю, кключицями і на мить завмер в улоговинці між грудей. І все, вона відсторонилася, неначе нічого і не було. Я сиділа як овоч ще хвилини дві, поки не прийшов час першого сміливця відповідати. Розгладила руками спідницю, знову поправила блузу, перечитала свою відповідь, як-небудь, на жаль, що вийшло, і приготувалася відповідати наступній. Я не могла вже сидіти на місці, тим більше, сидіти поряд з нею.
Коли Євген, той самий сміливець, отримав свою трійку і вихором вилетів, а ніхто так і не наважився зайняти його місце. Не знаю, звідки у мене взялася сміливість, але я вирішила розіграти цю карту. А саме: я поклала свою тремтячу долоню на її коліно і рушила трохи вгору. От нахаба?! Я таки отримала те, чого чекала. Спочатку вона від здивування розширила очі і втупилася прямо перед собою, я відчула, як напружуються м’язи під моєю рукою. Тетяна перевела погляд вниз на мою руку, а потім на мене, я тремтячими губами намагалася вимовити:
– Можна тепер я відповідатиму? – вона лише кивнула, з цікавістю спостерігаючи за мною.
Я повернулась і сіла обличчям до неї, закинувши ногу на ногу і поклавши на коліно листок з відповідями. Вона ж сіла впівоберта до мене та стала уважно слухати. Навіть не знаю, чи довго я відповідала, чи були мої слова правильні, чи правда вона мене слухала. Відповідаючи, я намагалася тримати зоровий контакт, вона ж, час від часу, відводила погляд на аудиторію, або ж уважно, наче вивчаючи, дивилася на мене. Коли я закінчила, вона деякий час мовчки дивилася на мене:
– Добре. Трійка з плюсом влаштує? – від здивування я відкрила було рот.
“Що? Скільки мук заради того ж результату, що був би “автоматом”?!
– Я хоч би чотири хотіла. – я була зсмучена, але розуміла, що просити і сперечатися немає сенсу.
– Ну, ти сама повинна розуміти, що твоя відповідь не тягне на четвірку. За старання я згодна підвищити лиш трохи. – вона потягнулася до моєї залікової книжки. Відкрила її, розписалася, але віддавати мені її не поспішала:
– Зайдеш після усіх за заліковкою, – вона відклала убік нещасну синю книжечку, тим самим не залишивши мені можливості заперечити. Ох, і любить вона, щоб останнє слово було за нею. Мені нічого не залишалося, як покірно погодитися, зібрати речі і виповзти в коридор на тремтячих ногах. Що ж вона задумала?!
Я притуляюся спиною до дверей і важко дихаю, неначе пробігла стометрівку. До мене відразу підбігли одногрупники з питаннями що і як. Коротко, без особливих подробиць, розповіла, це їх неабияк злякало, це мене трохи втішило.
Очікування було тяжким і млосним, сильно лякала невідомість. Так пройшло десь години три. За цей час я встигла посидіти на усіх горизонтальних поверхнях в корпусі, нервово знищила булку з маком у буфеті, попліткувала з дівчиною що їх продавала, навіть хотіла було стрельнути сигарету у когось з курців, але так і не наважилась. Коли я в десятий раз перечитувала інформацію із стендів недалеко від кабінету Тетяни Олександрівни, побачила як та виходить, озирається на всі боки і, помічаючи мене, киває, запрошуючи увійти. І знову у роті все пересохнуло, а в голові миготливий знак питання. Вона дивиться на мене, все так само тримаючи руки на грудях і злегка примруживши очі, вона вже зняла піджак, відкинувши його на стілець поруч.
– Ну що, я ж говорила, що покараю тебе за списування. – на її вусиах ледь помітна посмішка.
– Може не варто? – трохи не скиглячи, запитала я. Що можна чекати від цієї жінки, і чому вона зі мною грається?
– Потрібно, Нестеренко, потрібно.
– Мене, взагалі-то, Ганною звуть, – собі під ніс, але це виявилося досить голосно, і я не сумнівалася, що вона почула.
– Ти щось сказала, Нестеренко? – знову в тоні ця іронія.
Деякий час ми стояли мовчки, я, колупаючи каблуком нові дірки в старій підлозі, дивилася під ноги, вона, все так само притулившись стегном до столу, уважно дивилася на мене, я не бачила цього напевно, але відчувала.
– Почекай мене трохи, – перерваши мовчанку, вона зібрала документи і вийшла.
Я трохи розслабилася, голосно видихнула, підійшла до перших парт і сіла на стілець. Оглядівшись навкруги, я помітила на столі викладачки стопку шпаргалок, що вона зібрала, десь там були і мої. І тут я згадала, що ще дві були в ліфчику. Ніколи не повторюйте моїх помилок, все що я можу сказати. Не думаючи ні про що, розстібаю ще два гудзички на блузі для зручності, акуратно запускаю пальці в одну з чашок ліфа, дістаю шпаргалку і кидаю на стіл. Стук дверей. Розгублено піднімаю очі, все тримаючи руку на грудях, Тетяна Олександрівна на миті застигла в дверях, дивлячись прямо мені в очі, повільно починає наближатися. Я відчуваю, як щоки заливаються фарбою, і знову мимоволі кусаю губи.
Продовжуючи дивитися мені в очі, вона спирається однією рукою на стіл поруч, трохи нахиляється і запускає холодні пальці другої руки до мене в бюстгальтер, ледве вони торкнулися грудей, я відчула, як від ніжних, майже невловимих пальців, тілом наче пройшось розряд. Сіпнулася і не змогла стримати тихий стогін. Тетяна перевела погляд на мої губи і злегка прикусила свої:
– І як ти списувати з них збиралася? – знущається ще.
– Вас би відволікла і списала. – здається, вона і не думала забирати свою руку.
– Як же, якщо не секрет? – дивиться на мене з викликом.
Я подаюся трохи вперед, запускаю руку їй у волосся, притягую до себе, злегка торкаюся її губ, вона не проти, відповідає, її м’які губи поступово стають одним цілим з моїми. Тримаючи руку вже на її шиї відчуваю, як пульс почастішав і дихання стало переривчастим, відстороняється після поцілунку і, кусаючи свої губи, уважно дивиться на мене:
– Збирайся і чекай мене на парковці. – покірно киваю, зараз я була готова зробити все, що завгодно, аби знову торкнутися її. Коли вже узяла до рук сумку та піднялася, рушаючи до дверей, Семашко окликнула мене, потім підійшла, посміхнулася і застебнула гудзички на моїй блузі вище, під самий верх:
– Ось так ось краще.
І я вийшла, не вірячи в те, що сталося, і не знаючи, що буде далі, але безперечно хотіла, щоб це далі – було.
На парковці я почекала Тетяну хвилин десять, нарізуючи круги туди-сюди. Коли я її побачила, вона вже не була тією, що вела у мене пари, приймала іспит, і навіть не тою, що цілувала мене в аудиторії. Вона була легкою, світлою, очі мали приємний, але невідоме мені досі світло, посміхалася щиро, по-справжньому, легко. Я дивилася на те, як Тетяна наближається, із завмиранням серця.
Відкривши своє авто, запропонувала мені сісти, а потім вона вільно і спокійно поклала руку мені на коліно.
– Куди ми поїдемо? – я не боялася, але все таки нервовість нікуди не поділася, і не знала, чого чекати від цієї непередбачуваної жінки.
– Ти ж в гуртожитку живеш? – я кивнула. – Значить, явно не до тебе. Я хочу запитати, ти ж знаєш що буде, якщо ми поїдемо до мене? – вона уважно вдивлялася мені в обличчя.
– Більш ніж, – я поклала свою долоню поверх її і легенький стиснула, посміхаючись відображенню в її розширених зіницях.
Деякий час ми їхали в тиші, лише іноді переглядалися один з одним. Мені хотілося стільки усього запитати, але я не наважувалась. Вона – мій викладач, вона викликає в мені просто ураган емоцій, ми цілувалися, а я все не могла наважитись. Прочистившись горло, я почала:
– І часто ви так іспити закінчуєте? – я дивилася прямо перед собою, на мелькаючу розмітку під колесами. Я помітила, як вона на мить обернулася до мене:
– Ні. – вона озирнулася на всі боки, змінюючи смугу руху. – Ти моє маленьке виключення, – моє німе здивування було для неї знаком продовжувати.
– Я давно звернула на тебе увагу. Корисно іноді послухати, про що шепочеться молодь в коридорах. Почула, що тобі подобаються дівчата. Вирішила придивитися до тебе, але ти була в стосунках. І ось нещодавно я дізналася, що ти розлучилася зі своєю дівчиною. – вона під’їхала і запаркувалась біля будинку.
Я знала, що однокурсники люблять обговорювати моє особисте життя, але що б так, що навіть викладачі знають. Шок. А з дівчиною, Сашкой, ми розлучилися досить нещодавно.Вона була милою, але, чим більше ми спілкувалися, тим менше спільного знаходили. І вирішили не мучити один одного. Я, правда, увесь вечір заїдала горе солодким.
– Ясноо. І хто ж кого спокусив тоді, – примружившись, дивлюся на неї.
Вона посміхнулася, я мимоволі посміхнулася у відповідь:
– Значить, один один. – вона озирнулася. – Ми вже приїхали.
Вийшовши з машини, ми пішли до під’їзду, а там сходинками на третій поверх, я почекала доки жінка відкриє двері і пропустить мене всередину, там ми опинилися в досить світлому коридорчику, який, як і його хазяйка, був в бежевих тонах. Поки я стояла і оглядалася, вона підійшла ззаду і притиснулася спини, обвивши руками талію, поцілувала в шию. Це було дуже несподівано: завжди строга і неприступна. Я ніколи не могла уявити, що вона може бути такою, та ще і зі мною.
– Нестеренко, чому застигла? – кусає мочку вуха, – знімай взуття і проходь.
Круто обертаюся, притискаю її до себе і припадаю до губ, пристрасно цілую, уриваючись для слів:
– Мене…звуть…Ганною, – і наостанок, укусила жінку за нижню губу. Тетяна лише посміхнулася і почала підштовхувати мене у бік спальні. Я здивовано підняла брову:
– Отак відразу?
Тетяна підійшла до мене і почала розстібати гудзики на моїй блузі, відчувала, як вона знову будить в мені приємні почуття, від чого кидало в жар:
– Менше тексту, Нестеренко. – легка усмішка скрасила її обличчя, коли вона нігтями провела по моєму животу, відправивши блузу на підлогу, здається, їй подобається мене зачіпати так. Я дивилася на неї зверху вниз, як виявилося, вона була хоч і трохи, але все таки нижче мене. Вона потягнулася рукою до мого волосся і відкинула пару шпильок на підлогу, після чого моє довге, русяве волосся розсипалося каскадом:
– Ось так краще, – я лише притягнула її до себе і поцілувала її холодні губи, намагаючись передати їм якомога більше тепла, в цьому поцілунку стягнула з неї піджак. Висмикнула блузу з брюк і легенький провела нігтями по попереку, потім трохи сильніше, вона лише прикусила мені губу. Поки я мучилася з її блузою, намагаючись на дотик розстебнути гудзики, вона вже стягувала з мене спідницю і покривала мої груди поцілунками, підштовхуючи в бік ліжка.
Коли я вже в одній білизні сиділа на краю ліжка, а Тетяна сиділа у мене на колінах, тільки у цей момент я побачила, яка вона тендітна, як була тонка і ніжна її шкіра, як вона солодко зітхала, від чого її маленькі, акуратні груди високо підіймалися. Я хотіла її, в голові не було думок, я відчувала тільки її руки, що блукали моїм тілом, губи, що цілували, залишаючи засоси. Повітря ставало густішим. Хотілося розтягнути цей момент як можна на довше, і сповна насолодитися його солодким присмаком. Кожен її стогін був все сильніший і відвертіший.
Ми прокинулися, коли за вікном було вже темно. Точніше, прокинулася я, і, як завжди, своєю незграбністю розбудила свою жінку. Так, з цієї миті я знала – вона буде моєю.
– Ти ж не думаєш вислизнути від мене? – коли я трохи підвелася, її ніжка лягла поверх моєї і придавила до ліжка.
– Що? Ні. Тільки не зараз. – напевно, мою посмішку можна було назвати безглуздою.
– Це добре, адже я так тебе і не покарала, – вона сіла на мене зверху, – за списування.
Додати до улюблених