“Булочка з корицею і кава, таак, ідеально” – ось про що мріяла я, ідучи коридором у бік столової, але, не судилось. Двері заступника декана широко відкрилися, трохи не прибивши мене до стіни, і перед мною з’явилася наша староста. Дівчина була уся червона, в очах стояли сльози, вона все ще щось мукала собі під ніс схоже на вибачення. Притискаючи до себе купу паперів і стопку залікових книжок, спробувала закрити двері. Коли у неї нічого не вийшло і лише верхні заліковки сповзли на підлогу, я злегка підіпхнула двері, і вони м’яко закрилися. Настя сіла на підлогу збираючи, як вона сказала: “ці бридкі залікові книжки”.
– Ну що знову сталося-то? – розуміючи, що вже нікуди не встигну, сіла біля неї, допомогти зібрати речі.
– Та твоя ж улюблена, трясця їй, як завжди вперлась. Я думала вона залік усім поставить, а вона половину відклала. Сказала після чотирьох підійти, я почала пояснювати, що мені на роботу, так вона ще накричала на мене. – ми вже все підняли і підійшли до вікна, куди вона і скинула ті теки та заліковки, що ми їй здали.
– І чого це вона моя улюблена? – обережно запитала я, намагаючись не червоніти зайвий раз, щоб не викликати підозр.
– Ну, а як же, другий курсач у неї пишеш, деякі і перший не змогли дописати. – гмикнула дівчина, трамбуючи у свою сумку усі теки і залікові книжки.
– У мене просто тема така, що тільки вона підходить. Та і нормальна вона, просто злити її не потрібно, – а це уже чиста правда.
– Ну та. Слухай, – ось тут уже я напружилася, – зараз дівчата свої роботи привезуть, вони забрали їх виправляти, ти не могла б їх віднести до неї. На тебе вона кричати не буде.
– Ага, а більше нічого тобі не зробити? – з усмішкою запитала я.
– Ну давай, ти вирішиш з нею, а я домовлюся з істориком за твою п’ятірку. – щенячими оченятами дивилося на мене це чудо, а я доки обмірковувала її спокусливу пропозицію.
– Гаразд, тільки історія – це занадто просто, я потім ще щось придумаю.
– Для тебе все, що завгодно, – вона кинулася мені на шию і цмокнула в щоку.
– Дівчата, з оцим всим ідіть в інше місце, – почувся десь зовсім поряд холодний голос. І я, знаючи, хто там стоїть, так і не змогла повернутись. Настя почала щось лепетати, але та лише хмикнула та пішла далі.
– Твою ж… – я стояла, прикривши очі долонею. Староста початку мене заспокоювати, нічого ж такого. Якби вона лише знала справжню причину моєї реакції.
Дві години очікування пройшли нудно і нервово. Я таки випила каву і на додаток покусала собі всі губи. Трохи не провалилася під землю, коли заступник декана, повертаючись до себе, кивнула мені і запросила за собою в кабінет. Відкривши двері, вона, з повною незворушністю на обличчі, зачекала поки пройду я, потім закрила на ключ двері за собою. Я ж мовчки всілася на стілець біля її столу, кинувши на стіл залікові книжки та теки.
– Націлувалася? – не дивлячись на мене, запитала жінка, щось шукаючи на столі, мене це починало дратувати.
– Ну, Тань. – грізний погляд. – Господи, це ж був просто поцілунок в щоку.
– Нестеренко, ти зовсім від рук відбилася, – склавши руки на грудях, стомлено констатувала жінка, опускаючись в своє крісло.
– Ну так хто винен?
– Я не зрозуміла? – здивовано підняла брову Тетяна Олександрівна.
– Ну, а хто пропадає усі дні в цьому університеті, набрав собі купу студентів. – відклавши сумку, встала і підійшла до неї, опустивши руки на її плечі початку злегка їх розминати, вона ж відкинулася на спинку і уперлася головою мені в живіт.
– Пробач. Ця нова посада просто забирає у мене всі сили і час.
– Я знаю і хвилююся, – я нахилилася і цмокнула її світлу маківку. – Мені не вистачає тебе поруч. – доки вона сиділа тихо, я розстебнувши верхні гудзики на блузі, запустила руки на її груди, злегка стискаючи її через тканину бюстгальтера. Не витримавши, вона потягнула мене за руку і змусила сісти до себе на коліна. Ну і правильно, так те зручніше. І як тільки я вже було хотіла повернутися до гудзиків, що ще тримали на ній блузку, вона перехопила мої руки, завела їх за спину, припавши губами до вуха, з жаром прошепотіла:
– А знаєш, як скучила я? – поцілунки пестили мою шию, ключиці. Спритними пальчиками вона розстібала кнопки на моїй кофтині, прокладаючи так шлях губами до грудей. Покінчивши з цим, вона обсмикнула вниз бюстгальтер, і її гарячі губи накрили мій затверділий сосок, від чого я подалася вперед і притиснулася до неї. Вільною рукою вона залізла під край моєї джинсової спідниці, пробираючись по стегну вище. Але тканина спідниці не давала їй повного доступу. Тетяна, роздратовано засопівши, змусила мене піднятися, розстебнула три гудзики на спідниці, ривком обсмикнула її вниз, туди ж відправилася і білизна. Вставши поряд зі мною, таки відпустила мої руки, що вже злегка заніміли. Вона дивилася на мене і в її погляді читалася посмішка і неприховане задоволення. Одночасно кусаючи мене за шию, увійшла в мене, від несподіванки я сіпнулася і, щоб не застогнати, прикусила себе за губу. Коли я сперлася руками позаду себе об стіл і хотіла сісти на нього, вона відсмикувала мене і не дала цього зробити. Замість цього почала рухати своїми пальчиками, цілувати мою шию, напевно залишаючи засоси. Коліна почали тремтіти, і чим сильніше я стискала стегна, тим швидше рухались спритні пальчики Тетяни, від чого тремтіння пробирало тіло. Я, тягнула її за волосся і чіплялася за плечі. Відчувши мене, вона, не виймаючи своїх пальців, сіла назад на стілець, притягуючи мене за собою. Чому я зраділа, а то боялася, що ще трохи і звалюся. Виявившись на рідних колінах, притиснулася усім тілом до Тетяни, а вона, зарившись носом в моє сплутане волосся, уткнулася в шию, обіймала і погладжувала мене по спині.
– Мене Соня запросила до себе додому на пару днів. – ми сиділи в квартирі Семашко і дивилися якийсь фільм. Я сиділа на підлозі, спершись на її ноги, а вона сиділа заклавши увесь диван конспектами, курсовими і рефератами, намагалася працювати. Ось саме, що намагалася, по тому, як її пальці перебирали моє волосся, можна було сказати, що вона навіть не хоче зосереджуватись на роботі.
– У вас же сесія починається? – її рука завмерла.
– Ну та. Ще один залік, і з понеділка іспити. Залік у нас вже стоїть, староста повинна залікові принести на підпис. А так, в четвер нас забере її батько, а в неділю з ранку ми на автобусі приїдемо.
– Нестеренко, а ти ростеш. – усміхнулася жінка. – Ще пару місяців назад ти б у мене згоду випрошувала, а зараз просто ставиш перед фактом.
– Мені є у кого вчитися. – я піднялася і поцілувала її в губи. – Мені вже час.
– Може залишишся? Ну скільки можна жити в тому жахливому гуртожитку? – вона притягнула мене до себе і посадила прямо на розкладені документи.
– Не можу, завтра з ранку в універ потрібно, а я нічого з собою не взяла.
– Подзвони Зінкевич, нехай вранці принесе все.
– Та ну, вона і так на мене криво дивиться і нудить, що я не показую їй свою мадам. Так що, мадам, на жаль, мушу іти. У тебе теж чимало роботи на вечір, не хочу заважати. – цмокнувши жінку на прощання, ухилившись від її руки, що мітила на моє м’яке місце, взулася і вийшла з такої любої мені квартири.
В четвер батько Соні приїхав ще о шістій ранку, і вже дуже довго чекав доки ми спустимо речі: Сонін мотлох, який вона копила в нашій кімнаті чотири роки навчання. Краще б я залишилася в місті, поспала б хоч подовше. Батько подруги, Павло, досить приємний чоловік сорока з хвостиком років, але схожість з Сонею видавали хіба що сіро-сині як і у неї очі. Їхати нам було хвилин сорок, так що і в машині поспати нам не вдалося, ну як нам, мені.
Після приїзду, мама Соні нагодувала нас і, щоб якось розтрусити животи, ми знову зайнялися речами і ще години дві витратили на це. Я валялася на ліжку, звісивши голову вниз, спостерігала за тим, як Соня розставляє по кімнаті речі. То у неї в шафу все не влізло, то книги не в тому порядку стояли, то ще щось. Спочатку, чесно, пробувала в чомусь допомагати, але, зрозумівши, що вона розбереться і без мене, пішла в нірвану, іноді повертаючись і відповідаючи на повідомлення Тані, на мене зараз не звертали уваги, і я не боялась зайвих запитань.
– Ходімо на пляж? – неочікувано пролунало над вухом.
– Куди? – перепитала я, перевертаючись і опускаючи ноги на підлогу.
– Ну на пляж – пісочок, вода, голі люди навкруги.
– Ти ж плавати не вмієш. – йти кудись ну капец як не хотілося.
– Ну ходити і лежати ж вмію. Ти поплаваєш. Ну? – подивившись в ці сіро-блакитні очі, я зрозуміла, що не можу відмовити і, до того ж, вона рідко кудись хоче піти сама, отже не треба упустити цей момент.
– Ходімо.
Ну якщо назвати не порослі очеретом і усипані піском двадцять метрів берега пляжем, то так, це був він, хоча тут навіть був дерев’яний пірс, і в цілому було непогано. Соня, розстеливши свій каремат, уляглася на нього і, сказавши, що без неї його понесе вітер, відправила мене до води. Таке відчуття, що вона вирішила вигуляти мене. Манипуляторша.
Залишивши біля неї одяг і взуття, я пішла до води. Холодний пісок приємно лоскотав ступні, а дрібні камінчики у води кололи, але все одно було досить приємно. Оскільки літо лише вступало у свої права, вода була ще чистою, та і що бажаючих відкрити сезон було небагато. Окрім нас, на пляжі були дві сім’ї з дітьми – але вони ніяк не наважувалися навіть скинути з себе одяг, і компанія молодих людей трохи далі. А у воді плескалися два якісь хлопці, і парочка закоханих так і прилипнула один до одного, зайшовши по коліна у воду.
Можна, звичайно, було б стрибнути у воду з пірсу, але я побоялася судом, що можуть з’явитися, і вирішила заходити у воду поступово. Ух, а вода виявилася ще холоднішою, ніж я думала, але нічого, зараз постою і далі піду, або на берег повернуся. Але, хтось вирішив інакше. На мене налетіла якась купа тіл і я плюхнулася усією масою у воду. Насамперед, коли я вибралася з під тіла, що придавило мене, я підскочила і рвонула до берега, де мене вже чекала Соня з піднятим рушником. Вихопивши у неї з рук рушник, плюхнулася мокрою дупою на її килимок і укуталася з голова.
– Вибачте нам, хлопці не хотіли, щоб і вас зачепило. – незнайомий голос змусив підняти голову, і я побачила привабливу блондинку, що стояла біля нас і викручувала. Я лише видавила з себе посмішку типу “гаразд, вже чого тут”. Начебто вона повинна була піти, але вона не поспішала.
– Катя? – якось несміливо запитала у неї Соня, дівчина енергійно кивнула.
– Сонь, та я сама думаю ти чи ні. – доки дівчата вітались, я намагалася уловити суть, але тут до блондинки підійшов і обійняв зі спини хлопець.
– Ну, Кать, йдемо вже, і не дуйся, хлопці ж просто пожартували.
– А може ви до нас? – запитала дівчина, гіпнотизуючи Соню, і вона, судячи з усього, просто не могла їй відмовити, та і я б не змогла.
Поки ми пленталися до їх компанії, Соня встигла мені розповісти, що це молода вчителька з їх школи, і що вони раніше гуляли в одній компанії, оскільки різниця у віці була не великою. Просиділи ми з цією відверто приємною компанією досить довго, повернулися додому вже увечері. Нагулявшись і накупавшись, нас ще і додому привезли. Я не могла дочекатися вечора, коли Соня вже ляже, що б вийти на балкон і спокійно поговорити з Танею.
Нарешті, прийнявши душ, вона уляглася з книгою на ліжко, залишивши мені місце біля стіни. І я вислизнула на балкон, прикривши за собою двері. Тетяна відповіла майже відразу, адже вже чекала мого дзвінка. Ми як завжди заговорились на абсолютно відсторонені теми, і тут я зрозуміла, що забула рік її народження:
– Слухай, а якого ти року народження?
– Эмм, ну взагалі-то вісімдесят сьомого.
– А чого я думала, що девяностого?
– А я звідки знаю. – вона розсміялася, це був тихий смішок, від якого і моє обличчя розтягнулося в посмішці.
– Я скучила.
– Я теж.
Поговоривши ще буквально пару хвилин, ми розпрощалися, побажавши один одному добраніч. Сховавши телефон в кишеню і відірвавши погляд від двору і людей похилого віку, що все ще сиділи на лавочці, я обернулася і трохи не впала, тихо вилаявшись по себе. Через вікно кухні, тримаючи під носом кухоль з чимось, на мене, зіщуливши погляд, дивилася Соня, на ній була світла піжама, а русяве волосся залишилося не зібраним, і додавало химерності образу. Ну хто б не злякався?
– Девяностого року!? Це ж скільки їй!? – не встигла я і поріг кухні переступити, Соня почала підраховувати.
– Ну взагалі-то вісімдесят сьомого. І підслуховувати негарно.
– Ого, це скільки їй. – її обличчя видавало явний розумовий процес. – Ого, гаразд, вона така стара чи що?! – тихо шипіла подруга, побоюючись розбудити батьків.
– Вона не стара. – я сподівалася, що напівтемрява на кухні не видала того, як я почервоніла.
– Ну, а хоч хто вона? – не вгамовувалася Софія, йдучи за мною по п’ятах в спальню, де я вже залізла під ковдру на її ліжку, де ми повинні були спати.
– Слухай, а твій вісімдесят сьомий рік ревнувати не буде, що ми разом спимо? – буркнувши у відповідь “ні”, я відвернулася до стіни. Ох, чую і дістанеться мені від неї стьобу на найближчий час.
– Дівчатка, ну ви і соні, сніданок стигне, давайте вже піднімайтеся. – нас розбудив голос Зінкевич старшої, тому що саму жінку я не бачила, оскільки і не відкривала очі. Подруга почала крутитись і бубоніти про те, що пора вставати. Я погодилася з нею і відправила її першою у ванну – хоч хвилин п’ятнадцять спокійно подрімаю. Тому що ця диво-жінка півночі то упиралася в мене своєю дупою, то ноги і руки на мене закидала. Не заздрю я її чоловічкові в майбутньому. Раділа я недовго, Соня, повернувшись, відправила сонну мене у ванну, а сама плюхнулася назад в ліжко. Я бачила!
Поснідали ми оладочками з варенням і чаєм – смачно, це не наша общажная вівсянка на швидку руку. А потім вирішили поїхати до бабусі. Ну, добре, бабуся це святе, це потрібно. Ми сіли в машину, а я намагалася не дивитися на Соню, тому що мені здавалося, що вона знову почне підколювати мене.
Збиралися і саджалися ми удвічі довше, ніж їхали. І бабуся знову почала нас годувати, я ж рада була тому, що етап з річкою ми вже пройшли, а то ще пару таких днів, і я вже комплексуватиму, надіваючи купальник. Потім бабуся попросила нас обірвати черешню, ну як нас, попросила вона Соню, але, дивлячись на подругу, я зрозуміла, що без мене ніяк. Ну та я і не проти, потрібно ж якось віддячити за те, що вони мене прийняли, нагодували, потім ще раз нагодували, і ще раз.
Ідея лізти на дерево мені не сподобалася, але ще більше не сподобалася ідея того, що поліз Соня. Так, це її бабуся і таке інше, але не можу я змусити дівчину лізти на дерево, краще вже я сама. Перші хвилин тридцять було все добре, навіть відмінно, я методично обривала гілку за гілкою, Соня, пересуваючи за собою драбину і відерце, обривала там, де діставала. Спершу ми в рот відправляли більше ніж у відро, але оскома і кісточки зробили свою справу і черешні ми наїлися, до наступного літа так точно. У міру того, як руки забарвлювалися липким, червоним соком, зайняття ставало все нудніше.
Я обірвала усю середину, залишилася пара гілок ближче до Соні. Трохи підвівшись і перемістивши усю масу тіла на ногу, що спиралася на стоовбур дерева, просунула ліву ногу на гілку вище, і тільки зробила на неї упор, почула гучний хрускіт і, зламуючи на шляху дрібні гілочки, полетіла вниз. Почула переляканий крик, але не мій, він був десь збоку, а після нього удар потилицею об щось тверде, і провал в темряву.
Розплющила очі я вже на землі, і на мені згори лежало ще і відро зібраних мною черешьнь, а біля мене стояло усе сімейство Зінкевич.
– Дитинко, з тобою все добре? Боже та що ж це таке?! – почала голосити сива жінка, сплескуючи руками і не знаючи як до мене підступитися. – Це кров?
– Я не знаю. – піднявши голову я подивилася на червоне місиво з черешень, в якому я лежала.
– Так, спокійно. Мам, не нагнітай. – біля мене присіла мама Соні, я вже хотіла було піднятися, але жінка рукою зупинила мене, наказуючи лежати. – Ганно, я лікар, лежи спокійно. – у відповідь я видали лиш щось незрозуміле.
Жінка умілими рухами обмацала мене, зробивши висновок, що це не кров, а сік, і що явних ушкоджень немає. Потім вони з чоловіком спробували мене підняти, але коли я поскаржилася на поколювання в нозі і легке запаморочення, мене поклали назад. А далі, тітка Оля вже дзвонила в приймальню місцевої лікарні, щоб вони чекали нас. Соня була увесь час поруч і просила вибачення.
У лікарні мене відразу направили на рентген, а потім відвели в окрему оглядову, і вже одягнена у білий халат з бейджом мама Соні, сказала лежати тихо на боці, і чекати її зі знімками. Я лежала тихо, і як тільки прикривала очі, Соня відразу починала мене будити, тому що їй було суворо наказано не дати мені заснути.
– Ань, ти як, нормально? – винувато почала Соня.
– Та все добре. Тільки, ти не бачила мій телефон? – я пошарила руками по кишенях так і не знайшовши смартфон.
– Ой, його здається мама забрала, вона щось говорила про дзвінок твої батькам.
– Вона що?! Соня, якого біса твоя мати робить?! Йди забери у неї телефон, не вистачало, щоб вона ще моїй матусі подзвонила.
Але тітка Оля нас випередила, вона зайшла, розмахуючи знімками:
– Так, у тебе все добре. Тільки невелика тріщина в гомілці, легкий струс і пара подряпин. Можна без гіпсу, еластичним бинтом, думаю, обійдемося. – жінка навіть злегка посміхалася.
– Так, добре, дякую. – перебивши жінку, заторохтіла я. – А мій телефон у вас? – жінка важко видихнула і навіть, показалося, закотила очі.
– Молодь, тільки ваші телефони вас і цікавлять. У мене, я вже подзвонила, скоро повинні приїхати твоя тітка, мила жінка, до речі.
– Кому ви подзвонили? – рідна тітка була тисяч за п’ять кілометрів звідси.
– Ну тітці Тані, ну власне це вона телефонувала а я відповіла і все пояснила, не хвилюйся. – жінка передала мені телефон, і я, проглянувши список дзвінків, трохи не впала знову. Ой що буде. Я видавила слабку вдячність і упіймавши повний жалю погляд Софії, зрозуміла, чому вона матері так мало розповідає – ця жінка неможлива.
“Ой що буде” почалося вже хвилин так через двадцять. Залишаючись в тій же оглядовій, медсестра туго забинтувала мені ногу, і сказала доки лежати. І я лежала, одяг, забруднений соком, неприємно липнув до тіла, хотілося пити і скоріше змити з себе це усе. Соня люб’язно погодилася сходити за водою. І ось я лежу, дивлюся в стелю, почувши скрип дверей, я вже зраділа поверненню подруги :
– Ну нарешті. – протягнула я, піднімаючись на ліктях.
– Нестеренко, ти мене дивуєш.
– Ну, Тань. – жінка підійшла ближче.
– Це що, кров? – вона схопилася за серце, я хотіла підскочила до неї, але тітка Оля, що прийшла разом з Таней, усадила її на кушетку, біля мене.
– Це сік, сік, подивися. Спробуй. – відтягнувши край футболки, я намагалася підсунути його ближче до обличчя Тетяни, щоб вона змогла розглянути або навіть спробувати.
– Заспокойся, я просто перехвилювала. – вона накрила своєю холодною долонею мої, що все ще тремтіли, я опинилася в її обіймах, розуміючи, що з очей так і ллються сльози.
– Як ти так швидко приїхала?
– Кинула усі справи і летіла як ненормальна.
– Ти і правда ненормальна, раз приїхала. – я шепотіла це на її вухо, навіть не звертаючи уваги на матір подруги, що стояла з повним подивом на обличчі і дивилася на нас.
– Хіба я могла інакше? Як ти себе почуваєш? – Таня узяла себе в руки перша. Стерла з мого обличчя сльози і, тримаючи руки на щоках, заглянула в мої очі.
– Так-так, це усе дрібниці. Мені вже краще.
– Це добре. – нас відволіу якийсь шум в дверях.
– Тет… – заїкаючись почала Соня.
– Тітка Тетяна, я вас якось знайомила, ти ж пам’ятаєш? – зробивши наголос на перших і останніх словах, я сподівалася, що подруга все зрозуміє.
– Ах, ця тітка Тетяна?! – якось занадто театрально сказала дівчина, з нервовою усмішкою на обличчі.
– Так, саме вона. Дякую, за воду. – я протягнула руку за пляшкою, що тримала Соня.
– А, та на здоров’я. – подруга так і не відподила погляду з Тетяни, а сама жінка сиділа дуже тихо.
– Ну що, ми можемо їхати додому, що скажете? – перервала гнітюче мовчання старша Зінкевич.
– Я думаю, ми заберемо речі Ганни і поїдемо.
– А може залишимося на ніч? – мені не хотілося повертатися так швидко назад, а потім просто сидіти днями в гуртожитку, оскільки вже лікарі попередили, що ногу навантажувати не можна.
– Ти правда цього хочеш? – я кивнула, поруч мама Соні висловилася, що теж буде не проти, і що вони навіть заради цього залишаться на ніч у будинку у бабусі, і так усім вистачить місця, та і мені нагляд лікаря не завадить.
– Ну, я, правда, не знаю, – не наважувалась Таня. – Давайте приїдемо до вас додому, а потім вже вирішимо.
– О так, будь ласка, мені здається, що у мене цей сік скрізь, я так хочу його змити. – усі розсміялися, ну і добре, потрібно ж якось розрядити обстановку.
Опинившись в квартирі, мама подруги відразу відправилася на кухню, батько десь завіявся, а ми з Таней і Сонею відправилися до кімнати подруги, а, ні, з нами була ще гнітюча тиша.
– Так, ви ну це того… – Соня стояла перед нами, підбираючи слова.
– Соня, якщо ти хочеш сказати про це комусь, я думаю. – почала Тетяна, заламуючи пальці підбирати слова, такою нервовою я її ніколи не бачила.
– Ай, та ні. У мене усі питання до неї, – вона вказала на мене пальцем, – ти чому мені не розповіла? Як ти могла про це мовчати? – прошипіла подруга, намагаючись не підвищувати голос, щоб мати нічого не почула.
– А що я повинна була тобі сказати?
– Ну, це справда, так. Але ось що мені цікаве, – вона міркуючи почала ходити по кімнаті. – Це коли у Тетяни Олександрівни був поганий настрій, винна ти? – Таня розсміялася, я ж сиділа взагалі нічого не розуміючи. До кімнати заглянула Зинкевич старша і сказала, що залишила речі для Тані у ванні, щоб та переодягнулася – схоже, ця жінка знову все вирішила за нас.
Переодягнувшись в спортивні штани і футболку, Таня була готова розпочати водні процедури зі мною. Перемістивши мене у ванну, допомогла роздягтися і розмотати бинт, також вона, узявши з полиці два чисті рушники, застелила дно ванни, щоб моє тіло, що настраждалося за день, не впало ще раз.
Розмістивши мене на м’яких рушниках, жінка опустилася на край ванни, узявши в руки душ і настроївши теплу воду, почала мене поливати. Вона навмисно поливала на голову, і я сиділа, схрестивши руки на грудях, передаючи їй усе обурення в погляді.
– Ну чого ти дмешся? – посміхаючись запитала Таня – таки спрацювало.
– Віддай, я можу і сама, – я потягнулася за душем, але вона відвела його убік, вимкнувши.
– Но-но, – нахилившись вона опустила руки на мої груди, злегка стискаючи, – так ти теж сама можеш?
– Ммм, ні.
– Я хвилювалася, – тонкі пальці погладжували мої груди, плечі, живіт. – Хоч мені Ольга і сказала не хвилюватися, але я не могла заспокоїтися, поки не побачила тебе.
– Спасибі, що приїхала. – упіймавши її руку, я піднесла до губ і поцілувала її пальці.
– Хіба я могла інакше?
– А могла? – з якимсь нехорошим скреготом на душі таки запитала я, а відповіддю мені послужив ніжний поцілунок. І правильно, якщо навіть могла б, мені не потрібно про це знати, тільки не зараз. Її рука опустилася нижче і, відчувши як пальці входять в мене, я розкрила очі. Її погляд був спрямований прямо на мене, прибравши докучливе пасмо з мого обличчя, вона прошепотіла:
– Я люблю тебе. – чи то від її слів, чи то від пальців, що рухалися в мені, але по тілу неначе пройшов розряд.
– Я теж тебе люблю. – здавлено видавила я.
Пролунав стук в двері і турботливе :
– Дівчатка у вас все добре? – запитала тітка Оля.
– Так. – квапливо вигукнула я, хапаючись руками за край ванни і закушуючи губу, щоб не видати зайвих звуків, оскільки Тетяна і не думала зупинятися. За дверима прозвучало тихе “ну гаразд”, і кроки – так, йди жінко.
Пізніше ми таки поїхали у будинок бабусі. Ця мила, але зараз занадто метушлива жінка, увесь час запитувала як я і намагалася мене нагодувати. Нам з Таней виділили горище, на якому сім’я облаштувала дуже затишну кімнатку, взагалі-то їй пропонували залишитися внизу на дивані, але вона захотіла бути біля мене. Прямо на підлозі величезний матрац, старе крісло в кутку, поряд з ним торшер і багато-багато книг навкруги. М’які килими на підлозі, які прибрали сюди за непотрібністю, надавали цьому місцю затишної атмосфери, і навіть пара коробок в кутку, і стара шафа її не псували. Сюди вели великі дерев’яні сходи. А взагалі, це була кімната Соні, коли вона влітку залишалася у бабусі. Зараз тут було жарко, але на вечір нам пообіцяли, що шифер охолоне і буде легший, а доки нам запропонували посидіти під тінню в саду. Семашко ще кілька разів піднімала розмову про наше повернення, але тітка Оля майстерно заговорювала їй зуби і переводила теми. Але різко все поміняв дядько Павло зі своєю домашньою наливкою, ось після неї Таня якби і хотіла, за кермо б не сіла.
Вона випила трохи, але, мабуть, втома і нерви зробили свою справу, і мою жінку непогано так рознесло. В цілому, Таня порозумілася з Зінкевичами, і ловила погляди подруги, якими вона не соромлячись обдаровувала нас, я розуміла, що має відбутися ще довга розмова.
Ми з Сонею піднялися вгору, вона допомогла мені здолати сходи, застелити простирадло на матрац, перетворивши його на дуже непогану альтернативу ліжка. Потім подруга змилася кудись, і я залишилася одна чекати Таню, яка пішла освіжитися в душ. М’яке світло торшера заспокоювало і налаштовувало на сон.
Мені стало нудно, і щоб не заснути в цьому солодкому царстві, я потягнулася і схопила першу книгу, що попалася. Незабаром повернулася Таня, вона йшла в одному рушнику, притискаючи його на грудях, а в другій руці вона несла свій одяг. – Жінка, що за вид? – я не відриваючись спостерігала за тим, як з її мокрого волосся стікає вода на шию і ключиці.
– Вид, – вона відкинула одяг, що тримала, а руку уперла у бік, – просто мені так добре і мене ніхто не побачив. – прошепотіла жінка наближаючись до мене.
– Ей, що ти задумала? – насторожившись запитала я, а раптом хтось підніметься до нас?
– Ммм, узяти реванш, якщо так хочеш. – усміхаючись і сідаючи на матрац, після чого поцілувала мене.
– Схоже, комусь не можна пити, – посміхнулася я в поцілунку, а моя жінка ставала все наполегливіше, чим заводила і мене.
– Воооу, ви чого тут, ей. – пролунав голос Соні, але здається Таня або не почула, або протто не хотіла зупинятися.
– Та зупинитеся ж ви.
– Зінкевич, якщо ти зараз звалиш, то вважай у тебе п’ять є залік по моїх дисциплінах, до кінця твоїх днів, – прохрипіла Таня, схиляючись наді мною.
– Не дурень, зрозумів, йду, – Соня поспішила вниз.
– І приглянь, об ніхто не зайшов сюди, – прилетіло їй в спину від Тані, я не бачила, але знала напевно, що подруга закотила очі і прошепотіла лайки собі під ніс.
Уранці ми хотіли поїхати раніше, але у нас знову нічого не вийшло, Зінкевич знайшов якусь несправність в машині і активно взявся за її лагодження, а мама Соні взяла Тетяну в кухонні заручники. Після вчорашнього я не могла дивитися Соні в очі, та і вона не горіла особливим бажанням, Таня ж робила вигляд, що нічого і не було, або ж для неї і правда це було “нічого”. Учора Софія повернулася до нас вже коли ми уляглися спати, я чула, як вона тихо розклала крісло і ще довго совалась перш ніж заснула.
Ми покинули цю доброзичливу сім’ю вже після обіду, їхали неквапом і в тиші.
– Навіщо ти учора так з Сонею? Вона ж дитячу травму отримала. – жартома почала я.
– Пробач, не втрималася. – я дивилася на її профіль. Люблю спостерігати за нею, коли вона за кермом, така зосереджена, така приваблива.
– Це було небезпечно, – вона швидко глянула на мене, відірвавшись від дороги, здається, думаючи над відповіддю.
– Знаєш, я думаю варто запросити Соню до нас на вечір, посидимо разом, поговоримо.
– Правда? І куди це, до нас? – я не вірила своїм вухам.
– Правда. До мене на квартиру, думаю, раз Соня вже знає, ти б могла і правда переїхати до мене. Я просто думаю, що ти з нею нарешті можеш поділитися нашою маленькою таємницею, вона гарна подруга для тебе і в цілому мені подобається.
– Я звичайно їй розповім. А ось над переїздом до тебе я ще подумаю.
– Ось і думай, і вважай, що на найближчі два тижні ти у мене в заручниках.
– В сенсі?
– Я везу тебе до себе, лікарі сказали хоч би два тижні ногу не навантажувати. І не починай мені тут. – побачивши, як я склала руки на грудях і дивилася на її спідлоба, додала жінка.
– Це означає і на іспити ходити не можна?
– Не нахабній, Нестеренко, і до речі передай Зінкевич, що залік я їй-то поставлю, але більше щоб вона на подібне не розраховувала. Мабуть. – додала в кінці з чого сама і розсміялась.
Додати до улюблених