Прилітаєш в Англію — і ніж.
Прилітаєш — і ніж тоді прямо у серце.
І ні, не привітний цей край, ні, —
Особливо, коли ти з України.
І душа болить, і серце кричить,
А наче, нічого ж нема, —
Не під обстрілами, не під кулями,
А всього лиш під небом чужа.
Ні, не стискає воно мене, ні,
Не тисне на груди вкраїнські, —
Брешу і я, ножем мене притискають
Слова.
Shopping centre у дітей — і ножі
Біля грудей, breaking news у людей —
А ножі ріжуть тебе. English lessons у студентів, а змії тебе обертуюють.
Все це тимчасово, на цьому лиш тримаюсь я. Повільне вбивство колись закінчиться, так, потерплю, як слова, букви й голоси, вбивають мене ізси*.
English literature іде, а воно мене душе.
Канати на легенях моїх розірватися не могли.
«Терпи, терпи» — кажу зі сльозами на очах. — «Скоро додому підеш, там стане легше.»
Та не дім це, не дім. Дім — то інше,
Для душі, а то — тільки на калачі!
Крок — затягненення мотузок.
Вигук — укус.
Дим із вантажівки — чадний газ, душить.
Воно мене повільно вбиває. І тільки надія захищає душу від польоту над небесами.
Треба ще на перемогу подивитись. Провести свята із вами.
Треба пережити складні часи.
Додати до улюблених