Бігати між столиками, розносячи замовлення, годинами пропадати на кухні. Це вже стало буденністю, від якої я не можу відмовитися. Бо просто не хочу. Я мріяла про це все життя і нарешті отримала. Мені все подобається.
Сільвіо обслуговував клієнтів на барі, Альфонсо з татом були на кухні. Мама за своїм улюбленим столиком замовляла продукти, паралельно ганяючи мене по всьому залу. Зараз була сієста, клієнтів багато. Як же не вистачає Альфреда. Але в нього вихідний у ресторані. Пропадає на іншій роботі.
Марко, як завжди, намагався мені дати непристойно великі чайові, коли я почула голос мами.
— Альфред, рятування наше! Як же ти вчасно.
— Місис Лайт, у мене ж вихідний.
— Як і у моєї доньки, але подивися, вона допомагає.
Точніше працюю на повний день у свій єдиний вихідний. На щастя, відвідувачів стало менше. Скоро закінчується сієста. Я все ж взяла чайові в хлопця і пішла до мами. Вона вже сперечалася з Альфредом. Їх не змінити.
— Нормо, ну скажи щось своїй мамі! Я хочу тебе на прогулянку позвати в перший мій вихідний за останні три місяці, а вона не відпускає!
— Мамо, не жалієш мене, то його пожалій. У нього один єдиний вихідний за останні три місяці, який він хоче провести зі своєю занадто прекрасною подругою!
Альфред засміявся.
— Сам себе не похвалиш – ніхто не похвалить.
— Ой, йдіть вже. Сільвіо, тут твій друг на побачення йде!
— Як на побачення?
З кухні виглянули тато та Альфонсо.
— З ким? – запитали вони одночасно.
Я взяла Альфреда за руку та потягнула до своєї кімнати, щоби вберегтися від зайвих запитань. Хлопець відразу завалився на моє ліжко, поки я думала, що одягнути.
— Професійне журі готове оцінювати ваші наряди.
— Замовкни вже.
Я взяла декілька образів та пішла у ванну переодягатися. Кожен раз виходила до друга, щоб запитати його думку.
— Ти у всьому гарна! Я не можу вибрати!
Я розчервонілась.
— Тоді у цьому і піду. Секунду, дай сережки одягну.
Одягаючи прикраси, я у дзеркалі помітила, як Альфред розглядав мене. Це було неймовірно відчувати його погляд, прикутий до мене. Я знала, що він кохає мене. Що ж, це взаємно. Але ми обоє боїмося сказати про це. Навіть не знаю чому, якщо впевнені, що все буде добре.
— Ти готова?
— Так, пішли.
Ми вийшли з кімнати та спустилися у приміщення ресторану. Сільвіо дивився на нас похмурим поглядом.
— Нормо, я, звісно, за тебе радий, що ти знайшла такого хлопця, який на другу вашу зустріч напоїв тебе, але не від щирого серця. Вихідний, ще й час пік! На кого ти мене залишила?!
— Ми не зустрічаємося, – сказав Альфред.
— Альфред, то це ти все ж зробив?
Я тихенько сміялася від того, як Сільвіо злився на мене, а мама намагалася не сваритися зараз. Ми швиденько вийшли з ресторану, поки нас обох, як мінімум, не побили. А шансів у такої сцени було багато.
На вулиці було досить спекотно. Багато хто сидів на пляжі, або плавав неподалік ресторанчику. Я з Альфредом купили морозива та пішли на пляж. Людей справді було багато. Завтра робочий день. Всі хочуть відпочити. Знайти безлюдне місце було досить важко, але я знала таке. Тому повела хлопця туди.
— Згадав, як ми на даху сиділи.
— Прекрасний спогад, я вважаю. Тепер моя черга показувати гарні місця тут.
— Нагадай мені не забути подякувати твоїм батькам за прекрасну дочку.
Я усміхнулася. З ним було так легко.
Ми прийшли до кам’яного берега міста. Людей тут було дуже мало, не більше п’яти. Ніхто не хотів впасти з цих каменів. Ми швидко знайшли собі місце.
— Що ж, ти мене здивувала. Навіть не знав, що таке є тут, хоча все життя прожив в цьому місті.
Я дістала з сумки два персики та один віддала Альфреду.
— Лайт, балуєш.
Хлопець взяв його й почав їсти. Я дивилася на нього. Він був таким гарним.
— Мабуть, Сільвіо проклинає нас зараз.
— Хах, ну і нехай. У нас в обох вихідний. Маємо право відпочити.
— І не говори.
Доївши персики, хлопець дістав вологі серветки та дав одну мені. Людей поменшало. Ми ж залишалися та говорили про своє. Ночі тут теплі, боятися нема чого. Я вирішила почати цю розмову.
— Альфред.
— Так?
— Чому ми ще досі не зізналися одне одному?
Хлопець задумався. Він відразу зрозумів, про що я.
— У нас характери однакові. Ось і не можемо.
Я задумалася. Він мав рацію.
— Тоді чому б не зробити це зараз?
Альфред весь цей час дивився на мене та усміхався. Я нахилилася до нього. Хлопець не поворухнувся. Продовжував посміхатися. Я не могла наважитись його поцілувати. Він одразу це помітив. Але нічого не робив. Залишався в тій самі позі, просто посміхаючись і спостерігаючи за моєю реакцією.
Альфред наблизився і ніжно поцілував мене. Це було дещо неочікувано, хоч і глибоко в душі я розуміла, що це станеться. З невеликою затримкою, але все ж відповіла йому, обійнявши за шию. Я мріяла про це багато ночей і ось нарешті.
— Нормо, дорогенька, я розцілую твоїх батьків за таку дівчину.
Альфред обняв мене. Я прижалася ближче до його грудей. Вже починало темніти. Скоро більше людей прийдуть. В основному туристи. Потрібно йти до ресторанчика, бо Сільвіо не впорається сам.
Альфред також це розумів.
— Пішли. У мене ж вихідний не повний день.
Точно, у нього ввечері зміна у нас. Ми швидко прибігли до ресторану. Мама все ще сиділа за тим самим столиком, але цього разу біля неї була чашка кава. В приміщенні грала приємна музика. Сільвіо протирав пляшки на барі. Тато з Альфонсо все ще були на кухні. Зараз знову буде багато відвідувачів?
— Як побачення? ‒ запитав Сільвіо з барної стійки.
— Прекрасно, ‒ відповіла я. Потрібно було переодягнутися у форму.
— Навіть не будете говорити, що не зустрічаєтеся?
— А ми брехати не любимо, ‒ Альфред підійшов до свого друга.
Я побачила, як після цих слів мама застигла з кавою в руках. З кухні виглянули тато та Альфонсо.
Я не відразу помітила, що у залі сиділа Джулія. А ось тут потрібно бігти. Я не хочу відповідати на її запитання.
Додати до улюблених