Оригінальний текст:
авторка Ash_ling_ook
Присвячується останнім подіям в Україні
Вона весь час блукає там. Ніби у пастці між рядами.
Хоча чи можна назвати це “блуканням”, якщо вона робить це навмисне.
Вона йде помалу вузькими стежками аж до середини, а навколо неї та над пагорбами здіймаються пурпурові хвилі, занурюючись у долину.
Іноді вона теж вбирається у пурпурове. Колір лаванди, який зливається з цвітом на гіллі настільки, що він би і не зміг помітити її, якби не ці дикі коричневі пасма волосся, закручені вітерцем, які так і кидаються у вічі.
Він залишає її сновигати між рядами, не зупиняючись, поки вона сама не повернеться. І вона завжди приходить. Вона каже, що ніби відчуває подих дикої природи на собі. Вона стверджує, що це її заспокоює.
Він йде по неї лише тоді, коли починається дощ, або вона губиться у згасаючих променях вечірнього сонця.
Або коли когось із них , чи обох, достроково викликають до Англії.
Вона така шалена. І не в тому принизливому сенсі, в якому йому змальовували її. Це відчувається у її внутрішній силі, якою вона здатна зрушити гори. Він ніколи не уявляв її такою раніше — всезнайко, яка завжди дотримується правил. Або як йому тоді здавалось…
Він не міг знати. Навряд чи. Її серце не має меж. І він любить її за це. Це почуття дивує і сповнює його. Її сутність — це вибір та дія. Його природою було — бути прибічником та зазнавати невдач. Із жахом слідувати тому, вимоги чого, на його думку, він був повинен, але не міг виконувати.
Напевне зараз він може назвати себе хоробрим. Вдаючи, що те, що він робить — задля спільного добра, а не для збереження власної шкури.
Вона відкрила йому очі на те, що таке бути вільним. Бути сміливим. Вона була відважною, коли лежала на підлозі в його вітальні, і з того дня він не перестає захоплюватися нею. Як можна вважати її кимось гіршим за інших, коли вона буквально випромінює стільки сили й вогню?
Її треба цінувати.
Її треба поважати.
Її треба плекати.
Її хоробрість — у тому виборі та діях, які вона продовжує робити впродовж війни. Він намагається бути таким самим.
Тепер він бореться за світло.
Тепер він бореться за неї.
Золотий стовп світла займається над обрієм. Від нього верхівки лавандових куль, що перекочуються, спахахують кольором фуксії.
Він примружує очі, намагаючись знайти її в ультрафіолетовому сяйві. Ще мить — і її поглине приглушений сірий серпанок сутінків.
Йому здається, що він бачить, як вона спостерігає за ним. Він відчуває на собі її погляд. Вона скоро з’явиться, бо знає, що він тут. У них обмаль часу, а він щойно прийшов.
Їх остання зустріч була кілька тижнів тому.
До світанку він має залишити це місце.
Вона, мабуть, також.
Може статися так, що вони ніколи не повернуться.
Так було завжди.
Зараз думка про це вже не так лякає його, всі відчуття немов застигли всередині. Він гадає, що і в неї теж. Вони мало про це говорять. Він не заводить розмов про війну. І вона також.
Це місце для них — можливість втекти від всього заради почуттів та таємниць. Це шепіт про те, чому немає місця на війні. Про ті речі, які багато хто не зможе зрозуміти чи прийняти. Але йому байдуже. І він сподівається, що їй теж.
Він спостерігає, як вона повертається до будинку. Чай готовий, і вечеря чекає на них.
— Привіт, — Герміона заходить всередину, тримаючи в руці кілька гілочок лаванди.
— Привіт, — губи Драко сіпнулися на знак привітання.
— В мене чомусь було відчуття, що я побачу тебе сьогодні, — вона не дивиться на нього, натомість ставить маленький букетик у склянку, яку вони зазвичай залишають біля дверей. Вона намагається говорити невимушено, але він чує нетерпіння, яке вона щосили намагається стримати, в тому, як вона дихає, вимовляючи слова. Вона вочевидь робить зусилля, щоб це приховати, і від цього його серце починає битися сильніше.
— Ти давно прийшов?
— Ні, нещодавно, — він прочищає горло і спирається на маленький столик, на якому стоїть чайний сервіз, — може, з півгодини. Я зробив чай.
Герміона обертається і посміхається, зітхаючи. Дивно, що вони можуть поводитися так, ніби десь там не руйнується світ. Ця захисна реакція стала настільки звичною, що вони відчувають себе майже експертами.
— Мені буде потрібно піти до ранку… Кінгслі знову відправляє нас до Вілтширу.
— Так, чула про це. — Її посмішка стає натягнутою. — Вранці я маю бути в Нортумберленді.
— З Поттером і Візлі?
— Так, — вона схрещує руки перед собою і починає соватися.
Драко насуплюється. Наближається той момент, коли розмова має піти зовсім у іншому напрямку.
— Цього тижня ситуація на кордонах Шотландії набагато гірша…
— Я знаю.
Ось воно. Є ще стільки слів, які можна пов’язати з реальністю, перш ніж вони почнуть свою гру.
— Бережи себе, добре?
— Як завжди, — їй здається, що вона стриманно посміхається, але він бачить смуток у тонкій лінії її губ.
— Звичайно, — з розумінням усміхається їй він. Безпека зараз не на часі. Але він готовий прикидатися, якщо це те, що їй зараз потрібно.
Драко проводить пальцями по столу, вказуючи на чай. Герміона намагається пройти повз нього. Але піднятою вгору рукою він зупиняє її, хапаючи дівчину за плече. Вона підіймає на нього очі так повільно, що йому здається, що секунди розтягнулися на хвилини. Як в уповільненій зйомці.
Йому цікаво, чи пам’ятають вони, що таке близькість. Зараз йому здається, що полум’я опалило його шкіру. Йому давно вже аж щеміло, так хотілося знову доторкнутися до неї, довше, ніж він міг витримати.
Драко притягує її до себе, його рука послаблює свою хватку і ковзає вниз по її грудях. Його пальці згинаються, коли він проводить ними під грудьми у своїй подорожі до її іншої руки.
Герміона глибоко вбирає носом повітря, поки її руки згрібають тканину його светра з боків. Вона тягне її так, ніби хоче розірвати, що свідчить про тугу.
Його обидві руки зараз на її плечах, і він притягує її до себе. Він нахиляється, проводячи кінчиком носа по її щоці, перш ніж вп′ястися в її губи своїми.
Вона встигає тільки зойкнути — і ось він відчайдушно цілує її. Вся їхня показова невимушеність з тріскотом падає і розбивається на тисячі уламків.
Губи Герміони м’які й податливі, і Драко ковтає видих, що вислизає з них, розкритих для нього.
Його руки мандрують по її спині, одна ковзає у хащі локонів дівчини, міцно стискає її потилицю, змушуючи її голову відхилися назад.
Лише коли обидва більше не можуть дихати, вони послаблюють свою хватку, якою стискають один одного. Драко робить крок назад, і Герміона припадає до нього, притискаючись чолом до його грудей.
— Я рада тебе бачити, — шепоче вона, важко дихаючи.
— Я намагався вирватися минулої ночі, але…
— Все добре, — вона не дає йому закінчити, підіймає очі вгору й бере його обличчя в свої долоні. Великим пальцем дівчина проводить по краю його набряклої нижньої губи. — Все добре.
Він нахиляється, щоб ще раз швидко поцілувати її, поки десь там холоне чай.
— Тут так гарно.
Вони сидять один навпроти одного за невеликим столиком біля вікна, з якого відкривається краєвид на лавандове поле. На фіолетово-блакитних пагорбах, темних від сутінків, миготять блискавки. Це уповільнений танець світла, полум’я, яке то спалахує, то згасає у безодні моря квітів.
— Мати завжди любила тишу та спокій. Вона тільки б зраділа тому, що комусь ще тут подобається.
Його тон оповитий сумом, жалем, з легкою домішкою бажання помсти. Але вони про це не говорять.
— Я ніколи не питала, чи збираєте ви лаванду? Для продажу.
— Ні, — він кашлянув. — Ну, колись це робили, але перестали відтоді, як маєток перейшов до матері, — …а тепер до мене. Він не скаже цього вголос. Все одно вона знає. І вона не наполягатиме.
— За нею добре доглядають.
— Ельфи слідкують за цим. Підтримують цілісність посівів. Мати використовувала квіти для власних потреб, але ніколи не продавала.
Вона киває і робить ковток чаю. Вони знов занурюються у тишу.
— Ти голодний? — питає вона згодом.
— Козетта готує нам якийсь суп, — на цій фразі Драко намагається приховати усмішку. Герміона невдоволено квасить губи, виражаючи своє несхвалення з приводу використання праці ельфів. Вона чарівна, і він милується щоразу. Але вона не каже нічого. Вона не хоче нічого говорити зараз. Це місце — можливість втекти. Вся політика залишилась в Англії.
— Ти знаєш, що ельфи можуть зробити це, — Драко спирається на край кухонної арки, ноги перехрещені, руки складені спереду.
Герміона продовжує мити посуд. Вона робить це на маглівський манер, і хлопець зачарований видовищем. Вона закотила рукава і занурилась майже по лікоть у мильну воду, змиваючи з тарілок залишки їжі.
— Ти знаєш, що я їм не дозволю.
Його губи розтягуються в усмішці від цих слів. Це невинна суперечка між ними. Вона знає, що до ельфів добре ставляться, але любить вдавати, що ця чудернацька ферма не належить до статків родини Мелфоїв.
Він відштовхується від арки й повільно наближається до дівчини, так тихо, ніби звір, що боїться сполохнути свою жертву.
Він зупиняється у всього кілька дюймів від неї і бачить, як усмішка розтягує куточки її губ, коли вона нахиляє голову вбік. Вона знає, що він там. Він впевнений, що вона відчуває, наскільки він близько.
Він притуляється до її плечей і занурюється руками у піняву. Вода гаряча, майже пекуча у порівнянні з повітрям у кімнаті. Його пальці знаходять її і прослизають між ними; ніби підібравши ключ, що підійшов до пазів у замковій шпарині. Вона вже не тримає миску, випустила ще до того, як він наблизився. Вона чекала на нього.
Він засукує рукава, але їх край починає вбирати вологу через брижі, що хлюпають так близько. Він думає, що йому байдуже, чи змокне весь рукав чи ні, він надто довго чекав, а їх час спливає. Він тягне її за руки і розвертає обличчям до себе.
Вона дивиться вниз на їх переплетені пальці. Він хапає рушник з краю стола та починає старанно витирати піну, що крапотить.
— Драко, — шепоче вона, не відриваючи очей від їхніх рук.
— Так, Герміоно? — Він посміхається, нетерпляче очікування розноситься по його венах, наче мікрокульки для пінг-понгу, що стрибають всередині і вибухають в його серці.
Вона не відповідає. Він не впевнений, що вона взагалі хотіла щось сказати. Він кидає рушник на підлогу, і її руки миттєво обвивають його шию, притягуючи до себе у той час, як сама вона притискається до нього, підводячись навшпиньки якомога вище.
Його руки знаходять рівновагу, хапаючи стільницю позаду неї. Вони припадають один до одного губами, залишаючи простір лише для стогону і важкого подиху.
Прекрасна какофонія звуків заповнює цю кухню.
Різким рухом він відриває руки від стільниці і переміщує їх на талію дівчини, тягнучи за блузку, заправлену під пасок спідниці. Він ще більше пригортається до неї, і разом вони роблять останній крок до столу.
Її стогін розчиняється на його губах і одночасно шокує та збуджує, коли вона опиняється в пастці між ним і невблаганним каменем, що впивається їй у спину. Йому байдуже, все чого він прагне — це звільнити її від цієї триклятої тканини, що стала їм на заваді.
Її руки блукають скрізь по його тілу, але здається, що все ще не охоплюють достатньо. Ось вони вже прослизають йому під светр і дряпають його спину. Він відчуває поколювання там, де залишилися подряпини на шкірі, і це така насолода, що його стегна самі собою подаються вперед.
— О, господи — муркоче вона йому в губи, важко дихаючи, і обхоплює однією ногою його стегно. Він відповідає на запрошення і кидає роботу над її блузкою, щоб запустити руки під її коліна. Він притягує її ноги до себе і дати обхопити ними свою талію, і вона розриває поцілунок, відкидаючи голову назад у той час, як її руки швидко вириваються з-під його сорочки, щоб схопити його за плечі. Її нігті карають, але йому це подобається, і його губи тепер магнітом тягнуться до її оголеної шиї.
Драко знаходить за її вухом місце, яке, як вона стверджує, змушує її голову йти обертом, і він лишає коротку доріжку з поцілунків, перш впивається в її вухо, і ось вона вже тріпочеться, тулячись до нього, її власні стегна втискаються в його.
Зараз вона балансує на краю раковини, і він користується тим, що її руки зайняті, щоб повернути свої нетерплячі пальці до її блузки. Він якнайшвидше розстібає ґудзики й рвучко розкриває її сорочку спереду, звільняючи її плечі від тканини.
Він ковзає губами по її шиї і зупиняється на западинці між ключицями. Він важко дихає на її шкіру, і йому байдуже, наскільки відчайдушно це виглядає. Його член гарячий і вже болісно ниє у штанях, і хлопцю треба більше самоконтролю, ніж він хотів би визнати, щоб не кінчити прямо в боксери.
Герміона вигинається дугою, спідниця з’їхала на коліна, ноги широко розставлені, і сорочка розкрита. Вона — як ягня на блюді, і він захлинається від бажання встромити в неї зуби.
Він грубо стягує одну чашку її бюстгальтера і бере її сосок своїми губами, покрутивши язиком навколо тугого пуп’янка, перш ніж встромити в нього свої зуби.
Вона видає неймовірно дикий звук, від якого електричні розряди б’ють ніби прямісінько у мозок, рухаються вздовж хребта та осідають в його паху.
Він відчуває запах її збудження, і це п’янить його. Продовжуючи пестити її груди, він занурює руку під складки її спідниці й прикладає подушечки пальців до її змокрілих трусиків. Він починає робити кругові рухи по теплій вологій тканині.
Стегна Герміони сіпаються, і він посміхається їй у груди. Він підіймає обличчя і занурюється вільною рукою в її локони, нахиляючи її голову назад до себе. Він торкається своїми усміхненими губами її відкритих вуст.
— Ти така волога, Герміоно, — бурмоче він їй у губи. Вона скиглить, не в змозі нічого сказати, коли його пальці прослизають під її трусики. Його пальці ковзають вздовж її cлизьких складок вперед-назад, вперед-назад, перш ніж кілька разів обвести навколо її набряклого клітора.
— Не зупиняйся! — Вона благає, а її руки впиваються в його волосся, стискаючи так сильно, що аж боляче. — Будь ласка, ніколи…
— Не буду, — його губи торкаються її підборіддя й знову зупиняються на ключиці, — я не буду.
Він вводить в неї два пальці і повільно починає поступальний рух в той час, як його великий палець опиняється на її кліторі. Він робить з нею те, що їй подобається, і вона звивається в його руках, приймаючи все, що може взяти.
Він ледве стримується, щоб не застогнати від розчарування: його стегна подаються вперед і знаходять там тільки повітря. Але спершу він хоче довести справу до кінця своєю рукою, а потім сильно й швидко взяти її прямо на цій стільниці. Він міцно заплющує очі. Збудження, яке він відчуває, майже до болю вимагає вгамування та розрядки, але він може почекати. Спочатку він хоче доставити насолоду їй. Це трофей за те, що так довго довелось чекати з їх останнього разу.
Кожне її зітхання супроводжується невеликим скигленням, і він відчуває, як її піхва починає тріпотіти навколо його пальців. Вона вже близько, а він пускає слинки у передсмаку.
— Ось і все, Герміоно… кінчи для мене.
Йому здається, що вона хникає щось на знак згоди. Одну руку вона кладе на свої оголені груди і міцно стискає рожевий сосок, тягне і крутить його, в той час, як хлопець дивиться на цю картину і відчуває, що його зіниці широко розкриваються. Вона — богиня в його обіймах, і всі його провини просочуються крізь кожну клітину його тіла, коли він торкається її, ніби благають пробачення, намагаючись принести їй насолоду. Якщо вона зможе відпустити йому всі огріхи в цей момент, він помре щасливою людиною, якщо раптом війна вирішить таким чином.
Його руку судомить, і він знає, що його чоло вологе від поту — як від прагнення задовольнити її, так і від тих зусиль, яких від докладає, щоб стримати себе, не зірвати штані і не заволодіти нею так, як йому хотілося б.
Герміона кричить, і її коліна сильніше стискаються навколо його талії та руки. Він міцно прикладає основу своєї долоні до її піхви, а його пальці продовжують поступальні рухи. В його руках вона прямує у безодню, і йому здається, що у своєму житті він ще наближався настільки до первісної магії.
Герміона важко дихає, і її м’язи враз розслабляються. Її ноги підкошуються, а голова знову відкидається назад. Його рука повзе їй за спину, щоб підхопити і не дати впасти у мильну воду.
Гаряче і різке дихання Драко обпалює м’яку шкіру дівчини у місці, де лінія плеча переходить у шию, і десь там над ним вона намагається схопити ковток повітря. Сам він ще не отримав своєї розрядки, але від звуків, що вириваються з її грудей, його свідомість пливе, а голова заповнюється туманом.
Ось він блимає, щоб зібрати себе докупи, а іншої миті — вже треться своїм пульсуючим членом там, де його рука все ще торкається її лона.
— Герміоно, — хрипить він. Його горло пересохло. У штанях стає так тісно, що аж коле в очах, і йому просто необхідно зануритись у неї.
Він тягнеться до пасм її волосся і масажує шкіру її голови кінчиками пальців, а другу руку повільно витягує з її трусиків; бокова частина його зап’ястка майже загрубіла через те, що терлась об край її спідньої білизни.
— Герміоно, — повторює він, — зніми трусики.
Він трохи відступає, руки хапаються за стільницю, щоб втримати рівновагу. Вона тримає його за плече однією рукою та все ще важко дихає, відновлюючись після оргазму. Він схиляється над нею, дихаючи глибоко і повільно, поки вона звільняється від вологої білизни.
Вона жбурляє трусики кудись йому за спину, а після знову затискає його колінами.
— Підійди, — шепоче вона. Її рука лежить на його щоці, і вона жестом запрошує його підвестися.
Один крок — і Драко знову опиняється у неї між ніг, а після випрямляється. Він припадає своїм чолом до її, в той час, як вона розстібає його пасок і застібку на його штанях. Він помічає усмішку на її губах, перш ніж його очі заплющуються. Його член сіпається від збудження, коли вона стягує його штани й боксери до його стегон. Він здригається в порожньому просторі між ними.
Герміона обхоплює рукою його член і починає рухати вгору-вниз, вгору-вниз. Її губи і зуби торкаються його підборіддя: — Я хочу, щоб ти увійшов до мене. Ти хочеш цього теж, так Драко?
— Так! — Слова вириваються на одному подиху, а її пальці мандрують навколо головки його члена в його улюблений спосіб.
— Тоді йди сюди, — електричний розряд спалахує з новою силою, а на зміну млявості в кінцівках та важкому диханню приходять шалені рухи і несамовиті вдихи, коли вони спільними зусиллями прагнуть спрямувати його член до її лона, рука в руці.
Усвідомлення того, що кожен наступний вдих – це подарунок, а не обіцянка, завжди додає пристрасті. Йому цікаво, чи залишиться вона такою ж, коли не буде війни.
Потім вирішує, що йому байдуже.
Він вирішує, що нехай вони кохатимуться передбачувано й рутинно, але з упевненістю в безпеці, це буде варто того.
Йому аж свербить, так хочеться цього. Неквапливо торкатися її тіла під теплими простирадлами лінивими затяжними ранками. Мати єдиною турботою те, чи буде варена чи смажена картопля на вечерю у той день.
Він зупиняється на мить, щоб глибоко вдихнути, перш ніж занурюється в неї. Вони обидва стогнуть в унісон, коли він різко входить на всю довжину. ЇЇ лоно слизьке від оргазму, а Драко пульсує і наливається у нетерплячому очікуванні. Це ще одна пауза — і ось він починає рухатися, спочатку відхиляючись назад, до того моменту, коли він бачить все, крім кінчика свого члена, а потім він знову повністю встромляється в неї.
Він забувається у постійному ритмі, штовхаючись у неї із заплющеними очима, насолоджуючись відчуттям тріпотіння її стін, які тиснуть довкола нього. Це божественність у її найчистішому вигляді, і йому аж пече в очах від повноти, яку він відчуває, коли заглиблюється всередину неї.
Все, що пропонує йому війна — це чорнота, але тут, з Герміоною, він бачить лише тепле яскраве світло, і він пообіцяв, що буде в змозі витримати місяці темряви лише заради цих днів з нею, сповнених сяйва.
І саме тоді, коли він занурюється у думки про темряву і світло, і знаходить прощення в лоні Герміони, він відчуває, як досягає розрядки. Він гарчить у її плече і думає, що відчуває її новий оргазм, на доказ чого тихий крик зриваються з її губ, той, про який він мріяв.
Це дім. Тут з Герміоною. Це не втеча. Війна змушує їх прикидатися, що це так, але він у стані ейфорії клянеться прожити достатньо довго, щоб вона теж побачила це.
— Котрагодина? — Мяке світло, що пробивається крізь тонку прозору тканину на вікнах, віщує про те, що надворі вже сутеніє, але Драко не турбується перевірити годинника. Він спостерігає за тим, як вона кліпає очима, відходячі від сну — так само, як спостерігав за нею останні п’ятнадцять хвилин.
— Мені скоро треба буде йти.
Вона лежить на животі, зігнувши руки та засунувши їх під подушку. Її голова повертається до вікна у пошуках підтвердження, а потім повертається назад, щоб подивитися на нього. Її очі й досі важкі від сну. Вони провели тут більше, ніж кілька годин. До цього вони годинами насолоджувались один одним після випадку у кухні.
Драко лежить на боці, вказівним пальцем він водить по її ліктю вгору і вниз, затиснувши його між великим і рештою пальців
— Невже Кінслі хоче, щоб ти знову пробрався в маєток?
Він знизує плечима, глибоко вдихає і проводить долонею по її руці та по спині.
— Звичайний збір інформації.
Він не уточнює. Він ніколи не напружує себе поясненням всіх ризиків. Вона, напевне, все одно знає. Вона має набагато вищий, ніж він, допуск до інформації від розвідки Ордена. Якщо вона не знає, вона не задає подальших питань. Зараз все небезпечно.
— І все, що Поттер шукає… ви знайдете це в Нортумберленді? — Він робить спробу.
Зависає пауза, її очі уникають його.
— Можливо, — шепоче вона.
— Це…
— Ти знаєш, Драко, я не можу тобі сказати. — Вона кидає свій погляд на нього, в її очах застигло благання.
— Я знаю.
— Вибач.
— Не зважай, — він усміхається легкою підбадьорливою посмішкою. — Я просто хвилююся. Я думаю про тебе, коли мене немає поруч з тобою.
Вона посміхається у відповідь, її видих супроводжується зітханням від полегшення. Вони якийсь час мовчать. Очі заплющені, вони обидва рвучко дихають.
Губи Герміони складаються у слово, але на один вдих вона замовкає, а потім: — Іноді з тобою… це… те, що ми робимо… Я відчуваю, ніби не можу дихати.
Емоції випліскуються з неї у вигляді блискучих сліз у куточках очей. Вона зітхає важко, її видих тремтить, ніби на підтвердження цих слів.
— Як ти думаєш, це…добре? — Драко шепоче у відповідь, насуплюючи брови — Можливо, це всього дурна розрада.
Він ненавидить те, що він промовив слова вголос. Він ненавидить, що вони навіть посміли спасти йому на думку. Що їхня зустріч може бути чимось поганим. Це єдина хороша річ у цій війні.
Він хоче, щоб вона не погоджувалася з тим, що він озвучив, але боїться, що вона не зробить цього. Це так безглуздо вдавати, що тут, у цьому спокійному місці, все ще існує кохання. В Англії вирує війна, і кров може пролитися по всій Європі, якщо Поттер не досягне успіху.
Драко знає, що кохає Герміону, і думає, що це не безглуздя. Але він їй цього не говорить.
— Можливо, нам варто зосередитися на війні і просто…— він робить паузу і знову знизує плечима, — дихати?
Герміона перекочується на бік і заповнює простір між ними, її коліно прослизає між його. Грудьми вона притуляється до його грудей, коли огортає руками його за плечі й стискає волосся на його потилиці.
Вона легенько торкається своїм кінчиком носа його, а потім її губи знаходять його вуста для ніжного поцілунку: — Мені не потрібно зараз дихати, я дихала все своє життя.
Додати до улюблених