УВАГА! РОБОТА МІСТИТЬ ПУБЛІЧНУ СЦЕНУ БЕЗ ОГОЛЕННЯ!
____________________________________________________
У “Долі ангелів” в цей час було відносно людно. Не година-пік, враховуючи, що за вікном вже давно світив місяць, але і не останні хвилини перед закриттям. Капітан монштадської кавалерії вже з півгодини як закінчив власну зміну і тепер насолоджувався вином на улюбленому місці прямо за барною стійкою. З урахуванням їх специфічних відносин з власником закладу, всі зрозуміли, що пан Альберіх сідає там навмисне щоб подратувати пана Рагвіндора своєю присутністю. Періодично вони обмінювалися колкими фразами, тому свояки майже не звертали увагу на їх короткі дуелі на словах.
– Ще вина, будь ласка, – Ділюк в черговий раз пройшов повз Кайю і, почувши ці слова невдоволено перевів погляд на чоловіка. Той сидів за стійкою і посміхався, елегантно торкаючись пальцями ніжки бокалу, наче був леді, що замовляє коктейль. Зараз роботи у бармена було достатньо, тому обслуговувати капітана кавалерії, затятого пияку, було не у пріоритеті. Той всеодно якщо і платив, то не всю сумму.
– Почекай, – відмахнувся Ділюк, – я зараз не йтиму донизу.
– Не хочу чекати. І взагалі, хіба це сервіс? Я не бажаю тої кислятини, – протягнув Кайя, примружуючись, наче вдоволений кіт. Всього на мить, але Ділюкові було її достатньо, щоб відчути, що наближається сцена. Ні, ні і ні. Не зараз. Він тут же додав ваги і суворості у власний погляд, трохи осуваючи брови і дивлячись ледве не у саму душу Кайі.
– Ні, ти чекатимеш, як і будь хто. А зараз будь чемним і лишайся на місці.
Але Кайі було нудно. Він фиркнув і, як тільки Ділюк відвернувся, хутко підвівся, вхоплюючи першу пляшку, що потрапила йому на очі. Вертаючись назад вільною рукою капітан кавалерії дав бармену смачного і відчутного ляпаса. На стілець з громиханням осів вже вдовленний Кайя Альберіхї, що тільки но вдало зазіхнув на дупцю майстра Ділюка і ще й отримав трофейну пляшку якогось вина. Окрім цього, він був точно впевнений, що пізніше, після закриття таверни, йому потрібно буде заплатити за свою поведінку, що, все ще, надавало додатковий солодкий присмак його перемозі. Для Ділюка це ж стало останньою краплею. Він завмер, відчуваючи, як відлуння від ляпаса розходиться по кімнаті і декілька людей розвертають свій погляд, щоб зрозуміти, що саме відбувається. Повільно відвівши в сторону руку, він опустив на стійку бокал, шо його тримав у руці, і закинув на плече полотенце. Якщо Кайя так хотів уваги, то він її отримає.
У них була особлива динаміка і раніше до подібного вони не доходили, але капітан кавалерії наразі випробовував нерви чоловіка, наче перевіряв, як далеко можно зайти і як далеко готовий зайти саме Ділюк. Що ж… Далі, ніж Кайя очікував. Володар “Долі Ангелів” підняв мовчазний погляд на Альберіха і вийшов із-за стійки, відкладаючи те, чим займався, і обережно нахилився до самого вуха Кайі, ігноруючи погляди, що були спрямовані на них. Не дивно, що місцевим було цікаво, що саме відбувається і як сильно і надовго зараз капітана кавалерії виженуть з таверни. Гарячий подих чоловіка обпалив вушну раковину, і Кайя ледве утримав спокійний вираз обличчя і погляд, направлений прямо на вино.
– Я бачу, ти хочеш публічності? Ми можемо вирішити все наодинці після закінчення зміни. Або зараз. Скажи, що саме ти обираєш. Мені потрібна чітка відповідь.
Голос Ділюка був доволі твердим, проте незадоволення у ньому не відчувалося. Скоріш просто прийняття ситуації. Кайя не втримався і прикусив губу. Чи дійсно він хоче цього? Чи дійсно хоче цього сам Ділюк? Секунда пробігла поступово. За нею пішла друга. Довго чекати немає сенсу. Якщо він вагається, значить відповідь очевидна. А має бути навпаки.
– Тут, – вимовляє Кайя і одразу відчуває, як на його плече опускається гаряча долоня. Рука Ділюка, навіть у рукавичках, все одно була теплою і Альберіх відчував її дотик через усі слої одягу між ними, наче та торкалася оголеної шкіри.
– Встань, – також коротко і зрозуміло віддає вже наказ Ділюк, змушуючи капітана кавалерії підкоритися і, честно кажучи, трохи збудитися. Кайя встав повільно. За незмінним поглядом самовпевненого красунчика-капітана ховалася буря емоцій і внутрішній захват, що перехоплював дихання і змушував проковтувати насилу повітря, що стало у горлі перепоною. Отримавши жестом запрошення, він, затримавши дихання, нахилився уперед, опускаю руки на стійку. Нова хвиля солодкого передчуття, змішанного із занепокоєнністю пробіглася по тілу і завмерла десь у шлунку, коли за спиною роздався звук розтібаючогося ременя. Цей дуже чіткий “клац-клац-шллллх” він відчував шкірою. Не заважаючи на гостей у таверні і тих, хто вже зробив замовлення і наразі чекав на його виконання, Ділюк спокійно витягнув свій пасок і, склавши його у двоє, цілеспрямовано наніс перший удар просто по запропонованим округлим сідницям у чорних штанах. Свист, звук зустрічі ременя з тілом, і у залі запанувала тиша.
Біль від першого дотику девайсу була не стільки сильною, скільки неочікуваною. Він ніби то не вірив, що Ділюк врешті решт вирішить продемонструвати всім і кожному той рівень особистих відносин, що вони мають насправді. Мовчки витягнувши руки вперед, Кайя взявся за край стійки, впиваючись у неї пальцями і чекаючи наступного удару, що не забарився. А потім ще і ще. Це було досить пристрасно і заслужено.
– Мх, – коротко видихнув чоловік, відчуваючи, як слідом за звуком по вельми чутливій частині тіла прилітає удар. Ділюк явно не шкодував його і особливо не стримував себе. Це підкупало. Чесні дії і відповідь на провокацію, що він влаштував. Кілька глядачів присвистнули не синхронно, але більше нічого не сказали. Їм теж було цікаво, як розгорнеться далі картина і наскільки капітану дійсно дістанется. Ще удар. Судячи по шорохам позаду – хтось вже почав збирати ставки, записуючи їх на клаптику серветки. Ще один. Біль розтікався повільно. Перші удари, наче дотик до гарячої води – різки, але відчуття зникає так само швидко як і народжується. А от кожен новий… Він прикусив губу. Після десятого було вже важче. І Ділюк не сказав, скільки їх буде. Кайя міг лише здогадуватися, намагаючись уявити, наскільки негативно господар таверни оцінив посягання на його п’яту точку. На двадцятому Кайя вже притиснувся лобом до деревини, намагаючись одночасно витерти піт, що вже не встигав затримуватися на бровах і от от ризикував почати капати у вічі, і втекти від удару, хоч трохи відсунувшись від точки зустрічі. Жест, вельми логічний. Навіть легке збудження, що до цього перекочувалось тілом, почало сходити, заміщаючись дискомфортом. Кайя міг потерпіти. Спокійно. За необхідності, на службі, він би міг витримати і набагато більше: навіть удар кнутом, що розсікає одразу шкіру, можна мовчки пережити, якщо у цьому є якийсь сенс. А от Ділюк заважав думкам збиратися до купи. Кожен раз, коли ремінь зустрічався з тілом всі думки разом зникали на мить, сполохані болісним відчуттям. Кайя здригнувся, намагаючись скинути дискомфорт і біль. Все добре. Ділюк знає його ліміти і бачить, на відміну від нього, всю ситуацію ширше.
Дійсно, як тільки подібні думки для власного заспокоєння почали утворюватися у голові капітана кавалерії удари припинилися. Володар винної індустрії Монштадту дуже уважно слідкував за найменшими змінами і той факт, що навколо була публіка, теж вносив свої корективи. Він не міг дозволити їм почути щось від Кайі, пошкодивши цим його непохитну репутацію, і знав, що Альберіх і не видасть ні звуку теж. Це не комфорт їх спальні, де він за стогонами може орієнтуватися, подобається це Кайі чи вже починає близитись до межі між грою і травматичною реальність. Значить, потрібно було слідкувати за менш очевидними проявами, наприклад, від тіла. Може фізично для них це було далеко не покарання, а лише тільки розігрів, але зараз варто було зупинитися. Він помітив рух уперед, намагання вийти з-під удару і зупинився, не наносячи наступного. Хотілося обережно пройтися долонею по сідницям, відчути пальцями, чи все в порядку, перевірити температуру, колір, але це було не те, що він може зараз зробити. На відміну від Альберіха, якому, здається, було всерівно на репутацію і думки інших людей, у Рагвіндора були якісь стандарти. А ще він ніколи не дозволить комусь ще дивитися на Кайю у його нинішньому стані, хай це взагалі не серйозно було, а так, забавки і ментальна демонстрція влади.
– Вільний, – коротко кинув він, розгортаючи пасок і заправляючи його назад у штани під поступово наростаючий гул. Хтось був розчарований, а хтось – присвистнув і вже затаїв дихання, щоб видати готову насмішку одразу, як Кайя підведеться. Той відлипав поступово, хмикаючи і демонстративно охкаючи і потираючи зад. Ділюк ще вагався. Це завжди було питання з його сторони: “чи може він їм дозволити”, “чи стане це робити”, “чи не завадить це бізнесу”. Саме через нього вони були більше ворогами, ніж друзями чи братами для всіх. Чи варто? Чи він вже готовий?
Як тільки Кайя розгорнувся, він відчув пальці на власному підборідді. Хватка була міцною і, подивившись у вічі Ділюкові, він за мить був поцілованний. Палко, різко, трохи жадібно – Рагвіндор завжди був проти демонстрацій власної прив’язанності при всіх. Він завжди був проти визнання Кайі своїм коханцем. То що ж він робить зараз?
Відповідь проста. Він, виявляється, давно був готовий, проте зрозумів це тільки що. Не можна просто взяти і вкинути у відкритий простір частину динаміки, продемонструвати себе з позиції сили і не дати при цьому жодного кредиту іншому. Він має бути відповідальним. Якщо вже знають, то най знають і те, що він його кохає. Чоловік, що вже збирався сказати щось про немилість, повільно ковтнув власний жарт, а гроші знову задзвеніли, змінюючи власників і поступово стікаючи у одні конкретні і доволі задоволені руки. Здається, Альбедо, що сидів у кутку, виграв доволі багато.
________________________________________________
Дякую, що прочитали. Я вважаю, якщо нам хочется жити у світі з адекватними людьми, то варто створювати більш адеквтаний інформаційний простір і просувати ідею того, що активна згода це круто.
Можливо, якщо у вас є якісь ідеї чи побажання на тему кінків і динамік/сцен, то я з радістю їх вислухала б і написала щось, включаючи у текст саме те, що подобається вам, як авиторії~
Додати до улюблених