– Єєєє куда ми?! – Прокричав Чонін.
Син Мін продовжував тягнути того в сторону темного лісу. Рука міцно зжимала руку Чоніна.
– Ти думаєшь, так просто від мене відмажешься? Взяв збудив, а тепер тікає ну уж нііі.
– Але я ж не знав, що коли я заплачу ти…
Син Мін і сам не знав, що таке станеться. Якщо уже бути зовсім відвертим то це уперше. Постійно коли він бачив своїх жертв таких у сльозах, нікчемних у нього нічого в середині не відбувалося, лише холод та огида тоді полонили його. Тому він був сильно здивований цій несподіваній, як буря посеред сонячного дня події.
Коли вони дійшли до ближчих не помітних кущів, Мінні пихнув того в кущі зовсім не думаючи боляче тому чи ні. Чонін відразу відчув різку біль. Звичайно він впав на сиру землю, щей в придачу колючі, як тільки купляні голки гілки впивались в його спину через футболку. Син Мін не став чекати та навис над Чоніном. Тепер кожна деталь Мінні була доступна оку, поскільки їх обличчя були дуже близько. Гарячі подихи один одного опікали їх двох, неначе на їх обличчя поклали щойно спечені вуглі, в придаючу жаркості додавав рожевий рум’янець який тільки посилював свій колір то в малиновий відтінок то в ясно червоний. Язик Син Міна пройшовся по ніжній щоці того. Раптовий рух хлопця здивував Чоніна і тепер і так сильно почервонівші, щоки стали ще яскравішими. Але чому ж він не опирається? Це питання хвилювало і самого Син Міна.
– Чому ти прости лежишь? я думав ти відпихати будеш? – спитався Мінні своїм холодним поглядом і тоном. Перед Чоніном зараз був неначе не людина, а крига льоду.
– ти ж сам сказав, що б я тебе слухався і не перечив…
– оооо то тепер ми перетворилися в слухняного зайчика?
Син Мін перемістив своє обличчя до його шиї та почав ніжно покушувати, але з кожним червоним слідом біль посилювалася в двічі. Руку опустилися під футболку Чоніна. Провівши пальцями по торсу той відчув ніби по його шкірі пройшовся лагідний та легенький вітерець або наоборот було відчуття, що по ньому провели пірьям птиці. Раптове лоскотання в сосках, не змусило Чоніна довго чекати. Пальці Син Міна грубо покручували сосочки то в ліво то в право, були тихі томні видихи у двох них. Маленькі посохші гілочки кололи йому в спину, його уява вже уявляла яка подерта з червоними як та калина плямами в нього буде спина. Язик Син Міна прийнявся за ключиці того. Вологі немов рання роса сліди залишалися на шкірі. Деколи з’являлися червоні сліди від засосів. Також кожних пару секунд шкіра Чоніна терпіла біль від міцних як сталь зубів Мінні.
– Мммм…бу-бу-будь лас-ска не так сильно. – промовив Чонін скрізь зуби, з невеликим шипіння як у змії.
– Ти там щось вякнув? Якщо вже і вирішив бути маленьким слухняним хлопчиком,то я радив би тобі замовкнути і терпіти.
Мінні промовивши ці слова лизнув щоку того. Очі Чоніна тремтіли, як у маленької дитинки у якої забрали іграшку. Руки Мінні потягнулися до міцної резинки шортів того.
– А…а якщо хтось нас побачить? – запитав Чонін.
– Ти думаєшь, що якщо нас хтось побаче я не зможу змусити грошима його заткнутися?! А тепер замовкни. – Промовивши грубим голосом Мін стягнув шорти та труси з того.
– Ні…не дивись!!!
– Я наче сказав тобі заткнутися!!!
Чонін трохи здригнувся. Пальці на руках трохи почали трястися, але це було не дуже помітно. Очі Мінні нарешті опустилися вниз і побачили член того. На обличчі з’явилась щось ніби хитрої посмішки. З карману своїх брендових шортів, рука витягнула призерватив бренду “Durex”. Чонін підняв брову до верху. Він був трохи здивований, але трохи це було мягко сказано. Нащо йому в кармані призерватив, він ж не заплановував це раніше? Міг подумати він.
– Що він робить у тебе в кармані? – Запитав Чонін.
– Я його постійно ношу. І взагалі хіба я тобі не казав замовкнути!?
– Але…
– Ще раз ти хоть щось скажу я вставлю в тебе без ніяких смазок і презиків ти мене зрозумів?! – Прокричав Син Мін, грубим та холодним тоном, від якого можна було добре так злякатися.
Чонін повільно кивнув, приложив руки до свого обличчя поскільки йому було дуже ніяково. У нього ніколи не було сексу, а тут щей з хлопцем. Чому ж він нічого робе як робив раніше? Все очевидно. Всі ці залякування на тему, що йому зруйнують життя та побиття. Змусило тримати хлопця в страхові, одна думка про те, що він зробить щось не те і його життя зруйнується змушувала його трясится як мале щеня під дощем вздовж дороги. Настільки він був заляканий. Очі Син Міна були холодними як і інші частини обличчя. Поки в голові Чоніна був клубок з різних думок, той зняв з себе нижній одяг та почав натягувати на себе вологий від смазки призерватив. Рука Мінні лягла на шию того та міцно трималась, але не настільки, що б вдушити. Він взяв член та навіть не розтягуючи дупцю того, всунув в нього різким та швидким рухом. Чоніна достатньо гучно прокричав від болю. Очі наповнились сльозинками, але вони залишались в очах. Швидко приложив до свого роту який видавав крик руки, він почав тільки мичати. Здавалося, що його щоки почервоніли, як рясна роза від болю.Це виглядало достатньо мило, теж саме якщо побачити гарне кошеня на вулиці. Але Мінні було зовсім все одно, він навіть не дивився на того, погляд спрямований був лише прямо. А прямо були лише темні та тусклі дерева, тільки зелені листя які розвіювались на вітрові додавали ясності тій тусклій картині. Син Мін почав відразу рухатися швидко, жорстоко випускаючи з свого роту, томні видихи. Це лише завдавало різку біль Чоніну на данний час. Про якесь задоволення навіть мови не ішло. Бідний хлопець трясся від болю, та видавав тихі мичання. Але якщо він тільки забере руки, крик пролунає немов на весь ліс. Коли швидкість пришвидшилась, з очей Чоніна потекли сльозинки болю які падали то на траву, то на землю.
Ці тортури продовжувалися ще декілька хвилин, доки Мінні не кончив і не витягнув член з дупи того. Весь Чонін трясся як божевільний. На обличчі були вже видні сліди сльоз. Але Син Мін почувався краще всіх. Знявши презерватив та міцніше його зав’язавши викинув в кущ, не подалік від того в якому вони зараз знаходились. Він не поспішаючи натягнув свій брендовий одяг та сів під якимось деревом, сперши свою руку об своє коліно поки інша рука поправляла волосся. Як не дивно Чонін продовжував лежати і трястися.
– Ти що психічно хворий?! – Промовив Син Мін з деяким роздратування.
– Я…просто боляче було…це мій перший раз.
– Пф…я не здивований. Але все одно одягайся, скоро вечеря.
Чонін кивнув, повільно піднімаючись почав шукати свій одяг,який був розкиданий Син Міном раніше.
Вечір. Зорі сяють на небі, але кожна така унікальна і кожна сяє по різному, але їх всіх об’єднує це краса з якою вони сяють. Вітер проводиться по соснам з легким свистом. Так сьогодні достатньо холодновато у вечері. Світлячки літали навколо табору, але їх було дуже мало, настільки що їх не було видно. На невеликі ділянці біля чорного на той час нічного лісу, лежали чотири колоди. Вони вимальовували невелике коло по центру якого було місце для ясного та осліплюючого як сонце багаття.
Саме на цьому місті сиділо п’ять хлопців. Мінхо, Хван, Лікс, Хан та Чонін. Джисон звичайно сидів біля свого кохано. Обійнявши за руку та притуливши її до своїх грудей, так міцно як тільки можна. Голова лежала на його плечах, поки голова Мінхо лежала на голові Джисона. Чонін сидів поміж Хваном та Ліксом. Він трохи мечився на одному місці, поскільки недавнішня процедура не хило помучила дупцю Чоніна. Лікс лише спокійно сидів та милувався Деревами які було ледве видно через темряву, лише багаття давало хотя б щось розгледіти. Також можна було помітити як він перебирає пальцями, а його волосся розвивається від легкого та холодного вітру. Так холодного, тому всі вони сиділи у кофтах та легких штанах. Чому ж легких? Вітер був не настільки холодний, все ж таки зараз літо, тепле та чудове літо. Хван в свою чергу одним оком розглядав Лікса через плече Чоніна. Але його зовсім не хвилювали ці волосся, ці неначе як скло пальці. Його хвилювало зовсім інше, думки були дуже вульгарні та пошлі. Присутність та змога бачити Лікса лише посилювали ці думки.
– А нащо ми тут всі зібрались? – запитав Чонін хатаючись то в зад то вперід.
– По перше ще не всі прийшли. А по друге ми з Джисончиком вирішили всі разом провести час. – Промовив Мінхо.
– А я тут до чого?
– Як це до чого? Ти ж з Джисоном та Ліксом спілкуєшся. Тим більше в вас якась мутня з Син Міном відбувається. Ми тут всі якось зв’язані. Так, що ти тут до того.
– Слухай Чонін, наче тебе так звати. Не хочешь місцями помінятися? – Запитав посміхнувшись Хван.
– З якого це дива?!
– Гей, тобі що складно? І не будь такий агро.
– Що мені за це буде?
– Нууу, я можу тобі перекинути різні там ігри. Га? Вгодив?
Чонін трохи подумав, але думати він став не довго. Він встав відчуваючи деяку біль відомо в якій точці. Хван передвинувся ближче до Лікса, який здається настільки був захоплений красою нічної природи, що взагалі не розумів, що відбувається навколо. Чонін сів на місце Хвана, та став роздивлятися місцевість поскільки телефон він залишив у будиночку.
– Лііікс – Прошепотів Хьонджін на вухо Того.
Лікс трохи здригнувся почувши своє ім’я. Розум відразу звільнився від кайдан краси лісу, він повернув голову до Хьонджіна, який посміхався йому. Їх обличчя стали дуже близько. Це було очевидно поскільки раніше Хван шепотів тому на вухо, а коли той повернувся їх обличчя були близько.
– Що? Тут наче Чонін сидів, а не ти – Майже пропищав Лікс, але потім відкашлявся.
– Яка вже різниця?
– В якому сенсі яка різниця? відійди, ти занадто близько.
Хван трохи тихо посміявся і відсунувся, але очі все одно не зупинялися дивитися на нього. З заду почалися кроки та шурхіт трави. Коли всі обернули свої голови вони помітили Чан Біна та Бан Чана. Вони обоє трималися за руки з невеликою посмішкою.
– Я звичайно все розумію, але нащо ви мене сюди позвали? – промовив Чан.
– в якому сенсі нащо? ви ж вожатий отряду Лікса, Джисона та Чоніна – Посміхаючись сказав Хван.
– оооо, серьйозно? тоді ж чому ви свого вожатого не позвали?
– Він злюка, а ви добряш, тим більше з Чан Біном зустрічаєтеся. – Посміхаючись сказав Мінхо.
– Вожатий Чан зустрічається з Чан Біном?!! – Викрикнули Чонін з Ліксом.
– А ви не знали? – Запитав Мінхо.
– Звідки вони можуть знати? їм, що хтось казав? – Промовив Хван.
– Ну да, ну да.– Задумливо сказав Мінхо.
– Давай сідати Чані? – Запитав Чан Бін.
– Да, давай бусічка.
Вони в двох сіли на колоду, яка трохи поколювала, але це було терпимо. Сидячи на древисині, а по центру горить вогонь, відчувалась якась особлива атмосфера. Кожен хто там був розмовляли на різні теми. Тріск дерева у вогнищі був тихий, але достатньо чутний. Вітер проходився по обличчю кожного. Глубини лісу яких ніхто не помічав залишали свою казковість та загатковість. Звуки листя, не тільки на деревах, а й на кущах різали приємно вуха. Але здавалось когось не вистачало. Так, очевидно, що не вистачало. Без звучно переступив колоду Син Мін налякав усіх присутніх.
– Блять Мін!!! – Прокричав Хван.
– Що тобі треба? – Спокіной промовив Син Мін, з руками в карманах.
– Налякав!
– Хто тобі винен, пф.
Хван тяжко зітхнув, трохи скосивши погляд на того. Але Син Міну було все одно, він просто сів на вільне місце, а точніше біля Чоніна. Той відвів погляд на землю, не бажаючи дивитися на того, після події яка відбулась сьогодні.
– Ну що? Давайте в правду Або дію? – Запитав Мінхо з яскравою посмішкою.
– Нам що десять? – Промовив Син Мін піднявши без емоційно брову.
– Так Мінні, не сперечай! Так якщо інші мовчать значить всі згодні, я почну. І так…
Шли години. Зазвичай питання були безглуздими, банальної для цеї гри. Уже було достатньо холодно, але вітер не змінювався. Змінювався лише місяць та зорі, з кожною годиною вони сяяли все яскравіше. На жаль чи на щастя, це помічав один Лікс.
– Лікс! – Голосно сказав Хван.
Лікс не відразу зрозумів що це до нього. Але коли до нього доперло відразу подивився на Хвана.
– Ой я знову відволікся, що?
– Тобі дію задали. – Посміхнувся Хван.
– Яку?
– Обійми кожного учасника гри. – Сказав Джисон.
Лікс не коливаючись встав та почав всіх обіймати по колу. Зі всіма було дуже легко, тепло кожного передавалося йому і від цього на душі ставало дуже радісно, але Син Мін постійно Віднекувався. З горем по полам він зміг його через силу обійняти. Коли дійшла черга до Хвана, то його нога спіткнулась об ногу Чоніна, він полетів прямо на Хвана. Очі Хьонджіна розкрились як могли від здивування, але швидко засяяли коли зрозуміли, що зараз відбувається. Вони обидва гепнулись на траву. Лікс лежав на Хванові. Їх обличчя були дуже близько, здавалось, що ще трохи і вони поцілуються. Всі гуртом засміялися. Але їм було двом все одно, вони лежали дивлячись один в одному в очі. Їх волосся легко розвивалися, як пшениця на великому полі. Руки Хван лежали на талії Лікса, пальці міцно стискали тонку тканину кофти. Тим часом як руки другого лежали на грудях у Хьонджіна. Хван продовжував дивитися тому в очі, прямо зараз він радів, але не подавав вигляду.Лікс був наче зачарований, їх обличчя були так близькою, він сам не знав чому йому хочеться полежати так більше. У животі пролетіли різноманітні метелики. Але…
– Вставайте вже. – Промовив хохотучи Чан.
Це неначе розбудило Лікса. Його обличчя сильно почервоніла. Він швидко піднявся та подав руку тому.
– Вибач. – Сказав Лікс.
Хван схопився за руку того посміхаючись, він піднявся та обтріпався від бруду на спині.
– Нічого. – Промовив Хван, сівши назад на своє місце.
Лікс також повільно повернувся на своє місце. Лице Хьонджін було повернутим до таємничого Лісу, на ньому писалось роздратування та злість, що їх так перервали. Але ніхто не давав великої уваги, що його обличчя було розвернутим.
– І так тепер я…хм…Мінхо розкажи свою найпотаємну таємницю. – Сказав Чан Бін.
Мінхо передьоргнуло. Його думка відразу впала на розмов з Хванм в бесітці.
– Оооо так! Давай Мінхо, я хочу знати! – З сяючими очима промовив Джисон.
Мінхо повільно подивився на Хвана, з очима розгубленості. Хьонджін відразу почувши це питання повернув різким рухом голову, та з серьйозними очима подивився на Лі. Пальці перебирались занадто часто, а на шиї здавалось вилазила вена. Його очі неначе казали “тільки спробуй”. Звичайно це всі помітили та стали переглядатися, то на того, то на того.
*****************************
мій тгк:https://t.me/mymymymy_re
буду дуже вдячна за підтримку♡
Додати до улюблених