#Крінжжовтень
День 13: Зав’язка для нц де, щось пішло не так
Ґойл ніколи не був злопам’ятним, але зараз він усвідомлював, що це не так. Хотілось продовжувати, навіть після того, як Візлі припинив пручатися, як його обличчя перетворилось в криваве місиво. Але цього було не достатньо що б втішити цю лють навпаки, вона лиш розросталась через, те що не мала куди вийти. Цим і замкнулося це їбане коло – усвідомленням, що справа ж, насправді була не у Візлі, а в його єбаному щурі, що 5 років тому, ще до того, як сортувальний капелюх сказав на Ґойловій голові “Слизерин”. У їбаному потязі, лишив по собі їбаний шрам, на вказівному, розміром з їбаного мураху.
Неподалік, Драко їбашив, у Поттера закляттями, то й, так само люто відповідав, а ще трохи далі. Креб та Пенс не могли дати ради Ґрейнжер.
-Знаєш, ми б могли одразу всі четверо вийти на Ґрейнжер, і все було б так само,— сказав Креб, коли вони вже були у вітальні.
-Нууу, Візлі злився одразу, але Поттер теж норм так, Драко пізди дав.
-Пффф, Ґрейнжер дала б нам пізди всім.
До них на цій фразі підійшла Пенс.
-Хлопчики, може кавусі?— і вона простягла до них дві паперові склянки.
-А на десерт-вечір пиріжочок скуштуєте?
-ПИРІЖОЧОК?— На обличчі Креба з’явився вираз абсолютного щастя.
І вона нізвідки, витягла цілу миску з пиріжками.
-А чого, це ти така добра?— спитав Ґойл, після того, як сьорбнув свою каву.
-А ти вкуси пиріжок.
-А чого ?
-Ну бо, безкоштовний сир тільки в мишоловці, тож ви мені тепер вині.
-Що треба?
-Через годинку, з’їбіться від нас, з Драко. І так, що б на цілий день. А якщо можна довше, то на довше.
-Закатай губу кицю.
– Я знала, що ви відмовите, тому у пиріжках снодійне.
Ґойл заржав, а потім подивився через плече.
-Що, люлі-люлі Кребчику?
-Та да.
-А з чим були пиріжки? — він знов подивився перед собою.
-З м’ясом.
-А треба, що б з котом. Тому дай мені свого Марті, а я тобі, свою відсутність рівно настільки, скільки він буде мені треба
-Нє, до речі, у каві проносне.
Ґойл почав повільно опускатися, що б опинитись з Пенс віч-на-віч.
– Ну ти і сука, — прошипів він, а далі стишив голос— Я випив, один ковток. І навіть якщо він спрацює. То на скільки цього вистачить? Десь на годину. ООО, якраз стільки, що б причепитись до Драко в найцікавіший момент. Я буду, як тінь, як пес-поводир, якщо ти не даси Марті. Ааа— він підняв у верх вказівного пальця,— ще Промфрі ніхто не відміняв.
-Пішов нахер.
-Ну це твій вибір.
Пенс розвернулась і швидко пішла, так само вона швидко повернулась тримаючи чорного кота на руках
-Тільки не кажи, що збираєшся трахнути мого кота.
-Не скажу.
-Він покаже.— втрутився Креб
І вони вдвох заржали. Натомість вираз обличчя Пенс не змінився.
Марті не пручався, коли з рук господарки його передали до рук малознайомої людини. Коли його понесли геть з слизериньскої вітальні, з якої він ніколи не виходив. Коли перенесли через портрет, гладкої пані.
Не такий, як той їбаний рудий кіт, що майже одразу вилетів, з жіночих спалень і почав шипіти. Не такий, як та їбана жаба Лонґботома, яка дивилася своїм пекельним поглядом, так наче пропалювала з ссередини вселяючи потихеньку паніку.
Ґойлу знадобилось меньше 10-ти хвилин, що б відчути себе тут чужинцем. Бо кожна тварюка тут, дивилась на нього так, ніби розуміла, що людей в слизериньскому формах тут бути немає. Єдиний, хто був на його боці, то це Марті, який по суті, врятував його. Коли на них накинувся той їбаний рудий кіт, то на нього настрибнув чорний, збивши в польоті. І так вони почали битись, ще до того, як впали на підлогу.
Щур знайшовся, в одній з чоловічих спалень. Як і личило його натурі, він ховався, поки решта вчиняла ґвалт. Але, те що він був жалюгідним, не робило його не небезпечним. Тому Ґойл спрямував на нього паличку.
-Левіоса
І він піднявся у повітря далі, ж він просто летів на тому ж рівні, що і паличка, але на відстані кількох сантиметрів.
А тепер лишилось забрати Марті. Оскільки палиця одночасно, не могла виконувати два закляття. То довелось власноруч лізти до котів, забираючи весь удар на себе. Рудий кіт цим скористався і здавалось за кільки секунд розцарапав руки так… Що б вистачило для того, що нажити собі ворога на все життя. І саме це і сталось. Подумки Ґойл пообіцяв собі убити рудого і інколи підгодовувати Марті.
Тепер останнє. Двері зачинились замкнувши їх в трьох у чотирьох пошарпаних стінах, що всередині немали нічого окрім темряви.
-Лумос.
Цього буде достатньо, що б бачити, як Марті жертиме, і покладе цьому край.
Але щойно Ґойл простяг свою долоню до морди. Як маленька грудочка відскочила на підлогу і вмить стала людиною. Петіґру прийняв свою людьску подобу.
-ТИ ОХУЇВ!?
-Аааа, то це ти сучара, мене тоді вкусив.
-Я “СУЧАРА” ?!
-Ну не я.
Ґойл впустив Марті на підлогу, а сам попрямував до Петіґру, поки його паличка не вперлася тому у шию. Відстані між ними лишилось на витягнуту руку. Мить на яку вона так завмерла змусила Пітера швидше рухати мізками. Проти такого кремезного, противника паличкою, якої у Пітера не було. Доведеться використати всю свою щурячу підлоту. І його осяяло. На мить він перенісся в глиб своєї пам’яті, до того спогаду, що його мозок вважав за непотріб. Паличка вдавилась у горло ще дужче. І він згадав. Згадав того, потворного малого, якого вкусив за пальця купу років тому. Навіть сам для себе відмітив “Яке ж воно страшне”. Але зараз перед ним стояв зовсім інший юнак. З тим типом зовнішності, яких було повно, в часи його молодості. Саме на цей тип він дрочів, що ночі, коли ще сам був 16-ти річним “Ох Мерліне, що робить з людьми час”. І ідея виникла. Петіґру вишкірився.
-Укушу, — прошепотів він
– Шо падло?
І він дійсно укусив. Але за мочку вуха не сильно для того що б рухати зубами туди сюди. Тіло біля нього об’мякло. І він підійшов на два кроки блище, що б порівнятись. Глянути у ці очі, що сповнились туманцем. І все що можна було там побачити це “роби зі мною, все що схочеш” і він почав діяти спустився в низ легко покусуючи шию. Коли він почав засосувати. Дихання стало важким. Мерліне, як же це… Кожен його рух відзивався в цьому юному тілі. Хтоліся далі. Довести його до краю, але ж і самому треба протриматись, що б не зіскочити в цю прірву.
Він почав знімати форму паралельно цілуючи шию повільно переходячи на ключиці. Ця слизениньска мантія, точно була недоречною між ними. А от зелено-сріблясту краватку можна лишити. Тіло виявилось таким гарячим і підтягнутим. Воно рухалось у такт свого шаленого дихання.
-Ти хто?
У відповідь тиша, лиш важке дихання у перерві з поцілунками.
-Хто ти? Я тебе питаю. Мене звати Ґо…
-Тссс,— прикрив Пітер рукою ці губи, — лишімося незнайомцями.
І його рука рушила нижче. До банальних чорних боксерок. Він охопив член. І почув стогін. І тоді почав ковзати по ньому. Він відчував вологість у його руці. Чув стогони. І за хотів, хотів цього . Саме тут і зараз він хотів перебувати і робити те що робить.
Але мить. Скип дверей. До кімнати проривається світло і все знов, як було.
-СКРЕБЕРС, ЩО ВІН З ТОБОЮ ЗРОБИВ?!
Ґойл приходять до тями і оглядається. Нікого крім Візлі в дверях, а от він стоїть голий з щуром в руці.
І як тепер пояснювати….
Додати до улюблених