Мондштадт. Хотілося б сказати що все тихо і мирно, але ні. Жах Бурі не дає спокійно жити мешканцям вільного міста.
*Жах Бурі не заспокоюється вже досить довго… Що ж робити…* – думала Джин розглядаючи темне небо у вікні.
– Лізо, допоможеш? – магістр різко звертається до бібліотекари.
-Мене не треба просити двічі – Ліза ніжно посміхнулася до Джин – Ти прикрасно знаєш, що я завжди допоможу тим, хто цього потребує.
Джин відійшла від вікна і задумливо сіла за свій стіл.
– Заспокойся. – Ліза тихо підійшла до столу і присіла на край. Поклавши свою руку на руку Джин, нарешті додала: – Я знаю, ти хвилюєшся за Мондштадт, але і про себе не забувай. Через нерви погіршується здоров’я. І сама подумай, якщо ти захворієш, то хто буде піклуватись про Мондштадт так само турботливо як ти? Така людина ще не народилася – Ліза подивилася у очі Джин.
– Можливо ти права… Але як можна не нервувати коли Жах Бурі досі дошкуляє?
Ліза обережно встала зі столу та попрямувала до дверей. Вже стоячи у дверному прорізі, вона сказала:
– Прогуляйся, розвійся. Може допоможе…. Якщо що, я в бібліотеці.
Закінчивши розмову, Ліза вийшла з кабінету магістра.
*Може й справді варто пройтися…*
Тим часом у таверні, де працює Ділюк, все було як завжди. Не дивлячись на всі негоди які відбувалися у місті свободи, його мешканці знаходили час щоб насолодитися улюбленим кульбабковим вином.
*Щось Жах Бурі досі не заспокоївся…* – думав Ділюк протираючи бокал за стійкою. Його лице залишалося кам’яним, але розум переповнювали різні думки: “Що буде далі
… як довго це буде… як далеко це зайде… ”
Джин все таки вирішила прогулятися. Вона покинула свій кабінет і надумала пройтися містом. Гуляючи, вона все ж не могла відволіктись від тої страхітливої теми. Все нагадувало про наявність Жаха Бурі: усе небо вкрите сірими хмарами, постійне відчуття ніби зараз піде дощ або почнеться буря. І справді, відчуття було не просто так. За секунду на Мондштадт опустився сильний дощ. В цей момент магістр проходила повз таверну, тому єдиним варіантом укриття була вона. Джин була вся мокра, як і більшість жителів що прибігли сюди, тому зараз це виглядало досить природно.
*Бррр… Промокла як собака…*
Джин присіла за вільний столик. У закладі було досить людно. Хтось прибіг через зливу, хтось прийшов випити. Але, не дивлячись на це, все одно в закладі було досить затишно. За деякий час вона відчула на собі пристальний погляд. Оглянувшись, вона побачила Ділюка який протирав бокали дивлячись на неї. Рудоволосий різко відвів погляд і трошки зашарівся. Магістр також засоромилася. Її погляд уставився у стіл, а розум заполонили думки:
*Щось не так? Я якось не так виглядаю? Хоча, а як ще може виглядати людина яка потрапила під раптову зливу? Може його турбує що я нічого не замовляю? І чого я так турбуюся?*
Джин струхнула головою ніби відбиваючись від думок.
*Знову думки… Занадто багато думок… Може замовити щось випити? Та ні. Я ж не п’ю алкоголь… Хоча, чому одразу алкоголь, може у них є щось безалкогольне, для таких як я. Досить роздумів, просто піду і спитаю*
Джин встала зі столу і, трошки сором’язливо, підійшла до барної стійки.
– Доброго вечора.
– Доброго – коротко відповів Ділюк.
– У вас є щось безалкогольне? Можливо щось гаряче.
– Асортимент гарячих безалкогольних напоїв не велекий, але можу запропонувати: безалкогольний глінтвейн, чай чорний, чай зелений та каву.
*Він так холодно відповідає, ніби це не він тільки що витріщався на мене поки протирав цей самий бокал… Стоп… Чого мене це турбує?*
– Що будете замовляти?
– Ее… Давайте… Давайте зелений чай – з невеличкою невпевненістю відповідає Джин.
*Чула зелений чай допомагає заспокоїтися і розслабитися. Як раз те що мені зараз треба…*
Магістр дочекалася чаю, заплатила і пішла за свій столик.
*Останнім часом вона якась задумлива… – поринув у думки рудоволосий – Хоча воно й не дивно. Джин – магістр, який пильно турбується про місто. Але зараз вона більш задумлива ніж зазвичай… Мабуть через Жаха Бурі. Х
Sanok, [06.11.2023 12:36]
м… Відколи я турбуюся про інших…*
Джин уже попивала свій гарячий зелений чай.
*І справді заспокоює. Ще й бонусом зігріває*
Магістр глянула у вікно. Дощ вже припинився і, на диво, хмари трошки розвиднілися.
*Вип’ю чай і піду додому. Вже пізно повертатись у кабінет. А раптом якщо не повернуся шукати будуть… Ні, я так не можу. Треба повернутись і сказати що зі мною все нормально…*
Джин допила чай і пішла до штабу. Відкривши двері кабінету вона побачила Лізу яка, читаючи книгу, чекала на магістра.
– Ліза? Що ти тут робиш? – спитала спантеличена Джин
– Чекала на тебе. – не відриваючись від книги відповіла бібліотекарка – На вулиці була злива, а охорона повідомила що ти не в кабінеті. От сиділа, чекала коли ти повернешся. – Ліза нарешті відірвалася від книги.
– Ти щось хотіла від мене?
– Ні, просто як твоя найближча подруга хвилююсь за тебе…
На обличчі Джин з’явилася м’яка, ледь помітна посмішка.
– Дякую що хвилювалась. Як бачеш я в нормі.
– Ну про це ми дізнаємось пізніше. Ти промокла, а значить можеш захворіти.
– Все нормально. Я вже випила гарячого чаю, а зараз піду додому.
– Якщо треба буде поміч, то звертайся – сказала Ліза встаючи з крісла і йдучи з кабінету.
Джин присіла за стіл. Відкинувши голову на спинку крісла, вона розвернулася до вікна.
*Жах Бурі досі не заспокоївся, але небо трохи розвиднілося… Може це хороший знак?* – обнадіювала себе Джин. Посидівши ще трохи у кабінеті, вона нарешті пішла додому. Вдома вона нагрілася у теплій ковдрі і заснула міцним сном.
В цей час Ділюк досі залишався на роботі. Останні гості залишалися досить довго, тож він мусив працювати до останнього.
*Коли вони вже нап’ються… Нормальні люди вже давно покинули таверну, а вони досі сидять і розпивають… Чесно, скоро звільнюся*
Та компашка нарешті допила і рудоволосий врешті зміг закрити таверну. По дорозі додому він вирішив прогулятись нічним містом. Гуляючи, він пройшов повз дім Джин.
*Світло вже не горить. Спить мабуть. Певно замерзла, бо була мокра, під зливу попала…* – Роздумував Ділюк. Раптом він відвів погляд від вікна – *Про що я взагалі думаю?! Мене не повинно турбувати чуже життя…*
Він розвернувся і попрямував додому.
Додати до улюблених