Ранок настав швидко. Розплющивши очі, Кенма заплющив їх, і як нормальна людина ще годинку полежав, а не як ці довбані Куроо та Бокуто, які щойно прокинувшись вже готові й гори звертати й Оскар отримувати. Тварюки.
Раночок був прекрасним ще п’ять хвилин тому, коли Кенма був у ліжечку, але зараз він не у ліжечку. Козуме сидить з друзями в кафе та не може описати цей надлишок звуків, кольорів та запахів якось хоч трішки схоже не “прекрасно”
— А потім він такий: “Гадки не маю про що ви говорите, але Чермандер еволюціонує в Чермаліона”! Врубаєте?! — Куроо сміявся зі своєї розповіді більше ніж Бокуто. Жартун, блін, — А виглядав він таким вже задоволеним, наче тільки що взломав Пентагон з калькулятора.
— Хахахахаха, бро, ну тобі підфартило з хлопцем!
— Це точно! — Куроо сарказму не розуміє, хоча не те щоб Бокуто був здатен на сарказм.
— Сьогодні знов до нього?
— Ага! В мене є просто капєц яка крута ідея для побачення!
— Тоді давай бро, дерзай!
— До речі, ви також на побачення йдете? — щось надто часто Тецуро почав використовувати слово “побачення”, напевне він теж перетворюється в придурка, що по-дибільному посміхається і має сердечка в очах та непристойності в голові, — А Кенма? Ти що, будеш весь день сам? Це не круто.
— Ні, я напевно зустрінуся з Шойо
— Оя.
— Оя-оя?
— Оя-оя-оя! Наше маленьке Кенминятко виросло і почало приводити додому хлопчиків!
— так-так! — Бокуто і чорнявий балаган почали вдавано плакати одне одному в сорочки, а Акааші в цей час виглядав так, наче він тут ні до чого.
— та не водив я нікого додому, — позіхаючи відповів Кенма, — це ви тут свої Санта-Барбари влаштовуєте.
— Ей! Але ладно, значить вирішили — всі розходимось парами та прекрасно гаємо час зі своїми бойфрендами, до речі, Кенмо, — але Козуме прийшло повідомлення від Шойо, тому він просто проігнорував все що йому почав говорити Куроо, замість цього переписуючись з милим рижиком.
[Шойо]
Привіт!
[Я]
Привіт
Як справи?
Добре
А ти як?
Класно!
У нас сьогодні останній день тут!
нам навіть дозволили
нічого не робити!
Пощастило
Ще і як!
слухай
М?
Ти сьогодні зайнятий?
Ні
А що?
Не те щоб щось важливе
Просто
Може ти хочеш
Сьогодні
Зі мною
Зустрітися
Ну
Там
Потеревенити
Можемо піти до мене в номер
Пограти
Але якщо не хочеш
Хочу
Правда?
Круто!
— Гей, Кенмо, ти мене слухаєш? Ти все поняв?
— Та-та, все поняв, кохання-зітхання, все романтично, — відмахнувся Козуме, поки призначав місце зустрічі.
— От і добре, ми вже про все домовились, так що… — Він кинув погляд на годинник, — я запізнююсь! Все, біжу!
І знову полетів так, як бабуся Кенми сказала б дати лиха закаблукам.
— Так, мені також пора, — сказав Козу, коли встав зза столу, і, най би його качка копнула, знову порізався, об меню. Що за прокляття?
* * *
— Привіт!
— Привіт.
— Ох, мені так сподобалось просто гуляти Кіото, але погода сьогодні просто жахлива, — сказав Шойо, закутуючись в шарф, що йому подарував Кенма. І знову Кенма помітив погоду тільки тоді, коли на неї звернув увагу Хіната. Для такого сонячного і яскравого хлопчини як Шойо, зовсім не дивною була симпатія до світлих безхмарних днів, а сьогодні противно моросило, — Гей, Кенмо, може все-таки підемо до мене? Можемо пограти в ігри та поїсти смаколиків.
— Добре.
— Юху! — з Шойо сонця було і не потрібно, він сяяв посмішкою так, наче хотів, щоб Кенма осліпнув, хоча навіть без зору, Козуме б вдалося похвалити картини Хінаточки. Якось химерно вийшло, хоча так Кенма і думав.
— Заходь, — Шойо за руку затягнув його до кімнати, як тільки Кенма скинув свої шкари, — сідай, — рудий сів трохи далі, а між ними висипав вагон і маленький причепчик мармеладу, чипсів і іншої смачної гидоти, — так, ми ж в це будемо грати? — Шойо ткнув пальцем в екран телефона.
— Так.
— Круто! — він почав відкривати солодощі, попутно жмакаючи кнопку завантаження, — а ти на якому рівні?
— На п’ятдесят шостому.
— Шо? Гра ж тільки недавно почала виходити! Я лише на двадцять п’ятому.
— Я багато граю. Підключайся, підемо на босів.
— Вже? Пішли!
* * *
— Оохх, — Шойо відкинувся на спину та закинув до рота декілька цукерок, після чергового відлупцьованого боса гри, — ти так швидко їх вбиваєш, а я лише й встигаю що бігати та призи збирати!
— Ха, смішно, а що ти хотів з такою зброєю?
— А що не так з моєю зброєю?
— Вона ж в тебе зовсім не качана, доступно пояснив Кенма, — йди сюди, — Шойо з цікавістю в очах підповз до Козуме і сів біля нього, — давай сюди телефон.
— Гей, я нічого не бачу!
— Так краще?
— Ні, тепер сидіти незручно, можеш шию повернути?
— Мені так незручно
— А так?
— Теж.
Як результат, ці двоє котиків шукали зручну позицію, щоб Кенма міг тикати в телефоні, Шойо все бачив і щоб зручно сидіти обом було, так ще й щоб діставати до солодощів. Врешті решт, Кенмі це трошечки набридло.
— Так, стій, просто сядь сюди.
— Що?
— Ось так, спереду.
— Але ти не будеш бачити.
— А якщо так, — Кенма посміхнувся і поставив підборіддя на плече Шойо, а руки простягнув по боках від його ребер та взяв телефон.
— Але…
— Тобі незручно?
— Ні, все круто, — Хіната влігся на Кенму і йому справді було дуже круто.
— Так, тепер треба прокачати твою зброю.
— Яку?
— Першим ділом меч.
* * *
— Так, Хінато! — до кімнати зайшов старший чоловік з цигаром в роті й довгим білявим волоссям, — Ми їдемо! О, — він подивився на Кенму, — Ти вже тут, молодець, Хінато, бери свого мужика, манатки й шуруйте в автобус!
— Перепрошую, а я тут до чого?
— В сенсі до чого? Козаче, хіба не твій браток тут вмовляв мене відпустити Цукішиму їхати додому з ними машиною, а тебе спихнути сюди?
— Шо?! — Крикнули в унісон два голоси, один радісний, а той що Кенмин шокований.
— А треба було слухати, що тобі кажуть! — противно заверещало чортеня на плечі, і чомусь, сьогодні в нього був голос Куроо.
Додати до улюблених