Це був чорний день для всіх персонажів «Атаки титанів», а надто – для їхніх шанувальників. Кожен шипер фендому занурився в жалобу, яка, напевно, вже ніколи не закінчиться. Те, що сталося, було справжньою трагедією, яка раз і назавжди руйнувала усі надії та мрії, адже вони розуміли: це кінець.
Самому Леві, однак, було не легше. Він лежав на ліжку, витріщаючись у стелю скляними очима, і відчайдушно стискав кулаки. Звичайно, вже всі розвідники поспішили відвідати його і зі щирою скорботою висловити своє співчуття. Але… він знав, що кожен із них сміявся, варто було йому переступити поріг кімнати! Кожен, буквально кожен за спиною реготав, наче коняка, а сміх деяких він навіть чув особисто.
Гучніше, радісніше за всіх заливався Ерен. Так, цьому хлопчині завжди найбільше діставалося… Але хіба він, Леві, хоч трохи в цьому винен? Втім, Мікаса не дуже від нього відстала.
Ервін… його старий друг, бойовий товариш, який, здавалося б, повинен співчувати, і той злісно посміхався, бурмочучи щось собі під ніс. А Ханджі то й поготів розреготалася прямо при ньому, анітрохи не замислюючись про його почуття! Що вже казати про різну дрібноту на кшталт Саші, Жана, чортового Конні та Бертольда з Райнером. Навіть без Піксіса не обійшлося!
Чорт забирай, Хісторія, цей милий ангел, і та пирснула зі сміху, в той час як Імір, що не знала собі місця від радості, із задоволенням притиснула її до себе.
Посміхалася навіть Енні, хоча вони з нею особисто і не були знайомі. Хто б міг подумати, хто б міг подумати!
Але справжнім аутом для бідного Леві став привид Марко, який постав перед ним, щоб тицьнути пальцем і сказати «Ха-ха»!
Гірше того, до бідолахи доходили чутки, що регочуть і святкують «порятунок» навіть персонажі інших фендомів! Виродки. Падлюки безсердечні!
Тільки Петра… так, вона єдина плакала, і плакала від щирого серця. Зайшовши до кімнати з червоними очима, вона впала перед ліжком на коліна і, притулившись губами до його руки, не змогла стримати сльози.
– Не хвилюйся, все добре… все справді гаразд, – спробував втішити її Леві, погладивши другою рукою світле волосся… і від того дівчина відчайдушно заридала вголос.
Ох, та якби хоч хтось перейняв від цього ангела бодай краплину людяності!
Він навіть не думав, що колись дізнається подібне… що насправді до нього всі ставляться саме так. Але ж у чому винен він особисто? Чим це заслужив? Чоловік просто був завжди самим собою, а до решти ніколи не мав жодного відношення – то все лише фанати, ті бісові шиппери. Чому ж тоді все так обернулося?
…А варто ж було лише пустити невелику фейкову чутку, ніби під час останньої вилазки за стіни аномальний титан відірвав Леві прутня…
Додати до улюблених