Чирвовий валет

– Ти гадаєш це спрацює? – Блондин дивився на мене, як на, мʼяко кажучи, дурну дівчинку.

– Довірся мені.

***

– Ти зараз серйозно? – Я дивилась на хлопця вся в сльозах. Я втомилась. Мені до біса набридла ця гра. 

– Ріно, тобі варто заспокоїтись. – Хлопець підійшов. Дарма. 

– Заспокоїтись? Іппей помер! Це все через те, що ти не зміг його підтримати. Ти постійно говорив, що ми вмремо! Він вмер через тебе. – І от мить, яка шокувала всіх присутніх. На білій шкірі Чишиї залишився червоний слід від моєї руки. Я дала йому ляпаса. 

– Я тебе зрозумів. – Він розвернувся і пішов на вихід. 

– Ти навіть не можеш накричати на мене! Ти ні на що не здатний! – Я кричала йому в спину і плакала. Було боляче від всього. Від того, що Іппей загинув і ми не змогли цього змінити. Від того, що Чишиї було байдуже, як завжди. Від того, що я втратила надію на виживання в цьому світі. – Вибачте… – Я вклонилась присутнім і вибігла з приміщення.

Наш союз з Чишиєю не протримався до кінця гри. Тепер треба виживати окремо.  Настала найважча мить гри. 

Всі чули, що ми з блондином посварились, отже вони можуть подумати, що хтось з нас валет. Я вже й сама не впевнена в невинності Чишиї. Можливо я йому надто довіряю. І певно вже ніколи не перестану це робити…

Я йшла крізь пост охорони. Там знаходився Мацусіта, в руках у нього – батончик. Тоді я точно впевнена в своїй теорії. 

– Не підкажеш, який в мене символ? Ти певно бачив як ми посварились з Чишиєю. – Я підійшла до емо хлопця. Той не зреагував. Лиш дивився на екран та мовчав. Не доброзичливий він. – До речі, не раджу довіряти Банді. – Я уперлась в стінку спиною поряд з хлопцем. – Він емпат-вбивця. Жахлива комбінація. Певно, він і є валетом. – Я подивилась на Мацусіто. Той не змінив пози, але заговорив.

– Буду знати. – Як сухо. Не те, що Банда. Хлопець вирішив рушити до іншої стіни. 

– Я знаю, що кажу про емпатів. – Я вже крикнула йому в спину. Він зупинився. – В тебе ж є таке відчуття, що Сунато бачить тебе наскрізь? Звісно, є. – Я почала наближатися до нього. – Знаю, адже сама емпатка. І знаю, як це – відчувати, ніби тебе сканують постійно. – Хлопець стояв спиною до мене. – У тебе, до речі, Піка. – Я не збрехала. Поки ні.

– І на скільки в нього розвинена та емпатія? – Я почала обходити його та йти до виходу, але почувши запитання, зупинилась.

– Дуже сильно, я б сказала занадто. 

– В тебе бубна. – Я усміхнулась і пішла далі. Чи правда це?

Я залишилась стояти в одному з коридорчиків, які ведуть на пост охорони. Здається хтось туди зайшов. 

– Що сталося? – Банда, от і він тут. Чудово. 

– Чирвовий валет – це він. – Шкода, що я не бачу на кого вони вказують. Але почула, що чоловічої статі, тож під підозрою не я. 

– Я теж його підозрював. – Або Мафіозі, або Чишия. Щось в мене погане передчуття. 

– Але не хвилюйся, у цьому раунді він помре. – Щось в мене геть погане передчуття. Ну, Чишия ж розумний. Має вижити. І взагалі, чого я про нього думаю. 

Я пішла прогулятися по коридору. Тепер нудно просто спостерігати за ними. Цікавого я все одно не почую. Варто пошукати іншого співрозмовника. Або Чишия, або Яба. Думаю, тут очевидно.

Як тільки я подумала про мафіозника, він показався мені. Без своєї супутниці. Мені сьогодні фартить.

– Добридень. Ми жодного разу не розмовляли за гру. Які ваші думки щодо валета? – Чоловік не зупинився і продовжив йти. 

– Ти ж хочеш дізнатись свій символ? – Я закотила очі, та він цього не побачив. 

– Так.

– Як ти вижила, будучи такою доброю. Я вважав блондин не витримає і вбʼє тебе. – Я теж так думала, якщо чесно. Але він витримав, а от я – ні.

– Йому байдуже. Завжди і на все. – Від цього до мене линула агресія. Ненавиджу його байдужість. – Ну так, можливо, обміняємось мастями? У вас, до речі, треф.

– Дурне дівчисько. Не знаєш, що робиш. – Він розвернув мене. Різко відкинув волосся. – Чирви, у тебе чирви.

– Дякую вам! – Я відійшла від нього. Та пішла в іншу сторону. Я сама себе заплутала. І кому ж вірити.

На пості охорони перетнулися всі. Навіть Чишию я побачила. Де він ховався?

– В грі всього шестеро: дві парочки і дві одиночки. – Я дивилася на блондина, як на запеклого ворога. Він заслуговує на це. – У цьому раунді Валет точно зробить хід. Що ж, тоді це…

– Фінальний раунд… – Він має рацію. Як завжди. Але я все одно на нього ображена. Навіть зараз в нього ніякої радості немає. Беземоційний егоїст.

Я почула свист за спиною. Коли обернулась, побачила Банду. Той почав…  підморгувати мені? Він фліртує? Якого біса? Після цього він показав мені сердечко складене долонями. Що це з ним? Десь тут є наркотики, чи що?

Я у відповідь показала йому фак. Моє улюблене. І звісно ж мило усміхнулась. Аби не образився. 

Настав час дати відповідь. Будь ласка, поверніться кожен в свою камеру. 

Я повернулась в маленьку кімнатку, де вже ставало тісно. Ніби між стінами була не тільки я, а й душі всіх загиблих. Ніби Іппей був десь поруч… 

– Мацусіта сказав, що в мене бубна. Але він бреше. Яба сказав, що в мене чирва. Отже чирви, трефи або піка. Тридцять три відсотки вижити. Варіант Яби не можна розглядати як брехню, інтуїція. Але ж шанс менше пʼятдесяти відсотків. Це засмучує.

Будь ласка, дайте свій варіант.

Я згадала серце, яке мені показував Банда.

– Чирви!

***

По всій вʼязниці пронісся вибух. Можливо, не один. Всі двері замкнуті. Тільки одні відчинились. З неї вийшов Мацусіта. Оглядаючи приміщення, хлопець розумів, що один вижив. У вʼязниці було холодно і пусто. Хлопцю було чути лиш власне дихання. 

– Я виграв! – Спочатку лиш усмішка, а потім сміх, який з часом переріс в  істерику. 

В нього вийшло б перемогти, якби не відчинились ще одні двері. Мацусіта замовк. Це здивувало його, адже перемога була так близько, літала прямо перед обличчям. Але блондин, який вийшов з-за дверей схопив цю перемогу першим. 

– Я знав, що ти Чирвовий валет. 

– Але як?…

– Я бачив тебе, коли ти і Банда обʼєдналися. Навіть якщо тебе вразили його слова, то ніхто так швидко не зміг би прийняти незнайомця. – Мацусіта лиш стояв, роззявивши рота. Це здивувало його не на жарт.

З наступних дверей вийшов Банда. 

– Мало хто наважився б підійти до мене. Якщо ти планував вбити мене, то ти або мав план, або ідіот, психопат чи соціопат. – Вбивця говорив повільно і впевнено. 

– Чому ти….? – А от Мацусіто був його протилежністю в цьому.

– Тому ти вирішив підіграти. Ти думав, що контролюєш мене. Та вважав себе кращим за всіх інших. 

– І чим пріоритетніше твоє становище, тим більше упевненим ти стаєш. Як чирвовий валет. – Хлопці не переставали дивувати Мацусіто. Той був у відчаї.

– Мені шкода, але чирвовий валет – Банда. – Переводити увагу на іншого – все, що можна було зробити на його місці. 

– Дуже шкода… – Пролунав ще один чоловічий голос. Яба. Він спустився зі сходів та показався присутнім. – … але це не він. Ти був у змові з Котоко.

І врешті-решт відчинились останні двері. З них вийшла – вишенька на торті. Ріна. Остання виживша. І це остаточно шокувало валета.

– Віддаю честь, то було розумно. Я навіть не одразу здогадалась. 

– А я їй сказав справжню масть, але вона все одно вже мертва. 

– Отже, нею управляв хтось інший. – Дівчина усміхнулась. Було відчуття, ніби вона справжній детектив у якомусь кіно. 

– Тоді це має бути він. – Мацусіта показав пальцем на Чишию. 

– Проходячи повз вас, я помітила, що ви двоє взяли однакові батончики. Звичайний збіг, чи не так? Але ще я помітила, що у вас також однакові символи. Вже підозріліше. А коли прокрутила події в своїй голові – згадала. Кожен раунд як ми сиділи в буфеті, ви заходили взяти щось перекусити. І ви завжди ходили до одного ж стелажу. – Дівчина дістала батончик з кишені. – Підказати, що ви брали там?

– Ви використовували кафетерій, як спосіб спілкування. Ви двоє вдавали, ніби вас хтось контролює.

– Тож це ти сказав Котоко збрехати мені. А я довіряв цій жінці… До самого кінця. 

– Коли ви вчетверо змовилися? 

– На самому відкритті цієї гри нам сказали, що це перевірка, наскільки ми можемо довіряти одне одному. Ми скористалися цією порадою. Найкращий спосіб переконатися в наявності довіри – переконання, маніпуляції, і навіть контроль.

– Але не промивання мізків, харизма і обман чи страх. Ми за рівність. – Всі вони морально тиснули на хлопця, і всі вони це розуміли. Дівчина особливо. Вона відчувала як емоція Брехні тремтіла всередині цього парубка. З самого початку вона знала, що емо хлопець грає якусь роль, особливо з емоцією брехні. 

– Все одно, валет хтось з вас. Можливо, я вас все-таки обманював, але це ще не означає, що я чирвовий валет. – Він надіявся. Надіявся, що переможе. Та він один проти чотирьох.

– Я б не був такий певний. Якщо ці двоє впевнені, що ти валет, то чому Банда не обманув і не вбив тебе минулого раунду? Мабуть, вони змовилися і спробують з тебе витягнути якусь інформацію. – Блондин підійшов до рудої і дівчина поклала йому руку на плече. 

– Щасти! – Дівчина помахала Мацусіті рукою і посміхнулась. Відчувалось, наскільки йому було лячно. 

***

Чишия відчинив ворота і дав мені пройти першою. Які манери. Аж смішно. Ми вийшли з цієї вʼязниці. Чисте повітря, вулиці, дирижаблі, які так і літають над головами. Один з них, на якому зображено чирвового валета, вибухнув. Я аж підскочила на місці. А Чишия спокійно повернувся та оцінив становище.

– Навіщо підривати місце, де проводилась гра?… – Хлопець лиш пожав плечима.

– Добре спрацювалися. Весело було дивитись за твоєю акторською майстерністю.

– Не жалкуєш, що я привʼязалась до тебе?

– Моментами. – Я засміялась, а Чишия усміхнувся. Можливо ляпас був зайвим. Але я не сильно. – А ти, не жалкуєш? – Хлопець зупинив мене поруч з якимось будинком.

Я озирнулась чи немає поблизу Пікового короля, він був би геть невчасно. Наче небо чисте, якщо не зважати на палаючі залишки дирижабля з гри, з якої ми вийшли.

– Не жалкую. – Я уперлась на стіну (вплив гри Чирвового валета) і просто дивилась на блондина. Той схрестив руки та дивився десь вбік від мене. – Ця гра показала багацько для мене. – Нарешті хлопець зиркнув на мене. Я вдивлялася в його чорні очі, наче шукаючи хоть щось. Ну не можуть люди бути настільки байдужими. І гарними.

Ми з хлопцем просто дивились одне на одного, кожен думаючи про своє. 

Чому саме він, тут звісно не вісім мільярдів людей, але обрати є з чого. Чому саме байдужа, беземоційна людина. Адже чи зрозуміє він мій прояв емоційності? Гадаю, що ні. Але чомусь в ньому було щось особливе, щось, що не дозволяло мені відмовитися від почуттів до нього. Хіба можна закохатись у такому світі? Хіба можна думати про щось окрім виживання? Хоча деякі люди розуміють, що ми з хлопцем не маємо на меті вижити, ми бажаємо перемогти. Навіть якщо нас очікує програш, то ми не боїмося смерті. Всі ми там будемо, навіщо молитись у цьому світі на змилування, якщо його не буде. Цей світ реалістичний, такий яким має бути. Але почуття в такому світі? Ще й у людей, які, здається, зовсім не асоціюються з романтикою. Це абсурд.

Але схоже, що блондин сам все вирішив. Він почав наближатися до мене. Я тихо спостерігала, як він повільно скорочує відстань між нами.

– Що ти подумала, коли побачила мене? – Поруч з ним була занадто спокійно. Мене не турбував король, який десь гуляє по вулицях, ні інші ігри, до яких ми повинні йти. Мене хвилює тільки власне серцебиття. Інколи здавалось, що молоде серце не витримає, і станеться інфаркт. І все це вплив одного хлопця. 

– Ти єдиний, хто навіть не поглянув на мене тоді. – Він не зупинявся, йшов та слухав мене. – В себе в голові назвала сплячею красунею. Адже ти наче спав, навіть не рухався. А що ти думав?

– Що від тебе треба триматися подалі. – Це мене не здивувало. Інколи я буваю жорстока, сама цього не бажаючи. – Бо викликаєш бажання триматись ближче. – А це вже дивує. Невже дійсно саме таке у нього враження?

– Чому? – Він нарешті зупинився. Він був дуже близько. Занадто. Настільки, що дихати ставало важко, від бажання, щоб це не закінчувалося. 

– Переповнені очі, щира усмішка, чіткі рухи. Все що ніяк не звʼязано з цим світом. Ти – коротке відчуття. Коли ти поруч, забувається, що відбувається. – Хлопець почав переходити на шепіт. – І мені стало не байдуже. І тоді ти стала викликати бажання захистити тебе, ціною власного життя. – І це мене дійсно шокувало. Настільки, що я змогла видати цю емоцію. Здивування та страх – дві емоції, які я відкинула багато років тому. І тільки він зміг знайти одну закопану емоцію. – Хоча тебе не треба захищати, ти здатна робити це сама, за що я тобі вдячний. Ти ж чудово знаєш, що мені це не властиво. Але я кожну бісову секунду задаю собі питання: «Як?»

– Я теж думаю: «як?». Ми геть різні і, здається, не пара. – Блондин усміхнувся, ніби його це дуже насмішило. Він розумів, що я так не думаю.

– Не засмучуй мене. Наші емоції чудово поєдналися, не думаєш. – Мені не подобається, що я як миша загнана в куток. Мене напружує, що я не маю емоційного контролю над людиною. Але водночас стало так.. легко. Наче він зробив те, чого я вимагала від всіх – взяв контроль. – Тобі не вистачає мого спокою, а з тобою мені хоч на щось не байдуже. Ми змінили течію життя одне одного. – Він говорив це на вухо, від чого сироти пробіглися шкірою. – Можливо, ми не такі, якими себе вважали.

І я відчула його губи. Чесно, це було різко. Але я не пручалася. Я піддалась, адже розуміла, що хочу, щоб це сталось. Щоб нарешті та байдужість відійшла на другий план, і прийшов інший Чишия, яким керують почуття. І це було чудово. Поцілунок був легкий. Наче ми ледве торкалися одне одного. Наче боялись, що емоції, які поєдналися, розчепляться на мільйони атомів і це відчуття між нами – зникне. 

Я насмілилась обійняти його. Той тактильний голод почав висмоктувати весь дотик, який я відчувала. особливо, коли хлопець поклав руку на талію, а іншу на шию. 

Це все було чимось забороненим, і в мені кружляла та дитяча радість, коли ти насолоджуєшся порушенням правила. Та нас з Шунтаро абсолютно не хвилювало, що правильно, а що ні. Нам хотілось, хотілось показати, що почуття одне одного не проігноровані. Ми розуміємо, що хочемо насолодитися іншими емоціями, доки чорна пляма з косою (або ж з гвинтівкою) не наблизилась до нас і не забрала ці моменти.

– Це… – я відхилилася від хлопця, чим засмутила себе та його, і почала говорити пошепки, – якось дивно. – Чишия усміхнувся моїм словам. Обійняв сильніше і я відчула чолом його щоку.

– Згоден. Але ми не знаємо, що нас чекає, адже так?

Так, саме так. Тому ми ще трошки насолодились таким моментом і прийняли рішення піти на наступну гру, щоб швидше їх пройти.

Чи виживемо ми?

Від автора

Це останній звичайний розділ. Далі я напиши дві варіації фіналу, адже не зиогла визначитись, який саме епілог я хочу. Обирайте для себе той, який хочете бачити в цій історії .

Додати до улюблених