У холі було сотні людей. Готель нагадував мурашник, де всі зібралися подивитись на щось. Тобто подивились на тіло. На мертве тіло Момоки. Ніж визирав прямо у місці серця. Так жорстоко, але смерть миттєва.
Серед безлічі людей треба знайти одну відьму. Чудово, це ж прям дуже легко.
Скоріш за все, зараз почнеться якесь м‘ясо, бо це чирви, це важко і страшно.
– За мною. – Чишия пішов на вихід з натовпу і подав шлях до незрозумілої для мене кімнати.
Ми зайшли в кімнату… відеоспостереження. Розумно, щоб не бути в подіях, але знати про них.
В холі щось почалось. Бойовики говорили до подруги вбитої. Різко Ан почала щось розповідати і показувати.. кулю? Одну дівчину проштикнули катаною, бо багато говорила. Добре, що ми пішли звідти. Прийшов Агуні і почалось божевілля. Всі почали тікати, лунало безліч пострілів.
Зрозуміло, Агуні сказав вбивати всіх і спалювати тіла. Винищення. Нас будуть просто винищувати. Безглуздя.
В коридорах бігали люди, за ними бойовики. В коридорах лишалось безліч тіл. Дивитись за розстрілом людей було важко. Чути це, ще гірше.
Різко я побачила кімнату де був зв‘язаний Арісу. Я хотіла побігти туди, хоча навіть не знала де саме ця кімната.
– Полежати мертвою захотіла? – Мене зупинила рука. Чишия.
– Я маю допомогти йому.
– Чому? – Я глипала на нього. В сенсі, чому? Це ж очевидно. – Ти вина в тому, що він там сидить? – Я похитала головою зі сторони в сторону. – Тоді чому ти маєш його рятувати? Зрозумій, у цьому світі ти – найголовніша цінність, спочатку думай про свою безпеку. – Я мовчала. Відчувала себе маленькою дівчинкою, яка провинилась перед старшим братом. Я встала на місце.
– Вони так ніколи не знайдуть відьму. – Квіна дивилась на зображення тіл, які замертво лежали.
– Відьмою можеш бути і ти, Квіно.
– І ти теж. – Не смішіть. Йому так байдуже на всіх, що відьмою він точно не став би.
– Мене теж не варто виключати з списку підозрюваних.
Квіна стала приглядатися до якогось з відео, там хтось щось шукав. І вона вибігла, ми навіть не встигли нічого сказати.
Я бачу Усагі і ще кількох, які бігали і заглядали в різні номера. Певно, шукають Арісу.
А ще бачу полум‘я. Останній бос підпалив будівлю. Отже часу у нас обмаль. Думаю у кожного є свій обов‘язок.
Не бачу Нірагі. Це означає, що він на вулиці або на даху. На вулицю йти небезпечно, а от на дах…
Я побігла по сходам вверх. Мені потрібно знешкодити Нірагі, щоб він не вбивав інших. Я підіймалась швидко і намагалась не натрапити на бойовиків. Це було не важко, вони переважно вбивали групи людей, а тут я одна, пересуваюсь не помітно.
Я підійнялась і побачила цього красення. Буде так сидіти, сколіоз заробить.
– Не втомився? – Він засміявся.
– На тебе ще сили будуть. – Я стояла посеред даху, поки він сидів на краю. Може його звідти…
– Яка честь. Нормально поспав? – Він повернувся до мене.
– Так, набрався сил та енергії, щоб вбивати вас. – Він наставив на мене уявний пістолет. Щось він поводиться як дитина.
– Знаєш, я от думала, чому ти став таким кримінальним, страшним та злим. А потім зрозуміла, що такими стають ті, кого ображали в школі. І я побачила як ти мав сумніви чи застрелити того парубка…
– Втомився знущатися над слабкими? – А ти шо тут робиш? Ще Чишиї не вистачало. Вони ж терпіти одне одного не можуть. Зараз повбивають одне одного, а мені що робити?
– Де ви ховались? – Ой, та ми навіть не старались.
– Я знаю сотні сховків. – Від генія іншого не очікували.
– Як же ти мене бісиш, щодня на нерви дієш. – Вірш від Нірагі? Дуже лірично. – Постійно вдаєш із себе розумника і тримаєш біля себе Ріну. – А я що? Так вийшло, що він перший кого я тут знала.
– Я і є розумний. – Чишия взяв мене під руку. Що за взаємодія? Я до такого зараз не готова.
– Прекрасно, покінчимо із цим нарешті. – Він взяв в руки гвинтівку і встав напроти нас.
– Головне джерело живлення змінилося спочатку гри. Якщо раніше світло давали генератори, а тепер вони в готелі. – Стоп, Чишия натякає, що хтось в готелі один з тих, хто придумує і організовує це божевілля? – Це означає, що творці гри прокралися на «Пляж» і змінили джерело у підвалі. – Я про це навіть не думала. Але це дійсно логічно.
– Що ти хочеш сказати? – Сильний, але недалекий.
– Я зараз кажу про відьму. Про що ще ж?
– Ти натякаєш, що я відьма? Вибач, але це неможливо.
– Ну тут я погоджуюсь, я ж була з ним у номері. Я його вирубила. – Чишия напружився поряд зі мною.
– Так ось чому ти побита. Але тим не менш, тільки члени ради мають доступ до енергопостачання. Тільки ви мали ключі від підвалу. Тож, я вб‘ю усіх членів ради. – Навіть себе? Все зрозуміло, Чишия нахапався безглуздості у бойовиків. – Починаючи з тебе.
– Думаєш я не поцілю з такої відстані? – Може ти мазило, хто його знає?
– Ага… – Він не забув, що я поряд. Він ж його застрелить, а якщо промахнеться, то мене. Отака випадковість.
Моя рука відчула волю. Чишия почав бігти прямо на Нірагі. Точно безсмертний. У бойовика гвинтівка, телепень. Блондин підкинув… карти? Відволікаючий маневр? Нащо тоді він за ними так бігав? Щоб розкидати їх на даху без епічної музики? Мрія.
– І що це було? – Постріл. Наче Чишия живий, але падає. Але зачекайте. Він тримає водяний пістолет? З запальничкою?
Наступну секунду я хочу вичеркнути зі свого життя. Я бачила як засіяло тіло Нірагі. Так легко спалахнув, наче папірець. Його крик, який різав вуха, залишиться в моїй пам‘яті надовго…
Це мені нагадало інший фрагмент з мого життя. Я пам‘ятю тільки уривки.
Крики, сльози, ляпас, крик, ще один ляпас, підлога, ще кілька ударів, кров, десятки ударів? Сотні? Тисячі образливих слів, сірники, спалах, спека, дим, опік, нестача повітря, вихід, страх, воля, крики, гучні звуки, силует, який віддаляється.
Через нього я ледь не вбила його і себе. Через невміння кохати.
– Все добре? – Певно Чишия помітив, що я туплюсь в точку де впав Нірагі.
– Так, я всього лиш побачила як загорілась людина. Кожного дня таке.
– Ти тут не перший день. Ти і не таке бачила. – Хлопець пішов в сторону сходів. – Ти йдеш?
– Чому ти так хвилюєшся про мене?
– Можливо, у мене зʼявиться план де потрібно буде підставити тебе. – Це змусило мене всміхнутися. Чомусь мені здається, що він цього не зробить.
Хто ж може бути відьмою? Вона мала знати, що почнеться божевілля, і для цього треба мати певний вплив на людей, щоб вони не вбили тебе. Значить, теорія Чишиї, що це хтось з керівників – має шанс на правдивість. Вони впливові люди, їх слухають, вони мають авторитет серед інших. Але це занадто легко. Хіба гра в чирви не передбачає щось по-складніше? Чирвова десятка… Гра з почуттями людей. Так, вони чудово придумали. Місце де купа людей, які поділились на різні фракції, серед членів ради хаос, через Капелюшника. Ще й бойовики, вони не вирішують розумом, вони діють силою. Але якщо члени ради – творці гри? Тоді не логічно комусь з них ставати відьмою, адже так? Тоді кого їм слід поставити на місце відьми? Гра в чирви. Керувати емоціями інших. Хто ж відьма? Керувати думками людей.
Ні, не може бути. Невже відьма….
Я виринула з думок, коли відчула нудоту та нездатність дихати. Я озирнулась. Де Чишия? Ми разом йшли з даху. Коли ми встигли розминутися? Здається, я настільки поринула в думки, що не помітила як ми розділились. Чому тут так димно? Останній бос, він ж підпалив будівлю. В якій я секції? Не можу пригадати, легені наповнилися димом. Я не можу дихати.
Потрібно знайти ганчірку та змочити її. Та ноги не пересуваються. Де я, чорт забирай? Я хочу попросити про допомогу, та я не можу кричати. Різкий біль по тілу. Здається, я впала. Вогонь поширюється занадто швидко. Мене не врятують, та й немає дурних людей, щоб йти у палаючу секцію. Я знала, що я помру, але ж не в пожежі. Я думала мене застрелять, або ж я помилюсь в грі. В очах все пливе, дихати немає чим. Можливо, це перевтома і галюцинації? Ні, точно ні. Я втрачаю свідомість. Певно, це на краще, що я помру. Я нарешті зможу спокійно існувати. Надіюсь, хоч хтось виживе і згадає про мене у нашому світі.
– Ріно! – Хто це? Голос десь далеко, і від нього жахливе відлуння. Це не можу бути правдою. У цьому світі немає людей, які переймаються за мене. Та й в будь-якому світі немає людей, які турбуються за інших. Ми всі хвилюємося тільки за себе, ми всі лицемірні, та егоїстичні. – Ріно! – Знову. Можливо, мені здається. Можливо, я так налаштовую себе перед смертю, що я не одна, що я комусь потрібна. Але це ж не так. Хоча може хтось таки прийшов по мене і шукає мене, та я все одно не можу ніяк допомогти, бо я вже втратила свідомість.
Додати до улюблених