Четвер. 21:03. На телефон Шерлока Холмса прийшло нове повідомлення. Таке траплялось нечасто, тож чоловік квапливо взяв його в руки і натиснув на нове сповіщення від невідомого номера. В повідомленні було лише три слова: “Ніч. Парк. Чекатиму”. Шерлок не здивувався ніскілечки, навіть трохи зрадів. Він був упевнений – це нова цікава справа!
– Джоне! В нас нова справа.
– Тихше, прошу.. Мала щойно заснула, – тихенько прокричав Джон. – Зачекай на мене у вітальні, я зараз спущусь.
Джон вкрив доньку теплою ковдрою і легенько поцілував її в щічку.
– Добраніч, маленька.
Після чого зателефонував няньці Розі. Він не знав скільки часу вони витратять на розслідування, можливо, навіть і до ранку їх не буде вдома, тож він вирішив перестрахуватись і викликати няньку для доньки.
Зайшовши у вітальню, Джон побачив Шерлока, який так пильно вдивлявся у екран телефону. Він щось намагався розгледіти у тих загадкових трьох словах. Чомусь йому не спало на думку, що це могла бути “та жінка” або ж черговий несмішний жарт від Майкрофта. Він ніби знав, що за цю справу взявся справжній професіонал. В кімнаті вже було чутно дихання Джона.
– Джон, ти готовий? Я впевнений, на нас чекає гаряча нічка! – очі Шерлока палали від задоволення.
– Шерл, звісно. Звісно я готовий до усього, що стосується тебе. Але, ти не хочеш розповісти мені хоч щось про цю справу? – зацікавлено тепер дивився Ватсон на товариша.
– Ну.. Розповідати тут нічого. Мені просто прийшло повідомлення, що в парку, вночі нас чекатимуть. Я гадаю, це має бути цікаво.
– Нас? Чекатимуть.. Хто? – голос Ватсона ніби тремтів. Він все так само зацікавлено дивився, та тепер, у його погляді була відчутна злість. Злість за те, що його друг такий необережний і надав перевагу насолоді від розслідування, а не безпеці його та Джонового життя. – Ще раз запитую, хто тобі написав це смс? Хто чекатиме нас цієї ночі в парку?!
– А я звідки знаю. От підемо і дізнаємось. – лагідно і обережно відказав Шерлок.
Джон саркастично засміявся.
– Що? Тобто ти погодився піти вночі в парк на зустріч із невідомою тобі людиною?.. І ти зовсім не боїшся прокинутись напівживим або взагалі не прокинутись? Ти ж навіть не знаєш, що нас чекає.. – сміх змінився на серйозний тон, а вигляд Джона лишився незмінним. Він був спокійним, врівноваженим. Злість виштовхувалась лише крізь його інтонацію. Було видно, як він не хотів нашкодити Шерлоку своїм криком, але той нічого не міг з цим зробити. Він хотів уберегти його.
Натомість, Шерлок не надто серйозно відносився до слів Джона.
– Все вірно, друже! Ти ж будеш зі мною, тому мені не страшно. А погодився я на цю зустріч, бо немає нічого нуднішого в світі ніж розгрібати старі справи про зникнення домашніх улюбленців. Розслідування про кролика тітки Меггі можеш взагалі віддати Розі – це ж дитячі речі! – закотив очі Шерлок і з надією поглянув у вічі Джона – То як, ти зі мною?
– В мене немає вибору. – спокійно мовив Джон, приховавши ледь помітну усмішку. – То який в нас план дій?
Детектив здивовано відвів погляд на вікно, за яким лив дощ.
– Зараз піймаємо таксі, головне дістатись до місця, а далі будемо діяти, як того потребує ситуація. – Промовивши ці слова у своїй звичній манері, Шерлок направився в бік дверей, тоді ще раз глянув на Джона і сказав, що чекатиме його надворі.
Джон схвально кивнув головою і заходився шукати своє пальто. Знайшовши його, він поклав у внутрішню кишеню пістолет.- Ну, це так, про всяк випадок. – подумав він і зібрався виходити на вулицю.
Шерлок стояв на вулиці під теплим дощем і чекав друга. Коли до будинку під’їхала червона машина, з якої вийшла жінка з довгим волоссям, він привітно усміхнувся і показав рукою в бік будинку.
Це була нянька Жаннет. Вона доволі мила дівчина, працювала за невелику плату і в своє задоволення. Їй подобалась сім’я Ватсонів і Шерлок, що завжди був поряд з ними.
Пройшовши до будинку, Жанет привіталась із Джоном і зайшла до кімнати Розі. Джон з полегшенням видихнув і вийшов на вулицю, де його вже з двадцять хвилин чекав Шерлок.
– Як Розі? Спить?
– Так. Думаю в нас вільна ціла ніч.
– О так. Сподіваюсь це буде весело! – З легким азартом мовив детектив. І вони пішли ловити таксі.
Дорога була довгою, тому кожен мав час подумати про своє. Обоє відчували вир різних емоцій. У Шерлока був відсутній лише страх, натомість він відчував насолоду і задоволення наперед. А от Джон усе ніяк не міг розслабитись і відчувати себе як при будь якому іншому розслідуванні. Щось таки його непокоїло.
Приїхавши до парку, детектив і його помічник заходилися шукати адресата повідомлення. Вони обійшли весь парк від кіоску з морозивом до алеї, але так нічого і не знайшли. Це було не дивно, адже у повідомленні не було вказано чіткого часу зустрічі. Їм лишалося лише чекати.
Джон сів на лавку біля кіоска. Його хвилювання було важко не помітити, воно виражалось у незграбних рухах руками і постійними огляданнями назад. Шерлок вирішив заспокоїти друга і сів коло нього.
– Ей, Джон, ти чого? Ми ж з тобою стільки усього пережили, а ти хвилюєшся через якісь дурниці. – він обійняв його за плечі.
– Шерл, я відчуваю щось не те, розумієш. Мені страшно. – Він пригорнувся до друга, так, ніби йому було холодно. – Страшно, попри те, що я бачив стільки усього у своєму житті. Чому так? Чому я це відчуваю? – Довірливо спитав він.
– Я думаю, що останнім часом ти призвичаївся до нецікавих справ, а цікаві тепер здаються тобі надто небезпечними. Але, Джон, тобі не варто боятись нічого! Чуєш? Я зроблю усе так, як має бути. Віриш мені? – упевнено спитав він.
– Так, дякую, друже! – Він подумки дякував йому за те, що тепер спокійний. Слова Шерлока мали якусь надзвичайну магію. І ніхто не вірив у неї так як Джон.
Вони вирішили ще раз обійти парк і знову нікого не знайшли. Тож вони вирішили ще зачекати.
Додати до улюблених