Пройшовши, на мірки простої квартирки місцевого жителя, у велику квартиру Чжун Лі, Аякс спробував як акуратніше позбутися найбільш закривавленої частини одягу (наскільки було прийнятно позбавиться), аби не залишити за собою не дуже приємні сліди на інтер’єрі будинку бурштиноокого.
Після нелегкої процедури, Чайлд нарешті озирнувся навколо будинку Чжуна.
— Як у Вас комфортенько і просторо. Як для одного стільки місця, як ж тут одним справлятись з прибиранням… – звісно Аякс відразу ж подумав про прибирання, яка батьківщина з вихованням, такі і думки.
— Приємно, що Вам сподобалось. Прошу проходьте.
Пройшовши на кухню, Моракс почав заварювати міцний, гарячий і такий духмяний чай, знову починаючи літати у думках (який вже раз на день?), але з роздумів його витягнув голос Чайлда.
— Вибачте, а не можете підсказати, де у Вас ванна кімната? Хоча би рукава відмити. Якось не охайно так сидіти під час чаювання, не правда ж?
Хоч і Чайлд хотів, як найшвидше скуштувати чай (ще й в компанії Чжун Лі), але все таки переборовши це бажання хоча би на 5 хвилин, вирішив, що хоч окривавлена одежа була вже для нього більше як привичка на яку він не часто звертав увагу вдома, то Мораксу буде вкрай не приємно під час чаювання звертати увагу на це.
— Ідемо, покажу.
Відправивши Аякса у ванну, Чжун Лі направився перевдягнутись у суху одежу. Якби він не звертав уваги не дощ, але одяг всеодно промок.
Пройшовши назад до кухні, бурштинокий завершив запарювати чай та поставив дві кружки чаю, одну з яких поставив на місце Аякса та прийнявся чекати рудого.
— Дякую, тепер хоча би на нормальну людину схожий став, хах, – відгукнувся Аякс, вийшовши із ванною та підсів до Чжун Лі насолоджуватись чаєм.
— В мене є печення до чаю, будете?
— Якщо пропонуєте, то звісно, – широко усміхнувся Аякс, але так, ніби веснушки на щоках загорілись ще дужчим рудим кольором.
— Ох, який Вас все ж таки смачний чай.. Просто прекрасний, Архонти. Так би його і пити до кінця життя, – відповів Чайлд трохи згодом, розпробувавши чай.
— Не скажу, що у всіх Архонтів хороший чай.
— В інших не пробував, Цариця якось не чаю пропонувала. Але все ж таки вважаю, що у Вас найкращий.
— Дякую, до цього мені ніхто більше такого не говорив, – буршитоокий посміхнувся, попиваючи із кружки чай.
— Дивно, такий ж чай.. Значить я перший, хто похвалив Ваш напиток? Якщо чесно, це в якісь мірі приємно, хах. Але серйозно дивно, що прямо ніхто не говорив, – крайньо сплантеличино промовляв рудий, – Чи Ви чаєм пригощаєте тільки вибраних, м?, – доля кокетливості промайнула в очах Аякса, але різько згадавши, що перед тобою сидить ніхто інший як Гео Архонт, кокетливість змінилась на тихенький сміх, – Жартую.
Ніби і проста розмова, але здається ніби в Аякса скоро таки прилетить метеорит з такими жартами. Він уже перегнав палку з такими жартами чи ще ні? Відчути тонку лінію між дозволено і заборонено – майже неможливо, дивлячись на воістину кам‘яне лице Моракса. Але.. що буде якщо перегнути? Як говориться, хто не ризикує той не п‘є шампаньського, головне вийти з квартири живим.
— Вибраних.. Можна і так сказати. У кожної людини є особливі люди з якими він може спокійно випити чаю і поговорити, – промовив Чжун Лі, перед тим як подивитись у вікно.
Ще йшов сильний дощ, який ніби набирає оберти з кожною хвилиною. Можливо, він продовжиться навіть до ранку.
— Хохо, і я у вибраних? Чесно в такий список мене ставлять в останню чергу і то не факт, що запишуть.. Але приємно, дякую. Але здивований, що я у Вас в такому списку. Я ж чуть Ваше місто не…
— Якщо мені приємно проводити час з людиною, я не часто, але можу закрити очі на минулі поступки.
— Хм, почути стільки всього за один день від самого Моракса тільки в снах мариться, хах, – все таки Аякс вирішив перевести тему від його невдалого плану по знищенню Лі Ює і злих поступках на якусь нейтральну тему, – Ух, але і дощара (дозволю собі чуть львівського діалекту).. Ще би дойти, аби не змило.
— Якщо захочете, пропоную залишитись до кінця зливи у мене.
— Ой, та як в мене на батьківщині говориться «Якщо промокну, то я ж не з цукру». Перебіжусь.
— Але, все таки, наполягаю.
— Ну-у якщо аж наполягаєте, то.. Подумаю, – хитра посмішка та погляд який не поступав по хитрості, в подарок до фрази, знайшли очі Моракса. Цікаво, скільки ще витримає терпіння Чжун Лі?
— Буду радий, – по якісь причині Чжун ніби загорівся червоним, ну але цього не було і видно за, по перше, кам’яним лицем (справді Гео Архонт), по друге, чашкою. Моракс знав, що риса червоніння щік йому була не дуже притаманна, але якщо часом.. Він вирішив прикритись чашкою.
— Хм, ви часом не бачили капітаншу Бей Доу? Щось ходив в порт, а її і не бачили, – вирішив Аякс все таки продовжити розмову. Але не скажеш, що рудий не помітив цю хованку буршноокого за чашею та й очі видно було, які говорили за все. Невже таки..
— Наскільки знаю Бей Доу часто появлялась у Нефритовому палаці. Знову якісь перемовини з Нін Гуан. Можливо штрафи, – переборов у собі всі ці незрозумілі почуття, продовжив Чжун Лі.
— Подеякуали, Бей Доу найближчим часом не буде виходити в море, ніби вихідні, – замислився Аякс.
— Нін Гуан на цю тему говорила, що Бей Доу ще надовго затримається у Нефритовому палаці. Краще не втручатись, думаю.
— Ха, невже плітки про капітаншу і Гуан правдиві? Цікавенько.
— Ви шукали Бей Доу по якомусь ділі?
— Та хотів може поїхати на чуть додому. Вуйко (дядько) вже розказував, як Тевкр намагався сісти на човен в Лі Ює до мене, але вчасно стримали. Треба ж якось цю наполегливість винагороджувати. Але з такими умови, напевно поїздку потрібно перенести. Жаль.
— Дійсно погано, що так склалось.. А Ви ніколи не хотіли привезти Вашого молодшого брата сюди?
— Можна на ти, раз уже спілкуємось. Ну була така ідея і не раз, але батьки мене знають і не відпустять Тевкра, який схожий на вічний двигун, до мене, якщо самого також називають тим же двигуном, в якого на разі немає тормоза. І як сказали батьки : «Поки у тебе не появиться тормоз, брата з тобою не відпустимо. Занадто добре вас знаємо». Жорстоко, але є доля правди.
— Наскільки добре розумію, тормоз в метафорі до другої половинки?
— А Ви догадливі. До мене не зразу дійшло, тому сприйнявши буквально я ходив на металобрухт шукати тормоза від машин, велосипедів… Так, це було давно, але не впевнений, що зараз до мене дойшло по іншому і швидше. Зрозумів, коли батьки мені розгадали метафору після того як приніс додому коробку тормозів. Ну за то, мені поміняли нові тормоза на ровері (велосипед).
— Насичене у тебе минуле було. Наскільки розумію в розумінні батьків «тормоз» це хтось спокійний і врівноважений?
— Так вони і сказали, Ви слова моїх батьків вангуєте? Ох, це малесенька частинка величезниих істоорій про минуле, хах, – вже щиро усміхався Аякс. І як не сказати, що серце рудого зробило маленький кульбіт після «тебе».
— Буду радий послухати усі історії.
— Правда..? – тут серце Акса зробило не маленький кульбіт. Він ніколи не знаходив людину з якою можна просто поговорити про минуле і вона не буде при першій ж можливості тебе вбивати.
— Правда. Якщо забажаєш залишитись, маємо цілий вечір.
— З таких умов, навтіь думати не буду.
Додати до улюблених