На ранок Вілл прокинувся у ліжку Лектера, одягнений у светр того. Від випитого вина він не пам’ятав чому ліг спати не у гостьовій кімнаті, але було приємною несподіванкою побачити ще дрімаючого Ганнібала. Чоловік був ніби зроблений майстром з каменю, виражені вилиці так гарно підкреслювали його зовнішність. Він був у червоному светрі, певно, м’якому на дотик. Такий домашній і спокійний. Ґреммові не здавалося дивним знаходиться так близько до Ганнібала, той міг майже доторкнутися до душі Вілла, це не стояло у зрівнянні із фізичними кордонами.
–Доброго ранку. -чоловік розплюшив очі, дивлячись на Вілла. –Не очікував, що ти прокинешся раніше за мене.
–Я не дуже пам’ятаю як засинав.. -Ґрем лише пригадував, що вони розмовляли після вечері. –Мабуть, забагато випив.
–Не хвилюйся, нічого вражаючого ти не робив, лише попросив не залишати тебе самого, тому ти тут, а не в гостьовій кімнаті. -Лектер був ладен виконати будь-яке прохання Вілла, йому було важливо забезпечити комфорт друга та йому і самому було приємно знаходитися так близько.
Вілл посміхнувся протираючи обличчя руками аби збадьоритись.
–Кави? -запропонував Лектер.
–Будь ласка.
***
Ганнібал спустився на кухню, він не очікував побачити там Ебіґейл. Дівчина пила чай, заварений у прозорому чайнику. Вона паралельно спостерігала як чаїнки розправляються під дією гарячої води, це заворожувало.
–Ебіґейл? -звернувся до неї Лектер, бачачи, що дівчинка не помітила його присутності.
–Так? -загальмовано відповіла вона, з небажанням відриватись від споглядання чаю, вона все ж таки обернулася.
–Де ти взяла цей чай? -по реакції дівчини він зрозумів, що та ненавмисно добралася до псилоцибіну.
–У шухляді. -вона посміхалася, намагаючись сфокусуватися на предметах навколо, котрі ніби наближалися і віддалялися одночасно. –Там. -вона махнула рукою у сторону, підводячись і з нерозумінням дивлячись на опікуна. –Не можна було?
–Ти переплутала чай із психотропними грибами, але це моя провина, треба було не тримати це на кухні. -Ганнібал посадив Ебіґейл у крісло, присівши поряд навколішки він заглядав у її обличчя, оцінюючи загальний стан тієї. Дівчинка була у безпеці під його наглядом, але легке занепокоєння було. Лектер надавав перевагу у рідких випадках використовувати цю речовину під час терапії. –Посидиш тут?
Ебіґейл кивнула, коли Ганнібал відійшов, вона вільно лягла у кріслі, беручи з тарілки із фруктами апельсин, аби розглянути його детальніше. Лектер в будь-якому випадку буде готувати сніданок. Залишків чаю він позбавився, аби й Вілл раптово не випив.
Коли Ґрем спустився, Ганнібал перехопив його в коридорі аби попередити про стан Ебіґейл.
–Вона знайшла у тебе на кухні гриби?! -обурено запитав чоловік.
–Ненавмисно. Пробач, я не подумав про те, що так може статися. -винувато сказав Лектер.
–Це хоч безпечно? -Ґрем видихнув, говорячи більш спокійно.
–Цілком. Псилоцибін застосовують під час терапії і це дуже ефективний, хоч і нестандартний метод.
–В твоєму стилі. -беззлістно прокоментував він.
–Привіт, Ебіґейл. -сідаючи за столом навпроти привітався Ґрем.
–Привіт. -загальмовано відповіла вона, широко посміхаючись. Здавалося, вона така щаслива бачити Вілла, ніби після неймовірно довгої розлуки.
–Як почуваєшся? -Вілл все ж таки був занепокоєним станом Ебіґейл.
–Чудово! Дивись, Ганнібал приготував тобі сніданок. -вона вказала на його тарілку. –І мені також.. -дівчина побачила тарілку перед собою.
–Пропоную поїсти, а потім тобі треба відпочити. -Ганнібал звернувся до неї.
Вони поснідали, після чого Ебіґейл завалилась на зручний диван. Лектер приніс м’яку подушку та ковдру, накриваючи дівчину. Він присів поряд, аби прослідкувати, що та заснула.
–Як вона? -пошепки запитав Вілл, котрий стояв поряд.
–В порядку, нехай поспить, це допоможе. -Лектер провів рукою по волоссю Ебіґейл, коли та вже спала.
***
Вони із Віллом спокійно проводили день, час від часу перевіряючи стан дівчинки. На щастя, сьогодні не було жодного вбивства, яке б потребувало оцінки Ґрема, тому Джек не смикав того, даючи змогу хоч день дійсно спокійно відпочити.
Ближче до вечора Ебіґейл прокинулась.
–Не спиш? Як ти? -Вілл присів поряд.
–Хочу води. -вона звела брови, розглядаючи опікуна та кімнату, намагаючись зрозуміти що трапилось.
–Я принесу. -сказав Ганнібал, котрий почувши голоси теж зайшов до кімнати.
–Ти мене налякала. -Ґрем посміхнувся з полегшенням.
–Я переплутала чай? -вона і справді ненавмисно добралася до псилоцибіну, будучи впевненою, що це звичайний чай. На вигляд він здавався абсолютно нормальним, а будити Ганнібала, аби випити чаю, не дуже хотілося, тому вона взяла перший трапившийся.
–Так. -Ґрем засміявся, він був радий, що Ебіґейл в порядку.
Ганнібал приніс стакан прохолодної води, подаючи його дівчині.
–Дякую. -вона зробила декілька ковтків. –Вибач за це.
–Тобі нема за що вибачатися, я повинен був бути обачнішим із зберіганням такого. -запевнив Лектер.
Вечір був чудовий, невимушені розмови під час вечері відволікали та надавали родинного затишку. Різдвяні свята були не дуже звичною справою для Ганнібала та Вілла, але з появою Ебіґейл це набуло сенсу. Час проведений так, у спокійній обстановці був дорогоцінним.
Додати до улюблених