Теперішній час.
– Ох, як прикро… Я не влучив. Якби взяв трохи вище, потрапив би у серце. – з награною жалістю промовив містер Крайтон та перезарядив пістолет. – Тепер твоя черга, герой ти наш.
Рей, стиснувши губи, сів, загороджуючи Мейлі собою та з ненавистю дивлячись на усміхненого дядечка.
Прицілившись, той сказав:
– Не хвилюйся. Щоб тобі не було нудно одному, я відправлю на той світ вас обох. Передавай привіт батькові.
– Ні! – Саманта загородила тих рукою, тоді як інша без життєво звисала в крові. – Не чіпайте їх!
Містер Крайтон змінився в обличчі, сердито дивлячись на дочку.
– Саманта, відійди у бік. З тобою я розберуся пізніше.
– Ні! Я не дозволю! Можете вистрілити в мене, але я не зрушу з місця! Нізащо!
– Саманта… – стиснувши зі злості щелепу прошипів до неї батько. – Не випробовуй мого терпіння. Кілька годин тому ти хотіла отруїти Мейлі, чому раптом тепер його захищаєш?
Мейлі занервував, побачивши приголомшений погляд Рея, і почувши його запитання:
– Саманта… Те, що він каже, правда?
Дівчина, опустивши голову, майже помітно кивнула.
– Навіщо? – хоч Рей і поставив це запитання, але вже й сам знайшов відповідь на нього: ревнощі. Раптом він зірвався з місця і схопив Саманту ззаду в задушливий захват, затиснувши горло зігнутою в лікоть рукою. Подивившись на дядечка, Рей з холодним тоном наполіг:
– Зателефонуйте Фредеріку, хай забере Мейлі і зробить йому перев’язку, інакше я зверну їй шию.
На обличчі Саманти з’явився цього разу вже не фальшивий переляк. Вона, здається, щось пригадала і голосно вигукнула:
– Ні! Рей! Не віддавай Мейлі містеру..!
Рей з роздратуванням закрив долонею їй рота, не маючи наміру вислуховувати.
– Мати слабке звено така проблема… – прошипів, дивлячись на доньку, Крайтон, і почав обмірковувати щось, після чого посміхнувся куточками губ і спрямував пістолет у бік ювелірної вази. Пролунавший вистріл громом відбився у вухах. Різко і лунко.
Мейлі злякано подивився на розбиту у друзки вазу з квітами, за якою лежав уже прострілений кулею смартфон Саманти.
– М-мій телефон…
– Не хвилюйся, мила. Татко купить тобі новий і набагато кращий. – з усмішкою звернувся до дочки Джеймс, та простяг племіннику пістолет, на що той хмикнув:
– Хочете, щоб я схопився за розігрітий ствол і відпустив вашу донечку? Ви мене за дурня сприймаєте? – Рей сильніше стиснув зігнутою рукою горло Саманти, так, що та стала в паніці чинити опір, царапаючи нігтями тому лікоть. – Повільно опустіть його на підлогу і підштовхніть до мене ногою.
Містер Крайтон мовчки послухався його вказівки.
Рей присунув носком кросівка до себе зброю, але випускати із захоплення Саманту не поспішав, поки інший не зателефонував містеру Бреккему.
– Алло? Можеш прийти? Здається… у тебе, таки, з’явився пацієнт, при чому терміновий. Поранення? Від вогнепальної зброї ясна ж річ. Ні, не Рей. Здається мені, що патрон застряг тому у лівому підребер’ї. Добре, і швидше, будь ласка. – закінчивши розмову, Джеймс махнув рукою в сторону, до племінника, вимагаючи:
– Відпусти її.
Рей, опустивши руки, підштовхнув кузину до чоловіка і знявши кофту присів до Мейлі, затискаючи нею його рану.
Саманту хоч і штовхнули до батька, але та негайно відійшла від нього.
Подивившись на дочку, містер Крайтон лукаво посміхнувся і приклавши вказівний палець до своїх губ, попередив її мовчати.
Побачивши цей жест, Саманта опустила голову і з болем вкусила губу.
Клацнув замок із двору. Двері несподівано відчинили. Від раптового потоку світла Мейлі заплющив очі. До нього підійшли і він відчув, як велика рука опустилася йому на маківку.
– Ходімо зі мною, Мейлі. – м’яко попросив його головний лікар, допомагаючи піднятися із залитої кров’ю підлоги. Рей підвівся слідом, не відпускаючи міцно притиснуту до рани кофту. Мейлі перевів на нього розгублений і зляканий погляд.
Рей поглянув йому в очі, з хвилюванням промовивши:
– Зігни руку і якомога міцніше затискай кофтою рану. Потрібно зупинити кровотечу. Ти втрачаєш надто багато крові.
– Рей… – Мейлі в розпачі похитав головою. Піднявши руку, що не затискала бік, він провів забрудненими в крові пальцями по його обличчі. – Не треба… мені не боляче. Я не хочу йти… – він ясно бачив як той стримується, стискаючи кулаки, щоб не заплакати.
– Мейлі… Справа зараз зовсім не в болі. – Рей нахилився і погладив його по плечу, твердо промовивши:
– Ти маєш вижити. Іди. Я пізніше обов’язково прийду до вас у медпункт і, як і раніше, заберу тебе від Фредеріка. – з цими словами він з усмішкою подивився на лікаря який злегка посміхнувся йому. – Ви вже подбайте про нього.
– Само собою. Пішли, Мейлі. – лікар потягнув того за руку до виходу. Мейлі з внутрішньою тривогою не відводив очей від Рея.
– По обіцяй… – ледве чутно прошепотів він – Що повернешся до мене.
Рей м’яко посміхнувся йому, відповівши:
– Обіцяю.
Як тільки вони з містером Бреккемом зібралися йти, Мейлі перевів погляд від Рея до Саманти. Та дивилася на нього так, ніби більше ніколи в житті не по бачить. Несподівано вона похитала головою, пильно дивлячись на нього, від чого по спині Мейлі пробіглися мурашки. Його відразу охопило відчуття, що щось не так.
Він глянув на Рея. Йому хотілося притиснутись до нього всім тілом і, якщо це можливо, душею. Не залишати. Ох… він же обіцяв колись, під дощем, не залишати його. Чому він згадав про це лише зараз? Коли двері перед ним були вже зачинені.
– Ні! – він ривком підбіг до дверцят трейлера, але одразу без сил впав на коліна. Перед очима за миготіли нерозбірливі візерунки, потім потемніло, і так знову і знову. На язику відчувся гіркий присмак крові.
“Погано… в очах двоїться і голова паморочиться… Схоже, сили покидають мене”.
Він зігнувся навпіл, затискаючи долонями повністю просочену кров’ю кофту до боку. З очей мимоволі полилися сльози.
Лисий чоловік перевірив чи добре зачинив дверцята, після чого подивився на юнака і, посміхнувшись, підморгнув йому.
– Ні… – хрипким голосом промовив Мейлі, намагаючись піднятися на тремтячі коліна. – Відчиніть двері! Я хочу повернутися!
– Брендоне, Джеймс велів мені відвести його до медпункту. Допоможи, будь ласка. – спокійним голосом попросив того Фредерік.
– Пішли малий. – Брендон підхопив молодшого собі на спинку, подавшись слідом за лікарем.
Мейлі глянув на чоловіка в білому халаті і на його обличчі відобразилась невіра та страх.
“Чому… містер Бреккем не був здивований всьому, що сталося, і не питав, хто в мене стріляв? Невже… він все знав?”
– Пустіть мене! – він почав лупити водія руками і кричати що сили.
Поруч проходило кілька артистів, що дивно поглядували на них. Фредерік люб’язно привітався з ними, на що ті теж. Стиснувши кулаки, Мейлі з надією у погляді крикнув до них:
– Допоможіть!
Але ніхто із циркових не поспішав йому на допомогу. До Мейлі дійшли тихі, байдужі перешіптування кількох дівчат:
– Накоїв щось, а нас допомоги просить.
– І не кажи. Дивний який. Сам вирішив піти кривою стежкою. Це його вибір.
– Я попереджала його, що не варто злити містера Крайтона.
У голові Мейлі раптом появився образ чорного моря. Його перший сон став дійсністю. Навіть якщо ти будеш кричати і просити про допомогу не в змозі вибратися з болота сам, ніхто не стане простягати руку допомоги, наражаючи цим і себе на небезпеку.
Вперше він перебував у такому розпачі. Його безпорадність у цій ситуації зводила його з розуму.
Брендон приніс його і залишив у наметі медпункту, та пішов.
Томас, побачивши Мейлі, остовпів.
До того підійшов Фредерік, і, поклавши руку на плече, попросив:
– Томасе, можеш залишити нас на пів годинки?
– Як скажете… сер. – помічник поспіхом вийшов на вулицю.
– Мейлі, я знаю, що ти думаєш, – після недовгого мовчання звернувся головний лікар, проводячи того за руку до кушетки. – Саманта попередила мене, що Джеймс змусив її тебе отруїти, і попросила, у разі чого, допомогти тобі. Дякувати Богу, вона цього не зробила. – після глибокого зітхання він акуратно розрізав ножницями та зняв з нього липку від крові футболку, і почав обробляти складеним у троє бинтом із розчином місце поранення.
Мейлі зіщулився, недовірливо спостерігаючи за лікарем. Фредерік, помітивши на собі його погляд, сказав:
– Не бійся мене. Хоч ми і хороші друзі з Джеймсом, я не завдам тобі шкоди.
– Тепер я… боюся вам довіряти, як і комусь іншому в цирку, – Мейлі стиснув кулаки. – Здається… ви всі тут його люди.
Чоловік безрадісно посміхнувся і акуратно опустив його спиною на кушетку, після чого одягнув медичну маску та гумові рукавички, та взяв скальпель в одну руку, а в іншу інструмент, що нагадував великі вигнуті ножиці. Руки Мейлі почали тремтіти. Приступаючи до справи, лікар пояснив:
– Звичайній людині знадобилася б анестезія, але ти не…
– Я знаю. Починайте. – Мейлі з байдужістю відвернув голову у бік.
“На моєму місці міг бути Рей..”.
Минула година з чимось коли операція була закінчена. Знімаючи забруднені рукавички, Фредерік зізнався:
– Я не робив операцій більше дванадцяти років і не мав наміру знову братися за свою стару роботу, але… ти той випадок, коли я змушую себе пересилити своє “не хочу”.
Торкнувшись своєї перебинтованої грудної клітки, Мейлі поцікавився:
– І чому ви покинули свою роботу? З вас досить не поганий хірург.
– Був, – додав чоловік і гірко посміхнувся йому. – Після однієї невдалої операції на серце, я… втратив сина.
Мейлі завмер на ньому приголомшеним поглядом. Головний лікар продовжив:
– Я присягнув собі більше ніколи не брати в руки скальпель і не лікувати людей, але… Джеймс подарив мені другий подих і допоміг знову повірити у свої сили. Нехай у мене більше немає власної лікарні та звання кращого хірурга, але, принаймні, я став лікарем у тихому, похмурому наметі з купою нових клопотів і знайомими обличчями артистів.
Мейлі розумів його. Історія цього чоловіка була дуже знайома йому, адже містер Крайтон теж подарував йому нове життя… Ні. Насправді містер Крайтон і не глянув би в його бік, якби не Рей. Саме цей хлопець підніс можливість жити зовсім по-новому. Віднайти прихисток, сім’ю та любов.
“Рей… щоб ти не говорив, я врятую тебе. Неважливо в який це буде раз, третій, або четвертий. Я тебе не залишу”.
Мейлі зістрибнув з кушетки і зробив кілька кроків щоб піти, але йому відразу перегородили дорогу.
Містер Бреккем із незадоволеним обличчям запитав його:
– Куди це ти зібрався у такому стані? У тебе пошкоджена селезінка. Хочеш, щоб шви розійшлися?
– Дякую, що допомогли, але гадаю, тепер я можу бути вільним, хіба ні?
– Ні, звичайно, – категорично мовив чоловік, тоді узяв його за руку і повів назад. – Забув уже, що казав тобі Рей? Він прийде по тебе. Ти просто маєш почекати його тут.
– Ні! Я не чекатиму на нього і він це чудово знає! Я повернуся до цього клятого трейлера і сам виведу його звідти!
– Не говори дурниць, – нетерпляче обірвав його головний лікар, і сердито завів за завісу, підштовхнувши до лікарняного ліжка. – Навколо трейлера Джеймса стоять його охоронці. Зробиш хоч крок і тебе негайно помітять і запруть у машині чи ще десь. Тому ти вийдеш з мого медпункту тільки з двох причин: якщо Рей сам прийде і забере тебе, або через дзвінок Джеймса.
Мейлі відчув як похололо серце від останнього слова.
– Що?.. якщо містер Крайтон вам зателефонує, то ви… послухаєтесь його наказу, яким би воно не було?
Чоловік мовчав і Мейлі відразу відчув погане передчуття від цього мовчання. Він відштовхнув його зі шляху, кинувши:
– Я йду.
– Ні, Мейлі, ти залишаєшся.
– Мені все одно! Я повертаюся назад, хочете ви цього чи ні! – він схопився за білу завісу готовий відсунути її, як раптом по спині пройшовся мороз. Мейлі опустив руку, повільно обернувся і остовпів, здивовано вирячившись на головного лікаря.
Поклавши палець на спусковий гачок кишенькового пістолета, містер Бреккем повторив недавні слова:
– Ні, Мейлі, ти залишаєшся.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– Ухг!! Кха! – Рей відступив назад, і до скрипотіння зчепив зуби зі злобою дивлячись на усміхненого дядечка.
– Ох, я думав, ти вмієш відрізняти заряджений пістолет від порожнього. Де ж тепер ті вміння, яким я тебе наділив? – Джеймс підняв пістолет, що впав, і вийнявши з внутрішньої кишені піджака парочку патронів, перезарядив його. – Невже жага по скоріше застрелити мене так засліпила тобі очі, що ти не відчув легкості в моєму пістолеті? Який же ти зарозумілий.
Рей не відповів. Його настільки сильно вдарили у живіт, що у роті стояло ціле море крові. Все, що він зараз міг – це прополювати дядька ненавистю, що переповнювала його з середини.
– Що таке? Більше не такий сміливий? – Джеймс схопив його за футболку і жбурнув на свій стіл.
Рей вдарився об його бортик животом. Записи та робочі папери на ньому залилися кров’ю. Він скривив обличчя від болю, витер долонею губи і проковтнув, через силу видавивши:
– Відпустіть його… з цирку…
– Мені не потрібні свідки.
Рей вкусив себе за губу і піднявши очі, витяг устромлений ним же в стіл кинджал, але раптом, до нього підбігла і вибила його з рук Саманта, викрикнувши:
– Ні!! Рею, ти не вбивця! Не роби цього!
Чоловік за його спиною широко вишкірився та підібрав лезо, що відлетіло вбік, ховаючи його в кишеню, до іншого.
Рей люто подивився на кузину, процідивши:
– Дурепа!.. Я не вбиваю, я вершу правосуддя! – його смикнули за комір. Він з болем зчепив зуби, коли його пригвоздили спиною до стінки трейлера.
– Вона має рацію. Навіщо тобі ставати вбивцею? – Джеймс плавно стиснув йому горло. – Коли жертвою бути значно сприятливіше.
– Досить! – Саманта з переляком вчепилася тому в руки. – Батьку, припиніть це негайно!
Подивившись на дочку, той сказав:
– Пам’ятай, що його смерть буде і на твоїй совісті. Адже, якби ти тримала свій язик за зубами, він би ще пожив.
– Ні… – Саманта стиснула руку батька, задихаючись від власних сліз. – Тату, благаю… Відпустіть його…
Той із роздратуванням відмахнувся від неї, як від настирливої мухи, кинувши:
– Не вбила одного, тепер плачеш через іншого. Коли ти нарешті зрозумієш? За непослух йде покарання.
Ковтаючи ривками повітря, Рей подивився на кузину, що плакала, і через силу прохрипів:
– Будь-яким способом… вивези Мейлі з цирку… Прошу тебе…
Саманта з глибоким розпачом дивилася на нього, потім сперлася на стіл і, розмазуючи долонями сльози, з зусиллям кивнула Рею.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– Ви… – Мейлі обернувся до Фредеріка, не вірячи в те, що відбувається. – Не вистрілете.
– Ти впевнений в цьому? – затискуючи двома руками пістолет, спитав містер Бреккем. – Якщо думаєш, що я не вмію стріляти, то ти помиляєшся. Джеймс усьому мене навчив.
– Ні, – впевнено мовив Мейлі. – Ви не вистрілите у мене.
– І чому ж?
– Та тому що не рятували б мене тоді, в лікарні!
Сірі очі виблискували за скельцями круглих окулярів. Головний лікар тихо зітхнув. Після хвилинного мовчання він сховав пістолет у кишеню медичного халата, зізнавшись:
– У будь-якому іншому випадку я б послухався його, але ти… і для мене став дорогим, Мейлі. Тому, коли він зателефонує, я попрошу прийти Кейсі з Домініком і забрати тебе до себе, а ще краще, викличу вам таксі, щоб ви покинули цирк як найшвидше.
– Залишили цирк!? Ні! Я нікуди не поїду без Рея!
– Тоді просто чекай, поки він не повернеться.
– Ні! Я не збираюся чекати доки його там замучать до смерті!!! – з цими словами він зірвався з місця і різко відсмикнувши фіранку, побіг до виходу.
– Стій! Мейлі! Тобі не можна туди!! – чоловік побіг слідом за ним.
Несподівано всередину зайшов біловолосий хлопець.
– Ем-м… сер, я вже як дві години чекаю на вулиці, можна я…
– Лови його, Томасе!! – випалив лікар.
Помічник на секунду розгубився але, побачивши юнака, що біг у його бік, поспішив того зловити.
– Ні! Пустіть мене! – Мейлі почав вириватися з його рук, хоч і розумів, що сили вже закінчувалися.
– Сер… що з ним сталося? Звідки в нього таке серйозне поранення!? – у тривозі запитав Томас, але чоловік, підійшовши, проігнорував його питання та поспішив закрити за ним занавісу намету.
– Рей!! Ні! Прошу вас!! Відпустіть мене до нього!
Дивлячись на його відчайдушні пориви, лікар глибоко видихнув. Ця ситуація була йому вже знайома. Він забрав того з рук помічника і попросив Томаса:
– Принеси мені шприц об’ємом у 5 кубиків із середньою дозою снодійного – медазоламу. І швидше.
– Що?.. Ні! Мені не можна спати! Будь ласка, не треба! Відпустіть мене до Рея!! – Мейлі спрямував очі повні сліз на завісу медичного намету. Він не залишав надії, що зможе повернутись.
Томас підійшов до них з потрібним уколом і з виною ховаючи очі, передав його лікарю, звернувшись до молодшого:
– Пробач нас, Мейлі… Але ми робимо це тобі на благо. Зрозумій…
Містер Бреккем міцніше притиснув хлопчину до себе, після чого взяв укол і схопивши його за обидва зап’ястя, промовив:
– Ви один одного стоїте, їй Богу…
– Не чіпайте мене!! Рей! Ні, ні, ні!!!
– Мені дуже шкода, Мейлі. Але ти не залишаєш вибору. – з цими словами лікар відкрив зубами ковпачок, підняв тому руки вгору, і ввів у вену шприц.
– Будь ласка… Від..пустіть… – повіки Мейлі миттєво поважчали, і ноги відмовилися тримати.
Фредерік підняв його на руки і невдоволено насупив брови, побачивши, як біла марль під ребрами у того поступово забарвлюється червоною плямою.
– Невгамовний… попереджав же… Ех, доведеться заново накладати шви. Пішли. Допоможеш. – лікар кивнув своєму асистенту, після чого поніс Мейлі на руках до вільного ліжка.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
Джеймс уважно дивився на племінника, що занепав духом, і з нетерпінням зажадав:
– Благай мене тебе не вбивати. Ну ж бо.
Рей проігнорував його слова, продовжуючи з огидою дивитись на того. Містер Крайтон розлютився і почав ударяти їм об стіну, раз за разом вигукуючи:
– Благай мене, Рей! Проси пощади! Давай!! Ти язик з’їв!? Я не чую! Говори! Давай!
– Агх!.. кха!.. пха-ха… – Рей, не дивлячись на запаморочення, видав смішок. Криво посміхнувшись до свого ката, він виплюнув тому в обличчя всю кров, що скупчилася в роті. – Який ви жалюгідний… навіть… не змогли вбити брата власними руками, а найняли убивць… вчинок… кхах, справжнього боягуза…
Чоловік витер долонею обличчя, яке перекосилося від гніву. Він затремтів від образи ніби від нападу епілепсії і жбурнув його на підлогу, після чого натиснув носком черевика йому на зап’ястя, відповівши:
– Твій батько не заслуговував на те, щоб я тікав з в’язниці і морав руки в його бридкій крові. – він вийняв з кишені піджака довгий кинджал, і схилився над ним, звертаючись до дочки за спиною:
– Як твій батько, я помщуся за тебе, мила.
Саманту охопив холодний піт. Коли ж її батько замахнувся кинджалом, вона з жахом скрикнула:
– Ні! Не треба!!
Бризнула кров, забруднивши шкіряні черевики містера Крайтона. Рей крикнув від різкого болю, і хотів ухопитися за кинджал, що встромився в долоню, але його праву руку одразу затиснули іншим черевиком у підлогу. Джеймс схилив голову на бік, милуючись знівеченим обличчям небожа, і, несподівано, припустив:
– Готовий по спорити, що ти віддав би зараз усе, щоб не відчувати болю, як твій коханець.
Нерви Рея були подібні до натягнутих струн: готові ось-ось лопнути, коли він з люттю випалив:
– Та я скоріше віддав би все, щоб вмастити вас по вашій самовдоволеній пиці!
Куточки губ його дядька смикнулися. Він вийняв з кишені другий кинджал і замахнувся, але його долоню зупинила Саманта. Та, під впливом страху, заговорила:
– Батьку! Він усе усвідомив, і слухатиметься. Відпустіть його. Я подбаю, щоб він мовчав.
Джеймс повернув до неї голову, і хмикнув:
– Якщо так, то нехай попросить у мене вибачення.
Саманта з благанням опустила погляд на Рея. Вона сподівалася, що той підіграє їй і вони зможуть вибратися, але побачивши, як Рей через пекучий біль усміхнувся їй, вона відразу зрозуміла: він цього не зробить.
Зрозумівши те саме, містер Крайтон різко відштовхнув Саманту до свого столу і пронизав кинджалом другу долоню Рея.
– Аргх!! – від припливу гострого болю з куточків очей потекли сльози. Кров сочилася з ран, та заливала паркет. У напів темряві трейлера вона здавалася чорною калюжею. Кашель, піт, запаморочення, ком у горлі. На розкинутих по боках руках судорожно тремтіли пальці. Нестерпно боляче, але не страшно. Ні, не страшно. Рей не поспішав здаватись. Він замахнувся ногою щоб ударити іншого в живіт, але її відразу перехопили.
– Щось ти видихся вже, – схилившись до того, хмикнув Джеймс. – Якщо ти попросиш пощади, я відразу ж позбавлю тебе від… Мг! – раптом він схопив другу його ногу, хоч і було вже запізно.
Рей замахнувся вдаривши дядька по підборідді, мабуть, пошкодивши зуб, адже з куточка рота у того потекла цівка крові.
Обличчя Джеймса спохмуріло. Скипіла лють. Він з силою стиснув тому ногу, процідивши крізь зуби:
– Якщо ти не станеш зараз же мене благати я переламаю тобі кінцівки.
На його погрозу Рей кинув:
– Горіть у пеклі. – йому вже було все одно, що з ним буде.
Крайтон витягнув пістолет і прицілившись у його серце, сказав:
– Як же я шкодую, що не зміг бачити на власні очі як вмирають твої батьки. Але я завжди знав, що зможу насолодитися твоєю смертю.
– Я знову не дотримаюсь обіцянки… – прошепотів Рей. Його обличчя побіліло, як у мерця, а в очах нависала темрява. Втрачаючи свідомість він закрив очі. Як раптом почувся різкий тріск чогось.
Він розплющив очі і затуманеним поглядом глянув убік і першим побачив — блискучі уламки від розбитої пляшки, а тоді, кремезне тіло. Дядькові розсікли потилицю, від чого підлога під його обличчям залилася калюжею крові.
– Пробач… тату…
Парубок глянув на кузину в чорно-червоній сукні, що забруднилася кров’ю. У правій руці Саманти була розбита пляшка з-під віскі. З відсутнім поглядом вона викинула її і опустилася навколішки поряд із Реєм. Незважаючи на те, що по її обличчю стікали сльози, вона з полегшенням і радістю зітхнула і посміхнулася йому.
Рей був приголомшений. Він ніяк не сподівався, що Саманта простягне йому руку допомоги. Дівчина поспіхом схопилася обома руками за рукоятку встромленого тому в долоню кинджала, попередивши:
– Міцно зчепи зуби! Буде страшенно боляче!
– Стій! Не тре-..! Агх! – йому звело щелепу від нової хвилі болю. Він заплющив очі, з яких мимоволі знову потекли сльози.
Саманта обхопила руками руків’я другого кинджала, але в її зап’ястя вчепився закривавленою долонею Рей, що в паніці вигукнув:
– Не виймай!! Залиш як є або зробиш тільки гірше! Поспіши до Мейлі! Примусь його виїхати звідси, любим способом!!
Саманта нахмурила брови, і, прибираючи його руку, крикнула на нього:
– Будь чоловіком, Рей! Наскільки боляче не було б, ти маєш стерпіти!! – відразу за цими словами вона затиснула йому рота своєю долонею і різко висмикнула лезо.
Обличчя Рея перекосилося. Він витріщив очі і замичав їй у долоню. Саманта переможно посміхнулася, зітхаючи:
– Готово… – але відразу розширила очі і злякано вигукнула:
– Чому від тебе тече стільки крові!? А-а! Що ж… мені робити!?
– Безмізка ворона! – Рей схопив її за сукню, яка вже більше скидалася на лахміття і вирвав шматок тканини. – Щоб тебе… Швидше! Обв’яжи мені долоні, поки я не помер від втрати крові!
Саманта від переляку розгубилася на пару секунд, але, схаменувшись, почала невміло, з тремтячими руками перев’язувати йому то одну, то другу долоню.
– Ау! Не так туго! – гаркнув на кузину Рей.
– Вибач, я ж не лікар, я не знаю, як це правильно робити!
– Треба було мене послухати і покликати Фредеріка, а не самій це робити! Я ж просив не виймати кинджал! Ти мене мало не вбила!
Саманта образливо підібгала губу, випаливши:
– Та як у тебе ще вистачає нахабства мене ображати!? Та якби не я ти вже підходив би до райських воріт, невдячний!
Рей несподівано замовк, затім хмикнув:
– Хах, я тут зрозумів… що, якби ти мене не любила, то не врятувала б. Тепер я дійсно вірю, що ти мене любиш.
Саманта розлютилася ще дужче і закричала на весь трейлер:
– Ти тільки зараз це зрозумів!? Та ти б давним давно помер би якби я тебе не спасала щоразу!! Арг! Яка я на тебе зла! Так би й прибила!
– Май совість! Я і так між життям і смертю нахожусь!
– Краще тобі знепритомніти зараз же! Бо я хочу тобі врізати!
Рей, намагаючись вгамувати раптове запаморочення махнув їй рукою, тим самим, вказуючи замовкнути. Але Саманта і не думала закінчувати їхню розмову. Задерши підборіддя, вона з ноткою гордості запитала:
– Знаєш… в котрий це вже раз я тебе рятую?
Рей за шипів собі під ніс, сів, і вимучено хмурячись від болю, запитав:
– Припускаю… в четвертий?
Кузина хитнула головою, відповівши:
– Ні. У п’ятий.
– Хіба?
Несподівано Саманта обійняла його, з докором у голосі запитавши:
– Вже забув, як я врятувала тебе у дитинстві?
Додати до улюблених