▪️▫️▪️▫️▪️▫️
Саманта, як і багато хто в їдальні остовпіли, здивовано витріщаючись на парубків за столом. Мейлі сором’язливо прикривав слід від засосу тонким, весняним шарфом, з надутим виглядом поглядаючи на байдужого до всього, Рея, що мирно погойдувався на стільці.
“Який сенс ховати слід, коли він публічно ганьбить нас?!! Хоч би пластир наклеїв… Безсоромник…”
– Рею… чому ти не замаскував слід?
– А навіщо? Тобі ж він так подобається.
– Так, проте… інші тепер дивляться на тебе…
– Мені байдуже.
Мейлі глибоко зітхнув і повернувши голову, помітив дівчину, що застигла на місці. Усміхнувшись їй, він помахав рукою, а потім, приспустив свій шарф із задоволеною усмішкою демонструючи їй засос.
“Шах і мат, Саманта”.
Обличчя Саманти в мить перекосилось. Вона відклала свій ще не тронутий обід на перший, що попався, столик, і поспіхом вийшла з їдальні.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– Та як він сміє насміхатися з мене!? Ох, він дуже про це пошкодує… – кусаючи губу, шипіла під ніс Саманта, швидкими кроками прямуючи до батькового трейлера. Відчинивши дверцята, та з ходу випалила:
– Тату! Де ви!? – вона обвела порожній вагон розлюченим поглядом, але нікого не помітила. Несподівано, на довгому робочому столі задзвенів старомодний дерев’яний телефон. Саманта підійшла до нього і трохи повозилась, не наважуючись піднімати, але, все ж таки, підняла важку трубку і тільки хотіла вимовити: “Алло?” як хрипкий незнайомий чоловічий голос на тому боці випередив її і швидко заговорив:
– Пане Крайтон, ви говорили це терміново! Мені вже стало цікаво кого цього разу мені для вас вбити? Ні. Стійте. Можете не казати. Я вже й сам здогадався. Це ваш племінник, так?
Саманта приголомшено прикрила рота долонею.
Коли відповіді не прозвучало, чоловік, судячи з голосу, вже в літах, зітхнувши, продовжив:
– Вибачте мене бос, я розумію, що ви сердитесь за той випадок… я зі своїм напарником зробили все, як ви того просили! Навіть краще! Ідеально спланували нещасний випадок, але звідки мені було знати, що хлопчиків двоє!? Ви ж самі казали, що в них лише однин син! Не звинувачуйте мене в погано виконаній роботі! Запевняю вас, містере Крайтон, сер, цього разу все пройде як по маслу, ви не залишитеся невдо…
Саманта поклала слухавку. У неї був настільки розгублений та розбитий стан, що вона більше не в змозі була слухати далі. Саманта зробила два кроки назад як тут, через відчинені двері увійшов чоловік. Побачивши свою дочку, він підійшов до неї і строгим голосом запитав:
– Чому ти тут? Ти забула, що не можна приходити, коли мене нема вдома?
– Батьку… – Саманта повернулася до нього з округлими очима. – Хто… цей чоловік, що вам щойно дзвонив?
Обличчя Джеймса враз змарніло. Він і без питання все прочитав по її обличчю.
Глибоко зітхнувши, він дорікнув:
– Я ж просив за моєї відсутності не чіпати моїх речей…
– Батько хто це був!? – у паніці вигукувала Саманта, чіпляючись за його піджак. – Невже це ви… Ні. Скажіть, що той чоловік все набрехав… він ж збрехав, правда? Він хворий? Чи це розіграш такий? – коли відповіді не стало, вона криво всміхнулася, видавши смішок:
– Пха-х… це розіграш був? А я вже пов-…
– Це правда.
Дівчина замовкла і схопила себе за руку, що почала трястись.
Батько перед нею додав:
– Це я їх вбив.
Не підводячи опущеної голови, та, тремтячим голосом запитала:
– За… що?
Це питання розсмішило іншого. Містер Крайтон голосно розреготався, відповівши:
– Аха-ха-хах! Дорогенька, ти й сама чудово знаєш за що.
Саманта знала якою величезною була образа її батька на його старшого брата і втрачену кохану, але вона ніяк не могла зрозуміти одного:
– Молодший брат Рея… він… у чому він завинив перед вами?
Чоловік усміхнувся і безтурботно знизавши плечима, зневажливо відповів:
– Тим, що народився на світ.
Саманта стиснула губи дугою. З її очей почали литися гарячі сльози. Вона не могла у все це повірити.
– Значить… ви і Рея… ухг… – вона, не закінчивши фрази, опустилася на підлогу, відчувши сильне запаморочення.
Містер Крайтон байдуже обійшов її стороною і, опустившись на своє м’яке крісло, сказав:
– Твоя мати забрала цей секрет із собою в могилу і ти і я послідуємо її прикладу і зробимо те саме.
Саманта шоковано подивилася на нього, тоді похитала головою, ніби в маренні повторюючи:
– Ні… ні, ні, ні, ні….
– Саманта.
– Ні! Навіщо!? – вона підхопилася на ноги і в розпачі дивлячись на байдуже обличчя батька, вигукнула:
– Навіщо ви скидаєте на мене ношу свого гріха!? Чим я завинила що повинна тепер все це терпіти?!! Я… більше ніколи в житті не зможу спокійно дивитися Рею в очі, або комусь ще!
– Саманта. Заспокійся, будь ласка, і присядь. – він вказав на м’яке крісло зі спинкою навпроти свого столу.
Кусаючи губи, Саманта послухалася і сіла перед ним.
– Давай для початку ти перестанеш підвищувати на мене голос і спокійно поясниш для чого ти прийшла до мене?
– Я… – вона вже й забула, що хотіла сказати.
Розуміючи, що вона ще не відійшла від шоку, Джеймс не став на неї тиснути. Натомість, він промовив:
– Рідна, раз все так обернулося, дозволь я дещо запропоную: в обмін на твоє мовчання, ти можеш просити в мене все, що завгодно. Ти ж чудово знаєш, що я ні в чому не відмовлю, особливо тепер, коли в тебе в руках усі мої карти.
Саманта завагалася, але все ж таки, твердо запитала:
– Ви ж розумієте, що ціна за моє мовчання буде надто високою?
Крайтон із задоволеною усмішкою кивнув:
– Кажи, чого ти хочеш? Звільнити когось? Найняти? Підставити? Підкупити? Змусити щось зробити?
– Ні.
– Що тоді?
– Я хочу отримати декого. Без його на те волі.
– Ох-хо. – з лукавою усмішкою дивлячись на доньку, він змахнув рукою в повітрі, кажучи їй продовжувати.
Саманта, стиснувши кулаки, обмірковувала своє прохання, після чого відповіла:
– Рей. Як ви знаєте, він зустрічається з Мейлі…
– Доню, ми вже обговорювали це, – невдоволеним тоном обірвав її батько. – Ти ж знаєш, що я через силу дозволив тобі стати на місце Анджеліки. Але це ще не означає, що я дозволю вам з ним увійти у стосунки.
– Але, тату! Ви ж самі казали, що зробите все, що я по прошу! Якщо ви не дотримаєте своєї обіцянки, я…
– Що, ти? – крижаним тоном поцікавився чоловік. – Дозволиш поліції за арештувати мене з довічним і станеш сиротою?
Від останньої фрази куточки її губ смикнулися.
– Я так і думав. Що ж… – Джеймс замовчав на хвилину, обмірковуючи її прохання, затім, запитав:
– Допустимо, я дозволю тобі бути з ним, якщо ти збережеш усе в таємниці, але, що тоді робити з тис хлопчиськом? Ти хочеш, щоб я його усунув?
– Ні. Просто відішліть його назад, де й підібрали.
– Пх, невже ти думаєш, що цю парочку це розлучить? Знаючи Рея, він просто так це не залишить, і швидше за все, втече. Чи зможеш ти втримати тоді його біля себе?
Побачивши сумнів на обличчі дочки, Джеймс із глузуванням заявив:
– У твоєму проханні повно протиріч. Ти сама казала кілька хвилин тому, що більше ніколи не зможеш дивитися йому в очі, а тепер просиш мого благословення для вас?
Як не крути, містера Крайтона потішило прохання доньки, а її мовчання щодо цього приводу сильно смішило його. Нарешті, чоловік пішов на хитрість, вирішивши обернути її прохання у бік своїх інтересів. Він підвівся з місця і обійшов стіл, зупинившись позаду доньки. Заправивши пасмо її волосся за спину, і опустивши руки їй на плечі, він зазначив:
– Єдиний спосіб їх розлучити – це вбити когось із них. Якщо ти так не хочеш щоб Рей подався на той світ, або втік, то залишається прибрати Мейлі. Подумай сама, він сирота, поліція їм не зацікавиться. Ніхто особо по ньому плакати не буде, лише кілька людей проллють сльози і по забудуть. Зараз його тим більше не злюбили. Він піде по-тихому, а мої люди та Фредерік допоможуть списати все на самогубство або отруєння таблетками. – чоловік відійшов ненадовго, шукаючи щось у висувних ящиках столу, потім повернувся і вручив у руки дочки пакетик з щурячою отрутою.
Саманта розгублено дивилася на миш’як та затрясла головою. Ривком схопившись із крісла, вона випалила:
– Ні! Я не зможу цього зробити!
Її батько з усмішкою заперечив:
– Зможеш. Інакше твоя головна перешкода на шляху до бажаного залишиться живою і далі продовжить ходити за ручку з Реєм, а одного дня, я впевнений, вони пересплять. Ти цього хочеш?
Саманта скривилася, стиснувши в руці отруту.
Джеймс заспокійливо погладив її по плечу, тоді, з усмішкою нахилився до її вуха, прошепотівши:
– Він просто вуличний щур. Невже ти встигла з ним потоваришувати?
– Ні… Він ніколи не був мені другом.
– Чудесно. Я знаю, що Рей тобі дорожчий за це щеня. Як і для мене. Але, якщо ти боїшся, я можу знайти спосіб позбутися від хлопчиська куди швидше.
– Що це за спосіб?..
Замість пояснень Крайтон при підняв піджак і вийняв з-за пояса чорний пістолет, демонструючи його приголомшеній дочці.
– Якщо цього не зробиш ти, то зроблю я. Але вже своїм перевіреним способом.
По щоці Саманти покотилася сльоза. Опустивши голову, вона відповіла:
– Не потрібно. Я сама все зроблю.
– Дивись не підведи мене, люба. – Джеймс ласкаво погладив її по голові.
– Звісно.
Її батько кивнув і подавшись до свого столу, добавив на останок:
– Я покличу Рея до себе, доки ти все не закінчиш.
Стискаючи в кулаку пакетик з миш’яком, Саманта вийшла з трейлера зовсім спустошена та попрямувала до себе.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– О, бачу, хтось уже готується стати моєю дружиною. – Рей підійшов до Мейлі, що стояв у плити і міцно обійняв ззаду. – Ти зараз виглядаєш страшенно милим.
– Нічого подібного… – почервонівши, відповів він і почав засипати вівсяні пластівці в кипляче молоко, та додав ложку цукру.
Спостерігаючи за ним, Рей здивувався:
– Де ти навчився готувати кашу?
– Пані Вероніка навчила, – гордо відповів Мейлі. – Іди, сідай уже. За десять хвилин буде готове.
– Я тобі заважаю?
– Ні. Просто…
– Значить, ти не проти якщо я помилуюсь як ти готуєш для мене? – Рей опустив голову йому на плече.
– Якщо… ти так цього хочеш, то добре. – Мейлі почав помішувати кашу, але, як тільки повернув до іншого голову і зачепився поглядом за срібний хрестик на шиї, що звисав на ланцюжку, здивувався:
– Ти купив його?
Простеживши за його поглядом, Рей узяв у долоню маленький хрестик і з усмішкою відповів:
– Ні. Мене з ним хрестили. Я вирішив знову носити його з недавніх пір.
Мейлі зі світлою посмішкою повернувся назад до плити, прошепотівши:
– Я радий.
Рей опустив руки тому на таз і м’яко поцілував у щічку. Мейлі розвернувся і зніяковіло запитав:
– Навіщо ти…
– Давай знову попрактикуємо наш французький поцілунок? – перебив він його.
– Що? Але ж у тебе може…
– Нічого страшного, – Рей обвив руки навколо його талії і прижав до себе. – Можемо почати прямо зараз…
Не встиг Мейлі відповісти, як той раптом, скрикнув:
– Тікає!
– Що?
– Молоко! – Рей поспішив вимкнув плиту, і схопивши рушник, відсунув каструлю.
– Фух…
– Ах… – Мейлі винувато почухав щоку. – Спасибі тобі.
– Нема за що, сонце. – Рей поцілував його в щоку, після чого вони пішли разом пробували його кулінарний шедевр. Мейлі спостерігав за тим, як той їсть, і раптом згадав:
– Вночі мені знову снилося море…
– Що? Знову чорне море?
– Ні. Цього разу воно було…червоним.
Рей з посмішкою подразнив:
– Хах, спершу снилося чорне, тепер червоне. Можливо, наступним буде солоне море. Як гадаєш?
– Рей, воно було не просто червоне! Воно було…
– Секунду, мені дзвонять. – парубок відклав ложку та вхопив у руки смартфон. Побачивши, хто дзвонить у нього миттю зник апетит. – Слухаю? Зараз? Добре… Незабаром буду.
– Щось трапилося? – схвилювався Мейлі.
– Щось важливе… – з кислим обличчям відповів Рей та сховав телефон. – Мені треба йти. Пізніше розкажеш про сон, гаразд?
Він кивнув, і з сумом спостерігав як той збирається.
– Ти з’їв лише дві ложки…
– Було дуже смачно, сонце. – Рей з усмішкою поцілував того в куточки губ.
Мейлі тихо зітхнув, подумавши про себе:
“Але ж я знаю, що каша підгоріла…”
Рей збирався йти, як тут, Мейлі ривком підвівся і схопивши його за рукав кофти, вигукнув:
– Я люблю тебе! Повертайся скоріше…
Бліде обличчя Рея розквітло ніжною посмішкою, коли він обернувся до нього і міцно обійнявши, сказав:
– І я тебе люблю і повернуся якомога швидше, бо ти мені ще винен пристрасний поцілунок.
Мейлі зашарівся і ще довго дивився йому в слід через вікно, поки постать хлопця не зникла за різнобарвними шатрами. Опустивши очі, він замислився:
“Море уві сні було… криваве”.
Мейлі попрямував мити посуд, намагаючись відігнати від себе погані думки, але через п’ять хвилин, у їхній вагончик постукали. Витерши руки об рушник, він попрямував відкривати і тут же здивувався:
– Саманта?..
– Привіт, Мейлі. – дівчина посміхнулася йому, але від її посмішки по його спині чомусь пройшовся холодок.
– Якщо ти до Рея, то його немає вдома.
– Справді? Дуже шкода.
– Угум, приходь пізніше. – він зібрався зачиняти, але Саманта підставила в щілину свій каблучок і штовхнувши дверцята, безцеремонно зайшла в середину.
– Насправді я прийшла до тебе, Мейлі.
Він спантеличено по дивився на неї:
– До мене? По якому приводу?
Саманта з виною опустила очі, відповівши:
– Я… хотіла вибачитись за свою поведінку… думаю, нам з тобою є про що по говорити.
“Вона хоче вибачитися!?” – Мейлі посміхнувся:
– Проходь. Зробити тобі чаю? Ти не голодна? Я приготував кашу, будеш?
– Ні-ні, я хотіла запросити тебе до себе і пригостити тістечками із чаєм.
– До себе?..
“І чого це вона стала такою доброю до мене?.. Невже й справді змирилася з усім і хоче налагодити стосунки? Чомусь її зміни мене лякають…”
Бачачи як той вагається, Саманта вирішила трішки натиснути на жалість:
– Якщо боїшся зі мною говорити тоді не варто… я розумію, що не заслуговую на твою довіру.
– Ні, я піду, – враз погодився він, і взяв її руку у долоні. – Мені дуже приємно, що ти вирішила першою зробити крок до примирення. Ти маєш рацію, нам треба по говорити. Ходімо.
Саманта вийшла слідом за ним, дістаючи з кишеньки маленький ключ, потім, з підтишка, вставши спиною до дверей, клацнула замком, зачинивши двері.
Як тільки Мейлі зайшов у намет Саманти так одразу, приємно здивувався. По середині вже стояв розкладний столик із двома стільцями.
– Не стій біля входу, – Саманта закрила за ним занавіс і провела за руку до столу. – Нумо. Сідай.
– Дякую. – Мейлі сів і озирнувся. Тераріуми зі зміями були закриті і у їхніх мешканців, схоже, був обідній сон. Саманта і в цій кімнаті поставила багато гарних орхідей, від яких це місце більше не виглядало настільки моторошним, але чомусь йому було не комфортно тут. Мейлі не міг зрозуміти від чого саме, але, як тільки до нього вийшла Саманта з підносом, всі думки зникли самі собою.
– Дозволь я тобі допоможу. – він підвівся, але Саманта, опустивши тацю з чаєм і солодким на стіл, відразу ж посадила його назад.
– Не треба. – вона поставила йому чашку чаю і підсунула солодке, після чого присіла навпроти.
Минуло пів хвилини. Мейлі нервово комкав руками футболку. Його дивувало, що Саманта нічого не говорила, тільки мовчки помішувала ложечкою чай.
“Вона точно хотіла зі мною по говорити?..”
– Ам-н… як там твої змії? З ними все гаразд?
– Вони в порядку.
Нависла тиша. Мейлі навіть не знав, з чого почати розмову. Він думав, що Саманта перша почне просити вибачення, але, мабуть, вона й близько не мала наміру цього робити.
– Саманта… якщо ти не хочеш зі мною говорити, то, може, я вже…
– Ти з ним вже спав?
Мейлі розгубився від такого несподіваного питання і почервонівши до кінчиків вух, негайно випалив:
– Ні! Ми… вирішили з цим не поспішати.
– Зрозуміло.
Мейлі не розумів від чого так сильно рознервувався.
“До чого тільки ці питання!?”
– Я і насправді мала до Рея почуття, – несподівано промовила інша, відпивши трохи чаю. – Але, через те, що мій батько його недолюблював, я ніяк не наважувалася йому зізнатися раніше, та й… сам знаєш, він мене на той час на дух не переносив і ми часто сварилися, але…
Мейлі уважно її слухав та сповнився співчуттям.
“Я можу її зрозуміти, спочатку мене Рей також на дух не переносив… проте навіщо вона мені це розповідає?”
Саманта зітхнула, не бажаючи продовжувати розмову:
– Словом – це все у минулому. Я змирилася з тим, що мої почуття до нього — безглузде марнування часу. Нам краще залишитись ріднею.
– Саманта… пробач мене, – Мейлі журливо опустив голову. – Я не знав, що ти до нього відчуваєш і зробив тобі боляче.
– Не сприймай близько до серця, – та з байдужістю відмахнулася рукою і підсунула миску з тістечками. – Пригощайся. Я знаю, як ти любиш солодке і побачивши їх у магазині, відразу згадала про тебе.
– Ах… – він опустив очі на частування. Тістечка були посипані різнокольоровим драже. – Виглядає апетитно. Але я вже наївся вдома. Спасибі тобі.
Мейлі помітив невдоволення на її обличчі від чого йому стало трохи соромно, що він відмовився від частування, але куштувати все одно не став, йому просто не хотілося зараз солодкого.
– Від чаю, я сподіваюся, ти не відмовишся?
Мейлі глянув на чашку на столі і з усмішкою кивнув і взяв її в руки. Уважно спостерігаючи за ним, Саманта сказала:
– Знаєш… ти став для мене найкращим другом. Якби не вся ця історія, ми могли б залишитися друзями, але… Як-то кажуть, найгірший ворог спершу має стати тобі найкращим другом.
Раптово Мейлі відклав чашку, і зі сльозами підірвався з місця, обійшов стіл і схопив іншу за руки.
– Прошу тебе, не говори так! Давай знову станемо друзями, я тебе дуже прошу! Вибач мені, пробач за все!
Саманта опустила голову не маючи бажання бачити його сльози, та сказала:
– Мейлі, припини…
Схлипуючи, він опустився колінами на підлогу. Саманта почала злитися:
– Мейлі, сядь на місце, випий чай і тоді можеш йти.
– Навіщо ти мене сюди покликала!? – випалив він. Його серце охопила тривога. – Чому ти не вибачаєшся!? Ти ж сама сказала, що ми поговоримо! Чому тоді так поспішаєш мене випровадити!?
– Мейлі, закрий рота! – Саманта грубо відштовхнула від себе його руки і підхопилася з місця. – Навіщо ти тільки з’явився в нашому цирку!? – з силою стиснувши кулаки, Саманта відвернулася і схопила його чашку з чаєм.
Мейлі, сидячи на холодній підлозі з гіркотою ковтав сльози, затім запитав:
– Якби… мене не було з ким би ти тоді ходила на шопінг? Чи був би у тебе такий самий друг, як я?
Саманта з байдужістю підходила все ближче до нього, пропускаючи повз вуха його слова.
– Ти допомогла мені втекти від Рея до мами, пам’ятаєш? А ще, я ховався в тебе в наметі від нього… – Мейлі гірко посміхнувся. – Ми з тобою разом витягли його з ями… якби не ти, я б сам цього не зробив, і… якби ти не прийшла тоді до шатру, навіть не знаю, що б зі мною ще зробила Анджеліка…
Саманта стиснула в руках чашку, зупинившись позаду нього.
– Насправді… це я ніколи не заслуговував на твою доброту. Ти стала для мене найкращою подругою, Саманта. Ти… з самого початку була така добра до мене… а я розбив тобі серце і зрадив нашу дружбу. Я поганий друг…
– Піднімися.
Мейлі з болем у грудях підвівся з підлоги та обернувся до неї. Саманта зі складним поглядом взяла його за руку і стиснула її. Мейлі це насторожило. Він підвів на неї очі. Та, з перекошеною посмішкою відповіла:
– Такий друг, як ти, Мейлі, мені більше не потрібний. – вона смикнула того за руку і піднесла до його губ чашку. Но Мейлі миттю штовхнув її; чашка випала з рук. Декілька крапель чаю впали дівчині на руку.
Саманта в паніці стала її чухати, поки інший розгублено дивився на її долоні, які вкрилися червоними плямами, але точно не від опіку.
– Саманта… – промовив він, не відриваючи від неї погляду. – Що ти додала… у цей чай?
Розлючена дівчина вигукнула:
– Мені не потрібна отрута, я сама тебе вб’ю!! – вона кинулася на нього, збивши з ніг і повалила на землю.
Мейлі перелякано дивився на неї.
– Чому ти тоді не помер!? – крикнула йому Саманта. – Все було б набагато простіше якби ти не з’являвся в цирку! Згодом я б привернула увагу Рея і стала його дівчиною! І ми разом керували б цирком. Але ти!.. Ти зіпсував мені все життя!
Мейлі стиснув зуби і став вириватися, але як він не намагався, та не давала йому цього зробити. Раптом вона вийняла з кишеньки темної сукні річ, від якої в Мейлі похололо серце.
– Знайомо виглядає, правда? – стиснувши в руці кинджал, вона підняла його в повітря. – На ньому навіть залишилася твоя кров!
Не встигло лезо опуститися, як Мейлі простягнув руку вбік і різко смикнув зі столу скатертину: миски з тістечками впали на голову дівчини. Після чого перекинувся і маленький чайничок: ще гарячий чай полився на неї від чого Саманта голосно скрикнула:
– Ай!! Пече!!
На Мейлі також пролилося трохи чаю, але він нічого не відчув.
– Вибач, що зробив боляче… але ти не залишаєш мені вибору! – він зіштовхнув її з себе, піднявся на ноги та вихопив їй з рук кинджал, ненароком порізавши пальці об гостре лезо. Відбігши подалі, Мейлі випалив:
– Припини це поки не пізно! Ми можемо вирішити все мирним шляхом!
– Ще чого! – підвівшись на ноги, крикнула Саманта. – Ми з ним ідеальна пара! А ти перепона на нашому шляху! Зникни!!
– Думаєш, ти змогла б з ним зблизитися якби мене не було!? – у гніві перекрикнув її Мейлі, не відпускаючи стисненого в руках кинджала. Його пальці закровоточили. – Саманта, припини! Ти не вбивця! Не примушуй себе, ти ж не хочеш мене вбивати!
– Заткнися! Якщо я не вб’ю тебе батько зненавидить мене! – Саманта стала лити сльози та розтирати їх руками.
Користуючись моментом, Мейлі кинувся до виходу, але його наздогнали збивши з ніг. Він впав на живіт і заціпенів, помітивши, що його тягнуть назад, за ноги.
– Якщо я тебе відпущу, то він уб’є його! – зі сльозами вигукнула інша.
– Вбивши мене ти його не врятуєш! – Мейлі з роздратуванням розвернувся і штовхнув її ногою в живіт.
– Ау!! – Саманта відпустила руки, і зігнулася навпіл, скрипучи зубами від болю.
– У вашій родині й справді одні не нормальні… – він підвівся і почав відступати. Помітивши, що Саманта в гніві підходить до нього, він з побоюванням витягнув руку з ще затиснутим кинджалом, попередивши:
– Не підходь! Стій де стоїш!!
“Знову це дивне відчуття дежавю… Чому мені так не щастить у житті?”
– Знаєш… Чим ви з Ніколь відрізняєтесь?
Мейлі підняв на неї очі.
– Нічим. Ви нічим не відрізняється від циркових собак, що танцюють за вказівкою їхньої господині, – Саманта зловтішно хмикнула. – Ви – ніхто без цирку, без звання. Втративши дружбу зі мною, ви втратите все і станете вуличними собаками.
Мейлі округлив очі, заціпеніло дивлячись на неї.
– Замовкни…
– Треба було з самого початку тебе прибрати, але я подумала, раз ти хлопчик, то не виникне проблем… Жодна дівчина в цирку мені не рівня, але ти… гірший за будь-яку з них.
– Замовкни!
– У вас з Ніколь без корисні ролі. Якщо ви підете, цирк нічого не втратить. На ваше місце завжди прийде хтось новий.
– Досить! Я не збираюся йти!
– Забирайся з цирку!
– Ні!
– Зникни нарешті!
– Замовкни!!! – не витримавши, Мейлі кинувся на неї, намагаючись затиснути дівчині долонею рота, але Саманта перехопила його руку та відібравши у нього кинджал, штовхнула прямо в купу різних кліток.
– А! – Мейлі злякано закрився схрещеними руками, помітивши, що поставлені одна на одну – величезні клітки, падають. Його придавило ними. Мейлі намагався вибратися, але ноги були намертво затиснуті залізним вантажем.
Саманта повільно підійшла і з холодом подивилася на того.
– Ти правий.
Мейлі здивовано поглянув на неї. Саманта з гірким видом опустила голову і затулила обличчя долонями. Пролунав гучний плач і схлипи:
– Я не вбивця… я… нгх… Просто хотіла… щоб хоч він мене любив… – після хвилинних ридань дівчина похитала головою.
– Я не вбиватиму тебе… пробач, але… ти не повинен його рятувати. Я сама це зроблю. – Саманта вкусила себе за губу і побачивши свій смартфон на підлозі, поспішила підняти його та набрала батька. Перед цим, вона притулила палець до губ, наказавши Мейлі мовчати.
– Алло? Так, уже все готово… добре. Я згодом до вас зайду. – кинувши трубку Саманта гарячково забігала по кутках кімнати, від нервів кусаючи нігті. Несподівано, вона викрикнула:
– Чорт! Ні! Я так більше не можу! Я збожеволію! Я повинна розповісти всю правду Рею і нехай він мене зненавидить, але я повинна! Повинна!
Мейлі розгублено спостерігав за нею, поки Саманта не вибігла з намету. Він скривив губи, опустивши очі на клітки, що придавили йому ноги, і в обуренні подумав:
“Треба вибиратися самотушки…”
Додати до улюблених