Поглянувши на Ремуса збоку, ніхто б не сказав, що щось змінилося. Той, як і раніше, був веселим і саркастичним з Джеймсом, стриманим і тактовним на прийомах і вечорах, які відвідував разом з Поттером, старанним у школі, де неохоче вбирав нудотні знання. Через кілька тижнів ретельного навчання Ремус усвідомив, що секретарська справа йому ненависна, і що він має все життя займатися тим, що викликає відторгнення.
Віддушиною була Академія. Тепер Ремус чекав цих занять ще більше. Він малював кожну вільну хвилину. Джеймс кілька разів заглядав йому через плече і хвалив його малюнки. Ремус щоразу закушував нижню губу і набирав більше повітря в легені, щоб розповісти Джеймсу правду, але не наважувався, трусив.
Ніхто не помічав змін у Ремусі. Ніхто не міг знати, як тремтить його серце, коли він сідає за парту в Академії і стикається з графом Блеком, коли його пальці випадково натикаються на чужі. Ніхто не помічав, як горять його очі, коли він водить олівцем по паперу, на якому розцвітала посмішка Сіріуса, з’являлися очі й руки. Він не малював його портретів, лише окремі частини тіла, обличчя.
Ніхто не помічав, що в його грудях палає кохання.
Йому все ще іноді здавалося, що це сон. Не може бути так добре. Нове почуття засліплювало, затьмарювало всі похмурі думки в його голові, не пропускаючи крізь світло темряви.
Тепер після занять в Академії вони часто проводили час у ресторані Реґулуса або у клубі поверхом нижче. Водночас Ремус сприймав зміни у своїй повсякденності з обережністю. Як би добре йому не було з Сіріусом, хоч би як він насолоджувався часом, проведеним разом, Ремус намагався не потопати в ілюзіях і залишатися в реальності. Джеймс досі перебував у незнанні, чим займається Ремус, коли не проводить часу з ним, і тому було так соромно думати, що він обманює свого друга і зраджує старших Поттерів. Що б вони подумали про Ремуса, дізнавшись, що він закрутив таємний роман із графом?
А Сіріус досі не знав, якому дворянину належить Ремус, як не знав і про те, що скоро навчання Ремуса в школі закінчиться і він поїде. Блек знав, що Ремус не з Києва, і одного разу спробував розпитати його про це. Проте Ремус вважав за краще ухилитися від відповіді. Він не хотів зайвий раз згадувати про швидкий від’їзд і нагадувати собі та Сіріусу про свій низький статус та становище у суспільстві. Питання “що буде далі і чим закінчаться ці зустрічі?” крутився в голові Ремуса із завидною регулярністю. Однак відповіді, яка не змусила б його похмурніти, не було.
Через кілька тижнів Сіріус запропонував подивитися на свій виступ. Ремус відразу ж охоче погодився. Він не знав, що є «аматорськими постановками одного театрального гуртка». Тому для нього було сюрпризом, коли карета привезла їх до маєтку, як виявилося, творця того самого гуртка — режисера та за сумісництвом друга Сіріуса. Князь Ксенофіліус Лавгуд влаштовував театральні вистави у своїй садибі. Там були не лише почесна знать, Ремус помічав і простих людей — міських жителів і навіть селян-кріпаків. Сіріус сказав, що більшість цих селян належать самому князю Лавгуду. Вони з дружиною серйозно ставилися до освіти своїх підлеглих, тому дозволяли їм приходити на спектаклі і навіть брати участь у них. Ремус був дуже вражений цим.
Гра Сіріуса на сцені виявилася чудовою. Була постановка «Ревізора», і Хлєстаков у виконанні Сіріуса вийшов комічним та кумедним.
Після закінчення виступу Ремус чекав на ґанку будинку. Коли Сіріус підійшов до нього, він квапливо озирнувся на всі боки, щоб переконатися, що поруч нікого немає. Потім притягнув Сіріуса до себе і нахилився до його губ.
З того моменту, як вони вперше поцілувалися, Ремус не міг триматися подалі від губ Сіріуса. Щойно вони залишалися одні, він не міг не піддатися спокусі закопатись рукою в м’яке волосся і притягнути його якомога ближче. Не міг насититися їхнім смаком, їхньою м’якістю.
— Ти був чудовий на сцені, — прошепотів Ремус між поцілунками.
— Дякую. Тобі сподобалося? — із захопленим блиском в очах спитав Сіріус.
Ремус кивнув головою і знову поцілував його.
— Ти ще маєш час?
— Є. Сьогодні я можу провести з тобою хоч усю ніч, — усміхнувся Ремус. Цього вечора Джеймс поїхав до заміського будинку братів Пруеттів. Звідти він повернеться не раніше півдня наступного дня, а з Монті він якось розбереться.
— Тоді дозволь запросити тебе до себе в гості, — урочисто промовив Сіріус. — Батьки поїхали до моєї тітоньки на кілька днів. Вдома лише Регулус.
Ремус зам’явся. Він здогадувався, чого хоче Сіріус. І, по правді кажучи, йому самому цього теж дуже хотілося. Варто було Ремусові тільки подивитись на Сіріуса, внизу живота відразу скручувався вузол, і електричний струм проходив по всьому тілу. Кожне його невагоме торкання змушувало кров Ремуса закипати. Тому ще з одним поцілунком він видихнув йому в губи:
— Добре.
Дорога зайняла небагато часу. У родинному будинку Блеків було темно і похмуро, панувала мертва тиша. Коридори та кімнати освітлювали лише кількома свічками. Слуг не було видно, як і Реґулуса, тому Сіріус безперешкодно провів їх у його спальню.
Тут було більше запалених свічок, ніж у решті будинку. Ремус розглядав багате оздоблення кімнати: картини на стінах, важкі штори в підлогу, що повністю приховують вікна, масивні дерев’яні меблі, розкішне ліжко з балдахіном. На письмовому столі акуратно складені чаркою книги, в кутку піаніно, а на каміні стояли кілька букетів тюльпанів, що зів’яли. Уся кімната від стін до оббивки стільців та крісел була пофарбована в зелений колір, випромінюючи похмурість та багатство.
— Похмуро та зелено, — так і прокоментував Ремус. Він обійшов кімнату, розглядаючи деталі, і повернувся до Сіріуса.
— Зелений — сімейний колір. Традиції та інше. Знаю, мені теж не до душі вся ця готична розкіш.
Сіріус байдуже знизав плечима і наблизився до Ремуса.
— Але можу запевнити, ліжко дуже зручне і м’яке, — його губи спотворилися в грайливій усмішці.
Ремус більше не міг терпіти. Негайно він нахилився за вимогливим поцілунком, на який Сіріус з пристрастю відповів.
За мить спина Сіріуса зіткнулася з балкою ліжка, і його притиснуло чуже тіло. Ремус височів над ним грізною статуєю. Очі, сповнені тваринним, на межі з примітивністю бажанням, дивилися з дикістю. Розширені зіниці майже приховали райдужку. Від цього погляду тіло Сіріуса вкрилося мурашками, а коліна здригнулися. Він прикрив очі, бажаючи гостріше відчути кожен дотик Ремуса, кожен його нерівний видих на голій шкірі.
Одна рука Ремуса закопалася в розпатлане волосся Сіріуса, відтягуючи його і закидаючи голову, відкриваючи бліду шию. Не відриваючись від неї, Ремус лизав і прикушував тонку шкіру, з кожним разом вичавлюючи стогони. Пальці іншої руки вже впивалися у м’язи живота під одягом.
Ремус не міг повірити у те, що відбувається. Сіріус, що здавався недосяжним, немов далека зірка на небі, зараз був так близько. Був усюди. Під губами, пальцями. Ремус відчував кожен його вигин, коли той притискався до нього. Так близько, але все одно недостатньо. Він хотів більшого: шкіра до шкіри, плоть до плоті. Бажав відчути своїм тілом кожну його родимку. Щоб жар Сіріуса торкнувся щонайменшого шраму на тілі Ремуса.
За хвилину жоден шматок тканини вже не був їм на заваді. Сіріус зробив крок назад, падаючи на ліжко і тягнучи за собою Ремуса. Той вмостився згори і навис над ним.
Сіріус повільно водив долонями по голому тілу Ремуса, вивчаючи на дотик нерівності рваних шрамів по всьому тулубу. Гаряча долоня досягла низу живота і обхопила твердий член Ремуса, погладжуючи від головки до мошонки. У відповідь Ремус глухо загарчав, проводячи носом по впадині за вухом Сіріуса. П’яний його запахом тютюну і тюльпанів, він злизав краплі піт, що виступили на шкірі.
— Ремус, будь ласка…
Сіріус випустив тремтяче зітхання і відчув, як зуби Ремуса з силою стиснулися на ніжній шкірі його шиї.
До вух Ремуса долинув болісний стогін, і він відчув на язиці смак крові. Піднявши голову, побачив червоні краплі, що виступили на шиї Сіріуса. У грудях тієї ж миті щось стислося, а в горлі встав ком.
— Господи, Сіріусе, вибач, вибач… — гарячковий шепіт полився з губ Ремуса. Він заплющив очі і шепотів вибачення, не перестаючи.
Лише лагідний дотик змусив його замовкнути і розплющити очі. Сіріус тримав його обличчя у своїх долонях і м’яко посміхався.
— Все гаразд, Ремусе, — поцілунок у щоку. — Ти не завдав мені сильного болю, — ще один легкий поцілунок у чоло.
— Я ніколи раніше… Я не… чорт… — Ремус судомно видихнув і опустив голову на груди Сіріуса, покриваючи її поцілунками.
— Все гаразд, давай не зупинятися. Просто будь обережний, — Сіріус знову підбадьорливо посміхнувся до нього.
Ремус кивнув і потягся назад до губ Сиріуса.
— Я буду, обіцяю.
Ремус і подумати не міг, що в нього так сильно зірве дах від когось. Все, що в нього зрідка бувало з хлопцями-селянами вдома, тепер здавалося дитячими забавами. Сіріус розпалив у ньому тваринне бажання. Вся його стриманість і звичний спокій залишилися за дверима цієї спальні. Зараз у кожній дії читалися пристрасть та власництво. Пальці з силою впивались у мускулисті стегна, талію, залишаючи червоні смуги.
Сіріус потягся до столика біля ліжка і взяв прозору бульбашку, простягаючи Ремусу.
— Я хочу тебе. Щоб ти був усередині мене, — прошепотів Сіріус. — Ти колись робив це?
— Ні, — відсторонився і похитав головою Ремус. — Я не хочу, щоб тобі було боляче.
— Не хвилюйся, я допоможу, — Сіріус підвівся на ліктях і притягнув Ремуса для заспокійливого поцілунку. — Я довіряю тобі.
Ремус змазав пальці в’язкою рідиною і ковзнув ними до сідниць Сіріуса. Обидва затамували подих. Сіріус відкинувся на шовкові простирадла, спрямовуючи руку Ремуса між своїх ніг.
— Ось так, так… — Сіріус шепотів на вухо підбадьорливі слова, насолоджуючись ласками. Ох, ці довгі та витончені пальці. Вони снилися йому в гріховних снах, після яких він прокидався зі стоном і в мокрій білизні. Зараз вони були всередині нього — розтягували і готували до чогось більшого. Він заплющив очі від задоволення і уткнувся в шию Ремуса, опалюючи її збитим подихом.
Нарешті Ремус замінив пальці на свій важкий член. Варто було йому ковзнути всередину, відчути тепло і тиск, як в очах замиготіли темні плями, а пальці ніг підібгалися. Він рушив глибше, але Сіріус видав гучний стогін, примусивши Ремус завмерти.
— Сіріус? — стурбовано покликав Ремус, зазираючи в сірі очі, шукаючи найменшого натяку на біль або дискомфорт.
— Все добре, Рем. Дай мені хвилину, — видихнув Сіріус. Потрібно було трохи часу, щоб звикнути до розміру та заповненості.
Тим часом Ремус неквапливо і ніжно цілував його плечі, груди, розсипав десятки невагомих поцілунків на обличчі — як міг намагався виразити прихильність і любов до цього чоловіка. Сковзнув долонею по члену Сіріуса, змушуючи того задихатися і тремтіти від насолоди.
Незабаром стегна Сіріуса рушили, пропонуючи себе повністю Ремусу. І той не відмовився. Грубо вбиваючись у спекотну тісноту, одразу увійшов у швидкий темп.
Ремус жадібно обводив потемнілими від хтивості очима фігуру під собою. Сіріус хапався за його плечі, короткими нігтями впивався у спину. З його припухлих губ зривалися солодкі стогони, які переходили в гортанні вигуки. Ноги зімкнулися за спиною Ремуса в пориві стати ще ближче, злитися один з одним воєдино.
— Да-а… Ремус! Сильніше, будь ласка, любий, будь ласка!
З кожним таким благанням Ремус ще глибше проникав у Сіріуса, сипло дихаючи йому в шию.
Сіріус потягнувся до свого члена і ковзав стиснутим кулаком по гарячій плоті в ритм з їхнім рухом.
— Сіріусе, я близько, — прохрипів Ремус, штовхаючись сильніше, відчайдушніше.
— Давай, коханий, кінчи в мене.
І Ремус послухався, зі здавленим стоном виливаючись глибоко в Сіріуса.
Рука Сіріуса теж прискорилася, і він скрикнув, поринаючи у свій власний оргазм.
Коли завіса насолоди перед очима розвіялася, Ремус обережно вислизнув із Сіріуса і ліг поруч, відновлюючи подих. Тяжко дихаючи, Сіріус потягнувся за цигаркою до столика.
Їдкий дим відразу заповнив кімнату.
— Господи, Ремус. Так і знав, що за твоїм червоніючим обличчям і незграбними довготелесими кінцівками ховається дикий звір, — усміхнувся Сіріус і перекинувся на живіт, спостерігаючи за Ремусом. Умиротворене обличчя, рівне дихання. В очах вже немає колишньої тваринної дикості та пристрасті, лише спокій та любов. Ремус потягнувся до волосся Сіріуса, заправляючи пасмо, що вибилося за вухо, і погладив його по щоці.
— Я ніколи раніше не відчував такого бажання. Це все ти, — Ремус вихопив цигарку з рук Сіріуса і зробив затяжку.
Блек заворожено дивився, як довгі пальці тримають цигарку, тонкі губи обхоплюють кінчик, щоки втягуються, а потім з губ вириваються сірі клуби диму.
— Ти ж казав, що не палиш? — з усмішкою спитав Сіріус.
— Не палю. А зараз щось знайшло, руки засвербіли.
Ремус глянув на Сіріуса і передав йому сигарету. Замість ще однієї затяжки Сіріус кинув її в попільничку, широко позіхнув і повернувся до Ремуса.
— Давай спати? Ти справді вимотав мене, — з сонною усмішкою Сіріус ближче присунувся до Ремуса.
Ремус розвів руки, запрошуючи Сіріуса у свої обійми:
— Йди до мене. — І його руки охопили найпрекраснішого у світі чоловіка. Він міцно обійняв Сіріуса і поцілував у верхівку. — Доброї ночі, моя зірка.
У відповідь Сіріус лише засопів уві сні.
***
Вранці Ремус прокинувся від того, що його обличчя щось лоскотало. Яскраве сонячне світло врізалося в його очі, варто було їм відкритися. Кілька разів зморгнувши, Ремус розгледів над собою Сіріуса, що сміявся. Кінці його волосся падали на обличчя Ремуса. Блек швидко поцілував Ремуса в кінчик носа і відсунувся зі щасливою посмішкою на обличчі.
— Доброго ранку, Рем. Хочеш прийняти ванну? Або спочатку поснідати?
— Котра година? — Ремус підвівся з ліжка і накинув запропонований Сіріусом халат. Його відразу огорнув запах Сіріуса, і він ледве втримався від того, щоб не закопатися в комір і не вдихнути його на повні груди.
— Майже сім. У тебе ще є час, так? — Ремус не бачив його обличчя, але в голосі виразно помітив занепокоєння.
— Небагато. Але чим швидше я повернуся, тим краще.
Спогади минулої ночі крутилися в голові, не даючи мислити ясно. Ніколи раніше Ремус не відчував такого щастя, перебуваючи з кимось поруч. Була б його воля, він би ніколи не відривав від Сіріуса ні рук, ні, що ще важче, очей. Але як би не хотілося повалятися в ліжку, неквапливо прийняти ванну і розділити з ним сніданок, Ремус не повинен тут затримуватися. Сьогодні у нього заняття у школі, і треба встигнути на них. Втім, нехай часу замало — від гарячої води та сніданку Ремус не відмовиться.
— Що ти казав про ванну? — він підійшов ближче до Сіріуса, який вже сидів за столом і перегортав газету. Нахилився, щоб поцілувати того в щоку.
Сіріус провів Ремуса у ванну кімнату —він мав окрему, особисту — і допоміг набрати води. Після водних процедур Ремус одягнувся і повернувся до спальні. На столі вже стояв сніданок. Чай, бісквіти, яйця, шинка та хліб. Рот Ремуса сповнився слиною. Він не їв з учорашнього вечора у театрі.
Разом вони взялися за їжу в затишній тиші.
— На наступні вихідні мене запрошує до себе мій дядько, — заговорив Сіріус. Його погляд метнувся до Ремуса, а потім назад до своєї тарілки. — Я хотів би запросити тебе приєднатися. Мій дядько знає про… про мене. Він був би радий познайомитись з тобою.
Ремус неквапливо дожував шматок шинки, відклав столові прилади і підняв голову, зустрічаючись з Сиріусом.
— Сіріус… Мені буде важко виїхати на цілі вихідні, — рівним голосом промовив він. Провести ніч поза домом вже само по собі було зухвалим вчинком, про кілька днів не було чого й думати. На таке нахабство Ремус не готовий піти.
— Тому я подумав, – пальці Сіріуса нервово застукали по столу. — Може, мені варто поговорити з твоїм… — він затнувся, — твоїм поміщиком.
— Що? — Видихнув Ремус, в очах застиг шок. Він заперечливо похитав головою. — Це неможливо.
— Чому? — Сіріус підняв брови і почав квапливо пояснювати: — Я б поговорив з ним, щоб тебе… щоб ти…
— Щоб мене продали тобі? — перебив його Ремус. У ньому закипала злість.
— Ні! Ремусе, не кажи так! Ти ж не річ, щоб тебе продавали і купували, — Сіріус потягнувся через стіл і торкнувся руки Ремуса. — Ти моя кохана людина, і я хотів би, щоб ти отримав вільну.
Серце Ремуса здригнулося від зізнання та ніжного дотику.
— Слухай, — продовжив Сіріус. — Моя сім’я дуже впливова і в цьому місті, і в околицях. В нас багато зв’язків. Ким би не був поміщик, якому ти належиш, я міг би домовитись із ним, навіть не залучаючи нікого зі своїх родичів. Мої прізвище та статус говорять самі за себе. Я маю кілька володінь за містом. Я міг би запропонувати твоєму поміщику обмін земель на тебе. Або будь-що, що він може вимагати. Картини, коштовності, коні — хоч би що привабило його, у мене це є.
По всій видимості, Сіріус підготувався до цієї розмови. Щось усередині Ремуса здригнулося, коли він зрозумів, що Сіріус, вочевидь, розмірковував про ситуацію, думав, як він може допомогти Ремусу. Але Ремуса такий поворот розмови застав зненацька. Він намагався завжди уникати цієї теми, воліючи не засмучуватися ще раз. Зараз же йому не уникнути цього обговорення — ось тільки сенсу в ньому все одно не було.
— Цього не станеться, Сіріусе.
Він не міг так вчинити з Поттерами. Як він наважиться постати перед ними, подивитися їм у вічі й заявити, що покохав того, кого йому неварто було, навіть заборонено кохати? Як він міг сказати їм, що хоче здобути вільну? Людям, які прийняли його як рідного сина після смерті батьків, виростили і дали все, про що селянська дитина не могла й подумати. Це було б так підло та невдячно з його боку. Пан Поттер поклався на нього, він чекає, що Ремус допомагатиме йому в його справах. А що скаже Джеймс, його майже брат? Як йому буде дізнатися, що Ремус у нього за спиною потай бігав до Академії зустрічатися з Блеком?
Ні, він не міг так підвести Поттерів.
І начхати, що серце ледве з грудей не вистрибнуло, коли Ремус почув слова Сіріуса — зрадливий розум встиг підкинути картинки щасливих моментів з ним у новому житті. Ремус ніколи не прагнув особистої свободи. Вільна не була його таємною мрією. Щоб працювати архітектором, він міг залишитися кріпаком — Ремусові вистачило б цього.
А тепер він не може думати ні про що, окрім одного паперу. Паперу, що дозволить Ремус бути з Сиріусом. Свобода раптом стала недосяжною мрією, майже такою ж недоступною, як право любити Сіріуса.
Ремус був готовий лікті собі відгризти. Не слід було заходити так далеко, повністю віддаватися цьому. Нове почуття затуманило йому голову. Настільки, що він ні на мить не задумався: так, ці відносини мають початок. Однак ні про який кінець не може йтися й мови.
— Нам треба припинити це, Сіріусе, — на одному подиху промовив Ремус.
— Про що ти говориш? — рука Сіріуса стиснулася, брови рушили до перенісся.
— Про нас. Ти ж не гірше за мене розумієш: у нас немає спільного шляху, як немає і фінальної точки. Все у будь-якому випадку закінчиться розбитим серцем. Тож чому б не зробити це зараз? — Сльози погрожували водоспадом обрушитися вниз по щоках. Але Ремус переконував себе, що так буде краще для них обох. — Ти звик не дивитися на всі боки і не помічати нічого за межами ресторанів, театрів і всього вищого суспільства. Тільки це не скасовує того факту, що я кріпак, а ти граф. Це ніколи не спрацює.
— Я ж сказав, Ремусе: у мене вистачить коштів, щоб ти міг здобути свободу.
— Не все вирішують гроші, Сіріусе, — Ремус втомлено видихнув і заплющив очі долонею. — Ми маємо борг, який не продати. Ти спадкоємець своєї сім’ї, ти маєш обов’язки перед ними. У мене є обов’язки перед людьми, які дбали про мене все моє життя і які чекають від мене хоча б подяки. Так, я говорю про моїх панів. Ти не можеш просто запропонувати їм землі чи коштовності в обмін на мою вільну. Вони вклали в мене свій неспокій і турботу.
— Але я теж турбуюся, дбаю і… кохаю тебе, — Сіріус намагався говорити спокійно, але Ремус вловив тремтіння в його голосі. — Ми щось вигадаємо. Про мою сім’ю можеш забути. Я за мить відмовлюся від сімейної справи та спадщини. У мене є свої заощадження, яких вистачить нам обом.
Останніх фраз Ремус майже не почув. У голові крутилися два слова, промовлені Сиріусом. Кохаю тебе, кохаю тебе, кохаю тебе. Ремус навіть не замислювався, наскільки сильні почуття Сіріуса. Вони ніколи не говорили нічого подібного один до одного і не обговорювали стосунки. Одна справа — бути закоханим, по-дитячому, безглуздо і швидко, називати одне одного лише лагідним словом «коханий». Але зовсім інше — освідчитися у коханні.
Сіріус готовий заради нього відмовитися від сім’ї та спадщини. Ремус похитав головою. Найімовірніше, Сіріус просто не замислювався над змістом цих чарівних слів. Напевно, до нього скоро дійде, що це сказано з гарячої, і він поспішить забрати їх назад.
— Мені дуже шкода, Сіріусе. Це було помилкою, приреченою із самого початку. Мені потрібно йти. Прощавай.
І одним ривком, щоб не бачити обличчя Сіріуса, Ремус схопився і вибіг із кімнати. Дорогу до вхідних дверей він пам’ятав, по дорозі нікого не зустрілося.
Дорогою додому Ремус хотів напитися, заснути, забути, пустити кулю у скроню. Бажано все відразу і якнайшвидше. Ще вчора він був безтурботний та щасливий. А сьогодні відмовився від кохання всього свого життя.
Вдома його зустрів несхвальним поглядом і стиснутими губами Монті.
— Ремус, — звернувся він до нього, — ви знаєте, я ніколи не лізу не в свої справи. Ваші часті вечірні прогулянки я не помічав і не говорив панові про них. Пан Поттер, вочевидь, має схильність бути наївним у справах, що стосуються його оточення, і не помічати їхні дивацтва. Однак я настійно рекомендую вам не доводити справу до небезпечного краю. Сподіваюсь ви мене зрозуміли.
Ремус проковтнув грудку в горлі і кивнув. Про це Монті міг не хвилюватися — до Академії він вже ні ногою. І зараз Ремус дуже вчасно згадав, що йому треба вирушати до школи, доки не спізнився. Переодягнувшись, він покинув квартиру.
Школа була гарна тим, що відволікала від непотрібних думок. Вчитель Флітвік навантажив своїх учнів на повну силу, тож часу думати про щось у Ремуса просто не залишилося. Вперше він був радий великій кількості навчального матеріалу. Під кінець уроку Флітвік змусив усіх звернути на себе увагу:
— Не забудьте, що наступне заняття буде останнє. На ньому ви напишете підсумковий іспит, після чого отримаєте свідоцтво про проходження навчання.
Ось і його час у Києві добігає кінця. Іспит призначили за три дні. Ще вчора Ремус мріяв відтягнути цей момент якнайдовше. Сьогодні він був навіть радий, що скоро все закінчиться. Повернення до рідного дому буде найкращими ліками.
Повернувшись зі школи, Ремус виявив Джеймса. Скуйовджене волосся, нездорова блідість і вираз відрази на обличчі, побачивши накритий стіл, говорили про важке похмілля.
— Добре вчора повеселився? — Ремус послав співчутливий погляд Джеймсу, на що той похитав головою.
— Чудово. Але мені не подобається ця закономірність: чим чудовіший вечір, тим жахливіший ранок, — пробурчав Поттер, масажуючи вказівними пальцями скроні.
— Ти міг би пропустити один-два тости, і вже було б не так плачевно. Введи мене в курс справи: що там зараз на вустах у дворян? Щось із особистого життя князя Фенвіка чи нова колекція коней братів Пруетт?
Спілкуватися до душі Ремус зараз зовсім не хотілося, але якби він відмовився від обіду, Джеймс напевно б щось запідозрив. Тому натягнувши маску зацікавленості, він взявся за борщ та смажену сьомгу. Але набивання шлунка не позбавило його від гнітючих думок про те, що сталося між ним і Сиріусом. Замислившись, він мало не пропустив слова Джеймса.
— …дещо цікаве. Гідеон повідомив, що бачив нещодавно у місті Сіріуса Блека.
Ремус насилу проковтнув шматок риби, міцніше стиснувши в руці склянку з водою. Але, прикривши очима долонями, Джеймс не помітив його напруження і продовжив:
— Ми навчалися з ним у гімназії і були дуже близькими, а потім він поїхав за кордон. Весь цей час ми майже не обмінювалися листами.
— Чому я раніше не чув від тебе про цю людину? — спитав Ремус, внутрішньо завмерши.
— Тому що я був дуже дурним хлопчиськом. Я образився на нього за те, що він поїхав, нічого мені не сказавши. Надіслав лише коротенький лист. Дурна дитяча образа не дозволила мені здогадатися, що він виїхав тоді, швидше за все, не за своїм бажанням. Напевно, так вели його батьки. Але тепер він повернувся, збирається очолити сімейну справу. Принаймні так усі говорять. Хоча я більш ніж впевнений, що сімейну справу очолить Реґулус, а не Сіріус. Їхні батьки завжди покладали більше надій на молодшого сина. Шкода, що я дізнався про те, що він повернувся, тільки зараз. Судячи з усього, Сіріус зараз не дуже часто з’являється на публіці.
Джеймс крутив у руках уже другу склянку огіркового розсолу.
— І навіть навчається в Академії мистецтв! Але це було передбачувано: у сім’ї Блеків вивчати мистецтво вже увійшло в традицію.
Одним ковтком Джеймс допив вміст склянки і поставив її на стіл із гучним стукотом.
— Але що цікавіше, кажуть, що у нього хтось з’явився! Хтось, із ким у нього цілком серйозний роман. Чесно кажучи, взагалі не віриться… У шкільні роки він був буквально дамським угодником та серцеїдом. Хоча, мабуть, не лише дамським: одного разу я випадково застав його зі старшим учнем. Тож готовий посперечатися: усі ці розмови повна нісенітниця. Сіріус ще гулятиме і гулятиме.
Слова, наче тонкі голки, встромилися в пульсуючу плоть серця. Кров у венах наче скипіла і тепер обпалює внутрішні органи. Як би Ремусу хотілося прокричати Джеймсу в обличчя, що він програв парі! Що Сіріус кохає Ремуса. Кохає не одну ніч і не кілька днів. Кохає найщирішим і найвідчайдушнішим чином, раз і назавжди. Ось тільки Ремус не міг цього вдіяти.
Адже їхнє кохання скоро закінчиться, якщо не вже. Незабаром Ремус повернеться в угіддя Поттерів і займеться секретарськими справами. І йому доведеться забути про все, що сталося у Києві. І він забуде. Хоча б спробує забути. І Сіріус теж забуде. Ще навіть швидше, ніж Ремус. Якщо навколо нього завжди було багато прекрасних дівчат, він може купатися у їхній увазі. Напевно, серед них знайдеться та, з якою Сіріус буде щасливий. Одружиться, заведе дітей, очолить сімейну спадщину. У нього все буде гаразд. Тільки без Ремуса. Ремусу у цій історії не місце. Він стане чернеткою, спаленим томом, про який хочеться швидше забути. І буде щасливий від цієї ролі. Щасливий, що хоча б на якийсь час зміг побути головним героєм в історії Сіріуса.
— Так от, якщо ми скоро виїжджаємо з Києва, можливо, запрошу його до нас у маєток. Погостить тиждень-другий, — продовжував тим часом Джеймс. — Буде чудово побачитися з ним після стільки років, вибачитись належним чином. І вас познайомлю. Думаю, ви знайдете спільну мову, — очі Джеймса загорілися.
Ремус видавив усмішку і натягнуто промовив:
— Було б добре.
А в самого мало не зупинилося серце. Як жорстоко та комічно все виходило! Познайомлю, знайдете спільну мову… Ремус готовий був молитися навколішки, щоб Джеймс не втілив свою ідею в життя: не написав, забув… Щоб Сіріус у жодному разі не приймав запрошення: зайнятий, не хоче — що завгодно. Ні йому, ні Ремусові не треба було знову бачитися, особливо у Поттерів.
Перед сном Ремус сів готуватися до іспиту. У голові крутилися непотрібні думки, але Ремус намагався зосередитись на своєму завданні. Знеможений минулим днем, він упав на ліжко, і його останньою думкою було те, що вчора він засинав, міцно притиснувши до себе Сіріуса.
Наступні три дні пролетіли швидко. Незважаючи на те, що весь навчальний семестр Ремус старанно виконував усі завдання вчителя і намагався вникати в їхню суть, ніби все вилетіло з голови. Ремус присвятив весь час підготовці до іспиту. Іноді мозок підводив його і замість навчання підкидав спогади про Сіріуса. У думках раз у раз звучала їхня остання розмова, від чого всередині все скручувалося вузлом. Ремус мріяв якнайшвидше покінчити з цим безглуздим іспитом і поїхати додому, де, як він сподівався, його не мучитимуть болісні думки.
Вранці на день іспиту Ремус вирушив до школи. Контрольні завдання виявилися нескладними. Ремус був упевнений, що склав іспит добре, але результати мали оголосити лише завтра вранці. Залишок дня він провів у квартирі в компанії Джеймса, граючи у шахи та обговорюючи поїздку додому.
Вранці надійшла пошта. Серед кількох листів для Джеймса від товаришів знайшлося одне для Ремуса зі школи. У конверті лежав документ, який підтверджував, що Ремус Люпін пройшов підготовку до секретарської справи і тепер може працювати. Джеймс радісно обійняв його, привітав, і друзі поспішили збирати речі, готуючись до від’їзду.
Пообідавши, вони вийшли на вулицю, де на них чекав візок. Поки Монті вантажив багаж, Джеймс підійшов до Ремуса і промовив:
— Сподіваюся, ти улагодив свої справи тут, Ремусе, — і, натрапивши на здивований погляд Ремуса, продовжив із сумною усмішкою. — Я не дурень і знаю, що ти майже щовечора кудись ішов. Зізнаюся, одного разу я навіть хотів простежити за тобою, коли ти вийшов із дому, думаючи, що я вже поїхав. Але відмовився від цієї витівки. Нехай мені й прикро знати, що в тебе є якісь секрети від мене, я не хочу примушувати тебе ділитися ними. Може, одного разу ти сам розкажеш мені, чим займався весь цей час.
— Джеймсе, я не хотів… — Ремус винно глянув на нього. Нова хвиля сорому накрила його. Невже він справді хотів перехитрити Джеймса, думаючи, що за кутіжним життям у нього й думки не виникне, що з Ремусом щось не так? Зараз Ремус був йому дуже вдячний за те, що той не став лізти з розпитуваннями та докорами. Джеймс справді був чудовим братом.
— Ні-ні, все нормально, Ремус. Не відчувай провини переді мною. Кожен може мати таємниці. Я лише сподіваюся, що в тебе все добре, і ти не їдеш звідси з важким серцем.
— Я… я все улагодив, — кивнув Ремус і вдячно посміхнувся до Джеймса.
— Ну й добре, — той ляснув Ремуса по плечу і потріпав по волоссю, даючи зрозуміти, що між ними все гаразд.
Речі були завантажені. Джеймс і Ремус попрощалися з Монті, і віз рушив. Незабаром вони будуть вдома.
Додати до улюблених