Мейлі перенишпорив увесь трейлер. Навіть усі кишені одягу Рея перевірив, але так і не зміг знайти злощасну листівку.
“Невже з собою забрав!? Ні… Вона повинна бути десь тут”.
Поки він шукав її під подушками та матрацами, годинник уже вказував на дев’яту. Мейлі раптово згадав: він забув сходити за сніданком! Глянувши на час, він зі скочив з ліжка Рея і почав швидко наводити порядок після своїх пошуків. Після чого одягнувся і вибіг із думкою:
“Коли повернуся, продовжу шукати і обов’язково знайду її!”
Він хвилювався, що не встигне отримати свого сніданку. Але місіс Озборн з усмішкою нагадала йому, що не треба було так переживати, вона все одно залишила б порцію саме для нього. Після ситної їжі Мейлі повертався назад, роздумуючи над тим, у яких місцях він ще не перевірив. За кілька кроків він помітив пару, що розмовляла між собою.
“Це ж Рей!” – Мейлі посміхнувся, але його посмішка відразу ж опустилася з обличчя. Той був не сам, а з Ванесою. Він поспішив сховатися за один із наметів і висунув половину обличчя, виглядаючи.
– Я така рада, що ви прийшли! – зробивши крок до хлопця, посміхнулася Ванесса.
– Те, що ти написала у листівці – правда? – схрестивши руки, недовірливо запитав Рей.
– Т-так..! Звісно, це чиста правда! – дівчина з хвилювання почала перебирати пальцями своє волосся, не відриваючи від нього своїх карих очей. – То якою буде ваша відповідь мені?
– О, гномик. Що ти тут робиш?
Мейлі мало не підскочив від переляку. Він розвернувся і побачив ззаду Ніколь із трьома собаками на повідках.
– Тш-ш! – він квапливо сховав її за свою спину, молячись, щоб її ніхто не почув і не помітив.
Ніколь незрозуміло вирячилася на нього:
– Гномику, чому ти тут ховаєшся?
– Я не ховаюсь! – обурено мовив він. – Я… просто проходив повз і помітив, що Рей з кимось розмовляє.
Ніколь висунула обличчя з-за завіси намету, розглядаючи тих, хто розмовляє між собою.
– О, супер, знову те саме.
– Що?
Вона вказала пальцем на двох перед ними і промовила:
– Не бачиш? Та ж історія була й минулого літа, коли дівчата вирішили продемонструвати себе і по черзі зізнавались у почуттях цьому негіднику. Схоже, наївні душі вирішили спробувати своє щастячко знову. Адже, минулого літа одній із наших вдалося привернути його увагу, а після їх з Беатріс розставання, інші надихнулися стати на місце його напарниці.
– Вона новенька… – з кислим обличчям мовив Мейлі.
– Хах! Тим більше! – дівчина невдоволено тупнула ногою. – Як мене дратують подібні дурепи! Вони не знають який він на справді, але вже вважають, що він їх ідеал! Як послухаєш їхній белькіт про те, який він хорошенький, красивий і весь такий прекрасний, так відразу блювати тягне!
Через її гучні обурення, Мейлі став прикривати їй рота долонями, щоб через неї його зараз не помітили!
– Тшш! Прошу тебе, тихіше, Ніколь…
– Ох, та яка різниця? – прибираючи його долоні пробубніла блондинка. – Я маю право говорити, що думаю. – несподівано вона замовкла, вказуючи пальцем на дівчину, що якраз шла геть. – Схоже, вони вже наговорилися.
– Що!? – Мейлі ривком відвернувся від неї. Побачивши, що ті й справді розійшлися, він обурено скрикнув:
– Трясця твоїй матері! Якою була його відповідь!? Я все пропустив!
– Не знаю, я теж не почула, – вивчаючи новеньку, відповіла Ніколь. – Але, по її посмішці не скажеш, що їй відмовили… Хм, а вона нічого така, чимось Беатріс нагадує… Хм-м, її ж Ванесса звуть? Думаю, у неї є всі шанси стати новою пасією цього негідника.
– Що!? – Мейлі обурено обернувся до неї. – Думаєш вона… у його смаку?
– Звідки мені знати його смаки!? Я просто зрівняла її зовнішність з Беатріс і Ванесса, безперечно, така ж красуня. Навіть краща! Беатріса от не користувалася косметикою і не носила короткі спідниці з каблучками… Без поняття, але, схоже, йому подобаються іноземні брюнетки. У Беатріс теж було темне волосся. Але, як на мене, ця дівка надто гарна для нього і на жаль, дурна.
– Дурна?
– Звичайно! Хто в здоровому глузді закохається в цього телепня!?
– Ахах… – Мейлі ніяково опустив погляд чухаючи свою щоку. – Правду кажеш… – він при задумався:
“Але я нічого не можу з собою вдіяти! Він просто мій ідеал! Високий, чарівний, і красивий як з картинки! А його холод і відчуженість тільки більше притягують мене до нього. Мені подобається коли він серйозний, і ще більше я захоплююсь ним, коли бачу, як він мені посміхається!”
– Хмф! На мою думку, він не заслуговує на жодну дівчину в цирку! – Ніколь висунулася з намету, виходячи з собаками на стежинку. – Мені шкода тих, хто сподівається на якісь стосунки з ним. Даремно лише час витрачають. Але, якщо цій дівці вдасться його спокусити, то значить, вона така ж ризикова і неймовірно тупа як і Беатріс.
“Якщо вдасться… А що, коли їй це вже вдалось?” – з прикрістю подумав Мейлі. Ця думка тепер гризтиме його душу.
– Гаразд. Я побігла, – потягуючи своїх собак за повідки, сказала Ніколь. Потім, дещо пригадала:
– Ах, так, ти, здається, до Лондона з Самантою їздив?
– Ага… – повісивши ніс, Мейлі почав розмірковувати над чимось.
– Не здумай зближатися з цією змією! – обурливо попередила Ніколь. – Вона ще та шантажиста! Спочатку приманить своєю так званою щедрістю і добротою, а потім вказуватиме і командуватиме як слухняним щеням! – вона з благанням глянула на молодшого:
– Не ведися на її хитрощі! Я добре її знаю… Їй не можна довіряти. Вона будь-якої миті може всунути ніж у спину. Не дружи з нею, чуєш?
– Угум… так, добре. – перебуваючи у своїх думках пробубонів він.
– От і чудово. Не забувай, що в тебе може бути лише одна подруга, і це я! – після цих слів вона попрощалася з ним і пішла розгулювати зі своїми чотирилапими вихованцями.
У повністю зіпсованому настрої він повернувся назад у трейлер. Рея чомусь не було, але це і добре, адже Мейлі зараз ледве стримував сльози, що накопичилися на очі.
– Має шанс!? Красивіша!? У його смаку, так? – розтираючи очі рукавом кофти, ображено вимовив він. Опустившись на розкладне ліжко, Мейлі вчепився пальцями в свою подушку і розгнівано жбурнув її в кінець кімнати. – Чим…Чим вона краща за мене? – юнак під скочив з місця і швидкими кроками попрямував до дзеркала у вбиральні. Подивившись на себе, він підібрав і заправив хвилясте, світле волосся на ліве плече, обурившись:
– Я теж достатньо вродливий! До того ж, всі кажуть, що я дуже милий! Куди миліше цієї відьми, уж точно! Чим вона йому тільки сподобалася? Він міг просто проігнорувати її, але, чомусь, пішов зустрітись з нею!
Все всередині нього кипіло і здіймалося хвилею образи.
“Це не справедливо…” – він омив своє заплакане обличчя і ще раз насуплено глянув у дзеркало.
– Я не гірший за неї… І доведу це! – він попрямував до холодильника і витяг звідти кілька яєць та упаковку бекону. – Я можу бути корисним. Він обов’язково передумає щодо дівчини. – сказавши це, він почав готувати обід.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– Ох! Пане Рею! Щасливого Різдва! – йому махнули рукою кілька молоденьких дівчат, радісно посміхаючись.
– І вам. – не дивлячись у їхню строну, Рей помахав рукою, підходячи до свого трейлера. – Таак…малює листівки вона і справді жахливо. – з усмішкою зітхнув він відчинивши двері.
Йому в обличчя вдарила задушлива хмара чорного диму. Рей в переляку застиг біля порога на певний час, злякано дивлячись перед собою. Але, все ж таки, забіг у середину і шоковано глянув на хлопчину, що тримав обома руками перед собою покришку.
Побачивши парубка, той швидко відклав кришку і замахав руками, в паніці вигукуючи:
– Стріляють! Ховаймося, швидше!!
– …що!? – Рей не встиг нічого більше запитати, як у нього одразу міцно вп’ялися тонкі руки. Хлопчисько в паніці кинувся до нього, шукаючи порятунку в обіймах.
– Я не розумію! Чому вони стріляють!? – Мейлі злякано притулився ховаючи у його куртку обличчя.
– Що? Про що ти взагалі!? Хто стріляє? – відчепивши того, здивовано перепитав Рей.
Мейлі схвильовано ковтнув, після чого вказав пальцем на електричну плиту:
– Яйця! Чому вони стріляють мені в руки та обличчя!?
Рей перевів здивований погляд на плиту де потріскували смажені яйця з почорнілими шматками бекону.
– Яйця, кажеш?
– Так!
Рей роздратовано прикрив обличчя долонею, після чого натягнув синій шарф на ніс і попрямував вимикати плиту.
За ним, не відстаючи, по прямував і Мейлі, кидаючи перелякані погляди на сковорідку. Хлопець викинув почорнілий обід у смітник, вимкнув плиту і поклав сковороду в умивальник. Розчинивши віконце й зачинивши вхідні двері, він скерував сердитий погляд на винуватця кухонної заворухи.
– Ти хотів спалити мені трейлер?
– Ні! Я лишень хотів… – Мейлі прикусив губи та опустив голову. – Порадувати вас сніданком, адже ви його пропустили…
– О, ти дуже мене порадував, – саркастично відповів Рей. Наблизившись, він почав свердлити його злісним поглядом з кожною секундою хмурячись ще більше:
– Я б тебе вбив на місці якби з твоєї вини мій трейлер спалахнув. Раз не вмієш нічого робити, то не берись! Від тебе одні проблеми та головний біль! Я вже шкодую, що зустрів тебе тоді у парку! Коли від тебе хоч якась користь буде!?
Мейлі зчепив зуби, щоб прямо перед ним не розплакатися. Гіркота образи клубом застрягла в горлі, болісно стискаючи серце в грудях.
– Пробачте… я не думав, що таке станеться.
– Хах, треба було спершу думати. Але, мабуть, тебе цього не вчили, – схопивши за руку, Рей шарпнув його в бік, до умивальника. – Приберись за собою і не забудь вичистити плиту!
– Добре…
День наближався до кінця. Останні промені сонця зайшли за обрій. Мейлі прибрав свій безлад, перевдягнувся та повалився на ліжко.
“Весь день зіпсовано. Чому в мене не получається догодити йому? Все виходить тільки гірше… Цікаво, він сильно зненавидів мене?” – з цією думкою він перевів погляд на парубка, що сидів за своїм столом. Той читав якусь книгу, при цьому потягуючи сигарету і випускав хмару сірого диму через відкрите з боку, віконце.
Не зрозуміло чому, але Мейлі, раптово, захотілося стати цим димом. Кажуть, що завдяки йому людям стає легше. Він не спускав з хлопця погляду з хвилину, після чого подумав:
“Йому не холодно в одній футболці сидіти?” – підвівшись з ліжка, він узяв свою ковдру і повільно підійшов до Рея, мовчки вкриваючи його плечі.
Той лише видихнув ще одну хмару диму, після чого заплющив очі, та запитав:
– Приготуєш мені чай? Тільки міцний.
– Авжеж.
Він не вмів майстерно робити чай, як це вмів робити Рей. Найскладніше йому давалося наливати його з чайнечка в чашку. При цьому потрібно було акуратно притримувати кришечку і не проливати ні краплі за краї чашки. Він приготував може, і не найкращий чай у світі, але все ж таки, це був чай. Мейлі поставив дві чашки на довгий стіл. Після, зробив ковток зі своєї і почув тихий і трохи хрипкий голос:
– Він же гіркий.
– Знаю, – Мейлі злегка посміхнувся, дивлячись на темну гладь чаю. – Але, гадаю, я звикну до його смаку.
– Мені здається, думати ти вмієш з трудом. – з глузуванням видав Рей, затягуючись цигаркою.
– Іноді, мною керує не розум…
Нависла мовчанка, що з кожною хвилиною тиснула на Мейлі. Рей загасив цигарку і за два ковтки випив свій чай, а тоді, задумливо посміхнувся:
– Як не подивись, та це виглядає для мене кумедно.
Мейлі не розумів, що той має на увазі.
– Ви про мій невдалий обід?
– Пф-ф, ні.
– А про що тоді?
Рей замовк, а після не довгої паузи промовив:
– Я все хотів тебе спитати… – він так і не договорив, перебуваючи у своїх думках.
Мейлі задивився на оголену шию, що виглядала з-під ковдри і з кожною секундою відчував бажання просто торкнутись її. Зробити масаж, обійняти, заспокоїти, по цілувати… Він прагнув зробити хоть щось з цього списку аби не почуватися напружено від його тривожного мовчання.
Мейлі опустив руку на його плече і не помітивши супротиву повільно, не спішно, спустився руками з плечей до грудей і нижче. Рей повернув до нього голову.
– Що це ти… – не встиг він домовити як тут Мейлі нахилився, м’яко торкнувшись кінчиком носа його, і опустив очі на при відкриті губи. Видихнувши у них тепле повітря, він провів долонею по гладкому обличчю і мовчки обпалював парубка пронизливим поглядом аж доки не відчув як на губах появилися пальці іншого які стиснули нижню губу, а затім, відтягнули її униз. Рей наблизився і їх вустам не хватало буквально, кілька міліметрів до незабутнього доторку. Мейлі горів від нетерпіння тому і не помітив як скинув з іншого ковдру та схопився за футболку, щоб зняти, но йому не дали: Рей обгорнув його за талію і посадив собі на коліна. Мейлі відчув як щоку обпалило жаром від поцілунку, а вслід за нею – шию. Мейлі закинув руки тому за спину. Два тіла злилися один з одним. Він підвів Рея за підборіддя та наблизився до…
– Мейлі? Мейлі. Агов! Ти мене чуєш?
– А, що? – він відійшов від приємних задумів і спантеличено закліпав віями. – Я слухаю. Що ви хотіли запитати у мене?
Рей невідривно спостерігав за ним, а тоді, відвів очі, мовив:
– Нічого. Забудь.
“Що?.. Но він точно хотів мені щось сказати!” – Мейлі здивовано дивився на нього. – “Його складно зрозуміти…”
Рей почав курити нову цигарку, і чим довше він мовчав, то сильніше щось усередині Мейлі стискалося. Нарешті він не витримав і вихопив з його пальців противну цигарку.
Парубок сердито глянув на нього:
– Що? Знову викинеш?
Несподівано для нього, Мейлі взяв у губи невеликий недопалок і невміло затягнувся. За цією його дією по слідував важкий кашель. Горло сильно запершило.
-Кха! Кхе-кхе! Ха… Як ви… Цю бісову штуку курите!?
Рей вибухнув сміхом і, підвівшись з місця, сказав:
– Пха-ха! Хто ж так затягується? Дай покажу як треба, – він відібрав у того сигарету. – Тримаєш ось так, у зубах і втягуєш потроху. Втягувати дим потрібно на повні легені а не тримати у роті. Зрозумів?
Мейлі насупився отримавши назад цигарку, і взяв її в губи.
Рей дістав нову і підвівся з крісла. Перед очима Мейлі постало його бліде обличчя. Парубок схилився до нього і почав підпалювати свою цигарку до недопалка. Їхні очі зустрілися і Мейлі знову відчув себе так, ніби перебуває під впливом гіпнозу. Рей відсторонився і з усмішкою вийняв зі стислих губ сигарету, випускаючи велику хмарку диму:
– Не звикай. А то з’явиться залежність.
“Боюсь, відвикнути від твоїх очей буде набагато складніше, ніж тобі кинути курити”.
Додати до улюблених