Я повільно приходила до тями. Хотіла розплющити очі, але на них була накладена пов’язка. Рух рукою змусив скривитися, рана на боці ще зовсім не загоїлася. Горло пересохло так, наче я нічого не пила вже давно. Що найнеприємніше, я не відчувала присутності когось навколо.
Перевернувшись на бік, я спробувала підвестися. Щойно я відірвала голову від подушки, як рана занила ще сильніше, мені довелося стримувати стогін. Бісове поранення, бісів Тобірама, бісова війна.
– Не рухайся.
Я здригнулася, почувши чужий голос. Його власник підійшов до мене і, перехопивши руку, допоміг підвестися. Трохи жорстка, велика чоловіча рука. Він далеко від ніжності та обережності допомагав мені, що змусило одурманений ліками та сном мозок заробити.
– Не роби різких рухів, мій брат витратив багато часу, щоб залікувати твої рани.
– Це його професійний обов’язок на знак вибачення за те, що ти мені цю рану завдав, – сказала я всю тираду на видиху. Такий холодний голос, наповнений ледь стримуваною люттю – як я взагалі відразу не впізнала його власника.
Мої стосунки з Тобірамою Сенджу ніколи не залишали кордон «лютіших ворогів». Я пам’ятаю той момент, коли наші батьки вирішили розкрити дружбу Мадари та Хаширами, тоді під час бою на річці Тобірама кинув кунай у ліс, саме в те місце, де я перебувала. Списати це на простий успіх не виходило, при наступній нашій зустрічі він відкрито поцікавився, чому я все ще жива. Ми знатно тоді побилися. Навіть не пам’ятаю, як розходилися.
Зараз від шинобі відходили хвилі гніву, але мені це було не важливо. Мене цікавили інші питання та проблеми, крім перепадів настрою психічно нестабільного Сенджу.
– Що з моїми очима і що ти тут робиш?
Він мене проігнорував, і вже за кілька хвилин, Тобірами не було в кімнаті. Я ж сиділа на футоні, не маючи уявлення, що робити далі. От і налагоджуй з ними стосунки. Дерев’яні двері знову відчинилися, впускаючи в кімнату власника такої рідної чакри.
– Інарі, нарешті! – Ізуна відразу підлетів до мене, перевіряючи на наявність нових пошкоджень. Мабуть, залишити мене під наглядом Сенджу було вимушеним заходом.
– Ізуна, я рада тебе чути, – обняла я брата. – А де Мадара?
– Розбирається із Сенджу. Після того, як ми захопили владу у клані, він його голова. Усі старійшини мертві.
Я завмерла. Ну, не може бути, щоб це Сенджу поставили такі умови! Я ж не могла так помилитися?
– Яка причина таких змін? – сівшим голосом запитала я, тереблячи край ковдри в руках.
– Старійшини визнали тебе зрадницею. Хтось бачив, як ти відправляєш яструба, а потім підслухав розмову на полі, коли зізналася в цьому. Тебе вирішили стратити, не повідомляючи про це мене і Мадару. Вони пробралися сюди вночі, одразу після того бою. Перед цим Хаширама витратив кілька годин, витягаючи тебе з того світу. На якусь мить ми з Мадарою втратили сестру. У тебе була внутрішня кровотеча, пошкодження органів, а ще ти переставала боротися.
У мене не було сил, щоб вставити бодай слово, а Ізуна все продовжував.
– Вони з’явилися до тебе посеред ночі, і щоб не втратити цінний матеріал, у тебе, як у однієї з найсильніших ніндзя нашого клану, забрали очі. Як не дивно, дякувати за твій порятунок нам потрібно Тобірамі Сенджу, він перший засік старійшин і повідомив про це нам. Зав’язався бій під час якого ми перебили всіх людей похилого віку. Вони чинили опір при затриманні, це не планувалося. Твої очі стали матеріалом для досліджень, і ми знайшли спосіб, як повернути і тобі зір, і нам з Мадарою.
Дякувати Тобірамі? Мені простіше ще раз кинутися на катану … Я сліпо нашарила руку брата, і стиснула її, намагаючись вгамувати нервове тремтіння після його розповіді.
– Ізуна, я…
Мене перервав звук дверей, що відкриваються, і веселий голос голови клану Сенджу.
– Інарі, нарешті ти прийшла до тями. Дозволь мені перевірити твої поранення та очі.
Рука брата вислизнула з моєї, а потім чиїсь теплі руки поклали мене назад. Пояс кімоно ослаб, а потім його приспустили, відкриваючи огляд на рану. За те, що хтось міг побачити, щось неналежне я не хвилювалася, відчувала бинти, що сковували груди і живіт.
Тепло торкнулося очей, і я відчула, що пов’язка на них мені не потрібна, крізь бинти я помітила плями світла.
– Інарі, зараз я зніму твої бинти на очах, не відкривай їх одразу. Намагайся відкривати їх повільно, інакше можеш пошкодити кришталик. Ми пересадили вам трьом очі. У тебе тепер очі Ізуни, твої у Мадари, а його в Ізуни.
Сівши з його допомогою прямо, я дуже повільно почала розплющувати очі. Спочатку всі кольори змішалися в одну пляму, обриси предметів розпливалися, а погляд не міг зачепитися за щось одне, але це почало проходити. Через кілька секунд, я розплющила очі повністю, і трохи поморгавши, я повернула чіткість зору. При цьому я виявила, що в моїй кімнаті набагато більше людей, ніж я думала. Предмети набули чіткості, з якою я вже давно не бачила.
Обидва Сенджу, Ізуна та Мадара, кілька жінок мого клану, які й доглядали мене. Якось навіть незручно, що я в такому вигляді у всіх на огляді.
– Ну як ти бачиш? – Запитав Хаширама, посміхаючись мені. Без своєї броні він виглядав зовсім не загрозливо, і, загалом, схиляв до себе.
– Я все бачу, – з подивом відзначила я, оглядаючи кімнату наче вперше. Хоча взагалі так і є.
– От і добре, вже через три дні тобі можна буде вставати, а тому ти нам дуже потрібна на раді з приводу миру між кланами.
Він підвівся ввічливо кивнув, і разом зі своїм братом вийшов із кімнати. Дві жінки так само поспішили втекти, і в кімнаті залишилися тільки Мадара та Ізуна. Я все ще намагалася прийти до тями, після несподіваного зцілення, але небалакучість старшого брата повернула мене на землю. Я обережно підняла на нього погляд, готова за будь-якого невірного руху сховати його, і по можливості втекти самій. Я була винна. Мій план спрацював, але зовсім не так, як треба. Так, я будувала тактики нападу, але переграти таку велику проблему можна лише з досвідом, якого в мене немає. Це як грати в шогі з Нарою, коли ти трирічна дитина.
Я ніколи не ховалась у раковину, коли була винною, і в цій ситуації я маю сміливість визнати свою провину.
– Мадара-ні, вибач за те, що обдурила тебе і підставила весь клан. Я вигадала план, що міг би покласти край нескінченним бійням, але мого досвіду не вистачило на те, щоб обміркувати всі ходи, не усвідомлюючи, що із запропонованої ситуації їх явно більше двох.
Перед очима все попливло, і я не одразу зрозуміла, що плачу. Жаль, що скупчилися, біль втрати однокланівців, визнання у своєму безсиллі зруйнувало хисткий світ моєї рівноваги. Раптом я відчула, що перебуваю в міцних обіймах. Упізнавши Мадару, я обійняла його у відповідь.
– Інарі, ти моя сім’я і я ніколи не відмовлюся ні від тебе, ні від Ізуни. Якщо заради вашого спасіння мені доведеться знищити світ, я це зроблю.
Я одразу йому повірила.
***
Я змогла піднятися і майже прийти до тями вже через день, чим невимовно здивувала свого лікаря. Хаширама-то сподівався, що я корчу з себе вмираючого лебедя, забувши, що я як-не-як ніндзя, а не кисейна дівчина.
Головну нараду у зв’язку з моїм поверненням провели раніше. Почувалася я огидно, але ніякі тортури не змусили б мене зізнатися в цьому. Я фізично не могла всидіти на одному місці, розмірковуючи про ситуацію, що склалася. Ну, і залишати братів віч-на-віч з непередбачуваними Сенджу теж не хотілося.
– І все ж я не впевнений, що тобі ще можна вставати, – кого ж я ще могла зустріти дорогою, як не сімейство Сенджу. Ну, із сімейством я трохи переборщила, на збори з’явилися лише Хаширама і Тобірама, проте мовчазність другого повністю компенсувала енергія першого. Дивовижна людина у всіх сенсах.
– Я в порядку і не маю наміру відлежуватися, коли вирішується таке питання, – вже всоте повторила я для особливо дерев’яних.
– Брат, вона доросла куноїчі, та ще й Учіха, її стан не наша проблема, – зневажливо закінчив Білобрисий. Я дуже єхидно подивилася на нього. Не на того нарвався голубе.
– Якщо упустити причину такого стану, то так, зовсім не ваша проблема, – їдко простягла я, закипаючи від злості.
Ми дуже вчасно дісталися переговорної, інакше обидві сторони прийшли сюди з втратами, пораненнями, ну або на крайній випадок охриплі.
Мадара сидів одному краю столу, а старший Сенджу з протилежного йому боку. Ізуна, як і Тобірама, сів біля брата. Їх поділяли три метри дерев’яного столу. Я сиділа посередині, будучи якимсь суддею в договорах, хоча з голови вперто не виходила думка, що виконую роль сітки, для перекидання м’яча.
– Гадаю, нам варто обговорити місце розташування та конструкцію влади нашого селища? – почав Хаширама, і з його слів я зрозуміла, що вони з Мадарою вже мають приблизний план. Впевнена, що вони вже все знають, і починають цю розмову, щоб прикритись перед молодшими.
Розмова тривала повільно, вони обговорювали купу речей, у які я не вникала.
Я починала втомлюватися, рана нила від того, що я довго сиджу, але подавати вигляд я не збиралася. Сама ж напросилася.
Спори почалися, коли справа дійшла до управління селищем. Мені було дещо смішно за цим спостерігати.
– Селище не може перебувати під владою в Учіх! Інші країни, дізнавшись про це, не захочуть із нами співпрацювати взагалі!
– А чому ти вирішив, що під владою у Сенджу все буде інакше?! Ви знаходитесь у таких же умовах!
Ні, я б ще зрозуміла, якби суперечка зав’язалася між Мадарою та Хаширамою, так ні, сперечалися Тобірама та Ізуна! Старші сиділи в німому захваті від своїх молодших отото, поки я просто повільно доходила до сказу. Через кілька хвилин ці двоє стояли вже один навпроти одного, явно готуючись не в шогі зіграти.
Вони завмерли в сантиметрі один від одного, відчувши, що зараз їх уб’ють. Повільно розгорнувши до мене голову, натрапили на мій активований Шарінган. Я не зрушила з місця, але чи не мені знати, як нагнати страху?
– Розійдіться по місцях, і будьте ласкаві повернутися до переговорів, – з убивчим спокоєм мовила я, дивлячись на них по черзі. – Полігон для відточування бойових навичок знаходиться поза межами поселення.
– Учіхо, – погрозливо простягнув Тобірама, звертаючись уже до мене.
– Сенджу, – застережливо протягнув брат, одним тоном обіцяючи муки тому, хто мене хоч пальцем чіпатиме. Приємно.
– Обидва. Розійшлися, – не змінюючи тону, повторила я.
Цього разу вони вирішили послухати мене. Я шкірою відчувала спопеляючий погляд молодшого Сенджу. Мадара та Хаширама відмерли, нарешті згадавши, де знаходяться, і хто тут старший.
– Пропоную це питання вирішити тоді, коли селище хоча б існуватиме, – сказав Мадара.
– Згоден, але як? Упевнений, що все буде так само, якщо цим питанням займемося лише ми, – зазначив Хаширама.
Вони задумалися, і навіть молодші Сенджу та Учиха замислилися. Я ж змогла оцінити відносини, що склалися.
Наші клани дуже різні, та й цінності у нас різняться. Для нас важлива була свобода та незалежність. Ми знаємо, що таке справедливість, і живемо з її понять. Сенджу ж ближчі до ідей сім’ї та зв’язків. Вони знають, що є добро і зло, але на друге наклали негласне табу, не розуміючи, що перше не може існувати без другого. Їхня справедливість відрізняється від нашої, вони встановлюватимуть свій світогляд усім і кожному, змінюючи людину. Наші клани швидше доповнювали один одного: компенсували недоліки, посилювали переваги. Якщо з’єднати Мадару та Хашираму вийде ідеальний лідер для майбутнього селища. Очолювати його повинні обидва, але моїх доводів буде мало, Тобірама та Ізуна точно приймуть їх у багнети. Потрібно зробити так, щоб це була думка більшості, і бажано не лише Учіха та Сенджу.
– У мене є питання.
На мене дивилися чотири пари очей. Я подумки хмикнула, визнаючи, що якийсь вплив все ж таки маю.
– З ким ще ви встигли обговорити ідею об’єднання в селище?
Хаширама насупився, переглядаючись зі своїм братом.
– Ми надіслали листи Нара, Яманака та Акімічі, особисто зустрічалися з представниками Х’юга.
– Я розмовляв з Інузука і Абураме, – несподівано додав Мадара, і я втупилася в нього з широко розплющеними очима. А мені розказати, ні?
– Хто з них погодився підтримати цю ідею? – Відірвала я погляд від брата, вирішивши розпитати того пізніше.
– Всі, – відповів Тобірама. – Вони певний час вагалися, але все ж таки підтвердили приєднання до села.
– Тоді, – підвела я підсумки, – рішення, хто буде головою села, прийматиме рада голів кланів вже в побудованому селищі. Глави Учиха та Сенджу участі в цьому не беруть.
Тепер була їхня черга витріщатися на мене. Вони явно не шукають легких шляхів, воліючи ходити манівцями. Зустрівши здивований погляд старшого брата, я тільки хмикнула. А не було чого вважати мене за кімнатну рослину, не пускаючи до керування кланом, дивись, уже давно щось вирішили, а не дочекалися ось такого ось глухого кута.
– Це гарне рішення, – простяг Мадара, глибоко занурившись у свої думки.
– Я продовжила б це, але змушена вас покинути, – встаючи з-за столу, промовила я. Рана нила до неможливості, мені хотілося лягти і просто проспати все на світі. Залишуся хоча б на п’ять хвилин, ризикую знепритомніти прямо тут. – Пропоную закінчити усі справи завтра увечері урочистим підписанням миру, а зараз уже ніч. Шановні Сенджу я прошу залишитися на ніч тут, вам виділять гостьовий будинок. Вашу безпеку гарантую.
Я кивнула їм, а потім вирушила на вихід. Відчуваю, мама мене похвалила б. Вона мене часто змушувала вчити такі тонкощі, бути доброю господаркою, сподіваючись, що я ніколи не візьму в руки кунай, хоча й розуміла, що це неможливо. Вона померла надто молодою. Батько часто повторював, що я її дзеркальна копія, але я знала, що це не так. Вона була ніжною і тендітною, незважаючи на те, що її також знали, як одну з найсильніших куноїчі клану. Я ж горіла багаттям.
Я добре запам’ятала той момент, коли вона йшла на останню битву.
Висока та неймовірно красива. У неї було довге темне волосся, яке важкими хвилями падало їй на спину. Вона була одягнена в такий самий одяг, який звикла одягати я. Довгий плащ з високим коміром та розрізом спереду, білий пояс, бриджі та сандалі. І катана. Вона закріплювала її за спиною.
– Мамо! – Підбігла маленька дівчинка до жінки. Дівчинці було сім. – Ти знову йдеш?
– Так, Інарі, бережи братів, залишаю тебе за старшу, – усміхнулася жінка.
– А як же братик Мадара?
– Зроби вигляд, ніби він головний, але насправді головною будеш ти, – засміялася вона.
– Мамочко, адже ти повернешся?
– Моє маля, я ніколи тебе не кину.
***
Діти грали на полі, доки дорослі не повернулися з місії. Інарі бігла до дерев впевнена, що саме там ховається старший шкідливий брат. Ізнуну вона вже зловила, а маленький Ютака сидів на галявині, спостерігаючи за грою старших.
– Вони повернулися!
Діти стрімголов помчали до поселення, сподіваючись на зустріч з батьками. Традиційно на чолі процесії несли труни із загиблими. Їх було дуже багато, більше п’ятнадцяти.
Маленька Інарі шукала батьків. Раптом її погляд зачепився за знайоме обличчя.
– Батьку!
Він якось дуже різко зупинився, дивлячись, як Інарі спускається зі схилу.
– Тату, ти повернувся! – повисла вона на шиї у батька. Озирнувшись, вона спитала: – А де мама?
Таджіма не промовив жодного слова. Він м’яко поставив дочку на землю, а потім поклав руку на труну, що стояла поруч. Кришку зняли, і всередині Інарі все обірвалося.
Її мати лежала там, наче вона просто заснула. В ореолі темного волосся, у своїй формі. Дівчинка не одразу зрозуміла, що вона кричить. Поруч опинилися брати, які забрали її звідти. Вже пізно ввечері батько віддав їй останній подарунок матері – її катану.
***
Тоді тієї ночі, мені довелося подорослішати. Мама передала мені сили разом із своїм мечем. Вона завжди захищала нас, я ж продовжу її роботу, захищаючи своїх братів.
Вдихнувши нічне повітря, я скривилася від болю, що прокотився по тілу. Потрібно було відпочити. Завтра потрібно багато сил для залагодження багатьох справ, не хотілося б впасти носом у бруд, особливо перед Сенджу.
Додати до улюблених