Увечері я прийшов додому. Мій чоловік Гаррі накривав на стіл. Я підійшов до нього і, взявши за руку, сказав:
“Я хочу розлучитися.”
Він не закотив істерики, не кричав, як я того очікував. Лише тихо запитав:
“Чому?”
Я не відповів. Це дуже засмутило його. Тоді я не витримав і випалив:
“У мене роман з іншим. Його звуть Блейз. Я познайомився з ним на роботі. І так, Гаррі, вибач, але я більше не кохаю тебе.”
Наступного дня я, згнітивши серце, склав угоду про розподіл майна. Я залишив йому будинок, автомобіль і 30% акцій моєї компанії. Він лише мимохідь глянув на угоду і розірвав її на дрібні шматочки. Я прожив із цим омегою 15 років, але в цей момент я не міг упізнати його. Мені шкода, що він витратив на мене стільки часу і сил, але назад уже було нічого не повернути. Нарешті він крикнув мені прямо в обличчя:
“Ми ж поклялися один одному!”
Я очікував такої реакції. Я бачив, що його серце розбите. Але тепер я ще сильніше хотів із ним розлучитися. Наступного дня я прийшов додому дуже пізно. Я був із Блейзом. Коли я увійшов у будинок, то побачив, що Гаррі пише щось за столом. Він не вимагав від мене нічого. Єдине, чого він бажав:
“Наступні 30 днів ми маємо жити нормальним сімейним життям.”
Причина була проста, наш син готувався до іспитів, які йому потрібно було складати якраз через місяць. Чоловік не хотів засмучувати його розлученням батьків. Він також просив згадати, як я носив його на руках у день нашого з ним весілля. Я подумав, що він збожеволів. Але я теж хотів прожити ці 30 днів без скандалів, тому прийняв його умови. Наступного дня ми обидва відчували незручність, коли я ніс його на руках через увесь будинок. Але ось наш синок був у захваті:
“Треба ж, батько носить татка на руках!”
Його слова глибоко зворушили мене. Я відніс Гаррі до вхідних дверей, опустив його на ноги, і тоді він тихенько сказав мені на вушко:
“Не кажи нашому синові про розлучення.”
Я лише кивнув, погоджуючись. Наступного дня нам було вже не так ніяково. Коли я ніс його, він притулився до мене, і я відчув його запах. Запах гарячого шоколаду. Прямо як вперше. Я раптом зрозумів, що вже давно не дивлюся на нього як на омегу, сприймаючи наш шлюб як належне. Просто звичка. У нас уже давно в ліжку нічого не було. Я дивлюся на нього. Наш шлюб по-своєму відобразився на ньому. З’явилися ледве помітні зморшки, волосся трохи посивіли, а в очах втома. На мить я задумався, що я з ним зробив? На 5-й чи 6-й день ми відчули, що нас знову тягне одне до одного. Згодом я усвідомив, що мені стало легше його носити. І раптом я зрозумів, що він сильно схуд. Одного ранку до мене дійшло, скільки ж горя він, мабуть, приховує в душі. Я не встиг зрозуміти, що роблю, коли моя рука потягнулася до обличчя мого омежки. У той момент наш синочок проходив повз і зронив:
“Батьку, пора вже виносити татуся!”
На той час він звик до нашого ранкового обряду. Тут Гаррі підкликав до себе сина і міцно обійняв. Я не міг на це дивитися, тому відвернувся. Мені почало здаватися, що я готовий змінити своє рішення. Потім я взяв омегу на руки, і він, як зазвичай, обійняв мене за шию. Я міцно притиснув його до себе, прямо як у день нашого весілля. Вночі я просто обійняв його і притиснув до себе. Я не робив так уже давно. Він плакав. Він просто плакав. Я дав йому те, чого він зараз хоче. Втіхи. На 30-й день, коли я взяв його на руки, я ледь міг зробити крок. Я знав, що повинен зробити. Я зустрівся з Блейзом і сказав:
“Пробач, я більше не хочу розлучатися з чоловіком.”
Мені все стало ясно. У день весілля я вніс Гаррі в мій, поправочка, вже наш будинок і заприсягся, що буду з ним “А Ж ПОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС”.
“Я повернувся додому з квітами в руках. Мені не терпілося розповісти чоловікові радісну новину. Але на мене чекала інша новина: Гаррі помер. Виявилося, що він кілька місяців боровся з Раком. Але я був надто зайнятий Блейзом і не помічав, що з моїм омегою щось не так. Гаррі знав, що скоро помре. Саме тому він поставив мені такі умови розлучення. Він хотів, щоб наш синочок бачив батька в ролі люблячого альфи, який піклуватиметься про свого чоловіка, “поки смерть не розлучить їх”. Я поклявся його оберігати. Але не зміг… За зрадою я й не помітив змін у моєму чоловікові. У нього виявився Рак. А я цього навіть і не знав. Я так і не пробачив собі цього. Більше ніколи не шукав інших омег. Вони ніколи не замінять мого. Коханого, ніжного, милого. Він любив мене до самого кінця, попри мої зради. Пробач мені, любов моя…”
Додати до улюблених