Примітка: я тут новенька тому якось отак (з ноги влітаю в цей фандом)
Писалося під Poets Of The Fall – The Beautiful Ones
P.S. Драбли, мої драбли
***
Вона витягує навушник з вуха, зітхаючи. Від неї віє чимось приємним, холодним зеленим чаєм в літню спеку.
-Це продовжується вже третій місяць – втомлено починає дівчина
-Те, про що ти мені писала вчора?
Тар’я киває, дістаючи з кишені жуйку зі смаком кориці і протягує її хлопцеві. Той відмовляється.
-Я розумію, що тут не все просто, але, – вона видихає і запах цинамону змішується з дощем – Це вже починає походити на суцільний дитячий садок
-Все настільки запущено?
-Угу – Тар’я хитає головою – Вони постійно сваряться один з одним, хоча обидва потім ходять і шкодують про це
-Важка ситуація – констатує хлопець, прибираючи світле волосся з обличчя
-Марко постійно знаходить привід прикопатися до будь-чого, навіть до висмоктаного з пальця, а Туо… сам знаєш
-Просто дратується і закривається в собі? – припускає хлопець
-Так. Нічого нового
Тар’я надуває бульбашку, а та з характерним звуком лускається, змішуючись з дощем.
-Як малі діти, чесне слово – каже Ерно
-Та отож. Причому самі ж дивляться один на одного таким поглядом, короче, це бачити треба
-Та здогадуюсь
Ерно змахує дощеві крапельки зі своєї шкіряної куртки, а ті летять на дерев’яну скамійку.
-Що один, що другий – хитає головою хлопець – Це ж треба так боятись
Тар’я не каже нічого.
-Хіба вони самі не помічають?
-Думаю ні. Я ні з тим ні з тим це не обговорювала
-По-моєму, про те, що між з ними щось є знає вже добра частина нашого курсу
-Та точно – погоджується Тар’я.
Блакитні очі повільно опускаються вниз, слідкуючи за падаючим листочком.
-Така поведінка цілком зрозуміла, хоча й трохи ідіотська – продовжує Ерно – Обидва бояться зізнатися собі, та й один одному, що закохані, тому й намагаються триматися один від одного подалі
Тар’я киває. Запах кориці поволі просочується в повітря, а в навушнику починається нова пісня.
-Так а мені що робити? Вигнати я їх не можу, стипендії самій знімати ту кляту квартиру не вистачає
-Не звертати уваги не можеш? – Тар’я хитає головою.
-Тоді б я тобі це не розповідала і ми б тоді не сиділи зараз тут під дощем
-Шкода. Вони-то швидко перебісяться
-Третій місяць підряд, а якось не проходить, знаєш
Дрібні крапельки стікають по чорній шкірі, яка вже виблискує всіма кольорами веселки. Запах кави зливається з повітрям, коли Ерно співчутливо зітхає.
-Кріпися, все що можу тобі порадити. Сам розумію як оце їм, сам через це проходив
Пісня в навушнику змінюється на якусь сопливу баладу, і Тар’я подумки відзначає, що підбір музики від Спотіфаю зараз дуже доречний.
-Зрештою, це краще, ніж звичайна рутина
І Турунен знов не може не погодитись.
-І зрештою, це не твоє життя, щоб втручатись
-Але…
-Розумію, тобі хочеться якось допомогти, але тут нічого не вдієш. Ну, окрім крайніх методів… Ну тобто, сказати прямо – додає Ерно, зустрічаючись з очима Тар’ї, в яких яскраво відображається нерозуміння
Тар’я киває.
Дощові краплі падають з темних пасм, вдаряючись об асфальт.
-Але це мине – всміхається хлопець
Щось солодке б’є в ніс, як тільки Тар’я відчиняє двері квартири. Бряскіт ключів різко виділяється на фоні тиші. Очі ще не встигли звикнути до темряви, тому дівчина обережно йде вперед, стараючись не перечипитися через чиєсь взуття. Навколо підозріло тихо.
“Повбивали вже один одного” думає Тар’я, знімаючи куртку і вішаючи її поруч з іншими.
Увагу раптово привертають ледь відчинені двері в кімнату Туомаса, які зазвичай були зачинені. Тар’я полегшенно зітхає, коли зазирає в маленьку щелину.
‘Минуло’
Написала дівчина Вуорінену.
Додати до улюблених