Система дала Стіву дуже просту здібність – бачити як сильно люди його люблять. Та все ж це дуже корисно, тож він щасливий і живе своє звичайне шкільне життя, оточений правильними людьми. Стів нічого не хоче змінювати, навіть коли його намагаються переконати, що Тоні Старк закоханий у нього. Це ж маячня, правда? Старк терпіти його не може. В будь якому випадку, Стів не збирається перевіряти.
На щастя, його друзі мають інші плани.
Дванадцятий День народження Стів, як і будь-яка дитина у світі, чекав з особливим нетерпінням
Третього липня мама дозволила йому не спати до дванадцятої, бо саме о цій годині, у першу секунду його дня народження, Система мала надати йому його особливу здібність.
Здібність була у кожної людини і ніколи ще не повторювалась двічі.
Хтось міг керувати вогнем або блискавкою, а хтось бачити вік людей чи дізнаватись дату смерті людини.
Були і схожі здібності: всесвітньо відомі Літуни, наприклад, – Ікаріс та Сем.
Перший міг підіймати своє тіло над землею, ігноруючи силу тяжіння, а другий мав справжні крила. Вони давали неймовірні вистави за допомогою своїх здібностей.
Тож, без двох хвилин на дванадцяту, Стів влаштувався у ліжку, напружено гіпнотизуючи поглядом годинник. Його мама сіла поруч з ним.
– Ти і зараз не знаєш, чого б саме ти хотів? – запитала Сара.
У неї був простий дар: вона могла змінювати довжину волосся. До того ж, лише свого власного.
Стів знизав плечима. Вони вже говорили про це і він багато думав, але так і не вирішив. Було б класно чимось керувати.
Він згадав Еріка, знайомого зі школи, котрий вирубив хлопця за допомогою монети, бо той сказав щось образливе у бік євреїв. Ерік міг керувати металами.
З іншого боку, це було небезпечно і вимагало постійної концентрації.
Стів, мабуть, хотів би щось корисне. Щось, що допомагатиме йому краще орієнтуватись у світі. Спілкуватись з людьми. Може, його здібність допоможе йому знайти більше друзів.
Стів поділився своїми роздумами з мамою.
Сара всміхнулася.
– Це дуже розумно, – схвально сказала вона. – Але не кажи так Бакі, він буде ревнувати.
Стів засміявся – так, скоріше за все, буде.
– Готовий? – спитала Сара, коли секундна стрілка дійшла до п’ятдесяти, а хвилинна стояла на п’ятдесяти дев’яти.
Стів кивнув, відчуваючи як пітніють долоні і серце швидко набирає темп.
Він напружено чекав, коли стрілки зійдуться на дванадцяти і зажмурився, коли це сталось.
Вони з мамою сиділи в тиші якийсь час, потім Стів розплющив очі.
Насправді він не відчував, наче щось змінилось.
– Як ти, милий? – обережно запитала Сара.
Стів обдивився свої руки, потім оглянув кімнату. Все здавалось таким самим.
Він зупинив свій погляд на мамі – над її головою висів знак питання.
Стів нахмурився і потягнувся до нього, щоб доторкнутися. Відчуття було схоже на дотик до сенсору. Як тільки палець Стіва натиснув на знак питання, він змінився на число.
– Сто відсотків, – здивовано сказав Стів, дивлячись на маму. – Що це означає?
***
Більшу частину часу Стів любив свою здібність.
Йому ніколи не треба було переживати про те, чи насправді він дорогий своїм друзям і близьким – він завжди знав відсоток любові, яку вони відчували до нього.
Люди не могли обдурити його, а вони намагались. Рамлоу, наприклад.
У Стіва зайняло декілька років, щоб визначити, що саме означають відсотки.
Тож, показники у діапазоні від вісімдесяти до ста означали, що людина його любить. По-справжньому і щиро. Звісно, чим більший відсоток, тим більше його любили.
Стів не міг описати своїх емоцій, коли усвідомив, що його мама любить його на сто відсотків. Причому завжди, навіть коли вони сварилися або коли він розчаровував її оцінками чи поведінкою у школі. Показник ніколи не змінювався. І кожен раз, коли Стів дивився на нього, він починав цінувати її ще більше.
Далі, від п’ятдесяти до вісімдесяти знаходились люди, які добре до нього ставились. Вони не часто або не близько спілкувались, скоріше були “хорошими знайомими”. Це були вчителі, деякі хлопці з команди з футболу, далекі родичі.
Показники від тридцяти до п’ятдесяти найчастіше зустрічались у людей, які взагалі Стіва не знали. Якщо позначка була ближче до п’ятдесяти, значить він зустрічав людину декілька разів. Якщо до тридцяти – значить, скоріше за все, вони з людиною зустрічались вперше. Це була радше байдужість, ніж неприязнь.
А от якщо позначка була нижче тридцяти, це означало, що людині він не подобається. І, відповідно, що нижче позначка, то ближчий показник до ненависті.
Стів ще жодного разу не зустрічав позначку нижче десяти відсотків (у Рамлоу було одинадцять).
Хоча ні, якщо він перевірить позначку Старка, там мабуть буде нуль.
Бачте, що старшим Стів ставав, то рідше він перевіряв показники без необхідності.
Спочатку він хотів дізнатись, що до нього відчувають абсолютно всі.
Зараз Стів розумів себе з минулого – йому було цікаво, як саме його здібності працюють.
Але у знанні були і побічні ефекти. Якщо Стів дізнавався, що людині він не надто симпатичний, то почувався ще більш невпевнено поруч з нею. І це жахливо, якщо це був викладач у школі чи дівчина, яка йому подобалась.
Ще одна особливість його здібностей – він не міг їх вимкнути.
Якщо він «запитав» відсоток одного разу – він більше не міг його вимкнути. І ці показники могли боляче поранити часом.
Особливо, коли тобі тринадцять і ти сваришся з найкращим другом.
Або шістнадцять і ти бачиш, як твоя дівчина повільно втрачає до тебе почуття.
Тож тепер Стів був обачнішим.
Звісно, почуття будуть ранити і без цього – від такого не вберегтися, але нащо викликати додаткові переживання?
У всьому іншому, його здібність була чудовою.
Як він і хотів, вона допомогла йому знайти друзів. І це були люди щирі, що було для Стіва найголовніше.
Йому було сімнадцять і в нього були чудові друзі і чудова мама, посада капітана у команді з футболу і непогані оцінки. Життя було чудовим.
Навіть недавній розрив з Пеґґі не здавався таким болісним з часом. Так, він сумував, та вже не за нею, а відчуттям, коли ти у стосунках. Коли хтось піклується про тебе, а ти – про когось.
Друзі – це класно. Але Стів, мабуть, був старомодним. Йому бракувало “другої половинки”.
– Земля викликає Стіва, – сказала Нат, привертаючи його увагу.
Стів не знав скільки часу просидів, задумавшись ось так, але, мабуть, небагато, бо в кафетерії все ще було повно людей.
– Так? – спитав він.
– О, дякувати Богу, – сказала дівчина. – Клінт збирався поцілити в тебе чимось, якби ти не відповів і на цей раз.
– Пробачте, – сказав Стів ніяково.
– Він просто мріяв про Старка, – похмуро, як завжди, промовила Ванда, не піднімаючи очей від телефону.
Стів застогнав, закочуючи очі.
– Та досить вже, – попросив він, знаючи, що це не спрацює.
– Ні, не досить, – засміявся П’єтро.
– Коли побачення? – посміхнулась Нат, піднімаючи брову.
– І ти туди ж, Романова, – змучено сказав Стів.
Це було щось на кшталт локального жарту. Уся школа знала, що Стів і Старк один одного терпіти не могли. Але десь тиждень тому Ванда почула від Рейвен Дарголм, що її брат Чарльз, котрий вміє читати думки, говорить, що Старк насправді у Стіва закоханий. Що було абсолютною маячнею, у яку Стів ні за що б не повірив.
Але Ванда посміялась і сказала П’єтро, а П’єтро сказав усім у їхній групі і тепер вони сміялись зі Стіва, Старка та їх неіснуючих почуттів один до одного.
Стів, з іншого боку, не був сліпим. Він міг оцінити красу Тоні, його геніальний розум і дотепні жарти. Але з іншого боку стояли грубість, неповага до людей і абсолютна несерйозність. Це не кажучи вже про те, що Старк незрозуміло за що терпіти не міг його, Стіва.
У них не було жодного шансу.
Було тупо навіть думати про щось подібне.
– Якщо ви покликали мене, щоб познущатись, то я повернуся на задвірки своєї свідомості, дякую велике, – сказав Стів, але без злості.
– Звісно, з коханим завжди краще. Навіть якщо з уявним, – сказала Ванда, продовжуючи набирати щось у телефоні.
Клінт, П’єтро і Скотт загиготіли.
Стів глянув на Бакі в пошуках підтримки, але той нічого не сказав, посміхаючись.
Стів зарахував це за зраду.
– Взагалі-то, – сказала Нат, – ми хотіли спитати щодо концерту у суботу. Ми йдемо?
– Нам, – Стів кивнув на Бакі, Ванду, Клінта і П’єтро, останні двоє вже знайшли привід про щось посперечатись і агресивно шепотіли один на одного, – у будь-якому випадку доведеться. Якщо наш гурт ходить на усі ігри, то футбольна команда і команда підтримки також мають відвідувати їхні заходи. А ви зі Скоттом можете приєднатися.
– А нам що? – підняла брову Нат.
Стів знизав плечима. Багато він не міг запропонувати.
– Схвальний погляд ока Ф’юрі і кивок від Гілл?
Нат закотила очі.
– Міг сказати, що випити нам купиш після концерту.
– Я й так піду, – втрутився Скотт, знизуючи плечима. – Нащо упускати можливість зависнути з вами?
Стів посміхнувся йому, вдячно киваючи.
Скотт був на третьому місці за рівнем любові до Стіва – дев’яносто п’ять відсотків. Вище були лише Бак (дев’яносто шість) та, звісно ж, Сара Роджерс власною персоною.
Нат закотила очі.
– Свята простота, – пробурмотіла Наташа. – Добре, я також піду, бо ви ще без мене дуба вріжете від нудьги.
Стів, Бакі і Скотт розсміялись на це. Клінт і П’єтро і досі сперечались, говорячи дедалі гучніше. Ванда досі сиділа у телефоні, як раптом очі її розширились і вона вигукнула:
– О. Боже. Мій.
Стів нахмурився. Це ніколи не закінчувалось чимось хорошим. Ванда знала усі плітки і все, що відбувалось у школі, тож така реакція означала, що сталось щось дійсно масштабне.
Масштабне навіть для Стіва, якого в принципі чужі справи ніяким боком не зачіпали, поки це нікому не шкодило.
– Що там? – спитав П’єтро, моментально забуваючи про Клінта.
– Леншерр знову розізлився і погнув усі шафки у коридорі? – спитала Нат, попиваючи сік з пластикової упаковки.
Це був навіть не жарт. Це справді ставалося. Двічі.
– Гадаю, це гірше, – сказала Ванда, швидко щось набираючи у телефоні.
– У нас тут драма-а-а, – протягнув П’єтро.
– Замовкни, – Ванда суворо зиркнула на нього, – це не смішно.
– Смішно, бо це Старк, – знизав плечима П’єтро, повертаючись на своє місце, – він мудло.
Усі схвально загуділи і закивали.
– П’єтро, – сказав Стів з попередженням.
Йому не подобалось ось так обговорювати людей.
– Що? – невинно округлив очі той, починаючи кривлятись. – О, я багатий, розумний і популярний, тому буду поводитись, як справжнє лайно! Дивіться на мене!
Клінт ледь не вдавився своїм соком, спостерігаючи цей перформанс.
– Визнай, Стів, твій благовірний – вискочка, – сказала Нат.
Стів несхвально похитав головою.
Насправді, він так не думав.
Звісно, Тоні завжди був у центрі уваги, говорив розумні речі і гучні жарти, та Стіва це не дратувало. Більшу частину часу, принаймні.
Якщо ти розумний і дотепний, то чому б себе не показати?
Те, що Старка часто заносило і він заходив надто далеко – то вже інша річ.
– Що сталося з Тоні? – спитав Стів у Ванди.
– А ти зацікавився, – посміхнувся Клінт.
Ванда знову видихнула:
– О боже, це правда.
– Та що там таке? – Наташа здавалась роздратованою.
Ванда підняла очі від телефону.
– Пам’ятаєте минулого тижня Старк і Гаммер розійшлися? – запитала вона.
Всі покивали. Стів пам’ятав це дуже смутно – він не зважав на плітки.
– Якраз перед тим, як Старк зізнався Стіву у коханні, – сказав Бакі.
Стів закотив очі.
– То й що? – спитав він у Ванди.
– Мені щойно написала Пеппер, спитала, чи бачила я фото, які виклав Джастін.
Всі різко завмерли, окрім П’єтро, який виглядав цілком безтурботно.
Ванда продовжила:
– Я сказала, що ні. І почала шукати, де тільки могла, щоб пересвідчитись, що це те, що я думаю. Але нічого не знайшла, їх мабуть уже видалили. Тож я написала Чарльзу, спитати чи це правда і він сказав, що сто відсотків так!
– О боже, – сказала Нат.
Стів нахмурився, невпевнений:
– Чарльзу точно можна вірити? Після того, що він сказав про Старка минулого тижня…
– Це сказала його сестра, – уточнила Ванда. – Чарльзу можна вірити, він би про таке не став брехати.
Стів зітхнув. Тут він був на боці Ванди – це було жахливо, ніхто не мав права так чинити з іншою людиною.
– Не думаю, що варто шукати ті фото, – сказав він серйозно звертаючись до всіх. – І ніяких жартів у бік Старка.
П’єтро, на якого Стів дивився, точно хотів пожартувати уже зараз, але побачивши, який Стів серйозний, промовчав.
– Гадаю, Гаммера треба провчити, – сказав Клінт, закидаючи руки за голову і потягуючись наче кіт.
– Згоден, – кивнув Бакі, – ми думали Старк багато собі дозволяє, але ось це точно занадто.
– Я б Гаммера і без цього скрутила б із задоволенням, – сказала Нат, піднімаючи кутик губ.
Ванда знизала плечима. Скотт нічого не сказав, але по його погляду Стів зрозумів, що він в будь-якому випадку з ними.
– Я за, – кивнув Стів.
Цього разу, П’єтро не стримався:
– Та ти вже точно.
Стів кинув на нього несхвальний погляд.
– Вибач, Кеп, – закотив очі той. – Давайте помстимося за честь Старка.
– Це не для Старка, – заперечив Стів. – Я б зробив це для будь-кого в такій ситуації. Ніхто не заслуговує таке пережити. Ніхто не заслуговує таке зробити і залишитись непокараним.
Він робив це не для Старка. Не для Старка.
– Стів, – сказала раптом Нат, виглядаючи задумливо, – а хіба Гаммер не грає у шкільному оркестрі?
***
В суботу вони зустрілись біля консерваторії, де мав проходити концерт.
– І так я проводжу свій суботній вечір, – почав жалітись П’єтро, коли вони стояли у фойє з купкою інших нещасних, які прийшли послухати гру їхнього гурту.
– Наче в тебе могли бути якісь інші варіанти, – відповів Клінт з лукавою посмішкою.
Стів закотив очі, відвертаючись, щоб не слухати як ці двоє починають сваритись між собою.
– У нас для справжнього концерту все готово? – спитав Бакі.
Нат знизала плечима:
– Не те щоб там потрібно багато приготувань.
– Я обожнюю ідеї Скотта, – посміхнувся Бакі.
Сам Скотт знизав плечима, виглядаючи задоволеним похвалою.
– Я погоджуюсь, – сказала Наташа, – вигадливіше, ніж просто набити пику, але сорому йому не оминути.
– Можу побитись об заклад, що Гаммеру це сподобається набагато менше, – додав Стів.
Це викликало декілька смішків у його друзів.
– Стів!
Він обернувся на поклик і побачив як Ванда виходить з коридору, з глибини приміщення. Вона десь зникла на якийсь час і вони намагались знайти її раніше, але безуспішно.
– Так? – спитав Стів, хмурячись. Ванда виглядала стривоженою.
– Там щось сталось, – швидко сказала вона, показуючи собі за спину, – не знаю, що саме, але здається когось поранено. Я чула, як хтось кричить.
Стів нахмурився тільки сильніше.
– Треба сказати охороні.
– Ми скажемо, – заспокоїв Бакі, повертаючись до П’єтро і Клінта.
– А ми з тобою, – сказала Нат.
Стів кивнув і вони швидко пішли за Вандою.
Перед дверима у потрібну кімнату стояла Пеппер Поттс, виглядаючи дуже налякано. Стіву здалося, що вона навіть зблідла.
– Швидше! – попросила вона, відступаючи від дверей.
Стів прискорився, відчуваючи як серце гупає у вухах від страху.
Що це могло бути? На думку спадала лише пожежа, але тривога не спрацювала… Він забіг до кімнати і першим, і єдиним, що він побачив, був Тоні Старк, який стояв у дуже неприродній позі, склавши руки по швах і задерши підборіддя.
Стів нахмурився, не розуміючи, що в біса відбувається. Він повернувся до дверей і якраз вчасно, щоб побачити як Пеппер змахнула рукою.
Старк позаду Стіва шумно видихнув, згинаючись навпіл.
– Пеппер! – скрикнув він.
Стів подивився на своїх друзів і пазл склався у нього в голові.
Ну все, з нього досить. Жарти жартами, але втягувати у це Старка і Поттс, і зводити їх з Тоні разом – це вже занадто.
– Це не смішно, – почав він, загрозливо ступаючи до дверей, але тут вперед вийшла Нат.
Стій на місці, – почув він голос у голові і одразу завмер.
– Нат, – тільки й сказав він.
– Пробачте, – знизала плечима вона, зовсім не виглядаючи, наче їй шкода, – але мені набридли ці ігри. Розважайтесь.
Ванда махнула рукою, закриваючи двері перед самим носом Стіва і останнє, що він встиг побачити – це те, як винувато виглядав Скотт.
Стів відчув дуже сильне бажання вилаятись – щось, що не було йому притаманне за нормальних обставин. Але обставини й не були нормальними.
Він зітхнув, повертаючись до Старка. Їм доведеться комунікувати, раз вже застрягли тут разом.
Тоні виглядав… ну, чудово, як і завжди, але окрім цього, дуже здивовано.
Стів раптом зрозумів, що це вперше вони з Тоні залишились наодинці. І Старк одразу ж нагадав йому, чому саме:
– Що, збираєшся лекцію мені прочитати?
Стів поборов бажання закотити очі. Він навіть не думав про щось подібне.
– Чому б це я хотів читати тобі лекцію?
– Не знаю, – Тоні знизав плечима, – ти завжди так виглядаєш.
– Я не хочу читати тобі лекцій.
Тоні уважно дивився на нього якийсь час, а потім кивнув, наче здивовано, роблячи якісь висновки для себе.
Стів оглянув кімнату – це було щось на кшталт комори, але тут зберігались і інструменти також. В кутку стояли декілька віолончелей, піаніно і саксофон зверху на ньому. В іншому кутку лежало декілька матраців. Решта кімнати була заставлена декількома шафами і книжковими поличками.
– У них ремонт, – сказав Тоні.
Стів повернувся до нього.
– Десь там, – він кивнув на двері, – змінюють підлогу чи щось таке. Мабуть перетягнули сюди усе, щоб не заважало.
Стів кивнув і повернувся до дверей, смикаючи ручку. Але звісно ж, вони були зачинені. Ванда, мабуть, зробила це своїм телекінезом.
В кімнаті були вікна, навіть два, але вони були замаленькими і знаходились високо під стелею.
Тож, якщо вони не готові були вибивати двері, то вони дійсно тут застрягли.
Стів обмацав кишені, та телефону, звісно ж, не знайшов. Він не знав чиїй майстерності завдячити – Клінта чи Наташі.
Зітхаючи, він пройшов вглиб кімнати і обережно присів на одну з книжкових полиць.
Тоні спостерігав за ним з відстані.
– Не думаю, що нам може так пощастити, – почав Стів, – та в тебе, випадково, немає телефону?
Старк похитав головою, виглядаючи трохи менш вороже. Він підійшов до матраців і штовхнув один на підлогу, сідаючи на нього та схрещуючи ноги.
– Пеппер забрала його, коли заморозила мене.
Стів кивнув і на якусь хвилину запала тиша.
– Чому вони взагалі вирішили це зробити? – спитав Тоні з підозрою.
Стів, насправді, боявся цього запитання і чекав його одночасно. Він не хотів говорити чому, та брехати ніколи не вмів.
– Вони гадають – ти закоханий у мене, – втомлено видихнув він.
Тоні подивився на нього з жахом в очах.
Стів засміявся.
– Так, це ідіотизм, я знаю.
Для Тоні стосунки зі Стівом були найгіршим кошмаром, який лише міг з ним статись, без сумніву. Він-то вважав Стів справжньою ханжею. І неможливим занудою.
Стів старався не приймати це на свій рахунок. Вони просто були занадто різними.
– Вони думають, у нас може щось вийти.
Тоні скривив губи у нещирій посмішці.
– Тож ми тут застрягли, бо твої дружки-бовдури вирішили утнути гомофобний жарт наді мною?
Стів нахмурився.
Старк був настільки зосереджений на собі?
– Добре, по-перше, Пеппер також входить у список моїх «дружків-бовдурів»? – роздратовано спитав він. – По-друге, якщо ти не помітив, я також тут застряг, то якого чорта це жарт саме над тобою?
– Бо ти, очевидно, не зацікавлений у хлопцях і довбаний Джастін, мій колишній, злив мої фотки десь п’ять хвилин тому! – відповів Тоні і одразу ж опустив погляд, відвертаючись, наче пошкодував, що сказав це. – Все дуже вчасно.
Стів відчув, як його серце стискається. Він хотів би сказати, що це нічого, що він не засуджує. Стів хотів би, щоб Тоні знав, що він би ніколи його не звинуватив і що він уявити не може, як це, коли твою довіру ось так зраджують. Він хотів би, щоб Тоні знав, що йому шкода.
Та він усього цього не сказав. Тоні б лише вишкірився, нагадуючи, що йому не потрібні ні допомога, ні жалощі. Особливо від Стіва.
– Мені подобаються хлопці. Я бісексуал, – сказав Стів натомість. – І це жарт наді мною також. Не зовсім жарт, просто вони… Просто не приймай це на свій рахунок, добре?
Тоні нічого не сказав, та вже не виглядав таким розлюченим.
Стів ледь не підстрибнув, коли залунала музика – приглушено, але гучно.
Концерт розпочався.
Йому було цікаво, коли їхні друзі планують випустити їх.
Він не сумнівався, що Нат і П’єтро все одно провернуть їхній «жарт» над Джастіном та шкодував, що не зможе бути при цьому присутнім.
Боже, це була така дурість!
Невже вони й справді думають, що це допоможе їм зі Старком зблизитись? Невже вони і справді думали, що їм варто зближатись?
Мало того, що Тоні щойно розійшовся зі своїм хлопцем, так Стів іще й був певен, що не подобається йому. Абсолютно.
Він подивився на Старка. Знак питання над його головою так і притягував увагу до себе. Та Стів не натиснув на нього.
Він поцікавився, якою була здібність у Тоні. Про них не прийнято було розказувати, якщо вони не були очевидно видимими.
І звісно ж, Стів не спитав.
***
По них не прийшли. Навіть коли скінчився концерт, навіть коли почало сутеніти.
Вони не знали скільки точно часу минуло – в кімнаті не було жодного годинника. Більшу частину часу вони мовчали, Тоні іноді бурмотів, що «приб’є їх, як тільки вийде звідси» та про те, що він голодний.
Стів погоджувався і з першим, і з другим, але мовчки.
Тоні майже увесь час сидів на матраці, періодично лягав на нього, борсався, закидав ноги на стіну, потім знову сідав. Один раз він підвівся, почав міряти кімнату кроками, походжаючи від однієї стіни до іншої. Стів не знав скільки разів Тоні промайнув перед його очима, перш ніж попереджувально зиркнути на нього. Тоні закотив очі на це і сів назад на матрац.
Стів помітив, що Старк не міг всидіти спокійно і п’яти хвилин.
Це було майже мило, та він зробив висновок, що для Тоні бути замкненим тут було, мабуть, вдвічі важче, ніж для нього.
Сам Стів майже весь час сидів на поличці в одному положенні. Зручно не було, та він не зважав, думками переносячись кудись далеко з цієї кімнати. Переважно він думав про гру, яка мала скоро відбутись, у них був сильний суперник, тож він, як капітан, обдумував різні тактики, які вони могли застосувати.
Мабуть, йому варто було призначити додаткове тренування Клінту та П’єтро, вони занадто розслаблялись в періодах між іграми.
Взагалі-то, тепер він думав, що додаткові тренування потрібні були і Бакі, і Скотту, який навіть не був у команді, просто за те, що вони сьогодні утнули.
Стів встав із полиці усього один раз, щоб зробити невеличку розминку.
Старк на це скрикнув «Що, прямо зараз?!» і демонстративно відвернувся до стіни. Стів ніяк не відреагував на це – він був дуже добре вихований, і чудово знав, що не робить нічого непристойного. Він же не знімав футболку чи щось таке.
Було вже темно, коли Тоні сказав:
– Роджерс, кажи що робити, – він лежав на матраці, у позі морської зірки. Коли Стів підвів на нього очі, він додав: – Це перший і останній раз, коли я прошу в тебе таке.
Стів усміхнувся на це.
– Ну, я сподіваюсь, що ні, – сказав він, перш ніж встиг подумати, не слідкуючи за тоном.
Прозвучало низько і хрипко.
Стів обрав думати, що йому здалось, що Тоні почервонів. Було темно і погано видно.
Не те щоб вони не могли увімкнути світло в кімнаті, та Стіву було комфортно з місячними променями, що падали з вікна і раз Тоні нічого не робив, то і йому також.
– Можемо зіграти у щось? – сказав Стів, прочистивши горло. Це не мало звучати двозначно. – «Правда або дія»?
– Тут немає де діяти, – сказав Тоні. – Буде нудно.
– Можемо просто бути чесними, – знизав плечима Стів.
Йому не було чого приховувати і він був не проти дізнатись Тоні краще.
Сподобається йому це чи ні.
Тоні гмикнув на це.
– Це не зовсім моє.
Стів намагався не відчувати роздратованості.
– Тоді «Дві правди, одна брехня», – сказав він.
Тоні сів на матраці, дивлячись на Стіва.
– Все ще забагато правди, – сказав він, соваючись убік і звільняючи місце. – Та це вже краще. Ходи сюди.
Стіва це здивувало, та він послухався.
Ідучи через кімнату, він намагався ігнорувати голос, що нагадував йому, що зараз вони роблять саме те, для чого їх тут закрили.
Він сів на матрац, навпроти Тоні, копіюючи його позу і схрещуючи ноги.
Вони посиділи в незручній тиші, дивлячись один на одного, доки Стів не виставив долоню, схиляючи голову і вказуючи на Тоні.
– О, я? – спитав він, також вказуючи на себе, здивований. – Я думав, раз ти запропонував… Неважливо.
Тоні нахмурився, замислившись і Стів усміхнувся, спостерігаючи за ним.
Він справді насолоджувався тим, що бачив.
Стів міг вигадати тисячу недоліків, та те, що було, відняти він не міг, – Тоні був дуже гарним.
– Добре… – Тоні склав долоні разом, задумавшись. – Перше: я не вмію їздити на велосипеді, друге: я займався балетом і третє… я граю на фортепіано.
– Ти не вмієш їздити на велосипеді? – Стів не вагався ні секунди.
– Як ти зрозумів? – спитав Тоні, розводячи руками, розчарований, що його розкрили так швидко.
– А нащо тобі це з персональним водієм? – сказав Стів, але без осуду чи заздрощі.
Тоні засміявся, коли усвідомив, що це була не претензія.
– Правда, – кивнув він. – Але це не причина, чому я не навчився кататись.
– Чому тоді ні?
– Я не знаю, – Тоні знизав плечима. – Роді намагався навчити мене, мабуть тисячу разів, але в нього нічого не вийшло. Я просто не можу втримати баланс.
Стів усміхнувся, згадуючи, що вони з Бакі пройшли через те саме. Та Стів не міг їздити, бо був занадто малим та слабким. Його сили не вистачало навіть щоб зрушити велосипед з місця.
– І при цьому ти займався балетом? – спитав Стів, насправді вражений цією інформацією.
Він ніколи не задумувався над цим, він помічав, що Тоні плавно рухається і ідеально тримає осанку, та списував це на виховання Марії Старк.
Стів бачив її всього один раз, та вона справила на нього враження справжньої леді.
А от думати про Тоні, що танцює балет, ну… Стіву здавалося, що він скоріше з тих людей, які б висміювали таку діяльність.
– Це не одне й те саме, – похитав головою Тоні.
– Можливо, та я про сам факт того, що ти займався балетом, – Тоні нахмурився на ці його слова, – це доволі вражаюче, я маю на увазі.
Стів очам своїм не міг повірити, та йому здалося, що це його зауваження змусило Старка зашарітись.
Ну, це точно не та реакція, якої він чекав від зарозумілого і самозакоханого Тоні Старка.
Стів нічого не казав якусь секунду, завмерши, і задумавшись.
А що він взагалі знав про Тоні Старка?
– Може, тобі варто поговорити з Нат, – запропонував Стів просто, щоб щось сказати. – Я впевнений, ви знайдете про що поспілкуватись.
– Після сьогоднішнього я ні з ким з них більше не заговорю, – похитав головою Тоні.
Стів розумів його.
Знову запала тиша.
– Покрутишся? – запитав Стів з посмішкою, киваючи головою кудись у середину кімнати, пропонуючи Тоні підвестись.
Той здивовано подивився на нього.
– Ні, – відказав він, – не дочекаєшся, Роджерс. Тим паче, я вже три роки не займаюсь.
– Чому перестав? – спитав Стів. – Чи тобі не подобалось?
– Подобалось, – Тоні охопив себе руками, наче намагаючись захиститись. – Просто… Слухай, я не…
Тоні похитав головою і Стів хотів стукнути себе за те, що змусив його виглядати таким засмученим.
– Так, я зрозумів, – кивнув він. – Ти не маєш казати, якщо не хочеш.
Звісно ж, йому все ще було цікаво, зараз, мабуть, ще більше, ніж раніше, та у Стіва не було звички лізти в чужі справи. Тим паче, коли Тоні було очевидно некомфортно.
Старк здивовано подивився на нього після цієї фрази, та нічого не сказав.
– Може, щось про гру на фортепіано розкажеш? – спитав Стів, намагаючись повернути настрій.
Тоні відкрив рота, граючи обурення, мовляв, «не можу повірити, що ти робиш це знову!»
– Моя мама вміє грати і навчила мене. Кінець. Історії, – відповів він з посмішкою.
Стів також посміхнувся.
– Добре, я тебе не чіпаю.
– Твоя черга, – Тоні кивнув на нього.
Стів задумався.
– Я добре малюю, – почав він з очевидного, – не люблю котів і непогано готую.
Тоні нахмурився.
– Будь-ласка, скажи, що це про приготування їжі.
Стів винувато посміхнувся і хитнув головою.
– Як ти посмів, Роджерс? – спитав Тоні, тепер насправді виглядаючи обуреним. – Бо ти? І коти? Що вони тобі зробили?
– Добре-добре! – Стів підняв руки, у захисному жесті, знову здивований, бо він не чекав що Тоні, якого він уявляв, взагалі якось відреагував. – Це жахливо, я згоден.
– Жахливо?! – продовжив Тоні. – Це незаконно. І неприйнятно.
– Але в мене є виправдання! – сказав Стів. – Вони зненавиділи мене першими. Кожна кішка на мене вишкірялась, як тільки я до неї підходив, скільки я себе пам’ятаю. А от коли Бакі завів Елпайн, я остаточно зрозумів, що в нас з ними відносини не складуться. Ця дівчинка мене ненавидить. Без причини. Взагалі.
Стів справді почувався погано через те, що відчував негатив до кожної бідної кішки, яку зустрічав, але що він з собою міг зробити, якщо спогади з ними були лише негативні?
Тоні уважно вислухав і зробив висновок:
– Це жахливі виправдання. Я їх не приймаю.
Стів підняв брови. Тепер була його черга виглядати обуреним.
– Тож… ти любиш котів? – обережно спитав він.
Так, він знав, що робив це знову, хоч і була його черга відповідати. Та він мав дізнатись, що це таке відбувається зі Старком, коли він починає розповідати про себе.
При інших обставинах, Стів би просто подумав, що Тоні просто занадто зарозумілий і не вважає Стіва вартим його уваги, та зараз… Ну, Стіву на це не скидалося.
– Так, люблю, – відповів Тоні з викликом. – Як взагалі можна не любити їх? Це ж пухнасті м’які створіння, вони можуть мурчати. Вони неможливо милі!
Прямо як ти зараз, – подумав Стів. Ну, а що він міг зробити? Тоні був чарівним, коли говорив про щось, що йому подобалось. Його очі, посмішка, те, як він жестикулював…
Боже, Стів пропав.
– І, звісно ж, ти любиш собак? – спитав Тоні в кінці.
– Так, – Стів знизав плечима. – Чому ні? Це вірні, розумні створіння. І не ненавидять мене, до речі.
Тоні похитав головою, але посміхаючись.
– Вони гавкають, можуть вкусити і від них тхне…
– Ти жорстокий, – сказав Стів, закриваючи очі і драматично відхиляючи голову.
– Звісно ж, ти любиш собак, – похитав головою Тоні.
Стів усміхнувся на це, не розуміючи, як їх можна не любити.
Добре, Тоні, мабуть, відчував те саме.
Стів думав лише секунду, а потім спитав:
– У тебе є кіт або…
– Ні, – Тоні підняв палець угору. – Ти знову це робиш.
– Добре, – Стів усміхнувся, відводячи погляд. – Все одно твоя черга.
Тоні виглядав майже розчарованим.
– Ну… я непогано співаю, говорю італійською і я збудував собі механічну кішку.
Стів не сумнівався, що в Тоні чудовий голос, а от все інше…
– Останнє звучить більш реалістично, оскільки ми говоримо про тебе, – запропонував він.
Тоні підняв брови, виглядаючи здивованим.
– Ти нічого про мене не знаєш, так? – засміявся він.
– І як я посмів, – посміхнувся Стів, не зводячи з Тоні (очей, погляду).
Старк одразу ж приховав посмішку.
– Ти говориш італійською? – спитав Стів.
– Sì, certo che parlo italiano*, – швидко сказав Тоні. Стів блимнув. – Моя мама – італійка. В мене купа родичів по цій лінії.
Стів нахмурився. Ну, цього він точно не знав.
– Вау, це круто, – відверто сказав Стів. – Моя мама ірландка, та вона сирота, тож у мене немає родичів, на жаль. І вона не говорить ірландською, бо, ну… нею зараз майже ніхто не говорить. Я навіть у Британії не був ніколи.
Тоні виглядав здивованим.
– Я не знав цього.
Стів подивився на нього тим поглядом, мовляв, от бачиш.
– Я половину дитинства провів в Італії, – продовжив Тоні, з посмішкою на обличчі. – Моя nonna** практично моя друга мама, та і тітки дуже круті.
Стів посміхався, слухаючи його. Йому завжди були цікаво чути та бачити великі родини, спостерігати за ними. Тому, мабуть, йому було так затишно у Барнсів.
– У мене тільки мама, – задумливо сказав він.
Тоні глянув йому в очі, посмішка спала з його обличчя, він очевидно намагався зрозуміти настрій Стіва, блукаючи очима по його обличчю.
– Вибач, – сказав Тоні.
– О, ні, – Стів похитав головою, наляканий перспективою відштовхнути його. – Мені подобається слухати такі історії, правда.
– Так, звісно, – кивнув Тоні, проте ховаючи погляд та знову схрещуючи руки на грудях, захищаючись.
Запала тиша.
Стів подумки прокляв себе. Він не хотів, щоб все так закінчилось. Чому він не міг просто промовчати?
– Тож, – сказав він через деякий час, – я ніколи не бачив «Гаррі Поттера», не вмію танцювати і… ніколи не займався сексом, – закінчив він зі смішком.
Тоні здивовано глянув на нього.
Стів опустив очі. Точно, Тоні мабуть не очікував, що він може вимовити слово «секс» уголос. Стів і забув, що він, взагалі-то, не подобається Старку.
– Краще б це було останнє, – сказав Тоні, хитаючи головою, наче він повірити не міг у те, що почув.
Стів винувато скривився.
– Dio***, Роджерс, чому ти продовжуєш мене розчаровувати? – спитав він, з притаманним йому драматизмом, закриваючи долонями очі.
Стів не зважав. Він зосередився на думці про те, що йому подобається, коли Тоні говорить італійською. Якимось чином це йому пасувало.
– Я не знаю, як так вийшло, – сказав Стів, намагаючись захиститись, – просто хід не дійшов. Це не те щоб «мої» фільми.
Це взагалі не допомогло, Тоні продовжував виглядати розчарованим.
– Я бачив «Володаря Перстнів», – спробував покращити ситуацію Стів, – Бак змусив мене подивитись. І «Сутінки».
Це була Ванда.
– А «Зоряні Війни»? – спитав Тоні з надією.
Стів похитав головою.
– Я кажу, це не моє. Я люблю старі фільмі.
– Так, бо «Зоряні війни» ж позавчора вийшли! – сказав Тоні, обурено розводячи руками.
– Не той тип старих фільмів, – закотив очі Стів.
– Добре, – кивнув Тоні. – Ти хоча б в команді Джейкоба чи Едварда?
Стів нахмурився. Що це мало означати?
– Джейкоб, так? – спитав Тоні. – Ти виглядаєш як той, хто за нього.
– Ні-і-і, – протягнув Стів, нарешті розуміючи про що говорить Тоні і майже обурений таким твердженням. – Він жахливий, ти що?!
Тоні посміхнувся, виглядаючи здивовано.
– Серйозно? – спитав він.
– Вони обоє жахливі варіанти, взагалі-то.
– Але Едвард гарячий, – сказав Тоні з надією.
Стів скривився.
– Та ну тебе! – скрикнув Тоні, штовхаючи його кулаком в плече. – Ніхто не може казати, що Роберт Паттінсон не гарячий! Ти б розумів це, якби бачив «Гаррі Поттера».
– Ну вибач, я печерна людина, згоден, – засміявся Стів.
– Я так не сказав, – швидко виправив його Тоні, перестаючи посміхатись.
На щастя, цього разу Стів зреагував швидше:
– Джаспер краще за них обох у будь-якому випадку.
Тоні здивовано посміхнувся, дивлячись на Стіва так, наче вперше його бачив.
– І Карлайл, – додав він.
Стів знизав плечима, мовляв, не те щоб я проти. Хоча це був не зовсім його типаж.
Тоні опустив очі, сміючись.
– Це найдивніша розмова, яка в мене коли-небудь була.
Стів посміхнувся. Він говорив про таке з Нат і Вандою, та Тоні… це було щось зовсім інше.
– Твоя черга, – сказав він.
– Ти нічого не сказав про варіант з сексом, – хитро промовив Тоні.
Стів почервонів під його поглядом.
– Ну, він у мене був, що тут ще скажеш?
– Я просто… не очікував від тебе, – сказав Тоні, майже з повагою. – Я гадав, ти з тих, хто виступає за секс тільки після весілля і лише під ковдрою.
– Чому так? – спитав Стів, насправді засмучений тим, що справляв таке враження. Він виступав за порядність, а не проти будь-яких веселощів. – Це ж цілком природньо.
Тоні знизав плечима.
– Я займався ним, усе, – сказав Стів, бажаючи вже припинити цю розмову. – Не під ковдрою, до речі.
Тоні прикрив очі після цієї фрази.
– Я не хотів знати, – сказав він.
Стів чомусь не повірив йому.
– Ну, чому б не бути трохи більш відвертими… Кажи.
– З ким? – спитав Тоні, ігноруючи його.
Стів намагався не концентруватися на тому факті, що це було вкрай зухвало. Він був зайнятий тим, що перебував у шоці від того, як саме Тоні це сказав. Наче він… заздрив Стіву чи сердився на нього абощо.
Маячня якась.
– Ти ж не хотів знати, – сказав Стів.
– Вже хочу, ми ж вже почали, – знизав плечима Тоні з хитрим виразом на обличчі.
Стів не знав, навіщо Старку ця інформація, не знав, навіщо відповідав, та все ж, сказав:
– Пеґґі. Коли ми зустрічались.
Тоні кивнув, наче роблячи для себе якийсь висновок. І відвернувся.
Чому він, в біса, виглядав розлюченим?
Стів навіть подумати не встиг, перш ніж сказати:
– А ти? Ви з Джастіном…
Він замовк, розуміючи, що сказав зайве.
Тоні глитнув, відводячи погляд, та, здається, більше не злився.
Стів прикрив очі. Він не мав запитувати. Було б брехнею сказати, що йому не цікаво, та він все одно не мав права, після того, що сталось.
– Ні, – сказав раптом Тоні, все ще не дивлячись на нього.
Стів нахмурився. Він не чекав, що той відповість.
Питання «чому?» він, звісно ж, не озвучив.
– Кажи, – повторив він натомість.
Тоні зітхнув.
– Ну… я класно воджу машину, – почав він, – ненавиджу фініки і мені навіть не подобався Джастін.
Тоні сказав останнє дуже швидко, майже з викликом.
Стів мовчав, намагаючись усвідомити цю інформацію. Він навіть не думав більше про гру.
Тоні дивився убік, на його обличчі знову був той вираз, наче він сказав забагато і вже шкодував про це.
– Ти сказав бути більш відвертим, – пробурмотів він.
Стів не це мав на увазі. Взагалі. Він не знав, що було б правильно відповісти на це, тому сказав те, що було у нього на думці.
– Якщо він тобі не подобався, то навіщо ти з ним зустрічався?
Тоні сидів тихо якийсь час, і Стів уже подумав, що він йому не відповість.
– Він… вміє бути улесливим, – сказав Тоні нарешті. – Було приємно чути щось хороше про себе, – тихо додав він.
Стів спостерігав за ним, ігноруючи бажання, притиснути Тоні до себе і міцно обійняти. Як це взагалі… Але компліменти ж не причина бути з людиною, яка тобі не мила, так?
– Це все на мені, – продовжив Тоні, – це моя провина.
– Ні, – швидко сказав Стів. – Це не правда…
– Правда, – обірвав його Тоні, і звучав він роздратовано. – Ти нічого не знаєш про те, як це було.
– Я знаю, що Джастін – мудак, – відповів Стів. – Чи ти дозволяв йому публікувати свої фото?
– Ні, не дозволяв, але…
– Немає тут «але», – різко сказав Стів. – Немає вагомих причин для такого.
Тоні зітхнув, наче здаючись.
Запала тиша.
Стів намагався не дати гніву взяти контроль над собою. Гаммер не лише порушував чужу приватність, а ще й змушував людей повірити, що вони в цьому були винні! Тепер Стіву не здавалось, що їхнього маленького трюку сьогодні було достатньо. Йому не варто було слухати Нат чи Скотта. Треба було зробити усе у його власний спосіб.
– Він не такий вже й поганий, – сказав Тоні задумливо. – Мені не треба було так його кидати.
Стів змусив себе не починати знову переконувати Тоні у тому, що він ні в чому не винен.
– Це ти його кинув? – спитав він натомість.
Тоні кивнув.
– Так. Я знав, що він не був чесним зі мною і раніше, та тоді… не знаю, я просто втомився від його брехні.
– Ти правильно вчинив, – впевнено сказав Стів.
– Дивно, що він сам не зробив цього раніше, – продовжив Тоні, ігноруючи його, – враховуючи…
– Що? – спитав Стів, коли Тоні спинився.
– Слухай, – почав той із сумною посмішкою, – ти мене не знаєш. Ти не уявляєш, який я набридливий.
Стів взагалі-то таким його і вважав, часом, та це було до сьогодні. Сьогодні не було нічого, що б змусило Стіва так думати про Тоні. Насправді він був дуже милим, веселим і, Стів сам повірити не міг, що так думає, але, сором’язливим?
– Чому ти так кажеш? – спитав він.
– Бо це правда, – знизав плечима Тоні. – Джастін правий, ніхто б так довго не витримав, він один міг це терпіти…
Стів застогнав, закриваючи обличчя руками.
– Це маячня…
– Це не так, – заперечив Тоні, він не звучав розлючено, скоріше так, наче пояснював щось очевидне. – Ти поняття не маєш, який я. Я завжди привертаю увагу до себе, постійно говорю щось розумне, щоб показати, що я кращий за всіх чи жартую… Ніколи не даю іншій людині побути в центрі уваги. І ніколи не замовкаю, навіть на секунду…
– Ти робиш це спеціально? – спитав Стів.
– Ні, – швидко похитав головою, – і це навіть гірше, бо я просто такий і є, жадібний до уваги…
Стів не міг більше цього слухати. Він не міг чути, як Тоні, безумовно прекрасний Тоні, просто повторює усе те, що йому казав Джастін і приймає це все за чисту правду.
Він перехопив руку Тоні, поки той жестикулював, потім зробив те саме з іншою і продовжив тримати їх у своїх долонях. Тоні не виривався. Він перестав говорити, насторожено спостерігаючи за Стівом.
– Це не правда, – сказав Стів, уважно дивлячись у його карі очі. – Ти не такий.
Тоні зачаровано дивився на нього, а потім блимнув пару разів, відводячи очі. Стів відпустив його долоні. Він був впевнений, що бачив навіть у темряві, що щоки Тоні почервоніли.
– Чому ти так думаєш? – спитав Тоні, майже втомлено. – Ти ж… Стів Роджерс.
Тоні вимовив його ім’я так, наче це усе пояснювало. І він звучав так, наче майже соромиться це казати. Це викликало ідіотську посмішку на обличчі Стіва.
– Що ти хочеш цим сказати? – м’яко спитав він.
– Перестань, – сказав Тоні, ображено, як здалося Стіву, – ти, ідеальна людина з усіма можливими позитивними характеристиками, кажеш мені, що я… не такий вже й поганий?
Стів блимнув. «Ідеальна людина»? Він довго дивився на Тоні, згадуючи усе, що колись чув від нього. Стів був певен, що людини, якій він подобається менше, годі й шукати, та зараз…
Він згадав те, що звело їх у цьому місці.
Це було божевілля, звісно, та… можливо їхні друзі були праві? Якщо припустити це, хоч на секунду, то всі реакції, усі слова, що Тоні сказав сьогодні набували сенсу.
Вся увага Стіва знову зосередилась на знаку питання, який тепер манив до себе ще сильніше.
Стів міг просто натиснути і все. Він дізнається, що Тоні насправді відчуває і це буде кінець невідомості. Якщо там буде хоча б щось більше за п’ятдесят, Стів буде знати, що шанси є, якщо ж ні, що ж…
Та він не міг ось так просто це зробити. Не цього разу.
Стів відчував, що має спершу сказати Тоні.
– Тоні, – почав він.
– Стів, – сказав той, але очевидно його не слухаючи.
Тоні хмурився, наче задумавшись про щось.
– Ти чуєш? – спитав він у збентеженого Стіва. – Мені здається, я чую кроки у коридорі.
Тоні піднявся з матрацу, виставляючи вказівний палець угору, змушуючи Стіва прислухатись.
І він дійсно почув кроки, тепер цілком чітко.
Вони з Тоні переглянулись і кинулись до дверей.
Наступні десять секунд вони просто колотили у двері і кричали щось на кшталт «Ми тут!» і «Випустіть нас!», аж поки чоловічий голос з того боку коридору не сказав їм замовкнути нарешті.
Вони почули брязкіт ключів і переглянулись, з посмішками на обличчях.
Як би Стів не насолоджувався компанією Тоні, він хотів нарешті опинитись на волі.
Двері відчинились і вони побачили перед собою доволі кремезного літнього чоловіка.
Стів зробив висновок, що це охоронець.
– Що ви, в біса, тут робите, хлопці?! – роздратовано спитав він.
Стів глянув на Тоні у пошуках ідей. Він так зрадів можливості вийти нарешті з кімнати, що якось забув про те, що їм точно поставлять декілька питань.
Тоні дивився на нього у відповідь і в його очах можна було прочитати «о ні, ми вляпались», та на губах все ще грала усмішка.
З якоїсь незрозумілої причини це зігріло серце Стіва і він усміхнувся у відповідь.
Охоронця це, мабуть, не надто потішило.
Стів стояв ближче до дверей, тому і під удар потрапив швидше. Чоловік схопив його за комір, притягуючи до себе. Стів рефлекторно махнув руками від різкого руху.
І він може заприсягтися, що поняття не має, як це сталося. Це була найдурніша ситуація у його житті.
Але наступної секунди, коли він подивився на Тоні, над його головою більше не було знаку питання. Натомість були чіткі цифри.
Дев’яносто вісім.
Стів відчув, як його щоки спалахують.
Ось тепер у нього точно проблеми.
///
* Так, звісно, я розмовляю італійською
** Бабуся
*** О Боже
Додати до улюблених