Частина дев’ята
I’ll be your dream, I’ll be your wish, I’ll be your fantasy.
I’ll be your hope, I’ll be your love, be everything that you need.
Savage Garden “Truly madly deeply”
———
Через кілька тижнів Алекс переїхала до квартири на одній із тихих вуличок Лондона.
Вони з Аланом не могли часто з’являтися в готелях, а одного разу він привів дівчину до себе додому і зовсім невдало. Рима поїхала на добу по робочих справах у передмістя, і мала повернутися в обід наступного дня. Але їй довелося зійти з поїзда ще на станції, бо вона недобре себе почувала. Повернулась вона додому, коли пара розпивала пляшку Мартіні.
Алекс довелося йти через задні двері і самій повертатися додому. Тому Алан вирішив винайняти для неї квартиру, де вони змогли б безперешкодно зустрічатися.
Алекс розпочала пошуки роботи, але успіхів поки що не було.
– Художній коледж я не закінчила, диплома у мене немає, тож працювати в цій агенції у мене немає шансів, – пояснювала дівчина, сидячи на колінах чоловіка і дивлячись на екран ноутбука.
– Тобі треба відновитись на курсі і довчитися, – м’яко відповів він.
– Не все так просто. Потрібні гроші, по-перше. – спохмурніла дівчина.
– Я оплачу, скільки треба. За всі курси, що залишилися.
– Ні, вибач, але я не можу так. – занепокоїлася Алекс.
– А твої батьки?
– Вони платили, але я наплювала на навчання і мене відрахували. Там така історія була… Та не зараз про це. Вони не платитимуть більше, розчарувалися в мені, я не виправдала їхніх надій. Вони взагалі не хотіли віддавати мене у художнє, за їх оцінками це не професія – малювати. Але я їх вмовила, а потім сама все зіпсувала. Я тут через те, що просто мене треба було кудись подіти.
Вона винувато посміхнулася. В очах читався глибокий смуток.
– Маленька, – Алан ніжно обійняв її. – Ми щось придумаємо обов’язково.
…
Літо добігало кінця. Алекс уже майже два місяці жила у квартирі, орендованій для неї Аланом.
Він приїжджав до неї щодня, іноді на швидкий секс в обід чи ввечері, а іноді й залишався на кілька годин.
Останнім часом він пропадав на зйомках двох фільмів, і вони рідко бачилися. Іноді він дзвонив дізнатися, чи все у неї гаразд.
І ось одного похмурого ранку, коли Алекс ще ніжилася в ліжку, пролунав дзвінок. У слухавці звучав дуже радісний голос Алана. Справа була в тому, що його дружина збиралася відлітати на якусь зустріч на кілька днів, і Алан хотів, щоби Алекс пожила в нього. Він навіть домовився про зупинку зйомок за його участю заради такої події.
– Та яка різниця, де ми цим займемося – не могла зрозуміти дівчина.
– Я хочу тебе на своїй території. У своєму ліжку, у своєму душі, на своїй підлозі, у кабінеті на столі.
– Ой, ну добре, якщо у вас вистачить сил, містере.
– У нас є 4 дні. Сьогодні я надішлю за тобою таксі. Будь готова о 8-й.
….
– Вона точно не повернеться зараз?
Дівчина ходила та оглядала будинок Алана.
– Вона вже у літаку, і він злетів хвилин 10 тому. Ідемо у вітальню.
Вона розташувалася на дивані, він відчинив бар.
– Вип’єш щось?
– Ти ж знаєш, я не люблю алкоголь.
– Не цього разу. Я наполягаю.
– Мартіні з соком, це хоча б смачно.
Чоловік хмикнув.
Вони просиділи довго. Алекс пила четвертий келих і її хилило у сон. Алан встиг відповісти на дзвінок Рими, перебуваючи ще в нормальному стані. Вона долетіла добре і вже заселилася в готель. Він сказав що любить її і сумуватиме. Алекс скривила рота.
Мартіні та віскі були випиті.
– Я хочу спати…
– Ні, ти не спатимеш сьогодні.
Дівчина на нетвердих ногах попленталася до сходів на другий поверх.
– Ти куди?
Чоловік не без зусиль наздогнав її і підхопив за руку.
Вони зайшли до спальні. Побачивши ліжко, Алекс, передчуваючи солодкий сон, лягла.
Чоловік думав інакше. Він був п’яний, але відступати від запланованого не збирався. Він зняв з дівчини сукню і почав пестити її тіло. Іноді вона стогнала і це ще більше розпалювало чоловіка.
Вона прийшла до тями тільки коли він тривало і повільно входив до неї. Вона відповідала на його поштовхи, подаючись уперед. Алкоголь дав своє та розтягнув чоловікові задоволення. Він пестив її клітор і вона кінчила.
Через деякий час його поштовхи стали швидшими.
– О, тааак, – він кінчив в неї, і не встигнувши зробити нічого, провалися у сон.
…
Ранок був невеселий для обох. Голова розколювалася, і ніхто з них не пам’ятав, що було вночі. Вони поснідали і знову залізли до ліжка.
Чоловік лежав на спині, а дівчина водила рукою по його торсу. Поступово її рука переміщалася все нижче і нижче, і коли намацала гарячу тверду плоть, вона сама залізла під ковдру, щоб спробувати її на смак.
Вибралася вона звідти, коли Алан кінчив. Облизуючись, усе спітніла, вона сяяла щастям.
– Як твоя голова? – запитала вона.
– Майже не болить. – відповів він.
– У мене теж.
Що ж, не такий уже й поганий початок дня.
Наступні 3 дні вони провели аналогічно до першого. Вони кохалися скрізь. Як і хотів Алан, вони робили це на столі в його кабінеті і там же на підлозі, у джакузі, під душем, на кухонному столі та у вітальні біля каміна.
У день, коли мала повернутися Рима, Алан ніяк не хотів відпускати Алексу, і їй знову довелося виходити через задні двері.
“Вона явно щось запідозрить”, думала дівчина. Довге волосся у ванній, помаду на келиху або упущену річ із сумочки.
“Нехай це буде проблемою Алана”, – подумала вона.
Він подзвонив наступного дня. Дівчина була в душі та не почула дзвінок.
– Все нормально, вона нічого не запідозрила, – муркотів він. – Мила, я їду на зйомки на місяць. Я дуже сподіваюся, що ти не сумуватимеш. Маркус сьогодні по обіді привезе тобі картку. Не відмовляй собі ні в чому. Цілую, моя солодка. Як тільки повернуся, я одразу буду в тебе.
Автовідповідач вимкнувся. Алекс заплакала.
…
Два тижні, як він поїхав.
Алекс купила собі всі необхідні матеріали для малювання. Вона виходила на вулиці і в парки і малювала види, що відкриваються їй. Вона не витрачала гроші Алана, хіба тільки на їжу, а харчувалася вона дуже скромно.
В один із походів у парк вона зустріла давнього знайомого. Обидва були дуже раді бачити один одного. Майже щодня вони відвідували кафе, чи спілкувалися, доки Алекс малювала на природі. Два тижні, що залишилися, пролетіли дуже швидко в такій компанії.
Одного вечора, коли хлопець проводжав Алексу додому, вона побачила знайому машину, що стоїть недалеко від її будинку. Вони йшли веселі і він обійняв її за плечі. Дівчина вибачилася і сказала, що зараз повернеться. Вона підбігла до машини, постукала у вікно. Воно відкрилося. За кермом сидів Алан. Він був явно злий.
– Ось так ти на мене чекаєш?
– Ти про що?
– Відразу кинулася на іншого?
– Ти про що? Це Ендрю, друг мого дитинства. Та він мені як брат!
– Я не хочу нічого чути.
Він зачинив вікно водія і поїхав.
Дівчина стояла заціпеніла. До неї підійшов хлопець і спитав:
– Хто це? Така крута тачка.
– Я не знаю. Напевно, тепер уже ніхто.
– Це через мене? Це не проблема, я піду.
– Не говори дурниць. Це його проблеми. – Дівчина витерла мокрі очі. – Тебе я знаю все життя, а його зовсім нещодавно. Подзвони мені завтра, гаразд? Інакше я зовсім розкисну.
Частина десята
Він не знав, чому так відреагував. Це було взагалі не в його манері. Він ніколи не ревнував дружину, навпаки, йому навіть подобалося, якщо до неї виявляли інтерес інші чоловіки. Але в цьому випадку з Алекс… справді, у ньому нічого такого не було.
Цей хлопець просто обіймав її за плечі, і якщо він справді її старий друг, це природно. Але він розлютився, і сам не міг зрозуміти, чому.
Дівча засмутилося точно. Йому навіть стало шкода її. Захотілося обійняти, притиснути до себе і не відпускати. Але… У будь-якому разі повертатися назад зараз він не може. Він щойно з літака. Маркус зустрів його на машині, але Алан відправив його додому, сам сів за кермо і помчав до дівчини. Більше в нього часу в запасі не було. Вдома чекала дружина.
Наступного дня він хотів їй зателефонувати, але справи, що накопичилися за його відсутності, змінили плани.
Нарешті вирвавшись із дзвінків, зустрічей та поїздок, Алан провів решту вечора з дружиною. Так тривало кілька днів.
Алекс не дзвонила, і він ніяк не міг цього зробити через зайнятість.
Одного дивно спокійного ранку, коли Рима пішла на роботу, а він сидів на кухні і пив каву, задзвонив мобільний.
Алекс.
Він схопив слухавку.
– Привіт.
– О, ти більше не гніваєшся. – більше ствердно, ніж запитально відповіла дівчина. Її голос був трохи дивним.
– Вибач мені, я не знаю що на мене найшло. Я повернувся б відразу ж, але не зміг.
– Зрозуміло. А чому не подзвонив?
Він зітхнув.
– Це все прозвучить, як відмовки, але я справді був зайнятий. Місяць відсутності дав про себе знати.
Алекс не відповіла.
– Як ти? У тебе голос дивний. Ти захворіла?
– Ні, не захворіла. Просто нездужаю. Я дуже сподіваюся, що ти заїдеш. Нам треба поговорити.
– Зараз у мене, на щастя, вільний час, я приїду.
– Візьми ключі, відчиниш двері сам.
– Лекс?
Тиша.
Він зайшов на кухню, зазирнув у вітальню. Дівчина виявилася у спальні. Лежала у ліжку. Вигляд у неї був блідий.
Алан такою її ще не бачив. Підбігши до неї і опустившись на коліна біля ліжка, він поклав долоню на її чоло – температури немає.
– Що з тобою?
Вона не відповіла. Потяглася до тумбочки та взяла звідти електронний термометр, дала його Алану. Він узяв його до рук і подивився.
Ні, це термометр. У маленькому овальному вікні були не цифри, а дві смужки.
І дурню зрозуміло, що це. Чоловік був шокований. Повільно перевівши погляд на дівчину і не знайшовши, що сказати, він ледве замотав головою.
– Я вагітна. – підтвердила Алекс.
…
Містер Рікман сидів на кухні, намагаючись перетравити новину.
Дівчина все ще залишалася у спальні. Її нудило і вона не могла встати з ліжка.
Він обмірковував і шукав вихід із ситуації. Ідеї були одна божевільна іншою. А як інакше, якщо реальність попливла з-під ніг. У те, що відбувається, просто не вірилося.
До кухні ввійшла Алекса. Вона сіла, поклала руки на стіл і вмостила на них голову.
– Не можу ні сидіти, ні ходити. Коли це минеться?
Його ніжна та тендітна дівчинка тепер виглядала інакше. Вона здавалася худою.
– Ти хоч щось їси?
– Не можу. Все йде назад.
– Треба, хоч трохи. Зробити тобі чаю?
Вона кивнула.
– Ще якийсь фрукт би з’їла.
Він сидів і дивився, як вона п’є чай і намагається жувати яблуко.
– Як так вийшло?
– Це вийшло, за моїми підрахунками, у ті дні, коли я була в тебе.
– Але ж я не кінчав у тебе… Я завжди виходив.
Дівчина пирхнула.
– Ти вважаєш, що це стовідсоткова гарантія? А ти не пам’ятаєш, що було тієї першої ночі, коли я до тебе приїхала?
Він не відповів.
– І я не пам’ятаю. А могло бути все, що завгодно.
– Після алкоголю… це може вплинути на дитину.
Дівчина допила чай.
– А це точно моя дитина? – раптом спитав він.
– Ти серйозно?
– Абсолютно. Мене не було місяць, і до того дня у мене ми з тобою не бачилися достатньо часу. Ну і цей хлопець…
– Ти в мене перший, і поки що єдиний. Прошу, не вигадуй нісенітниці.
– Це треба перевірити. Я не можу перевертати все з ніг на голову тільки через ймовірність.
– Ймовірність?!
– Так. Потрібен ДНК-тест.
– Але… це лише після народження дитини.
– Нічого, зачекаємо.
– І що далі?
– Поки поживеш тут. Я за тобою наглядатиму. А потім вирішимо, що далі. Все-таки, ймовірність мого батьківства велика. І я відповідаю за те, що з тобою робив.
Дівчині здалося, ніби він відсторонився від неї. Його тон був прохолодним, він намагався не дивитися їй у вічі, навіть жодного разу не обійняв.
Вона сама встала, підійшла до нього ззаду та обхопила шию руками. Поцілувала у щоку.
– Я знаю, ти шокований. Але я в гіршому становищі. Якщо ти можеш піти, то мені не уникнути цього ніяк. Аборт я не зроблю. І я, вважай, сама. Нема кому про мене подбати.
Йому на шию капнула сльоза.
Він підвівся і обійняв її. Притиснув до себе сильно, шепочучи їй, що не покине і подбає. Він вдихав солодкий запах її волосся та гладив по спині.
Дівчина, уткнувшись носом у його груди, схлипувала.
– Все буде добре. – м’яко сказав він.
– Але вже не буде як раніше. – здавлено сказала вона.
– На жаль, але це так.
…
Через два тижні токсикоз пройшов. Дівчина відчула, що може виходити на прогулянки та в магазин за їжею. Весь цей час Алан не приїжджав і не дзвонив. Два рази приїжджав Маркус із повними сумками їжі, та й усе. Алекса намагалася поговорити з Аланом, але він не знімав слухавку або одразу відповідав, що дуже зайнятий.
“Я йому більше не цікава”, думала вона.
Швидше за все, він знайде собі нову, красивішу.
Прогулянки набули зовсім іншого вигляду. Дівчина швидко втомлювалася і весь час хотіла їсти. Після прогулянки в парк і малювання там вона приходила додому, з’їдала сандвіч із соком і падала спати. Сил на більше не вистачало. Після сну вона виходила на найближчу алейку та читала на лавці книжку.
Картини, які вона малювала, ставали дедалі кращими. Порівнюючи з першими роботами, прогрес був очевидний.
Алекс дуже хотілося намалювати портрет Алана, бо пейзажі їй вже набридли, а спілкуватися їй не було з ким. Не йти ж до дядька.
Але Алан все не приїжджав і навіть не дзвонив.
Минув майже місяць з його візиту, як до її будинку підкотила машина. Це виявився Маркус, він приїхав, щоб відвезти її до лікарні. Необхідно стати на облік.
Дівчина сумувала. Хоч у неї була картка для покупок, квартира, і начебто навіть якісь заняття, вона почувала себе покинутою.
“Ну а чого ти хотіла?”, запитувала вона себе.
Думала не головою, а іншим місцем, зв’язавшись із одруженим і набагато старшим. Вигрібай тепер.
Спілкуватися ні з ким не хотілося. Батьки дзвонили рідко, і їм вона нічого не сказала. Тільки нерви витріпають, а підтримки ніякої. Поставить перед фактом потім і все.
У п’ятничний вечір, а це пішов уже третій місяць вагітності Алекс, з’явився сам Алан.
Краще б він не приїжджав.
Він поводився з дівчиною ніби вони ледве знайомі. Розпитав про її стан і все.
Вона розгубилася, мало не плакала. Запропонувала залишитись, але він відмовився.
– Я тобі гидка? – спитала вона з повними сліз очима, коли чоловік стояв біля виходу.
– Ми зробили необдуману річ. Час спуститися на землю.
Він відчинив двері.
– Найближчим часом я хочу познайомити тебе зі своєю дружиною.
…
Дівчина сиділа в машині Алана, з його дитиною в животі, перед його будинком, де вони зачали дитину, щоб зайти і познайомиться з його дружиною.
Це повний абсурд.
Алекс була дуже налякана.
– Навіщо це треба робити?
– Розумієш, те, що трапилося між нами, не зовсім правильно. Потяг, от і все. І наслідки змушують протверезіти. Я не хочу тебе залишати одну, тому пропоную познайомитись із моїм реальним життям. Жити на два будинки я не збираюся.
Алекс не розуміла до кінця, що він має на увазі. Та як взагалі це можна зрозуміти?
Вона стоїть перед дверима його будинку, ноги її ось-ось підкосяться, і вона знепритомніє від хвилювання.
Двері відчиняються.
Невисока жінка кілька секунд дивиться на неї із вибалушеними очима, і каже:
– Господи, Алан, ти хворий на всю голову. Вона ж зовсім дитина.
Додати до улюблених