Фелікс сидів на холодній дерев’яній підлозі, яка через свій колір нагадувала підлогу школи та дружньої атмосфери у класі. двоюрідна сестра давно вже поїхала додому, шоковий стан не покидав її до самого від’їзду з, давно покинутого, села, щоб хоч якось вгамувати емоції, які бушували як море під час грози- Фелікс сів плести браслети та колечка з бісеру. сині ромашки з рожевою травою виходили чудовими, Фелікс сидів згорбившись над бісером, зверху тьмяно світила стара лампа, тьмяно- бо старше за Фелікса на років так шістдесят, вона передається з покоління в покоління, і Фелікс сподівається передати її в майбутньому своїм дітям.
на його щоках прилип рожевий бісер, а на вухах- жовтий. очі вже самі закривалися від втоми, але Фелікс сидів до останнього, а потім сидячи заснув. на старому годиннику, що давно зупинився, показувало пів до третьої ночі.
хвилі моря змушують Лікса відчувати себе вільним й потрібним, вуха отримують задоволення від цього незабутнього звуку, море гріє душу, а сонячне проміння- голову. морські хвилі надзвичайно приємно розвіювали чорняве волосся, що змушувала Фелікса посміхатися від лоскоту. Фелікс присів на берег, він не хотів заходити в море, не хотів гратися з камінням, він хотів відпочити й дати своєму мозку зробити те саме. занадто багато думок у його голові, він не знає що хоче, не знає що робити йому далі і як буде. думки про самогубство покидають його тільки на морі й з Морем, але як повертається в реальність- все змінюється на гірше. Фелікс не хоче говорити про це з Джісоном, не хоче, щоб він знову плакав й благав сходити до психологині, яка пообіцяла Феліксу відправити його до психотерапевта, якщо той знову почне різати вени, тому він і не починав. натомість щоденно приймає гарячі ванни, що теж розцінюється як селфхарм. Фелікс відчуває своєю спиною пильний погляд, який вже наскрізь пропалив діру в його спині, але Фелікс не обертається. він знає що там за пальмою стоїть Чан й чекає. чекає поки Фелікс зайде по коліна у воду, вийде на берег і почне гратися з камінням. Фелікс завжди це знав, він сам придумав цю гру, не навмисно, випадково.
Чан певне зрозумів, що сьогодні не той день, який вони проведуть разом, тому тихо йде сподіваючись, що Фелікс не почує його кроків. Чан розуміє, що сьогодні- Феліксу треба відпочити від всього, що сталося у його житті та від новин, які він дізнається кожного дня. Бан Чан знає все про Фелікса, навіть те, що той йому не розповідає. він спостерігає за ним з далеку.
Фелікс прокинувся о дев’ятій від телефонних дзвінків, дзвонив Хьонджін, але так і не додзвонився, тому залишив купу повідомлення, які Фелікс прочитає потім. спина нила від болю, й нагадувала про сидячий сон й недоплетений фіолетовий і синьо- рожевий браслет з ромашками.
кухня зустріла Фелікса теплим блакитним молоком і пластівцями у формі зірок, не вистачало тільки ложки, яка вже летіла до, поки що, пустої й такої ж блакитної тарілки.
– дякую, ба.- цей дім по справжньому чарівний: їжа сама з’являється на столі, а дім сам себе прибирає кожного дня. Фелікс вірить, що це душа бабусі тут живе, що вона померла тільки фізично.
Фелікс пішов у поле, назбирати квітів- чарівничок. фіолетова трава розфарбувала білі конверси, залишаючи на них свої плямисті відбитки. у руках красувався букет синьо- рожевих ромашок. це поле належало Феліксовій сім’ї й воно таке ж чарівне, як і будинок, як і Фелікс, як і його сни, і життя. життя, звісно, не таке вже й наповнене магією, як будинок з полем, як море і Море, але деякі елементи чарівності все ж таки присутні.
букет залишився стояти на терасі, кругом ромашок літали чарівні світлячки, вони переливалися райдугою, міняли свої кольори одне за одним, здалеку чувся звук машинного двигуна, Фелікс покинув село і не повернеться сюди ще рік, залишив на терасі квітів, а на підлозі кольоровий бісер застряглий між щілинами дерев’яної підлоги.
– альо Хьонджін, ти писав вдень, тільки зараз з’явилася змога передзвонити. ти щось хотів?- на тому кінці почувся шум, щось тяжке впало чи скотилося зі сходів, а потім приглушені звуки болі- з тобою все добре?..
– так так, все добре, я просто..
трохи зачепився.
– добре…то нащо ти писав?
– Фелікс?? ти хоч читав що я написав?..
Хьонджіну відповіла тиша, така голосна і незручна, Фелікс не прочитав ні одного повідомлення, вирішив одразу подзвонити й з’ясувати що до чого.
– Хосок з Чіміном розпустили нові чутки, ніби ми ну… хтось з них вчора бачив, як ми разом вийшли з кондитерської й додумали лишнього там, непотрібного.. вибач.
– і що?- пазл в голові Фелікса почав складатися, але потрібно почути підтвердження
– вони знову говорять що ми зустрічаємося.. вибач, це так ніяково.
навіть не бачачи обличчя Хьонджіна Фелікс розумів, що той почервонів і Фелікс теж почервонів, від злості.
– гаразд, Хван, не звертай на це уваги, я приїду і розберуся з ними.
– я не можу не звертати уваги, ці йолопи знову почали мене чмирити,
на тому кінці слухавки почувся потік матів, один, два, двадцять два, Хьонджін вдарився мізинцем об кут стіни.
– ..Хьонджін..?
– так, вибач, то до зустрічі на роботі, так?
Хьонджін шипів крізь зуби стримуючи той пекельний біль що понизив його мізинець.
– так, до зустрічі.
квартира зустріла Фелікса холодом, вікно було відчинене, а опалення вимкнене.
– чорт! вікно забув закрити!!- в середину квартири залітали легкі сніжинки, своєю структурою нагадували вату, але не ту яку Фелікс любить їсти.- сніг??- на долоні Лікса розтала маленька сніжинка, напевно випала з бороди діда мороза. на календарі відзначений останній тиждень листопада, Фелікс забув, що вчора перед від’їздом переклав прозору стрічку з червоним квадратиком на 28 число.
– цікаво, якого числа у Чана операція..- тиша точно не могла знати відповідь на питання, яке цікавило її повелителя та вічного гостя.
двигун машини знову запрацював, а в невдовзі заглухнув біля будинку шефа.
– Хан, дякую за машину, повертаю її назад.- ключі білої Kia Sportage приземлилися у відкриту долоню Джісона, яка миттю ж й закрилася, на ззовні залишився тільки брилок коричневої білки, який Фелікс подарував Джісонові на сімнадцять років, сам намалював й сам зв’язав. з того часу Джісон говорить, що цей брилок- одна з найцінніших речей, що у нього є.
– бро, для тебе все що завгодно. окрім брилка.- Джісон завів Фелікса у гостину, на диванному столику стояла гавайська піца, поряд тарілка з крабовими чипсами, а біля лимонного пива стояв сет суші, ще не відкритих, чекали певно на Фелікса.
– привіт Синмін,- Фелікс вмістився поряд шефа- маю до тебе одне прохання..
– щодо тих йолопів, що не перший рік чутки розпускають? за них не хвилюйся, сьогодні був їхній останній робочий день.- Синмін посміхнувся, кутки губ розтягнулися в кривій? чи кривавій? посмішці
– бачив би ти зараз свою гримасу…виглядаєш наче одержимий демоном, чесно- Синмін перейшов у атаку подушками, а Фелікс захищався руками.
Джісон спостерігав за всім цим з дверного отвору й гигикав, а потім закричав, коли подушка приземлилася прямо на начинку піци.
– КІМ СИНМІН, ЛІ ФЕЛІКС, Я ВАС ПОВБИВАЮ!!!- і пішов, точніше побіг, в атаку з тарілками,- МОЯ ПІЦА!! МОЯ ГАВАЙСЬКА ПІЦА!!!! МОЇ АНАНАСИКИ!!- вхід пішла тяжка артилерія: вилка.
Фелікс тікав, поки Синмін заспокоював скажену білку, що тільки но втратила запас піци на цей вечір.
– милий, я замовлю іншу ти тільки заспокойся,- по волоссю Джісона плавними рухами ходила рука Синміна, а на щоках залишалися сирні сліди поцілунків, Синмін ще встиг з’їсти шматок піци.
– дві. і подушку ти випреш.- Джісон пробубнів у груди Синміна обіймаючи його міцніше.
– добре милий, добре.
Фелікс стояв впершись у двері, спостерігав за цим чудом: ніжний Джісон, якого розчулить навіть смерть комахи, і строгий Синмін, якого в компанії боїться кожний.
– я не можу, ви такі милі.- сміється Лікс з дверей.
– ой, та ну тобі, ходи до нас, не стій там як не рідний!- в обіймах Джісона поміститься весь світ для обіймів, а в долонях Синміна голови тих, хто образить Джісона і його світ.
дзвінок у двері пролунав по всьому будинку і навіть налякав Фелікса своєю неочікуваністю.
– я відчиню, а ви не відволікайтеся, продовжуйте,- Фелікс встиг сховатися за стіною до того, як капець Джісона прилетів йому у спину.
за таким неочікуваним візитом за дверима ховався неочікуваний гість.
– Хьонджін?
– Фелікс?
майже одночасно спитали вони.
– то ви знайомі?- Джісон інколи нагадував дитину: такий же допитливий і непосидючий.
– ну так, вони ж обидва у моїй компанії працюють.- Синмін з’явився з-за стіни під якою лежав капець Джісона.
– тц боже, теж мені вумний який. ти піцу замовив?!!- здавалося що ще трохи й Джісон би розтрусив Синміна як Фелікс бісер.
– та замовив! за-мо-ви-в. перестань мною трясти, бо мозок розтрусиш!
– тц, ніби до цього там щось було.- Джісон закотив очі, а потім отримав подушкою по голові. бій подушками знову почався.
– часто вони так?- Хьонджін і Фелікс сиділи в кутку кімнати, не на таку зустріч Хьонджін сподівався, але цей все ж таки краще.
– та так, раз подушками лупасяться, а потім цілуються.- щоки були набиті рибою і рисом,- ти от краще бери їж, поки вони не бачать, потім звалимо на них, що то вони своєю бійнею суші кудись у закуліся закинули.- Лікс протягнув Хвану сет суші, що попередньо криво лежали на диванному столику.
– дякую,- вони розділили один сет на двох,- знаєш, я ото коли тебе вперше побачив, думав що ти злий якийсь, у тебе тоді лице незадоволене було, і я подумав.. знаєш, типу що ти.. стерво якесь..- Хьонджін дуже боявся, що оті бамбукові палички, якими їсть Фелікс, зараз опиняться у його очах, але на диво, нічого не сталося, Фелікс лише розсміявся.
– нічого, всі так думають спочатку, навіть Синмін так думав, а лице у мене завжди незадоволене.- суші одна за однією зникали у роті Фелікса, а потім соєвий соус зник разом з суші. очі Хьонджіна збільшилися від здивування, якби його зараз хтось побачив, то навіть би не подумав, що цей хлопець кореєць.- коли я тебе вперше побачив, то побував що ти боягуз нездатний постояти за себе і відстояти свої кордони.- все ж таки у глибині душі слова Хвана засмутили його, раз Фелікс перейшов у атаку під назвою “бити по болючому”
– тобі не здалося..- суші на паличці застрягли напівдорозі до рота, -у якомусь сенсі я дійсно боягуз нездатний постояти за себе, але власні кордони відстоювати буду до останнього.. просто я не хотів сваритися з сонбе на новій роботі.- а потім сумно з’їв суші.
– а потрібно б було.- Фелікс спостерігав за пір’яною бійнею.
– а потрібно..- сумно повторив Хван, а потім так же сумно добрався до Філадельфії з ікрою.
бійня закінчилася з приходом кур’єра піцерії, але перед тим як забрати її Фелікс і Хьонджін добряче отримали по голові подушками.
– бро, ти найкращий, лю тя бро, ти мій бро, бро- Джісон прилип до Фелікса як банний лист на гузицю, за нього говорила пляшка вина, яке приніс Хьонджін
– добре бро, я тебе теж лю, ти тіки цейво відліпись від мене, будь ласка..- на допомогу прийшов супермен Синмін, він швидко роз’яснив обстановку, відліпив Джісона від Фелікса і випровадив друзів.
– добре провели час, треба буде ще так зібратися,- Хван заліз на свого чорного коня (сів у таксі), озирнувся назад, дивлячись в очі Лікса, що, здається, почорніли у променях ночі.
– так, треба. добре тобі доїхати, до зустрічі на роботі, Джинні.- Фелікс помахав Хвану, а потім відправився додому.
відчуття параної не покидало Фелікса з того часу, як він відійшов від будинку Джі, Фелікс відчував що за ним хтось спостерігає і йде, а потім глухий удар по голові, Фелікса розвертають у протилежний бік і різко встромлюють щось в живіт.
Фелікс не пам’ятає як втік і біг до дома, а потім піднявся до себе у квартиру, не пам’ятає як дістав телефон і комусь зателефонував перед цим назвавши адрес, весь цей час у голові гуляв туман, це заважало нормально оцінювати ситуацію, але адреналін робив своє.
Додати до улюблених