– Без двадцяти дванадцята: бурмоче собі під ніс молодик поглядаючи на екран телефону.Він йде по тамбуру шукаючи своє купе і тягне за собою чорну нічим не примітну валізу.
– Ось!: – викрикує юнак і міняється в обличчі коли відкриває двері,розгублено кліпаючи очима він все таки проходить в середину.
– Доброго дня….А…Ви…А ви хто?Я викупив 2 місця,можливо ви помилились?
– Добрий,помилки не може бути :- трохи збентежений брюнет простягає в руках білет.Обоє хлопців звіряють номери на білетах і розуміють,що когось намахали,просто обікрали.
Юнгі навіть не спитавши імені хлопця не захотів миритись з несправедливістю і покрокував до кабінки провідниці.Та , знизуючи плечима , запевнила , що вільних місць немає , і взагалі,потрібно було уважніше дивитися коли бронював місце.
Глибоко вдихнувши і молячись , щоб з його вдачею це був єдиний косяк за цей день Мін поплентався назад…
Ю; – Мін ЮнГі :- протягнув той руку.
Ч; – Чон ХоСок :- протягнув у відповідь
Ч; – Що ж, якщо нам разом їхати ще уйму часу,то було б не погано познайомитись ближче.Куди ви їдете , якщо не таємниця?Я до брата на день народження. Домовився , щоб той забрав мене машиною.
Ю; – О , яке співпадіння я теж,але до друга. і давай на ти , бо мені трохи не пособі.А не в Пусан часом?
Ч; – О,як ти вгадав,я так розумію , друга твого ЧонГук звати?
Ю; – апххах, ми здається на одне свято прямуємо!
Ч; – А для чого тобі валіза?В мене речі влазять і в сумку.
Ю; – в мене там не тільки речі , а ще й ноутбук,я все таки не на 1 день їду , знайшов хорошу роботу на деякий час , я типу композитор , житиму в Гука певний час , ми вже домовились.
Ч; О, цікава справа , а я хореограф , уроки там різні проводжу , іноді змагання.
Хлопці ще довго невгаваючи спілкувались , навіть кілька раз з сусіднього купе приходили «сусіди» , щоб попросити бути тихше.
Юнгі був скоріше інтровертом , але все залежало від настрою та оточення. Іноді люди викликали в нього дискомфорт.Та цей хлопчина здається не поганий співбесідник , то ж чому б і ні)
За вікном вже смеркло , коли їх поїзд наближався до станції , хлопці разом з ще декількома людьми зійшли , щоб покурити (в поїзді заборонялось).
Ю; – Сигаретку будеш?
Ч; – Дякую , не курю.Холоднувато тут , даремно куртку не взяв…
Ю; – Диви не закігибій – хмикнувши мовив молодик зробивши затяжку.
В вечірньому небі помалу випливали зірки , хмари розступились перед місяцем який освітлював доріжку з щебеню , самотню зупинку та скроні дерев.Гуркіт поїзду який їхав в протилежний бік заглушував спів цвіркунів.Дим від сигарети та пар від дихання ХоСока розбавляли темноту.Хосок дивувався , чому зробили станцію коли поблизу не видно ніяких поселень , а тільки ліс. Хоча , що може бути видно вечором?
Дивний звук відволік хлопців від роздумів та поодиноких перекидань фраз.Обернувшись хлопці зрозуміли , що потяг вже рушив….Без них….
Додати до улюблених
цікавий початок, буду чекати на продовження 🌻 автору бажаю гарного натхнення 💞
Вже вийшов,дякую за коментар,і наперед перепрошую,якщо розчарувала 😅