Ніжне вранішнє сонце заливало весь простір дзеркальної кімнати, змушуючи Скарамучу невдоволено мружити очі. Хлопець з сьомої ранку тренував вокал, хоча Нагіда й рекомендувала не перенапружувати горло перед прослуховуванням. Але коли він її слухався?
Можливо, нова робота й не викликала в нього ентузіазму — з рештою, ніщо і ніколи цього іще не досягало — але це не означало, що він ставитиметься до неї легковажно. Вокалом хлопець не займався давно, тож не тренуватися перед прослуховуванням було б дурістю, навіть якщо контракт вже було підписано. А оскільки Скарамуча терміти не міг дурість, то він тренувався. Багато. До болю в горлі.
Годинник показував без чверті одинадцять. Варто було закруглятися і дати горлу відпочити хоч трохи перед тим як йти.
****
Вітерець приємно лоскотав обличчя Кадзухи, який стояв біля прочиненого вікна, споглядаючи прохожих на вулиці. Був черговий приємний сонячний день, роботи було заплановано небагато — загалом, мир та спокій.
Аж раптом ідилію було зруйновано. В кімнату ураганом увірвався хлопець з косичками.
— О, Кадзухо, ти вже тут? — вигукнув він. — Ех, а я то думав що буду першим… — награно зітхнувши, хлопець з розмаху плюхнувся в крісло.
— Я не мав що робити сьогодні вранці, вирішив прийти пораніше. — біловолосий відійшов від вікна і сам того не помічаючи, впився очима в співрозмовника, наче хотів щось спитати.
— Щось не так? — той одразу відчув спрямований на нього погляд.
— Венті… — нерішуче почав Кадзуха, — ти ж знайомий з тим новеньким хлопцем що сьогодні прийде?
Венті непевно хитнув головою.
— Зустрічались кілька разів. На якійсь вечірці, здається. Вважається?
Каедехара сів в крісло навпроти, підібгавши ноги.
— Просто… Цікаво, чому ти запросив саме його. Підписав контракт навіть до прослуховування. — хлопець глибоко вдихнув. — Що як він взагалі не має слуху?
— Такого не може бути. — Венті відповів категорично, навіть не задумуючись. Це дещо здивувало Кадзуху.
— Чому ти так впевнений?
— Тому що я знаю.
В кімнаті настала неприємна тиша. Зрештою, Венті порушив її першим.
— Думаю, ти сам згодом зрозумієш! — весело вигукнув він.
Через приблизно десять хвилин нарешті прийшов Хейдзо. Занурений в думки, як завжди, він завалився в крісло поруч і відкрив ноутбук. Але, здається, йому вже краще ніж учора ввечері. Кадзуха полегшено зітхнув. І все ж таки дивовижно, як цей хлопець поєднує роботу айдола і свою справу.
— Є новини? — тихо спитав біловолосий друга. Той похитав головою.
— Поки що чекатиму. Якщо до кінця тижня не буде жодної звістки, доведеться втручатися. — хлопець говорив це спокійним голосом. Нехарактерно спокійним. Кадзуха зазирнув через плече в ноутбук друга. Як завжди, купа відкритих вкладок.
— Можу чимось допомогти?
— Потім. Зараз все одно нічого не встигнемо.
І дійсно, через хвилинку двері відчинилися. Важко сказати, що новоприбулий зайшов в кімнату — його буквально заштовхала зі спини білокоса менеджерка. На обличчі хлопця можно було побачити все невдоволення цього світу — дівчина ж, напротивагу, виглядала абсолютно безтурботною.
— Доброго дня! Сподіваюсь, ми не спізнилися! — привіталася вона, після чого кинула виразний погляд на хлопця, який, однак, не дав бажаного ефекту. — Агоов! — дівчина помахала рукою перед обличчям темноволосого.
— Тц. — нарешті відреагував хлопець. —Добрий день.
Скарамуча відчув, що на нього дивляться. Навіть не так. Витріщаються буде правильніше. Він відвів погляд в бік, уникаючи зорового контакту. Варто було б очікувати, що на прослуховуванні буде вся група — однак це розуміння звалилося на нього лише перед дверима агенції.
Венті з привітною усмішкою підвівся зі свого крісла і плеснув долонями.
— Ну що, почнемо прослуховування?
P.S. автор повертається з творчої кризи
Додати до улюблених