Йшли роки, а Максим все ще не вертався до того села. Батьки ж відвідували те місце, не пропадати ж території, купленій за тяжко зароблені гроші. Мати створила собі невелику клумбу біля хати, обмежену різнокольоровими камінцями. Там були барвінки, проліски, півонії, тюльпани та подібні яскраві квіти. Тато відремонтував усе що можливо: підтікаючі крани, погано закріплені полички та скрипучі двері. Максим у той час залишався у родичів, знайомих, бабусь та дідусів. він був будь-де, але не в селі. Насправді хлопець не пам’ятав жодної миті, проведеної в лісі: тільки крок, кущ і насмішки. Максим відчував несправедливість, він точно не був боягузом і не заслуговував на то. За той час сталося багато чого. Безліч подій охопили життя хлопчика. У веселі, радісні моменти Максиму здавалося, що хтось його стискає й підіймає. Відчутно, але непомітно для інших, усього пара міліметрів. У сумні, тяжкі моменти, коли він захлинався у сльозах хтось невидимий обіймав та намагався заспокоїти своєю теплотою й рухами.
Залишалось усього два тижні до дня народження Максима. Хлопець хотів влаштувати вечірку, зібравши друзів. Однією маленькою мрією його було зробити це як в американських фільмах. І вирішив хлопець це зробити в селі. Він був впевнений, що всі забули той інцидент з лісом, та й ніхто певно Максима вже не впізнає. Отже, все було вже сплановано. Залишалось тільки зробити закупи та й усе прикрасити в самому селі. Максим міг спокійно розслабитись з друзями.
Була звичайна зимова ніч. Падав сніг. Він покривав землю та асфальт, а через хвилину вже танув, ніби то був просто дощ. Максим вертався додому після довгої прогулянки з друзями. Як тільки хлопець зайшов до під’їзду, на нього вистрибнув рудий кіт. Тваринка вчепилася в ногу і шипіла. Попереду був звичайний коридор зі сходами та блимачою лампочкою. Саме туди й була направлена мордочка котика. Чим сильніше і голосніше шипіла тваринка, тим частіше блимала лампочка. Так продовжувалось пару секунд, а потім все припинилось. Максим не встиг нічого зрозуміти. Котик уже сидів навпроти й вдивлявся в ногу, яку він певно поранив. Максим підійняв штанину, а там були дві маленькі крапельки крові. Побачивши це кіт відразу почав їх злизувати й поступово зникати. За пару секунд стало так, ніби нічого не було, а штанина повільно сповзала собі донизу. Максим озирнувся декілька разів і пішов далі, спираючи все що сталося на алкоголь. А рудий кіт облизувався в темному куті.
Два тижні пролетіли непомітно, весело і жваво. І от вже невелика групка людей зависала на хаті в селі. Насправді воно зовсім не виглядало як вечірка з американських серіалів. Ну, всі дуже швидко напились і позасинали. Це було дивно і швидко. Нічого цікавого, просто випили, випили й заснули, ніби магічне закляття наслано на них. У будинку стояла мертва тиша, ніхто навіть не хропів. І тут нізвідки посеред хати з’явився кіт. Він походив по кімнатах, понюхав усіх і кожного. Руде котисько вскочило спочатку на коліно до Максима, який відключився на дивані, а потім пролізло під светр. За мить ікла звіра вп’ялися в сосок. Червоні крапельки перетворились у струмочки та потекли по грудній клітині вниз. Котик відпустив хлопця і всівся навпроти, чекаючи. Від болю Максим прокинувся. Він подивився під светр, потім вперед, а потім ще раз на місце укусу. А потім був лайливий крик на кота й обидва зрушили з місця. Не одягаючись Максим вибіг на вулицю. Мороз, трохи снігу, але здавалось хлопець не відчував нічого. Була думка, була дійсність, що треба бігти за котом. Звідки то взялося? Можливо магія, можливо невідома потойбічна сила. Не помічаючи нічого навколо вони бігли, аж поки сірі пейзажі не змінились на зелений ліс.
І тут вже Максим зупинився. Перед ним стояв високий парубок зі світлими котячими вухами та двома хвостами. У пам’яті спливли події дитинства. Максиму знову почувся той дивний горн. Чи то була лиш його уява? В голові запаморочилось, а в очах потемніло. Безтямне тіло впало на землю. Але за мить усе пройшло. Сидячи на сухій землі Максим простягнув руку, вказуючи на хлопчика-котика.
– Хто ти? Що відбувається? – насправді питань було набагато більше, але зараз мозок не міг їх нормально сформулювати.
– Мене звати Владом. Усе інше довга історія.
– Я послухаю, часу повно.
– Ні, у тебе його немає, – Влад схопив хлопця за простягнуту руку, трохи вище зап’ястя. де светр трохи піднявся й оголив його. Влад потягнув Максима. На дотик долоня була дуже м’яка.
– Добре, тоді я піду, – хлопець вирвався з котячої м’якенької лапи й додав: – Сам.
Максим попрямував назад, до місця де йому здавалося був вихід з того лісу, туди де вони вперше зустрілись віч-на-віч. І от він ніби перетнув ту невидиму лінію і перед його очима повинен з’явитись той колодязь. Але нічого не сталось. Хоча, Максиму все-таки здалося що він бачив той світ. з якого прийшов. Але, можливо, то була лише його уява. Влад у цей час спокійним кроком йшов позаду переплітаючи хвости між собою різними закарлючками.
-Ти більше не побачиш той світ. Як і я, як і будь-хто, – нависаючи над вухом промовив Влад.
– Чому?
-Твій сосок.
-Що мій сосок?
– Смачний.
Тут у мозку Максима промайнула іскра. Обробляючи цей безглуздий діалог, деякі думки хлопця склеїлись докупи й він видав:
– То це ти – той котисько, що вкусив мене! – з цими словами Максим обернувся і підняв руку на Влада.
Лапи перехопили спочатку одну руку, потім, іншу. Хоч вони та були м’які, мов у котика, але виглядали, як міцні людські. Їх руки були угорі, а обличчя майже торкались один одного. Їх подихи змішувались, а серця прискорювали свій звичний темп. Їх очі бачили лише блакитний небокрай одне одного. Не усвідомлюючи цього, вони наближались ще більше один до одного.
Додати до улюблених