—Ваша величносте! Зачекайте, будь ласка, ваша величносте!
Крик Техьона, королівського помічника чувся все більш тихо, чим ближче Кім Намджун наближався до лазарету. Закаблуки короля вистукували по кам’яній підлозі палацу з його кожним твердим кроком. Намджун з легкістю відчинив масивні двері й зайшов у приміщення, яке повністю пропало лікувальними травами.
—Де він? — голос короля важко роздався у повітрі. Проте перш ніж хтось устиг відповісти, на монарха з гучним криком накинулися щось крилате, кольору кави з молоком.
Чоловік легко відчепив птаха від своїх грудей та глянув на нього. На диво, сич перестав брикатись й трохи заспокоївся, тільки продовжував все ще стривожено покрикувати. Намджун відпустив його й пішов слідом. Птах полетів у наступну кімнату й сів на стіл поблизу ліжка, над яким схилився королівський лікар і буркутів собі під ніс лікувальні слова стародавньою мовою.
На ліжку лежав чоловік. Його біла шкіра з крапельками поту сильно контрастувала з чорним, як смола, волоссям. Очі були заплющеними, а сухі потріскані, зовсім не червоні й навіть не рожеві губи були стиснуті у вузьку лінію. Своїм гострим слухом король чув важке дихання чоловіка. Не зважаючи на те що той виглядав просто жахливо, сумнівів не було, — перед ним Мін Юнґі другий принц й один з найсильніших магів Північного королівства.
Нарешті позаду короля зупинився Техьон, який важко дихав від бігу.
—Як він тут опинився? —король навіть не повернув голову в сторону свого помічника, а той відразу дав відповідь.
—Генерал Чон повертався до палацу й вирішив проїхати лісовою дорогою, там на нього налетів оцей птах-талісман й змусив зійти з дороги. Він лежав під деревами недалеко від Смарагдового озера.
— Ти хочеш сказати, що один з Північних принців опинився тут просто так, тяжко поранений?
Риторичне запитання яке не потребувало відповіді. До двору не приходило жодних офіційних листів, чи повідомлень про те що до них завітають з візитом.
—Ніхто не має про це знати. Ніхто. Жоден з міністрів. Допоки принц Мін не прийде до тями, й не дасть нам якихось пояснень. Й покличте до мене генерала.
—Так, ваша величносте, — Техьон швидко зник за дверима.
—Ваша Величносте, принцу потрібно відпочинок, проте з ним усе буде гаразд. У нього гарячка, через втрату майже усіх магічних сил.
—Ремі, — тихо видихнув король. З невеликої білої хмари з’явилася струнка пантера. Звір легко вигнув свою спину й крутнув своїми вушками.
—Охороняй його.
Пантера схвально рикнула й вляглася поряд з ліжком.
Мін Юнґі був особливим, у всіх значеннях цього слова. Про нього ходить багато чуток. І всі говорять не лише про його неординарну для тамтешніх країв зовнішність — темне волосся. Дехто навіть казав, що він не рідний син короля, що королева нагуляла його десь. Окрім того, другий принц був сильним магом, а такі рідко траплялись на півночі.
Його талісман був особливий птах, сич, якого теж ніхто ні разу не зміг роздивитися. Другого принца називали холодним, грубим, неприступним, а деколи навіть й не правильним. Проте як тільки він підходив ближче, одразу починались солодкі розмови з підлизуваннями, від яких Юнґі вже нудило.
Король Півдня й холодний маг Мін зустрілись на балі кілька років тому. Свято було організовано на честь повноліття молодшого принца Півночі. Намджун, який уже встиг поговорити з багатьма людьми про політику, економіку та інші розумні речі, вирішив утекти в сад. Король досить швидко знайшов собі затишне містечко з якого пречудово було видно зоряне небо. Кім не знав скільки там просидів, адже повністю поринув у свої роздуми, аж тут відчув як йому на плечі опустилася тепла накидка й поруч на лаву присів юнак. Намджун одразу впізнав принца й поцікавився, що він тут забув. На що чорноволосий лише фиркнув й відповів щось на кшталт: я тут для того, щоб урятувати одного заморського короля від хвороби, адже саме мені потім би довелось його лікувати, а це дуже багато важкої й не потрібної роботи.
Юнґі був хорошим співбесідником, чи пак швидше слухачем, котрий тільки час від часу ствердно киває на твої слова. За весь час перебування на півночі, вони зустрічались ще кілька раз у тому саду. Намджун розповідав про те як пройшов його день, а Юнґі слухав, слухав і запам’ятовував, ховав ці слова, цей голос десь глибоко у себе в пам’яті.
Потім Намджун повернувся назад, додому. Але скоро зрозумів, що сумує за Юнґі тому й почав писати листи. Не те щоб він дуже сильно сподівався отримати відповідь, тому справді щиро здивувався, коли до його вікна прилетів чорний птах з конвертом. Вони почали листуватись. Сокіл літав від однієї країни до іншої, передаючи їхні листи. Вони говорили по все: від політики й магії, закінчуючи тим, наскільки не смачний чорний шоколад, і що без кави у цьому світі не виживе ніхто. З Міном було легко спілкуватись, маг знав багато цікавих речей, хоча спочатку не дуже хотів ними ділитись.
Досить складно було отримати від принца трохи деталей про те, що відбувається у його житті, або хоч якусь невеличку відвертість про те як він почувається, хоча Кім міг з упевненістю сказати, що прогрес відбувався. Адже згодом він дізнався, що король омега не дуже то й любить Міна й часто вставляє палки в колеса. Монарх взнає що з вікна башти видно засніжені вершини, проте Юнґі мріє погуляти по розквітлих схилах й скупатися у теплому океані. Намджун обіцяє собі, що колись обов’язково здійснить це бажання.
Минулої осені всі знатні круги обговорювали справжній резонанс: другий принц півночі ніякий не омега, а всього лиш бета. Намджун не питав, Юнґі сам написав, підтвердив чутки: 《 Ти ж чув напевно що я не омега, що плац брехав усім. Ми нікому не брехали, просто мовчали й всі чомусь вирішили що я омега. Але я бета. І що з того? Хіба так не легше живеться?》 — йшлося в листі. Намджун відчув у цих словах стільки болі й відчаю. Він майже упевнений у тому, що тоді Юнґі переконав себе, що їхнє спілкування на тому й закінчитись, проте ні. З того часу пройшло вже понад рік, останній лист Намджун надіслав ще місяць тому, але залишився без відповіді. Тому поява напівживого Юнґі у нього в місті, щиро здивувала й стривожила короля.
Перше що відчув Юнґі — це біль, який пронизував його тіло.
Холодно.
Воно задавалось абсолютно чужим, так ніби не він прожив у ньому більш ніж 20 років. Для того, щоб розплющити очі потрібні були титанічні зусилля. Йому не було так погано навіть після кількох тижнів зі сном по три години, коли він запрацьовувався у башті.
Холодно.
Ковдра, яка була на ньому не дуже той гріла, задавалось ніби він знову опирався на найбільш північній частині півночі. Він чітко відчував свої шершаві, потріскані губи й у нього в роті було сухо наче в пустелі. Юнґі з величезними зусиллями розплющив очі, змусивши важкі повіки піддатись, й спробував сфокусувати погляд. Два круглих вуха, темна чорна морда на ній дві розпалені вуглинки — очі справжнього хижака, довгі вуса, й гострі зуби. У голові мага пронеслась думка, що це кінець, й цей звір просто так його і з’їсть. Жахлива смерть. Проте він лише дивився на чоловіка усвідомленим, наче людським поглядом, а потім побіг кудись. Юнґі щиро сподівався що по якусь допомогу. І справді, зовсім скоро до кімнати зайшов чоловік з фіолетовим волоссям, який не дуже то викликав довіру, але з ним хоча б можна було б поговорити
Він підійшов до ліжка й спокійно усміхнувся.
— Бачу, що вже прокинулись, принце Мін
Юнґі у відповідь лише щось тихо промичав. Чоловік допоміг випити кілька ковтків води. Рідина освіжала й туман у голові потрохи розсіювався.
— Думаю, у вас багато питань, принце. Я Хосок — королівський лікар Південного королівства — з усмішкою пояснює.
— Як я опинився у плаці?
— Генерал Чон знайшов вас позавчора вранці.
— Мені потрібно поговорити з королем, — намагається встати з ліжка Юнґі, проте Хосок його зупиняє.
— Боюсь, ви зараз не зможете. Його величності зараз не має в плаці. Він повернеться не швидше ніж за три дні.
— Гаразд, — принцові не вдалось приховати своє розчарування, як би він не намагався, — тоді можете забрати від мене цю тварину — й вказав на пантеру, яка спокійнісенько стояла у ногах.
— Я не її господар. Вона слухається лише його.
Принц знову глянув на Ремі, яка глипала на нього своїми очиськами, потім знову підійняв погляд на Хосока й з надією спитав:
— Точно?
Лікар лише кивнув у відповідь й усміхнувся:
— Вам варто відпочивати, принце. Я зараз принесу ваші ліки, а потім можете далі спати.
Йшов третій день перебування Юнґі в палаці. Не те що йому тут не подобалось, швидше навіть навпаки. Це місце відрізнялось від його рідного дому. Світліше, наповнене сонячним промінням й теплом, проте не задушливою жарою. Вікна його покоїв виходили на сад, тому там завжди було тихо, саме так, як він і любив. Здається, Мін закохався у м’яке двоспальне ліжко у якому він почувається наче на хмарах. Не менше йому полюбився й просторий балкон з кованими поручнями. Звідти просто чудово спостерігати за заходом сонця з чашкою лікувального чаю, який обов’язково принесе Хосок. Окрім лікаря Юнґі познайомився з Техьоном, який не зважаючи на свій вік був старшим дворецький й довіреною людиною короля.
Сьогодні у вечері принц знову сидів на балконі, пив трав’яний чай й насолоджувався вогняним заходом сонця. Небо переривалося усіма відтінками оранжевого, жовтого трохи червоного й рожевого. На Півночі таких вечорів не має, там вони зазвичай холодні й темні. Юнґі розслаблено відкидається на спинку крісла й лагідно гладить Шугу, який влаштувався у нього на колінах, а сич задоволено підставляє різні частини свої голови під руку принца. Чорна пантера, який до цього спокійно лежав у ногах зацікавлено підіймає голову й веде своїми вухами.
— Хочеш, щоб я і тебе погладив? Не дочекаєшся, — фиркає Юнґі й концентрується на співі пташок, який долинах тихою піснею.
Відпочинок перериває Техьон, який після стоїть у дверях.
— Принце, його величність повернувся до палацу. Він просив вас зайти до нього як найшвидше.
Юнґі весь непомітно здригається й напружується, ось воно, прийшов час поговорити.
Холодно.
Принц нічого не помічає поки йде коридором за дворецьким. Натомість Ремі ледь не біжить, у нього ніби відкрилось друге дихання. За ці дні Мін ні разу не бачив звіра на стільки активним й схвильованим.
Ось Техьон зупиняється перед заповітними дверима й стукає, а потім заходить всередину, просячи трохи зачекати. За хвилину виходить з кімнати й починає двері для бети, щоб він нарешті зміг побачити Південного короля.
Маг заходить до кімнати й відразу бачить Намджуна, який сидить за письмовим столом. Король одягнутий у просту білу сорочку й у темно синій піджак зі стійким коміром. По краях він обшитий золотими нитками. Кім підіймає на нього погляд своїх драконячих очей й поправляє срібну шевелюру.
Перші кілька секунд обидва чоловіки мовчать, лише розглядають один-одного.
Тишу звичайно що порушує Намджун, адже принц би не наважився перервати цей момент. Тепліше.
— Юнґі? Проходь, сідай, будь ласка, сподіваюсь тобі вже краще?
— Так, дякую. Попри те, що твій лікар дуже… так би мовити… харизматичний, він справді майстер своєї справи.
— Якщо я передам це Хосоку, то він стрибатиме з радощів, — усміхається Намджун й на його щоках з’являються милі ямочки, — тобі усе тут підходить? — цікавиться король.
— Так, тут усі дуже добрі. Я насправді хотів би поговорити про причину, моєї появи у тому лісі, — на чолі Юнґі з’являється морщинка, а Намджун підіймає на нього серйозний погляд. Маг втомлено видихає й розпочинає свою розповідь.
— Ти ж знаєш, що як маг, досить час від часу отримую різні завдання. Останнє було у Центрі, якраз поблизу вашого кордону. Нічого особливого, я швидко з ним впорався, місцеві навіть пригостили мене їжею, — на цих словах кутик губ Юнґі підіймається на секунду, — я вже повертався коли на мене напали. Їх було шестеро, усі озброєнні й навчені. Серед них навіть був маг. Що насправді наводить на думки про найманців, але тоді питання хто їх найняв? Я бився з ними, а потім коли зрозумів що сили закінчуються, просто телепортувався, чесно не знаю чому саме у твій ліс. Розумію, що моя присутність створює проблеми, тому як тільки мої магічні сили повністю відновляться, я повернусь назад, — закінчує свою розповідь принц.
— Це не буде проблемою, Юнґі, але тобі потрібно дещо знати — Намджун робить паузу й видихає, — ти, мабуть, здогадався, що я був на дні народження короля Пака. Там був і твій батько. Він зробив офіційну заяву. Ти не можеш повернутись до замку твоїх передків. Тепер ти більше не принц й не член королівської родини, твої батьки відреклись від тебе. Вони оголосили це всім й показали документ з печаткою.
Король замовкає й підіймає погляд на Міна. А Юнґі нічого не розуміє. Його так просто взяли й викинули, забули? Куди тепер йти? Не те щоб він був сильно прив’язаним до того місця, але все ж таки називав його домом. Холодно.
— Ти можеш залишитись в палаці, поки не вирішиш що робити. Бібліотека буде повність у твоєму розпорядженні, якщо потрібно можна виділити кімнату й для твоїх експериментів. Але щоб ти не вирішив, не хвилююся Юнґі, ти з усім впораєшся я завжди буду поруч з тобою.
— Дякую за твою доброту, я поки піду до себе, — з цими словами Мін встає й покидає кабінет короля.
Ще досі… Холодно.
Додати до улюблених