Місяць тому.
Офіс Естебана Сан Брано.
Нью Йорк.
Дієго: Друже, можна?
Естебан: Чорт забирай, старий! Кого я бачу?
Друзі сердечно обійнялися.
Дієго: А ти не змінився.
Естебан: Я вічний хлопчисько, ти ж знаєш.
Дієго: Кого-кого, а тебе знаю чудово.
Естебан: Коньяк, віскі?
Дієго: Просто воду без газу, якщо можна.
Естебан: Так точно, товаришу майор!
Дієго, сміючись: У Вас, товаришу генерал, тут затишно!
Естебан: Стараємося! Фірма віників не в’яже!
Дієго: Угу, фірма робить дещо інше!- сміється.
Естебан: Ну, розповідай, як там твої хлопаки?
Дієго: Навчаються у академії внутрішніх справ.
Естебан: Юристи?
Дієго: Слідчо-криміналістичний факультет.
Естебан: Оце круто! Оце я розумію!
Дієго: Візьмеш їх до себе на практику?
Естебан: Які питання, хлопче? Саме собою! Хрещеників взяти на роботу-свята справа!
Дієго: Ну так, ну так! Власне кажучи, я до тебе у ще одній справі.
Естебан: Чую, що без чарочки тут не обійтися.
Дієго: Власне кажучи, так. Справа складна і незвичайна у своєму році.
Естебан: Так-так-так. Я заінтригований.
Дієго: Справа в тому, що я хочу знайти своїх рідних.
Естебан: Так-так-так, справа цікава.
Дієго:Ну так, власне кажучи. Ти ж знаєш, що я всиновлений.
Естебан: Ну так, ти неодноразово розповідав цю історію.
Дієго: Як і те, що все своє життя я хочу знайти своїх рідних по крові.
Естебан: Це я теж знаю.
Дієго: Ну от, власне кажучи. І ти ж розумієш, я сподіваюсь, що нікому окрім тебе я не зможу довірити цю справу!
Естебан: Ох і хитрий ти жучара! Гаразд-гаразд, все зробимо! У мене є чудові зв’язки у Мексиці. Думаю, що я зможу щось накопати.
Дієго: Можливо, ти зустрінеш когось, хто знає хоча б щось про той паводок у Канкуні.
Естебан: Ну звісно, з допитаю. Постараюся все дізнатися. А якщо не будуть «колотися» самі, застосую свої фірмові методи!
Дієго, сміючись: Чому мені вже шкода цих людей?
Естебан: Дарма. Я буду максимально гуманним. Ну максимум- це голки під нігті та пальці у двері.
Дієго: Ну це ще по-людськи, знаючи тебе!- сміється.- Ось течка, тут всі відомості, які я знаю про Канкун та своїх рідних. Думаю, тобі згодиться.
Естебан: От за це дякую величезне!
Дієго: Це тобі дякую за те, що наважився взятися за ту справу.
Естебан: Ти ж знаєш, що я за будь-яку заворушку, окрім голодування.
Дієго: О так, це я знаю!
Естебан: Ех, трясця! Давно хотів спробувати мексиканську кухню!- задоволено потира руки.
Дієго: І текілу!
Естебан: Чортяка! І на яку вогняку ти мені зараз отут от про текілу нагадав, га? У мене вже слинка тече!
Дієго: Ну тоді мій подарунок прийде тобі до смаку!- дістає пляшку текіли.
Естебан: Оце дякую, хлопче! Оце я розумію! Ти ж знаєш, що тут в Нью Йорку неможливо знайти справжню, нормальну текілу!
Дієго: Ну так, на тому й вирішив зіграти, власне кажучи!
Естебан: Ох, чортяко! За такий презент я тобі не просто усіх твоїх родичів знайду і в подарунковому пакунку сюди привезу!
Дієго, сміючись: Ну, сюди не обов’язково!- зітхнув.- Знаєш, друже, я з задоволенням полетів би на Батьківщину, до свого коріння!
Естебан: Нічого, лобако! Знайдемо ось родичів твоїх і поїдеш ти до них знайомитися та текілу пити! Щоб по бороді текло і до рота не потрапляло!
Дієго: Хочеться вірити, хочеться вірити… Ну, в усякому разі, дякую тобі, друже. Що погодився допомогти. Дякую.
Естебан: Нічого, хлопако! Ти мене знаєш, я своєї вигоди не пропущу!
Дієго: Ну так, ну так! Ну що, мені час! Я обіцяв Сесіль звозити її по магазинах!
Естебан: Вітання їй велике передай! Хлопакам також!
Дієго: Ти теж передай вітання своїй красуні. Як вона там, до речі?
Естебан, похмуро: Та як? Малює суконьки свої, про юриспруденцію чути не хоче. У генія моди грається, одним словом! Вітер в голові!
Дієго: Вона у тебе справді дуже талановита дівчина! Мені здається, що у неї все вийде!
Естебан: Час покаже! А ні, то покаже татків ремінь з широкою воєнною пряжкою!
Дієго:Передавай їй привіт! І дуже не сварися, бо вона в тебе чудова!
Естебан: Угу, домовилися.
Дієго: Бувай, друже.
Естебарн: І тобі не смаркати, товаришу майор! До зустрічі! Сподіваюся, з хорошими новинами!
Дієго: Знаючи тебе, я не сумніваюся! Бувай!
Чоловіки потискають один одному руки. Дієго виходить з кабінету.
Естебан: Хм. А цікаве дільще назріває. Вельми цікаве.- дістає з пачки цигарку.
Будинок Сан Брано.
Естебан пакує валізи.
Адріана: Тату, а це надовго?
Естебан: Не знаю поки що, мала. Не знаю.
Адріана: Серйозне розслідування?
Естебан: Серйозне і цікаве водночас. Де мій портсигар?
Адріана: Ось він, тримай.
Естебан: Кізонько моя! Дякую!- поцілував доньку в щоку.- Щоб я без тебе робив би?
Адріана: Плював би і ловив би!
Естебан, засміявшись: Моя школа!
Адріана: Твоя, татку! Твоя! А чия ж?
Естебан та Адріана обійнялися.
Естебан: Так! І ще одне!
Адріана: Ніякого алкоголю та вечірок, пам’ятаю!
Естебан: Я хочу тобі вірити!
Адріана: А ти вір, татусю, вір!
Естебан, поцілувавши доньку: Хитрюга моя!
Адріана: Я теж тебе люблю, татусю!
Естебан: Якщо що, я на телефоні!
Адріана: До речі, татку, дуже дякую за сотовий! Він мені дуже полегшив життя!
Естебан: То не твоя забаганка, пам’ятай! Це для того, щоб я знав, що ти і де ти! Щоб тримав всі справи на контролі!
Адріана, закотивши очі: Тату, мені не п’ять рочків!
Естебан: Тобі шістнадцять, а то взагалі гайки, повинен зазначити, тому….
Адріана: Добре, татку! Коли твій літак?
Естебан: Що, не можеш дочекатися, коли батька здихаєшся?
Адріана: Ну, тату!
Естебан: Добре-добре, це був жарт, дівчинко! Так, Мауро мене довезе! Мені час!
Адріано: Бережи себе, татку!
Естебан: І ти себе, пташко!- поцілував Адріану в чоло.
Естебан виходить з дому, сідає у автівку, прямує до аеропорту.
Мехіко.
Еста прямує до притулку.
Естебан: Доброго дня!
Монахиня: Тобі щось підказати, сину?
Естебан: Я тут в дуже важливій справі.
Монахиня: Розмова з Господом- це завжди дуже важливо.
Естебан: Я знаю, але справа не лише в тому.
Монахиня: А в чому ж?
Естебан: Справа в тому, що я тут на прохання свого близького друга.
Монахиня: Чим можу допомогти, сину?
Естебан: Сину..Ви мене так тепло називаєте, що я згадав свою матір…
Монахиня: Мені по долі доводилося заміняти маму багатьом діткам, що були її позбавлені.
Естебан: У мене була мама. Найкраща мама на світі. Але її давно вже немає зі мною.
Монахиня: Думаю, що там, у обіймах Господа, вона пишається таким сином.
Естебан: Мені теж хочеться на це сподіватися.
Монахиня: Тож чим я можу допомогти тобі, сину?
Естебан: Отож, мій близький друг, Дієго шукає своїх рідних.
Монахиня: Якщо ми зможемо чимось допомогти, ми будемо раді.
Естебан: Якби Ви мені допомогли тим, що навели довідки, хто прибув сюди з Канкуну після потопу у 1955 році, я був би дуже вдячний.
Монахиня: Тут Вам краще поговорити з сестрою Бернардиною, вона в нас займається паперами, зокрема, архівними справами. Думаю, що вона точно допоможе.
Естебан: Буду дуже вдячний.
Монахиня: Ти поки що присядь, сину мій. У ногах правди немає.
Естебан: Добре.
Монахиня: Можливо, чаю? Наші сестри заварюють надзвичайно смачний трав’яний чай.
Естебан: Просто води, якщо можна.
Монахиня: Тримай, сину.
Естебан: Дякую Вам.
Монахиня: Зараз покличу сестру Бернардину.
Естебан: Дякую.
Входить Хуан де ла Круз.
Хуан: Доброго дня, матінко Терезо.
Монахиня: Доброго дня, падке!
Хуан: Нехай Вас благословить Господь!
Монахиня: Дякую, падре! Амінь.
Хуан: Амінь. Я бачу, у Вас гості.
Естебан: Так.- прочистив горло.- Дозвольте представитися. Естебан Сан Брано. Детектив з Нью Йорка.
Хуан: Дуже приємно, сину. Я падке Хуан де ла Круз Веларде.
Естебан: Приємно навзаєм!
Хуан: І що ж привело тебе до нас, сину? Допомога ближньому?
Естебан: Можна сказати, що так. Справа в тому, що я допомагаю своєму другу шукати своїх рідних.
Хуан: Це дуже шляхетна та важлива справа.
Естебан: Власне кажучи, так. Я був у місцевих архівах, отримавши доступ туди по своїх каналах і от таким чином мене ниточки привели до притулку.
Хуан: Нехай Господь допоможе тобі та твоєму товаришеві у пошуках, сину мій.- благословляє.
Естебан: Дякую, падке.
Хуан: У тебе дуже дивна вимова. Звідки ти?
Естебан: Бразилія. Ріо де Жанейро.
Хуан: Зрозуміло. Чомусь я так і подумав, власне кажучи.
Естебан: Також привіз невелику пожертву та подарунки дітям. У мене у самого донька, тому я знаю, скільки усього потрібно зростаючим дівчатам. А коли їх ще так багато відразу, то..- усміхнувся.
Хуан: Дякую тобі, сину, за турботу про наших вихованиць.
Естебан: У мене теж у самого дівчисько, тому я знаю, про що кажу.
Хуан: Скільки років твоїй доньці?
Естебан: Енді? Майже сімнадцять. Але стільки їй ніхто не дасть. На вигляд вона значно старша, а от в голові вітер. Не більше восьми років можна дати.
Хуан, легенько посміхнувшись: Хто з нас у цьому віці не мріяв та не літав у хмарах?
Естебан, похмуро: Я не літав. Допомагав матері та готувався до вступу у військове училище. Це вам не жарти!
Хуан: У тебе дивна вимова.
Естебан: Бразилія. Ріо де Жанейро.
Хуан: Отже, бразильєра.
Естебан: Напевно, мене видав характерний Ш.
Хуан, посміхнувшись: Саме так.
Естебан: Я служив на Далекому Сході з хлопакою звідси. Мій кум до речі. Наполовину мексиканець, наполовину німець. Мако Гюнт. Саме він мені, до речі, і допоміг освоїти іспанську.
Хуан: Видно, що у тебе дуже гарно вийшло.
Естебан: Дякую, падре. До речі, ось моя візитка. Естебан Сан Брано, детективне агентство «Дельта». Також надаю і юридичні послуги.- простягнув візитівку Хуану.
Хуан: Юридичні? Тобто, людей в суді також захищаєте?
Естебан: Ясна річ. Карні справи, розлучення, розподіл майна, опіка. Практика тридцять п’ять років. А що, у Вас є проблеми з законом?
Хуан: Що ти, сину мій? Боже збав! Це дуже складна та довга історія, а у тебе, наскільки я розумію, часу мало.
Естебан: Я таке, чесно кажучи. Тому вибачайте, коли що.
Хуан: Я все розумію, сину. Розумію.
Естебан: У Вас є мої координати. Телефонуйте у разі чого.
Хуан: Дякую, сину. Нехай благословить тебе Господь.
Естебан: Дякую, падре.- поклонився.
Входить сестра Бернардина.
Сестра Тереза: Ось, сину, ця сестра допоможе тобі.
Естебан: Доброго дня, матінко.
Сестра Бернардина: Дай Боже, сину! Це ти цікавився відомостями про наших вихованиць?
Естебан: Так, саме я.
Сестра Бернардина: Ось,я принесла ті течки, які збереглися?
Естебан: Можна поглянути?
Сестра Бернардина: Так, звісно.
Естебан: Добре, я все прогляну..- дивитися папери.- Олівія, Бет… Вівіан. Хм. Віві Родрігес. Вівіан. Вівіанна. Яке ж красиве ім’я.
У архівах Естебан затримався до пізнього вечора.
Декілька днів потому.
Аеропорт.
Естебан: Один білет до Нью Йорка, будь ласка.
Касир: Ваші документи.
Естебан: Ось, тримайте.
Касир: Вам економ клас чи бізнес?
Естебан: Бізнес клас, будь ласка. З дьюти фрі. Безплатна випивка обов’язкова.
Касир: Вносимо дані.
Естебан: Дякую, чекаю.
В аеропорт входять Вівіан, Алонсо та Марія Хосе.
Вівіан: Синку, як ти?
Алонсо: Все гаразд мамо.
Вівіан: Ти майже нічого не поїв перед дорогою.
Алонсо: У мене просто не було апетиту.
Вівіан: Це мене і хвилює, сину. Лікар Авіла казав, що…
Марія Хосе: Вівіан, ми пообідаємо у літаку. Я прослідкую.
Алонсо, стиснувши руку Марію Хосе: Не варто ні про що турбуватися, мамо. За мною слідкує найкраща жінка світу.
Марія Хосе зі щасливою посмішкою пригорнулась до Алонсо, а він поцілував її в чоло.
Вівіан: Господи. Невже біла смуга завітала і до нас?
Алонсо: Без сумніву, мамо. Тепер на нас чекатиме лише щастя.
Вівіан посміхається сину та ніжно гладить його по щоці. Раптом до них підбігає злодій, вихоплює сумочку з рук Вівіан і біжить геть.
Вівіан: Гей! Куди?! Допоможіть! Допоможіть! Будь ласка! Хто-небудь!
Алонсо: Не хвилюйся, мамо! Я наздожену!
Вівіан: Ні, будь ласка! Сину, це небезпечно! А ти….
Алонсо кидається на злодія, той відштовхує його, Алонсо падає. Носом йде кров.
Вівіан: Алонсо! Синку! Господи!
Марія Хосе: Алонсо, як ти?
Алонсо: Покидьок! Все добре! Я в нормі!
Тим часом, Естебан кидається на зловмисника.
Зловмисник: Допоможіть!
Естебан: Що, попався, засранцю?
Зловмисник: Чого Ви від мене хочете?
Естебан: Щоб ти відповів за те, що зробив!
Зловмисник: Я не розумію, про що Ви!
Естебан: Де сумочка, яку ти вкрав у жінки?
Зловмисник: Яка сумочка?
Естебан: Відповідай негайно, бо яйця відстрелю!
Зловмисник: Ось вона! Ось!
Естебан: Інша справа. Хлопці, пакуйте його.
До зловмисника підходить поліція.
Поліцеський: Дякуємо за співпрацю, товаришу генерал. Ми за ним ганяємо рік.
Естебан: Служу армії США!- взяв під козирко.- Ти чий будеш?
Полійцейський: Такл Беррі. Штат Техас.
Естебан: У мене там колишній товариш по службі живе. Скільки ми з ним випили, не передати.
Поліцейський: Дозвольте йти!
Еста: Вільно.
Естебан підходить до Вівіан.
Естебан: Як Ви?
Вівіан: Н-не знаю. – вся тремтить.
Алонсо: Все позаду, мамо.
Вівіан: Сину мій, як же я за тебе злякалася.
Алонсо: Все добре. Кровотечу зупинено. Я готовий до праці та оборони!- посміхнувся.
Естебан: Оце молодец, хлопако. Хвалю. З ким маю честь?
Алонсо: Алонсо Дель Анхель.
Естебан: Я Естебан Сан Брано. Юрист та детектив. Власник пошукового агентства «Дельта».- взяв під козирок.- Де служив, товаришу Дель Анхель?
Алонсо: Ніде. Я фотограф.
Естебан: Нічого, все життя попереду. Ще будеш. Які твої роки.
Алонсо: Я так не думаю.- важко зітхнув.
Вівіан: Синку…
Естебан: Відставити сперечатися з генералом! Де місце дислокації?
Алонсо: Що, перепрошую?
Естебан: Куди шлях тримаєте?
Алонсо: Поки до Нью Йорку?
Естебан: Дививижно! Я теж!- до Вівіан.- До Вас як можу звертатися.
Вівіан, розгублено: Що?
Естебан: Вам треба прийти до тями.- дістав фляжку.- Пийте.
Вівіан: Що це?
Естебан: Заспокійливе. Ви повинні випити.
Вівіан робить декілька ковтків, починає кашляти.
Вівіан: Який жах! Що це!
Естебан: Вишнівка та самогон!
Вівіан: Який жах!
Естебан: Чарівні ліки, які робить моя сестра Журема! Зараз Вам стане легше! А зараз дозвольте провести Вас до літака!
Вівіан: Якщо Вам зручно!
Естебан: Надзвичайно зручно! І буде змога відкрутити яйця ще якомусь поганцю, який посміє Вас образити, панно Вівіан!- пильно дивиться на Вівіан.
Вівіан: Щось не так?
Естебан: Все пучком! Просто вже чув це ім’я! О, оголосили наш літак! Ходімо!
Всі: Ходімо!
Через декілька годин уже все були у Нью Йорку.
Додати до улюблених