Миколай Вовк сидів у класі тихенько гортаючи книгу. Він був найтихішим учнем, і здебільшого не мав ніяких проблем у вчителів. Гарно вчився, не влізав у бійки, нічого надприродного, найзвичайніший учень. Лишалось лише кілька уроків до кінця навчального дня. Алгебра, яку по правді кажучи Вовк дуже не любив. Занадто складною і замороченою вона здавалась Миколі. Потім українська мова та англійська. Ну, це те так погано. Єдине що хвилювало, це ДПА, яке прийдеться здавати у цьому році. Ех, А Кріс зараз не сильно і парився, він взагалі не сильно паритись через уроки. Хоча він у десятому класі, і на наступний рік йому прийдеться здавати ЗНО, а це ще по гірше за ДПА, як на думку Миколи, що думав піти після дев’ятого класу зі школи. Але батьки казали зворотне, що краще мати одинадцять класів освіти, тому хлопець був ну дуже не впевнений у тому яке рішення буде правильніше прийняти.
Ну а Кріс, точніший Крістіан Шульц, вирішив злиняти з останнього уроку яким була фізкультура, на якій вчителю часто було все одно на кількість учнів, і тому німець, що все шкільне життя вже живе в Україні разом зі своїми батьками тихо йшов по коридору. У його друга Миколи, зараз повинна бути англійська, там вчителька не дуже уважна, тому може не помітити вже зайвого учня у класі. Можливо прокатить. Шульц дійшов до класу, який ще гудів, значить вчителька не прийшла, і зайшов туди одразу прямуючи до парти свого друга та сідаючи поряд.
— Привіт! Не проти якщо я тут посиджу? А потім можемо додому разом піти.
Лише з невеликим акцентом промовив Шульц сідаючи за парту та кидаючи рюкзак на підлогу. Микола лише кивнув на це іноді кидаючи погляди на однокласників. А як інакше? Кріс буквально був тією людиною, що вже не раз заступилась за нього перед іншими, хто вважав доречним знущатися з Миколи через окуляри, чи те що він був названий у своїх батьків, через те що був “сірою мишею” як то кажуть. Але один хлопець що вчився на рік старше в один момент помітив як групка тоді ще восьмикласників оточили свого однокласника, відбираючи у нього кишенькові гроші чи просто з ціллю якось штовхнути, чи вдарити. По правді кажучи розбіглись тоді всі швидко, тому що Кріс виглядав трохи старше ніж був насправді, у свої сімнадцять років вже мав зріст близько ста дев’яноста сантиметрів, і досі багато м’язів, наскільки то було можливо у його віці, враховуючи що більшу частину часу той знаходився у школі.
— А який у тебе урок?
Крістіан дістає телефон збираючись до початку уроку глянути повідомлення які йому написали батьки. По правді кажучи він знав, який зараз урок, але хотілось якось завести розмову. Тому що в останній час Крістіан досить ніяково почувався біля Миколи, через..через дещо, про що він поки побоювався думати. Ну як, він вже про це думав, але сказати це напряму було трошки страшно.
— Англійська. От як раз допоможеш мені.
Микола засміявся, що було не дуже часто, враховуючи його затиснутість у спілкуванні з більшістю людей. Тому що ця більшість не дуже й тепло приймала Миколу, на відміну від Крістіана, що був веселим, добрим, часто жартував та і взагалі у багатьох аспектах викликав певну симпатію у багатьох однолітків у школі. І..Микола не виключення.
— Гаразд-гаразд, яка там тема?
Кріс трохи штовхнув Миколу у бік, на що той підсунув підручник з відкритим параграфом. Кріс швидко пробігав поглядом по тексту не сильно зупиняючись, він і так прекрасно розумів що тут необхідно робити, тому взяв олівчик і почав робити замітки. Вже подзвонив дзвоник, але вчителя не було. Крістіан аби скоротити час почав стукати олівцем по парті, по правді кажучи від того що було нудно. Але раптово спала на думку одна ідея. Вірогідно божевільна, але чому б не спробувати? Крістіан знав абетку морзе. Колись заради цікавості та того аби разом з однокласниками допомагати на якихось контрольних вивчив.
Микола вже читав помітки Кріса у підручнику, розуміючи, що вони дуже допоможуть на майбутній контрольній. Але постукування олівцем стало якимось більш ритмічним, з певними паузами, та інтервалами між стукотінням. Це повторилося кілька разів, і Микола не одразу, але зміг зрозуміти це.
«Тук. Пауза-тук. Тук. Знову пауза-тук.
Пауза-тук. Тук. Пауза-тук. Тук-тук-тук.
Тук. Пауза-тук. Тук-тук. Тук. Тук. Пауза-тук, пауза-тук. Пауза-тук. Тук-тук. Тук. Пауза-тук. Тук-тук. Тук-тук. Пауза-тук, пауза-тук.»
Це ж була фраза. Чітка фраза. Питання, кому ж це адресовано? Кому адресовано це “я тебе люблю”? Не Миколі ж! Що за дурня. Але якось підозріло поглядав під час “шифрування” Кріс на сусіда по парті. Невже..це справді відносилось до нього? Микола взяв ручку та зошит, і швидко написав там звичайні “число та класна робота”. Був певний ступор, тому що під час стукання чітко дивився у бік Вовка.
А питання звідки ж Микола знав морзе? Та тому, що його вітчим був військовим, і не дивлячись на певну неприязнь до пасинка все одно чомусь навчав його, щось розповідав. Хоч це і не була тепла турбота як від мачухи, що дуже любила названого сина, але все ж теж увага і певні навички.
Тепер була черга Миколи вистукати “щось”. І цим чимось була фраза «Це мені?»
«Пауза-тук. Тук. Пауза-тук. Тук. Тук.
Пауза-тук, пауза-тук. Тук. Пауза-тук. Тук. Тук-тук.
Тук-тук. Пауза-тук, пауза-тук. Тук-тук.»
Кріс вже, мабуть, і забув про те що тільки що за допомогою Морзе зізнався у почуттях, але побачив як Микола стукає ручкою по парті дивлячись при цьому у книгу. Але це точно не були випадкові “стуки”, занадто воно ритмічне і якщо Кріс не помилявся, це була Морзе. Що? Невже Микола її знає?! Але звідки? Він ще й відповідь настукав. Значить правда знає? І наче якось негативно не відреагував. Можливо..
Але свою думку Крістіан не встиг закінчити власну думку, як випадково піймав погляд Микола, у якому читалося питання. І схоже воно стосувалось тих “стуків”. Кріс подивися на руку Миколи у якій була ручка, на що той відвів погляд карих очей кудись у бік обережно поклавши ручку на парту. Але потім все ж цікавість перемогла і молодший знову підняв погляд на Кріса. Той кілька секунд дивився у відповідь, а потім лише коротко, і не дуже помітно кивнув. Погляд впав на двері, у яких з’явилась вчителька що запізнилась на урок. Всі одразу встали. Схоже Миколі та Крістіану вдасться поговорити про цей “діалог” трошки пізніше, ну або вони далі на уроці можуть продовжити спілкуватися за допомогою азбуки Морзе. Тут вже як карта ляже, але судячи з трохи дурнуватих посмішок обох, все повинно закінчитися добре.
Додати до улюблених