Неабиякі сили знадобилися Феліксу, щоби вгамувати внутрішнє тремтіння. Здавалося, ніби його вдарило струмом: спочатку охопило неприборкане судомне хвилювання, а затим － повна зупинка дихання, відмова м’язів, щоби бодай якось поворухнутися, й остаточне заклякання. Він скляними очима дивився вперед, втиснувшись у сидіння, бажаючи злитися з ним і рахуючи машини, що рухалися їм назустріч, постійно збиваючись та починаючи спочатку. Враз прокинулося почуття провини. Можливо, він － єдиний, хто міг би якось допомогти Хав’єру врятуватися від цього монстра, якби не ігнорував його виклики. Смерть Хав’єра тепер на його совісті. Проте, чому він вирішив, що той мертвий? Серед загального шуму, що видавала перенавантажена транспортом вулиця, розчути його дихання ввижалося неможливим, торкнутися － до біса страшно, а запитати Хьонджіна… Як мінімум для того, щоби це зробити, необхідно наважитись відкрити рота та змусити себе говорити, проте мовний апарат не слухався. Його щелепа міцно зімкнулася, й від цього нестерпно розболілася голова. Серце відстукувало в кожному сантиметрі машини. Фелікс наче чув, як холола в жилах його кров, як вона перетворювалася на кригу, поколюючи зсередини піками кришталиків.
Мінхо… Він захотів до Мінхо. Сховатися в його обіймах, точно як учора. Переїхати до нього й залишити все позаду, фінансів би вистачило. Полишити Альберту, роботу, Хав’єра й почати все з нуля － з Мінхо. Він － місце його сили. Він завжди мав рацію, коли давав непрохані поради, хоч це й дратувало. Він би все зрозумів без зайвих пояснень і прихистив би, поцілунками затуляючи від усього світу. Який же він йолоп, що не поїхав із ним. А якби поїхав? Що би тоді робив Хьонджін? Чи, може, переслідував би? Можливо, він давно за ним спостерігав із тіней кутків Рожевого Раю, але вмів добре приховуватись? Як довго Фелікс був сліпим та не бачив реальної загрози, вважаючи, що єдина й та несерйозна － це одержимий ним товстий збоченець Хав’єр. І ось він тут － зв’язаний та непритомний, якщо взагалі не мертвий. Якщо так легко можна застати зненацька таких людей, як він, то що вже казати про таких, як Фелікс. Ось так люди й зникають, коли вони не потрібні навіть родичам. Цікаво, як швидко Альберта зрозуміє, що він зник. І чи помітить вона це та хвилюватиметься?
－ Можеш палити тут, якщо забажаєш. Я приспущу вікно.
Його металевий голос доносився здалеку, луною віддаючись у свідомості. Пальці зі скрипом стискали кермо, а чорна тканина брюк із шурхотом обтягувала ноги. Він дивився лише прямо, пильнуючи трафік, але Феліксу здавалося, ніби його очі постійно сканували реакцію на непритомне тіло позаду.
－ Д-дякую, － з неабияким зусиллям вичавив із себе Фелікс.
Затисши зубами сигарету, він ніяк не міг підпалити її. Чи то скінчився газ у запальничці, чи то так тремтіли руки, відмовляючись його слухатись. Звідти вилітали слабенькі іскри, й Фелікс, виклавши останні сили, жбурнув її собі під ноги, вилаявшись.
－ Краще так не робити. Підніми.
－ Що ти сказав? － спокій, із яким Хьонджін продовжував рух, уже не лякав, він виводив із себе.
－ Якщо запальничка неякісна, вона може від удару вибухнути, тоді постраждаємо не тільки ми, а ще й ті, хто їхав біля нас.
－ О, то ти хвилюєшся за інших? － Фелікс повірити не міг, що можливо бути таким циніком － піклуватись про людей, коли в самого в авто зв’язана та непритомна людина, якщо не мертва.
－ Коли хочеш щось дізнатися － просто запитай. Я не терпітиму твої дитячі витівки зі жбурлянням усього, що трапиться під гарячу руку, ясно?
－ А що ти мені зробиш, якщо не припиню? Те саме, що й з ним? － Фелікс відчайдушно тримався, щоби не перейти на крик. Хьонджін його навмисно провокував, і він має бути мудрішим та не вестись на це. Хоча яка, бляха, мудрість, коли за спиною знаходився труп впливової людини, й у разі її зникнення － він буде першим, на кого падуть підозри, а роль цапа відбувайла його категорично не влаштовувала. Як і ведмежі послуги з усунення набридливих дзвінків.
－ Можеш скористатися моєю.
Він витягнув із кармана хромовану запальничку кольору чистого срібла. Від її блиску в очах боляче замерехтіло. Фелікс, насупившись, різким рухом вихватив її, вдаривши каблучкою по тонких пальцях Хьонджіна. Той куточком рота всміхнувся. Страх перейшов у гнів, і Фелікс хотів дізнатися лише одне － що йому, чорт забирай, від нього треба?
Підпаливши сигарету, він у тиші кілька разів затягнувся, вгамовуючи гнів, що булькав у внутрішньому пекельному котлі. Підбираючи слова, вирішив, що не братиме на себе відповідальність за те, що станеться чи сталося з Хав’єром, а Хьонджіна, коли той матиме щось проти, звинуватить у викраденні. Йому начхати, чи повірять, він не хоче до в’язниці, і якщо треба буде нанести собі ушкодження, щоби довести в суді його провину, він це зробить.
－ Врахуй, що я не той, хто допомагатиме тобі ховати труп. Ми не настільки близько знайомі, － намагався звучати також цинічно, але лише відказавши, зрозумів, яку маячну видав. А у відповідь отримав лише глухе мугикання.
Він хотів розчути ззаду ознаки життя, щоби визначити, стан Хав’єра, але вітер із шумом залітав до салону, забираючи з собою тютюновий дим, тиском напружуючи барабанні перетинки.
－ Куди ми їдемо?
－ До Булонського лісу.
－ Краще туди їхати вночі.
－ Чому?
Розчувши нотки зацікавленості, Фелікс пирхнув. Хотів було відповісти, що ніч краще замітає сліди злочину, але передумав. Спільником не стане навіть у жартах. Жартах, що з даною ситуацією несумісні.
－ Дешевих задоволень просто неба більше.
－ Також колись там стояв, що так упевнено про це кажеш?
－ Знаю тих, хто залюбки їх купував.
О, знав прекрасно. Один із таких прямо зараз за спиною холонув.
－ А ти вмієш діставати необхідну інформацію.
－ Про що ти?
Хьонджін відкашлявся перед тим, як почав говорити.
－ У нього є дружина та двоє дітей. Знання про те, що ти не єдиний, до кого він приходив зраджувати, може бути корисним, якщо захочеш шантажувати. Особливо, якщо воно підкріплене фактами.
－ І на чорта це мені?
－ Сам скажи.
－ Нікого шантажувати я не збирався.
－ Але ж якось ти дізнався, що такий у нього не один. Для чого?
Розвернувшись до нього, Фелікс впився поглядом у цей диявольськи ідеальний профіль обличчя, яке враз захотілося розмазати по лобовому склу.
－ Він сам це мені розповів. Хто йому лікар, що язика не тримає за зубами, коли мізки опускаються до члена, поки добровільно пхає його в мене?
－ Тш-ш-ш. Не підвищуй на мене голос. Я просто запитав. Чого ти так нервуєш? Все одно, більше він тебе не турбуватиме. Хіба не чудово?
－ Ти псих?
－ А що ти маєш на увазі під цим словом?
Закотивши очі, Фелікс загасив опалок об скло та кинув на дорогу. Він плюхнувся на сидіння, завернувся в пальто й видихнув.
－ Загадковим у тебе не виходить бути. Звичайний душніла з маніакальними повадками. Відвези мене додому.
Сміх Хьонджіна нагадував стукіт дощу об поверхню Сени. Він розтікався густою калюжою в свідомості, схожу на смолу. Чи нафтову пляму, що дрейфує поверхнею океану, повільно отруюючи його.
－ Коли закінчимо, то відвезу. Бачу, ти більше не боїшся мене.
－ Я й не боявся, － якщо брехати так уже впевнено, вирішив Фелікс, － злегка був у шоці. Так і знав, що дід колись у таку халепу втрапить. Від мене тобі що треба? Ми, я нагадаю, не в лицарські часи живемо, коли за даму серця треба вбивати. Я коштую дешевше за чиєсь життя.
－ Я в курсі. Ти коштуєш тридцять євро в клубі та чотириста, коли виїжджаєш на оргію до Шуазі-ле-Руа.
－ То чого ти хочеш?
－ Нетерплячий.
－ Мені треба додому.
－ Я ж сказав, що відвезу.
－ А якщо я почну кричати?
Хьонджін зиркнув на нього, й у його очах промайнув божевільний блиск. На диво, Фелікса це не налякало, навпаки, захотілося спровокувати, щоби дізнатися, чи наважиться він на виконання наступної обіцянки.
－ Тоді я тебе в пил зітру, тільки пискнеш. А зараз замовкни, ліміт запитань вичерпано. Сподіваюся, ти дізнався щось корисне для себе.
－ Козел, － прошипів той.
Лісом Булонський ліс було названо символічно. Колись тут і справді крони дерев перекривали небо, а в Наполеонські часи серед густої мряки було легко загубитися. Наразі ж це просто велетенський зелений парк － основний очисник загазованого повітря над Парижем, що розподілений на зони. Є місця, де рослин більше, вони слугували стінами та дахом для тих, хто вночі приходив за потріпаними проституцією тілами. Вдень же тут гуляли матері з дітьми чи, ховаючись, цілувалися на лавах підлітки, прогулюючи школу.
Вони припаркувалися на узбережжі озера. Ним прогулювались пари похилого віку, про щось невимушено розмовляючи. Сонце іскрилося поверхнею води, світловими зайчиками стрибаючи різнобарвними листами дубів. Погода була пречудова для пікніка, але щось підказувало Феліксу, що вони тут не за тим, щоби в розм’якшений политий медом сир мачати багет із хрумкою скоринкою та запивати післясмак сухим вином.
－ Знаєш, я не експерт, але тут люблять жандарми на конях проходити, а він, － Фелікс указав на Хав’єра, － навіть не в мішку, щоби втопити його так, аби не викликати підозри. Ти хоча б Нетфлікс із його документалками подивись, перш ніж наступного разу когось вирішиш завалити.
Хьонджін гмикнув. Занадто весело, як для того, в чийому авто скоро почнеться процес розкладання.
－ Що смішного?
Коли Хьонджін зупинив машину, страх потроху повертався, й бажання гнівно віджартуватися чи здійняти галас відступало, звільняючи йому дорогу. І навіть краєвиди не могли цьому зарадити. Щоби не видати хвилювання, Фелікс зчепив у замок руки.
－ То ти пропонуєш його втопити?
Вперше Хьонджін відкрито глянув на нього, крізь нього. Так само близько, як і в клубі. Так само небезпечно. Феліксу перехопило подих, і він здригнувся від клацання системи блокування дверей.
－ Я не…
－ Ти вже подумки поховав його, так?
－ Ні, я…
－ Хіба я казав, що він мертвий? Я сказав, що зробив тобі послугу. Тобто краще би було, щоби вбив?
－ Що ти, бляха, верзеш?
Хьонджін навис над ним, розглядаючи заклякле від страху вродливе, хоч і втомлене, обличчя. Він оманливо лагідно провів по лінії його щелепи холодними пальцями й ухопився за підборіддя, боляче стискаючи.
А Фелікс не знаходив сил, щоби відштовхнути. Він завмер, очікуючи, що ж станеться далі. Він майже не дихав, щоби не торкатися його навіть повітрям. Усе тіло задеревеніло. Поблизу не було ні Рауля, ні жандармів, а від Хав’єра годі й очікувати допомоги. Він опинився сам на сам із незнайомцем, чий погляд свердлив у ньому діри.
Згадка про те, як він стелився перед ним у клубі вдарила по свідомості зненацька. Вуста гарячково палали від бажання поцілувати його знов. Можливо, зробивши це, він виграє для себе трошки часу. Тому, зариваючись долонями в чорне волосся, він притискається до Хьонджіна палким поцілунком. І хоч його тіло й досі спантеличене та не встигає реагувати на команди, що надходять від мозку, що намагається знайти для себе найкращий шлях для порятунку, воно поволі піддається й розслабляється під важким тілом Хьонджіна, який ледве утримує рівновагу, щоби не впасти.
Фелікс зайнятий поглинанням залежності в ролі цієї люди. Він не міг відірватися від нього, зціловуючи з його губ кожне слово, що було сказане до цієї миті. Тепло розтікається тілом, і сміливі доторки збуджують до запаморочення. Раптом йому стало невиразно смішно від самого себе. Останні роки він що й робив, так це кликав Альберту хворою й відправляв до всіх, хто міг би їй якось допомогти, коли сам не набагато краще. Сам цілує нападника, коли позаду зв’язаний його потенційний пожиттєвий вирок. Чи варто йому дивуватися неочікуваним поворотам у житті, коли він пів року тому вже звернув не туди, пішовши працювати до Рожевого Раю?
Перед очима виник образ Мінхо. Його порожній погляд, позбавлений засудження, але повністю розтрощений. Заплакані очі й мовчазне благання припинити й згадати про нього. Він － остання ниточка, що пов’язувала Фелікса з нормальним життям та стабільно до нього повертала, в якій би сраці він не опинився.
－ То що пропонуєш із ним робити? － пошепки запитав Хьонджін, відсунувшись, але не перестаючи дивитися зверху, одним лиш поглядом втискаючи його у скло.
－ Відпусти, якщо живий, － тихо відповів той.
－ Але ж він продовжить набридати.
－ Я сам із цим розберусь. Мене все влаштовує.
Дізнаватися про те, звідки йому відомо про дзвінки та зустрічі, Фелікс не бажав. Його суворий погляд обдав Хьонджіна холодом. Він відступив.
－ Йому можна довіряти. Закінчуємо цей цирк?
－ З ким ти…
Позаду роздався здавлений сміх і шурхіт мотузками. Фелікс із жахом озирнувся, забувши, як говорити. Перед ним засяяла самовдоволена пика Хав’єра з посмішкою, що оголювала жовтуваті зуби.
－ Я в тобі не сумнівався, мій хлопчику, － сказав так, ніби Фелікс переміг у якомусь змаганні. Останнє, чого він зараз потребував, так це схвалення від добваного борова, чия сорочка просочилася потом.
－ Якого біса ви мені влаштували? － нерви підвели його. Фелікс затрясся чи то від страху, чи то від люті. Він готовий був учепитися їм обом в обличчя та роздерти їх на шмаття. Гнів переповнював легені та піднімався стравоходом до горла. Здавалося, він харкне в них отрутою. Але крім здавлених звуків, що булькотіли десь усередині, на поверхню більше нічого не виходило. Його трясло, наче в лихоманці. І хоч двері більше не були заблоковані, він не міг навіть поворухнутися, щоби вибігти та тікати, поки не залишить цей епізод зі свого життя якомога далі.
－ Хьонджін чудово розбирається в людях. Таких корисно тримати біля годівниці. І тобі, як я зрозумів, доволі приємно проводити з ним час, навіть при таких, － він витримав паузу, －…незвичних обставинах.
Остання фраза пролунала з ноткою загрозливих ревнощів. Хав’єр любив спостерігати, як тілом Фелікса хтось користувався. Але, вочевидь, категорично не любив бачити від нього взаємність. Такі власницькі замашки ще зранку би Фелікса розвеселили, але зараз йому аж ніяк не смішно.
－ До справи.
Хав’єр випрямився й діловито сперся руками в сидіння. Він поводився так, наче нічого не сталося. Як і Хьонджін. Вони сиділи зі сталевим спокоєм, від якого в грудях Фелікса важчало. Він не знав, чи почуватися дурнем, чи боятись, чи що йому зробити, щоби відпустили, хоча насправді, ніхто вже й не тримав.
－ У твоєму клубі працює охоронець. Рауль. Правильно?
У відповідь Фелікс просто хитнув головою.
－ Правильно, － завершив за нього Хав’єр і продовжив: － Як давно він розповсюджує кокаїн?
Знизавши плечима, Фелікс промимрив:
－ Відколи я там працюю… Точніше, коли я прийшов, він уже продавав. Я не скажу точно. Вам краще запитати в тих, хто працює довше…
－ Отже, точно пів року, － крижаним тоном промовив Хьонджін.
－ Як я й підозрював.
Вони перезирнулися. Запитань у голові Фелікса тільки побільшало. Але щось уточнювати він не став.
－ Які між ними стосунки? － Хав’єр говорив так, ніби Фелікса більше не існувало. І не те, щоби це його не влаштовувало.
－ Рауль дуже обережний із усіма та не створює на роботі романтичних інтриг. Але до приватної кімнати, коли там він, підкрадається майже непомітно, щоби задовільнити себе.
Те, що вони говорили про нього, як про річ, Фелікса не ображало. Він звик до подібних розмов із боку клієнтів. Головне, щоби вони не вирішили обійтися з ним так само, як і, наприклад, із використаним презервативом.
－ Тобто, не байдужий, － замислившись, протягнув Хав’єр.
－ Скоріш за все.
－ Феліксе, хлопчику мій, як дивишся на те, щоби виконати моє прохання?
Феліксу здалося, що він занадто гучно ковтнув пересушеним горлом.
－ Якщо не безкоштовно… － навіть у таких умовах ставити собі ціну, він точно знав, що брати від життя, й це помітно повеселило Хав’єра. Він розсміявся, хоч і давлячись кашлем. Звучало огидно. Фелікс зиркав на Хьонджіна, що вдавав, ніби його не існує. Його обличчя не виражало жодної емоції. Все, на що він був нині здатен, так це на холоднокровне мовчання, як ніби якусь мить тому це не вони жадібно збирали з вуст одне одного поцілунки, керуючись чимось тваринним, природи якого обидва не розуміли.
－ Мені потрібно, щоби ти дізнався в Рауля, хто постачальник його коксу. Як завгодно. Підставляй під нього свій зад, повзай на колінах, використовуй усе, на що вистачить розуму, крім зброї. Ти сам ідеальна зброя, Феліксе, ти вмієш розташовувати до себе людей, тож я очікую від тебе гарних результатів до кінця цього тижня. Про ціну… Цього вистачить?
Він швидко написав на папірці суму, від якої у Фелікса мало не відвисла щелепа, коли побачив кількість нулів. Цього би вистачило на все й навіть більше.
－ Тобто… Все, що від мене необхідно… Це дізнатися, на кого працює Рауль?
Хав’єр знову розсміявся, але закашлявся так, що ввижалося, ніби скоро відійде до пращурів. Комусь точно треба поменше палити.
－ Це лише початок, мій хлопчику. Цю суму я розіб’ю на три. Першу частину отримаєш тоді, коли я знатиму, хто постачальник коксу. Інші дві тоді, коли виконаєш іще два бажання. Згода?
Без документів та офіційних підписів. Без жодних гарантій, лише з одним свідком, який ніби оглухнув. Така угода Феліксу не підходила, тому він запитав:
－ Як я знатиму, що ви мене не надурите?
－ Я думав, між нами повне взаєморозуміння.
－ Було, － відказав Фелікс, － допоки ви не розіграли переді мною цю виставу.
－ Якщо ти чекаєш на вибачення, то їх не буде, － мало не вперше Фелікс злякався Хав’єра по-справжньому. Це більше не той збоченець, над яким він потайки посміювався, вважаючи, що той плясатиме під його забаганки. Перед ним небезпечна людина, яка не приймала відмов. Хтозна, чим обернеться для нього спроба відхреститися від участі в цій справі. Його поставили в чіткі рамки. Сенсу брикатися немає, коли риба вже в сітях, а мишоловка захлопнула за спиною клітку.
－ Я не відмовляюся від співпраці, але… Мені потрібні хоча б якісь гарантії. Ви хочете зробити брудну справу моїми руками. Я маю знати, що ризикую недарма.
－ Хьонджіне, зможеш його переконати?
－ Так, пане.
－ Чудово. А тепер відвези його додому. Хлопцеві треба прийти до тями. За мною заїдуть. День сьогодні чудовий. Саме для того, щоби насолоджуватися свіжим повітрям біля води.
Він покинув авто, бахнувши дверями так, що Фелікс підскочив.
Коли Хьонджін завів мотор, той повернувся й нахилився, показуючи, щоби опустив скло.
－ І ще одне. Якщо ви зустрічатиметесь за моєю спиною. Я вас обох пришию. Зрозуміло?
－ Так, пане, － наче робот, повторив Хьонджін.
Фелікс же невпевнено кивнув.
－ Чудово. Феліксе, сподіваюся, не треба наголошувати на тому, що відтепер ти мусиш вчасно відповідати на всі мої дзвінки?
－ Я зрозумів…
Хав’єр здвинув брови в очікуванні. Фелікс повторив, але так, як він хотів це почути:
－ Я зрозумів, пане.
－ Молодець. Щасти.
Він стукнув двічі по корпусу. Скло знову піднялося, відділяючи Фелікса з Хьонджіном від усього світу.
Половину дороги вони проїхали в тиші. Заговорити було не лячно. Говорити не було про що. Вже на під’їзді до Ла-Віллетт Хьонджін збавив швидкість.
－ Якщо ти хочеш дізнатися, навіщо ми розіграли цю виставу, то я скажу.
－ Я просто хочу додому, － вимучено відказав той.
－ Ми перевіряли, як ти поводитимешся в стресовій ситуації. Я пропонував інший сценарій, але Хав’єр наполягав саме на цьому.
－ Мене це не цікавить.
－ Сліпо виконуватимеш його накази?
－ Ніби в мене є вибір.
Фелікс відвернувся, за звичкою почавши рахувати кількість зачинених закладів по бульвару Макдональ.
－ Той хлопець, із яким ти сидів на парі. Хто він тобі?
－ Друг.
－ Просто друг? － із недовірою перепитав.
－ Просто друг, － відрізав Фелікс.
Авто зупинилося навпроти синьої таблички з номером “95”. З сумом Фелікс усвідомив, що краще би покатався ще зі зв’язаним Хав’єром містом, ніж повертався до Альберти. Коли він казав “додому”, то мав на увазі не квартиру － він казав про Мінхо. Але звідки цим телепням про це знати.
－ На мої дзвінки ти також мусиш відповідати, － Хьонджін звучав владно, хоч Феліксу й ніби було на це байдуже.
－ Він заборонив нам контактувати, хіба ні?
－ А ти той, кому легко можна щось заборонити?
－ Бувай.
Фелікс вийшов, на повні груди вдихнувши повітря, просякнуте радощами дев’ятнадцятого району. Махнув Аміру й усміхнувся, коли той жестом указав на кавомашину, запрошуючи. На Хьонджіна він не обертався, хоч той і стояв, поки він не зайшов. На вустах палали його поцілунки, а тіло нило від бажання знову відчути на собі його вагу. Від заборони зустрічатися, хотілося ще більше зробити наперекір. Але перше треба довідатись у Рауля про його постачальників, розташувати до себе довіру Хав’єра, а там уже робитиме що заманеться. Хоч у машині Хьонджіна, хоч під партою, поки той вестиме лекцію.
Зануривши руки в кармани, Фелікс здивовано дістав звідти три пакетики з білим порошком. Пальці затремтіли, а в горлі миттєво пересохло. То ось, як Хьонджін мав його переконати. Що ж. Спрацювало. Він заховав їх і ввійшов до квартири. При вході зіштовхнувся з Альбертою, що вже взувалася.
－ Тобі дати грошей? － сухо запитав, оцінюючи її вигляд. Вона підфарбувалася й перев’язала волосся шовковою стрічкою. На ній смарагдова блузка й темно-синя спідниця, що прикривала коліна. Зверху вона накинула сіре пальто, а через шию перекинула прозору кремову шаль. Вона виглядала свіжо й Фелікс ненароком усміхнувся. Йому приємно бачити матір такою.
－ Перший прийом безкоштовний, － з усмішкою відповіла, а потім підійшла, стукнувши підбором. Вона огорнула його обличчя теплими долонями й прошепотіла: － У нас все налагодиться, сину, обіцяю. Ти більше не муситимеш…
Альберта замовкла, не в силах вимовити й слова далі. Фелікс прибрав її долоні й відійшов.
－ Щасти, ма. Я замовлю нам вечерю. Як щодо піци?
－ Якщо з морепродуктами, то тільки за.
－ Домовились.
Він утомлено вичавив із себе усмішку й рушив до своєї кімнати. За цей день сталося забагато всього, тому він уперше серйозно порушив свою систему й розірвав перший пакетик із кокаїном. Вдихнувши дві доріжки, він подумки повернувся до моменту з поцілунком Хьонджіна. І рука сама опустилася під резинку боксерів.
Додати до улюблених