Тіло замість холста

~~~

Я прокинувся близько обіду.Неділя-прекрасний день.Я би поспав довше, але яскраві  промені сліпили  навіть через закриті повіки.Давно я не прокидався в налитій сонцем кімнаті.Але в ній нікого не було.Це була кімната Андрія, де ми тут із хлопцями спали. Дівчата ж оселились в моїй. А щодо Андрія… Я вчора заснув до того як він повернувся із волонтерського штабу, тому ми не бачились після гри.

Чесно кажучи, після поцілунку я почував себе дуже дивно. Становище погіршувало те, що ми це ніяк не обговорили. Я боявся погіршити наші відносини, але добре знаючи Андрія можна було стверджувати, що він також хоче це обговорти.

На кухні почувся брязкіт тарілок та хлюпання води. Можливо Андрій зараз вдома і мені вдасться із ним поговорити. Я одягнув першу кращу  футболку і потопавши на кухню побачив лише Лідію і Машу, які снідали яєшнею. А ще Павло мив посуд.

-Доброго всім ранку.-Привітався я.

-Такий собі ранок,-все ще жуючи буботіла Маша.

-Ранок починається не з кави а з повітряної тривоги.-Пояснила Ліля.

Павло був у навушниках на своїй хвилі.

-Як? І ви мене не розбудили?

-Ти так солодко спав,-сказала Маша.

-Це не виправдання,-обурився я .

-Ну не сердься,-посміхнулась Ліля.-Тривога й так тривала не довго.

-Нагадую вам, що вчора прилетіло.-З докором мовив.

Я не був самий старший, але самий відповідальний із них усіх був. Іноді відчував себе мамою-одиначкою з шістьмома підлітками-бунтарями, які не до кінця розібрались із реальним світом. Але починати день із виховної бесіди я не мав настрою.

-Де інші?-Запитав я, щоб перевести тему.

-Софія шукає роботу, Апер пішов на побачення…

-На побачення?-Здивовано перепитав я .

-Угу, уже третє,-підтвердила Маша .-Шустрий хлопак.

-А Андрій?

Маша знову розпливлась у посмішці. У неї була прекрасна посмішка, але саме від цієї, двозначної, я червонів.

-Андрій знову волонтерить,-сказала замість Маші Лідія, бо перша не могла перестати посміхатись.

Павло якраз домив посуд, зняв навушники, повернувся до нас і здивовано подивився на мене:

-О, сонько, ти вже прокинувся. Ми тобі залишили один бутерброд.

Під очима Павла були Машині пачці із блискітками. Зрозумівши моє німе запитання він пояснив:

-Перепив вчора. Вони всі пити вміють, а от мені фігово.Старію. Софія взагалі роботу пішла шукати. Це не людина а кіборг. О, промовка про вовка-Софа дзвонить.

Кілька “угу”,” добре “, “вже біжу” і він поклав слухавку.

-Софа знайшла роботу в ресторані і там потрібен бармен,-радісно повідомив Павло  знімаючи патчі,-тому вимушений вас покинути.

Ми втрьох вирішили доснідати на балконі. Він уже не був такий забитий коробками як вчора. Коробок взагалі не було.

Маша та Ліля закурили а я дожовував бутерброд. В кутку був великий горщик з квіткою, назву якої я завжди забуваю, як і поливати її .Та це вже не важливо, бо рослина  зсохлась.

-Яка гарна погода, а всі працюють.-Понуро протягла  Лідія.

-Можемо погуляти,-запропонувала Маша,- у нас і так вихідний .

Побачивши ,як ми кивнули Маша піднесено захлопала в долонях.

-Чудово, я тоді йду переодягнусь.

Ми із Лідією залишились самі на балконі.

-Що так дивишся?- Дещо суворо запитала дівчина видихнувши сизий дим.

-Ви з Андрієм зустрічались?

Ліля зробила довгу затяжку примружено дивлячись на мене.

-Ми познайомились кілька років тому ,коли обоє були у своїх бабусь на Волині. Ціле літо ми були разом, але нічого серйозного не було. Ми добре ладнали, але я не кохала його так ….так як зазвичай мають кохати, тому ми вирішили залишитись друзями. Хоча цілувався він так погано, що я мала його  вчити. Ну як, не пропали мої старання?-Усміхнулась Ліля.

-А я вчив Машу у школі цілуватись на помідорах.-Маневруючи сказав я.

Ліля розсміялась так голосно і так дзвінко,що мене це аж вразило. Ніколи не бачив, щоб вона так щиро сміялась.

-Я дуже здивована, бо Маша цілується дуже вправно.

Нависла ніякова тишина. Зрештою Ліля тихо сказала:

-Маша вдає, що нічого не сталось. Але мені від цього лише гірше.

-Знаю, у мене так само із Андрієм. Ми так і не поговорили.

-Плюс. Я розумію,що це була просто гра, але ж це був не просто поцілунок.

-Я думав, що один так накручуюсь.

– Що ж, вітаю у клубі «Ціловані і кинуті».

-Ти ж перша поцілувала Машу.

-Ти зарив голову в одіяла і не бачив як вона обхопила мене руками і не відпускала.

-Я готова!-Крикнула Маша десь із коридору наближаючись до нас. Вона була вдягнена у білосніжну футболку та квітчастий сарафан. Навіть встигла дві косички заплести. Виглядала вона дуже мило, але яскраво.

Я помітив як Ліля мимоволі загляділась на подругу.

-Чого ви сидите? Ходімо.-Нетерпляче сказала Маша і навіть простягнула нам руки, щоб допомогти підвестись.

-Я напевно не піду. -Сказав я вхопившись за живіт.-Почуваю себе не дуже. Йдіть двоє.

-Тобі погано?-Стурбовано запитала Маша.-Може нам краще залишитись?

-Ні, ви йдіть. Мені потрібно полежати в тиші та спокої.

Коли вони виходили то Ліля на останок обернулась. Я лишень підморгнув їй.  Зачинивши за ними двері я побіг по своїм справам. Спочатку я почитав новини, потім трохи прибрався паралельно слухаючи музику через один працюючий навушник.  Моїми улюбленими виконавцями були Діти Інженерів та Tember Blanche. Маша ж обожнювала Jerry Heil. Лідія поділилась своїм плейлістом піснями “Один в каное” та Христини Соловій. Коли ми жили в двох то Андрій на повну гучність вмикав Жадана і Собак. Щодо Павла то  він був меломаном. У вашому плейлисті є мінімум одна пісня, яка є в плейлисті Діда. Софа то чиста класика-ОЕ та Скрябін. Але вона іноді могла заспівати пісні оунівців і знала ще багато повстанських пісень на пам’ять. Апер теж був меломаном, але після 24 лютого почав слухати пісні присвяченій цій війні. Через його навушники , які гули на повну гучність, можна було розчути Хейтспіча.

Знаючи хто яку обере сирену та в кого які улюблені виконавці, можна поговорити і про піцу з ананасами. Так от, її всі любили крім мене. Я навіть не знаю як уживаюсь із цими божевільними.

 

Не знаючи, чим себе іще зайняти, я вирішив перечитати книгу Яновського «Майстер корабля». Кілька сторінок і я був уже повністю занурений у цей твір. Навіть захотілось на море. В Одесу. А ще краще в Ялту. Нашу мирну Ялту.

Оскільки я перечитував цю книгу, то нахлинули, як та морська хвиля під час шторму, ностальгійні спогади з моєї молодості. Не те щоб я був старий, але здавалось, що це все було так давно, мало не в іншому житті. Яке ж тоді воно було безтурботне  і сліпе як новонароджене кошеня.

Я так зачитався що не помітив як хтось прийшов. Згодом у кімнату завалився Андрій із холстом.

-У мене з’явилась хвилинка щоб нарешті взятись за навчання. Ти не проти якщо я тут розкладусь?

Я захитав головою. Андрій стояв переді мною а я ніяк не міг наважитись зачепити ту саму тему. Та і відволікати я його не хотів, тому втупився у книжку. Та щось уже не читалось.

А тим часом мій друг встиг накинути побудову. Розчинник та олія, палітра та пензлі а також нерозбірливе буботіння Андрія творили мистецтво.

-Я коли повертався додому то побачив Машу та Лілю.-Раптом сказав Андрій затискаючи в зубах пензель.

Я знав до чого він хилить, тому теж намагався плавно звести тему .

-Ліля мені дещо цікаве розказала сьогодні.

-І що ж?-Хлопець кинув на мене короткий погляд, відволікаючись від картини.

-Сказала що вчила тебе цілуватись.

Андрій розсміявся.

-Хах, я згадав поцілунки на вечірці. Це було жахливо.

-А мені сподобалось, -знизав плечима я .

Андрій дивно на мене подивився.  Я одразу пожалкував про свої слова: я ж цілувався лише із ним ,а він міг говорити в загальному. Що якщо він взагалі не хоче про це говорити? Боже, який же я ідіот!

В середині мене вибухнув жар а у вухах почало гупати.

-Ти так почервонів.-Прошепотів Андрій вкрадливим тоном.-Невже справді сподобалось, м?-Він сів біля мене на диван.

Я закусив губу мимоволі згадавши що губи Андрія мали смак п’янкої груші. Коли він підсунувся ще ближче, то мені перехопило подих і це не через розчинник. Я помітив ,як він затримав погляд на моїх губах.

Я наважився глянути на нього із викликом, але ще більше почервонів коли Андрій посміхнувся на мою реакцію. Він подався вперед ледь не торкнувшись моїх губ своїми, але раптом поміняв напрямок.

-Дозволиш себе поцілувати?- Зашепотів він мені на вухо хриплим голосом. Це було так несподівано як і мій стогін. Я ще сильніше прикусив губу і заплющив очі.

Щока Андрія лоскотала мою а його уста спустились зі скули до моїх губ.

В грудях затріпотіло а в голові шуміло і я відповів на поцілунок.

Спочатку ніжно та акуратно. Губи Андрія були на смак як груша, але вже не п’янка. Щось близьке до мармеладу зі смаком груші чи яблук . Але сам по собі поцілунок виявився п’янким, який дурманив голову.

Та Андрій вкусив мене за губу приводячи до тями і я зойкнув не так від болю ,як від несподіванки.

-Вибач,-усміхнуся він,-не стримався.

Губи Андрія вп’ялись в мою шию а його руки почали торкатись мого тіла прижимаючи до себе.

-Андрій,-мовив я хрипло намагаючись це зупинити . -Ан…а-а-а-а.

Я протяжно застогнав коли холодні пальці заповзли під футболку і торкнулись оголеної шкіри. Мені довелось прикрити рот долонею,бо стогін вийшов занадто гучний.

-Мені зупинись?-запитав Андрій ніби дразнячи мене.

Тіло нило та вигиналось в його руках.Поцілунки і дотики Андрія вправно пестили. Я оповив його голову руками і притягнув до себе цілуючи .

Андрій зняв з мене футболку .

-У тебе таке гарне тіло,-захоплено мовив він.

Я  прикрився руками та ці руки враз були обціловані. А потім і ключиці. За ключицями груди і живіт. Руки то ледь торкались шкіри то зжимали її  мало не до болю. Відтягували і притягували.

Коли пальці заповзли під пояс то Андрій  зупинився. Та і я вхопився за його руки, гальмуючи.

Ми обоє важко дихали  дивлячись одне на одного.

-Скоро прийдуть наші,- схвильовано згадав я.

Андрій кивнув. Я хотів встати та він все ще нависав наді мною.

-Андрій?

Той прийшовши до себе схилився і пробурмотів мені у ключицю:

– Я так тебе сильно хочу.

А потім підвівся і попрямував до кухні залишивши мене напівголого і збудженого зі збентеженим виглядом після цих слів.

Класно поговорили.

 

~~~

P.S. Автор вмер під час написання цього розділу, але напише продовження через тиждень.

Додати до улюблених