Святкуючи створення нового селища вікінгів у Вессексі і перемогу над незаконним королем Мерсії, король Егберт з задоволенням приймав гостей у своїй бражній залі, дякуючи їм за допомогу і пригощаючи їх смачними французькими винами. Музики грали саксонські мотиви, а столи тріщали від кількості їжі, нарешті славетні герої могли відпочити від запеклих боїв. Лагерта, бенкетуючи, поринула думками у минуле життя. З кожним ковтком вина з’являвся новий спогад, коли вона ще не стала ярлом Інгстад, не була приниженою Сігвардом і не була зрадженою Рагнаром. Не зважаючи на те, чого вона досягла: діва з щитом, войовниця, ярл Хедебю, їй кортіло повернутися у своє минуле життя, де була лише вона і її чоловік Рагнар, їхній малий син Бйорн, коли вони були простими землеробами, зрання до вечора працювали на полях, рибалили та полювали, а вночі палко кохали одне одного, а потім розмовляли про сни, що їм марилися. Мабуть, Рагнар мав рацію, пояснюючи свій сон: «Минулої ночі, мені наснилося, що ти годуєш мене кров’яною ковбасою, це означає, що ти віддаєш мені своє серце». Рагнар не кохав жодної жінки, окрім Лагерти, і якби не чаклунство принцеси Аслауг, можливо, їхні життя б не змінилися так суттєво. І навіть декілька років життя з іншим чоловіком, чи полонений її вродою король Егберт, що був готовий зробити ще десять таких селищ за ніч з Лагертою, не могли втамувати її журбу.
У цей час, Рагнар Лодброк разом з королем Егбертом спостерігали за новою королевою Мерсії – Квентріт, жінкою досить вільних думок і нежіночною поведінкою. Вона кружляла з келихом вина, регочучи на всю залу, і не двозначно загравала зі своїми рятівниками, торкаючись їхніх тіл у різних ділянках. Квентріт не була войовницею, ніколи не була землеробом, проте мала вільний дух, наче сіверяни, чим дивувала гостей бенкету з обох боків.
- А чи правду кажуть, що сіверяни кохаються немов звірі? – запитала королева, присівши на стіл зі стравами, не соромлячись священників чи гостей. – Вони такі сильні, мужні, і на дотик досить міцні…
Король Егберт, дещо засоромившись, простягнув королеві баняк з дичиною, запрошуючи до столу й намагаючись заспокоїти хтиві наміри жінки.
- Мені м’ясо не потрібно, воно мені не подобається, від нього лише загибель. Тільки овочі, – Квентріт зосередила свій погляд у бік Лагерти, – або якийсь стиглий соковитий фрукт… Я залишу вас, панове.
Квентріт захопила два келихи найкращого вина і, вставши зі стола, й трохи обтрусивши сукню від залишків їжі, пішла до частини зали, де розважалися вікінги. Отримавши вдосталь хтивих компліментів від чоловіків їхньою мовою – декілька ляпасів по стегнам, вона нарешті дісталася стола Лагерти.
- Діво-войовнице? Чому ти сидиш тут і сумуєш замість того, щоб розважатися з усіма? – Королева Квентріт сіла поряд з Лагертою, простягнувши їй келих вина.
- Я також розважаюся, і тішуся нашою перемогою. А чому ви, королево, не святкуєте поряд з королями і тими людьми, хто за становищем вам рівний?
- На тому боці святкують перемогу над моїм дядьком у битві за Мерсію, але навіть віддавши трон мені, король Егберт навряд чи поступиться усіма повноваженнями, що зробили б з мене справжню королеву. Хоча, я вдячна вам, що я стала королевою Мерсії бодай офіційно, а далі вирішуватиму завдання сама.
- І як воно – стати королевою?
- Напевно так, як і стати ярлом. Жінки, що досягли перемоги у чоловічому світі, мають триматися поряд, інакше, коли ми поодинці, нас легше позбавити влади. Пропоную випити за владу жінок!
Лагерта і Квентріт, переплевши руки у ліктях, і щільно притулившись одна до одної, випили на брудершафт, після чого Квентріт ніжно поцілувала войовницю у губи.
- Що ви робите? – здивовано запитала Лагерта, поставивши келих на стіл, й трошки відсунулася від королеви.
- Хіба тобі не відома ця чудова німецька традиція? Тепер ми стали подругами, можеш звертатися до мене на «ти». Традиції, вони взагалі – дивна річ. Наприклад, я була здивована, що жінка не має належати чоловікові після одруження, неначе худоба у вашій країні. В нас, одруження для жінки – все одно в’язниця. А що дивує тебе у Англії?
- Король Егберт подарував моїм людям чудовий плуг, з яким працювати на землі набагато легше. У Каттегаті ми обробляли землю інакше. Я йому дуже вдячна за це.
- Не вір його щедрості й милосердю, всі чоловіки очікують на подяку дещо іншу, коли роблять жінкам подарунки, тоді це не подарунок і подяка, а лише продаж і оплата. Наші тіла створені для задоволення, нашого, першочергово, а для цього потрібно шукати ту людину, що бажає дати тобі це, і не у якості оплати за плуг… – Квентріт, наливши ще вина, підсунулася ближче до Лагерти, і прибравши її волосся за вухо, повільно провела кінчиками пальців ззаду її шиї. – Ще я чула, що у вікінгів жінки можуть кохатися з жінками і це не засуджується суспільством. В твоєму ліжку колись була жінка?
- Вам не здається це питання дещо особистим, королево Квентріт?
- Але ж ми вже подруги, отже чому б нам не побалакати про це? Мені подобається кохатися, в моєму ліжку було одразу двоє чоловіків, було багато воїнів, був рідний брат та дядько, були і вікінги, яких король Егберт подарував мені на ніч, але жодного разу не було білявки, що так вправно володіє мечем, наче чоловік, і що між латами й сукнею, обирає лати.
Лагерта, перехиливши келих з вином на себе, і гучно лаючись скандинавськими діалектами, вскочила зі столу.
- Мені вже час йти. День був досить важким, я лягатиму спати. Дякую вам за компанію, королево Квентріт.
- Чекай-но! Ти не лягатимеш спати у такому вигляді. Йди за мною, я відведу тебе до улюбленої кімнати Егберта.
Квентріт схопила Лагерту за руку і під здивовані погляди Рагнара й короля Егберта, вивела її з бражної зали. Пройшовши коридорами, посміхаючись кожному охоронцю, королева відчинила двері до терми. Зайшовши туди, роздратованість Лагерти щодо нахабної поведінки Квентріт почала зникати, навпаки, вона пожалкувала, що цей келих з вином не перехилився на неї раніше. Вони знаходилися у величезній кімнаті, що була зроблена на кшталт римських будівель за часів Цезаря, все було прикрашено візерунками й скульптурами, стелю тримали розкішні колони, а посеред кімнати була розташована глибока купель з гарячою водою, де зазвичай, король Егберт проводив збори зі своїми лордами й священниками.
Квентріт швидко стягнула свою сукню й предстала перед войовницею у чому мати народила. Світло падало на її вродливе тіло, огинаючи її пружні груди і ніжні стегна. Вона підійшла до Лагерти й почала допомагати їй знімати її лати й шкіряний, оздоблений хутром одяг. Знімаючи кожен елемент її одягу, королева роздивлялася тіло, що зараз знаходилося у її владі, поки Лагерта із захопленням роздивляється стіни приміщення. Торкаючись тіла войовниці, Квентріт все більше збуджувалася, її губи червоніли, а дихання ставало важчим. Навмисне торкаючись її внутрішньої частини стегон, грудей, аби підготувати Лагерту до кохання, королева відчувала кінчиками пальців, що збуджується не лише вона. Тіло войовниці також було готове до дечого більшого, аніж просто змити з себе залишки вина. Узявши Лагерту за руку, Квентріт повела її у воду.
- Давай-но я допоможу тобі…
Квентріт повільно водить руками по оголеному тілу Лагерти, торкаючись її невеликих білих грудей, ніжно стискаючи їх. Іншою рукою, яку вона поклала на спину войовниці, спускаючись все нижче, стискає її пружні сідниці.
- Квентріт… – ледь встигла промовити войовниця, як королева пристрасно й палко почала її цілувати.
Рухи королеви на тілі Лагерти зводили її з розуму від задоволення, войовниця вже не мріяла про Рагнара і не сумувала за минулим життям. Їй кортіло залишатися тут, поряд з Квентріт у термі і відчувати її дотики у себе між ногами. Декілька хвилин, і стогін Лагерти гучно пролунав по приміщенню.
Лагерта, закинувши ноги королеви на себе, витягла її з води й поклала її спиною на борт терми. Розсунувши її ноги й схиливши свою голову до неї, вона змусила Квентріт відчути те, що вона ще ніколи не відчувала разом з чоловіками…
- Так, насправді, сіверяни кохаються немов звірі.
Додати до улюблених