Тост

З ранку коли знаходишся у теплому ліжку, єдине що може порушити спокій сну це будильник о сьомій ранку. У напів ще сонному стані Хасеґава все-таки зміг вимкнути цей винахід Сатани.

Прийшовши трохи до тями, хлопець сів на край ліжка протираючи очі й намагаючись зійтися із думками. Деякий час він просто сидів і розглядав кімнату спершись на руки, що тримались за край матраца. Але шум з першого поверху вивів блакитноокого із “медитації”.

 

Надівши футболку, Ланґа спустився до кухні, де його зустріла мати, що прибирала уламки від колишньої чашки. Подивившись на зляканого сина, вона випрямилась і на її лиці з’явилась тепла усмішка.

– Я тебе розбудила?

– Ні, я раніше прокинувся. З тобою все гаразд?- з сонним обличчям і трохи занепокоєно запитав хлопець.

– Все нормально, я її випадково зачепила. Краще йди збирайся до школи я сама тут все приберу.

– Добре.- трохи протягнувши слово й повільно обертаючись, Ланґа попрямував до ванної кімнати.

– Тобі зробити кави?- почулося із кухні.

– Так, якщо не складно.- гучно, щоб його почули за дверима, відповів підліток.

 

Стоячи навпроти дзеркала, канадець бачив якогось кудлатого Єті. Йому самому стало смішно зі свого зовнішнього вигляду.

Вмившись прохолодною водою й уклавши волосся, до хлопця прийшла чергова порція роздумів про сенс життя, поки він чистив зуби.

 

– Ти сьогодні пізно працюєш?- узявши свою чашку кави й трохи відпивши, поцікавився Хасеґава.

– Ні, сьогодні – ні. У мене і так великий переробіток у цьому місяці, керівництво вже казало про це.

– Мабуть, так навіть краще буде.

– Це через переїзд. Я намагалася відволікти себе. Тут взагалі інший ритм життя ніж у Торонто.

– Там було краще?

– Що?!- трохи розгубилася Нанако. Витримавши паузу, відповіла: — до моменту як Олівера не стало там був справжній рай, але бачити тебе постійно засмученим після його загибелі, було дуже тяжко. Але зараз ти знов посміхаєшся й у тебе є друзі, це не може не змушувати мене радіти.

– Тобто ти наважилася на переїзд заради мене?

– Частково і заради себе теж. Нам обом потрібні були зміни у житті.

 

Ланґа нічого не повідав, просто мовчки, схиливши погляд обмислював сказане матір’ю.

– Ну добре, мені треба на роботу, сніданок приготуй сам.- обійнявши сина і поцілувавши у скроню, пані пішла збирати речі і взуватись.

 

Хлопець так і залишився стояти спираючись на стіл. Його погляд був направлений в нікуди, підліток просто стояв намагаючись переварити всю інформацію.

 

Пролунав звук тостера і шматочки хліба висунулись з техніки. Готуючи собі сніданок Ланґа загадав що його речі так досі валяються мокрі на підлозі. Вчора канадець був занадто виснажений і мокрий, щоб розбиратись ще й з одягом, тому він його тупо скинув на підлогу і ліг спати.

Було прийнято рішення розібратись із цим потім. Доробивши собі сендвіч із яєшнею, хлопець все-таки повернувся до кімнати за телефоном, і захопив одяг до пральної машинки, де воно і залишилось.

 

Гортаючи стрічку Інстаґраму, дивлячись соц. мережі й перевіряючи вхідні повідомлення, як не дивно, йому написав К’ян. « От ти звісно знаєш коли мені написати»- з долею іронії подумав про це хлопець.

У чаті з’явилось декілька повідомлень від однокласника.

-” Сьогодні скоріш за все в ночі буде знову дощ”

-” Краще дома залишитись, все одно сенсу їхати нема”

«Мабуть, це навіть на краще»- промайнуло у голові канадця.

-” Добре”

-” Ти підеш у Drop Sketch сьогодні?”- швидко надрукував хлопець.

Пролунав звук повідомлення.

-” Не знаю”

-” Мабуть, так, якщо злива не піде”

Відклавши телефон і спершись у складені руки на столі, блакитноокий простояв так декілька хвилин. Очі злипались, втома так і розливалась по тілу. Повернувши голову до вікна, його погляд зачепився за сірі хмари. « Я вже ненавиджу цей сезон дощів».

 

Вже збираючись коло дверей, Ланґа згадав про парасольку. Витративши достатньо часу на її пошуки, Хасеґава захопив скейт та побіг геть, ледь не забувши зачинити двері.

«Аби він на мене зачекав»,- мислив підліток намагаючись надрукувати повідомлення і не впасти зі скейтом.

 

***

 

Скейтери запізнилися більш ніж на десять хвилин уроку. Чим більше вони підходили до дверей кабінету, тим менше було бажання стикатись із незадоволеним вчителем.

 

– Давай ти перший.- вже тримаючи руку над дверною ручкою, сказав Ланґа.

– Чого це я?! Ми ж через тебе так спізнились.

– Без різниці, все одно обом дістанеться,- сказав хлопець штовхаючи двері.

Все-таки увійшовши до кабінету, хлопці. стали біля дверей, очікуючи відчитуваня він викладача.

Це саме й сталося, тільки після нотацій про те що вони зривають і затримують урок, підлітки змогли сісти за свої парти.

 

Першою була Біологія, подальші сорок хвилин очікувалося нудне переказування лекції від вчителя. Це було слушною нагодою, щоб відіспати те, що не вдалося зробити у ночі.

Поклавши голову на бік, на складені руки він якийсь час спостерігав за другом, паралельно шукаючи щось у вікні. Рекі сидів підпираючи голову рукою, а другою щось черкав у зошиті. У якийсь момент погляд Рекі впав на хлопця, він повернув голову до Хасеґави трохи накренившись, – Ти так плідно вчишся.

– Ти не кращий, – буркнув канадець і повернув голову, лобом упираючись у складені руки.

 

Коли вже пролунав дзвінок на перерву Ланґа так і залишився лежати на парті дивлячись у вікно. Кароокий відкинувся на спинку стільця і потягнувся, це привернуло увагу Хасеґави. – Рекі, а що ти малював весь урок?

– А ти як думаєш?

– Чесно кажучи варіантів не багато.

Вставши із-за парти юнак підійшов до зошита, трохи розвернувши його він сперся руками на стіл роздивляючись ескізи малюнків.

К’ян просто дивився за реакцією друга. – Цікаво? – поклавши ліктями на парту, і дивлячись в очі Хасеґави, запитав парубок.

– Прям художник, – посміхаючись видав скейтер.

– Сприйму це як комплімент.

 

***

 

По закінченню уроків хлопці хотіли покататись по вулицях міста, щоб трохи відпочити від тяжкостей шкільного життя. Але їх планам завадила матінка погода, як не очікувано під час сезонів дощів, пішов дощ.

 

– З самого зранку похмуро, ще і це.- стоячи біля входу до школи, під навісом, простягнувши руку під краплі дощу, пробуркотів Рижик.

– Це було очікувано,- промовив хлопець позаду скейтера, розкриваючи парасольку. – От тільки питання: чого ти не взяв зонта?

– У мене капюшон є.

– Ти все одно мокрий будеш,- незадоволено кинув Хасеґава.

– Я дума що дощ не буде сильним, і я швидко проїдусь на скейті. До того ж тягати парасольку і скейт, в мене знаєш бажання не було.

– Добре пішли вже.

Повертаючись до дому дощ почав лити ще сильніше, через вітер навіть парасоля не допомагала.

– Сподіваюсь що тайфуну не буде,- голосно, щоб його почув Ланґа промовив К’ян.

– Я ще ніколи з таким не стикався.

– Повір, це жахливо.

– Тобі ще далі треба до дому йди ж, думаю краще в мене перечекати.- складаючи зонта, завдяки вітру від нього було більше шкоди ніж користі, промовив Хасеґава.

Пробігши декілька кварталів до будинку Ланґи, хлопці опинились у сухому місці. Стоячи у коридорі вони були схожі на мокрих цуциків. Знявши мокре взуття і залишивши скейти, хлопці попрямували у кімнату Хасеґави.

– Я в перше у тебе в дома, тут так затишно.

– І в правду. Ти навіть з моєю мамою не знайомий. Твоя мама мене вже разів з десять приймала.

– Вона до тебе краще ніж до мене ставиться, судячи з усього.- посміхаючись видав юнак.

 

Ланґа хотів переодягатись з мокрого одягу, та згадав що Рекі одяг теж повністю просяк водою. Знайшовши у шафі щось що було по розміру К’яну він простягнув це до нього.- Тримай.

– Що?! Не треба.

– Хоча б верх переодягни, воно все мокре, ти захворієш!

– Добре,- пробуркотів кароокий, усе-таки узявши речі й переодягнувшись. Це був світло-синій світшот з білими рукавами, на Рекі він був оверсайз. Це трохи бентежило скейтера, він в перше носив не свій одяг, до того ж він пахнув Ланґою, запах мила і якогось дерева.

Канадець своєю чергою переодягнув піджак з сорочкою на сіре худі, а шкільні штани на чорні спортивні з сірими вставками нижче коліна.

 

Трохи просохнувши від дощу, хлопці спустились на перший поверх до кухні.

– Ти голодний? Можливо щось приготувати? – поцікавився канадець.

– Не відмовився б перекусити чогось, може зробити тости?

– Дуже ситно! – сценічно здивувався скейтер,- тоді краще буде з омлетом.- узявши хліб і запхнувши його в тостер, він подивися через плече чекаючи реакцію.

Рекі стояв трохи замислившись дивлячись у вікно, відчувши погляд на собі він повернувся до друга. – Так, я тільки за! – видав хлопець після секундної паузи роздумів.

– От і добре.- канадець усміхнувся й підійшов до холодильника за інгредієнтами.

 

Діставши все потрібне й виклавши це на стіл, Хасеґава пішов за синім фартухом. Надівши його й відтягнувши рукава кофти, блакитноокий схопив на собі погляд друга.

– Ти прямо як шеф-кухар.- посміхаючись вказав Рекі після секундної паузи.

– Відчуваєш рівень моєї професійності?- саркастично спитав Ланґа.

Це викликало сміх у другого.- Ти більше схожий на матусю за сніданком.

Ланґа теж почав сміятись. Пролунав характерний звук тостера, це привернуло увагу хлопців. Канадець все ж таки повернувся до готування обіду. Коли пательня стояла на плиті, юнак виклав шматочки хліба на тарілку,- З чим тости будуть?- паралельно з цим він почав змішувати інгредієнти в мисці, для омлету.

– А що запропонуєш?- Рекі вже сидів на стільниці й слідкував за процесом.

 

Виливши суміш на пательню та зробивши малий вогонь, Хасеґава знов повернувся до холодильника.- Є сир Брі, соуси, вершкове масло,… авокадо,- трохи манірно запропонував останнє хлопець.

– Тоді сир з авокадо?

– Добре! У всякому випадку це звучить смачно.

 

Зробивши другий омлет Ланґа повернувся до тостів, за всім цим пильно слідкував К’ян. – Ти до цього їв таке?

– Тільки окремо, Брі смачний, але не впевнений що він створений для цього.- помішуючи омлет відповів канадець.

 

Рекі так досі не зліз зі свого місця, він сперся ліктем у зігнуте коліно ноги, яку горизонтально закинув поверх іншої, і підпирав підборіддя.

Ланґа не мав ніяких заперечень цьому, йому це навіть здавалося милим.

 

– От зараз і перевіримо.- усміхнувся хлопець, заплющивши очі.

 

Рекі розплющив очі від неочікуваного дотику до губ і чийогось дихання поруч. До нього не одразу дійшло що сталося. Відчуття чиєїсь прохолодної руки на шиї трохи протверезило розум К’яна.

Ланґа відсторонився на декілька сантиметрів від обличчя Рекі, дивлячись в очі кольору віскі. Наблизившись у друге, Хасеґава підняв руку трохи вище, його великий палець пробігся по рум’яній вилиці К’яна. Це не був “пристрасний поцілунок любові” скоріше ніжне торкання до губ, але це нікого не цікавило.

 

В якийсь момент пролунав звук відчинення вхідних дверей. Ланґа швидко відсторонився, відійшовши на декілька метрів назад і зазирнув за кут.- Мама,- повернувши голову, прошепотів хлопець.

 

Рекі сидів у шоку, але швидко оговтався і сліз зі стільниці, повернувшись до тостів спершись руками на край. Поки Хасеґава зустрічав мати, він намагався переварити всю інформацію.

 

– Привіт!- ідучи на зустріч, привітав хлопець матір.

– Привіт, любий,- сказала міз обійнявши сина.- Ти щось готував?

– Ем, так! Пам’ятаєш я тобі розказував про друга що навчив мене на скейті кататись?

– Він у нас?! Ти познайомиш мене з ним?

– Так, звісно.- трохи нервуючи, відповів юнак.

 

Поки мати знімала верхній одяг, канадець повернувся на кухню. – Рекі, нам, мабуть потрібно тут все доробити.

– А? Так, ти правий. – збентежено, видав кароокий.

 

Із-за кута стіни з’явилася міз Хасеґава. Рекі повернувся, щоб привітати її.

– Привіт, приємно познайомитись, Рекі. Ланґа багато мені про тебе розповідав. – жінка звернулася до парубка.

– Серйозно?

– Мам!- ставлячи тарілки на стіл, кинув блакитноокий.

– Я – К’ян Рекі його однокласник і … друг,- з паузою, відповів кароокий. Це помітив Ланґа, він перевів погляд на скетера, а потім на жінку.

– Тобі, мабуть краще переодягнутись ми тут розберемося,- промовив хлопець за спиною жінки.

– Добре, приємного вам. Ланґа, поводитися чемно з гостями,- повчаючи кинула жінка дорогою до кімнати.

 

На кухні стала мертва тиша після зачинення дверей. – Вибач мені, я не хотів зробити неприємно тобі.

– Не зараз.

– Добре.

Коли хлопці вже доїли омлет, тости так і залишились незачіпаними. – Треба все-таки їх спробувати,- запропонував К’ян.

– Так.- усміхнувся хлопець.

Спробувавши одночасно хлопці переглянули один одного, це не було огидно, але не найкраще поєднання продуктів. Це було трохи смішно.

 

У цей час Нанако вже повернулась, у домашньому светрі й спортивних штанях, із зібраним волоссям. – Що робите, хлопчики.

– Хочеш спробувати наші фірмові тости?- з посмішкою, запитав Ланґа у матері.

– Звісно.

 

У цей час Рекі хотів провалитись під землю. Відкусивши трохи тоста у сина, Нанако відповіла,- Треба було помідорів додати.

– Добре…, але нам, мабуть треба йти. – відповів світловолосий дивлячись на К’яна.

– Ланґа, ти сьогодні знов у нічну зміну працюєш?

– Ні, я, мабуть у вечері повернусь, але якщо щось зміниться я тобі повідомлю.

 

Рекі вже збирався у коридорі коли Ланґа прощався з мамою. Хасеґава навіть помітити не встиг як кароокого не стало.

________

Привіт 👋, я воскрес ! Не знаю до кого я звертаюся, але хочу сказати що за це час зі мною сталося багато чого, тож пряця над цією роботою була презупинена. Та і дивлячись на фіт-бек під минулим розділом сумніваюсь що комусь це цікаво. Але я все-таки продовжу викладати розділи, не знаю коли і для чого, можливо колись вони знайдуть своїх читачів. Будь ласка, якщо вам не складно оцініть мою роботу чи напишіть коментар, хочаб пару слів, мені дуже потрібно знати чи не даремна моя праця.

Додати до улюблених