Неділя. Синміну сьогодні вельми нудно. Батьки пішли на день народження до своїх друзів і лишили хлопця вдома самого. Щоб не скучати одному Синмін випросив у батьків дозволу, аби Чонін прийшов до нього на ночівлю, проте друг так і не зміг прийти. Хлопець встає з дивану і прямує на кухню. Відкриває холодильник і бачить, що там тільки спагетті.
— Вау, — і зачиняє дверцята.
Але їсти все-таки хочеться.
— Доведеться приготувати ту кляту пасту, — бурмоче собі під ніс хлопець, поки пише Чоніну, припираючись до кухонної тумби.
На екрані згодом з’являється повідомлення: “Ого, приготуй тоді спагетті з томатним соусом”.
“Дякую”, — відписує Синмін.
Знайшовши рецепт і зібравшись готувати, хлопець пізно виявив, що томатної пасти в нього немає. Прийдеться все-таки бігти у найближчий універмаг. Проте на дворі вже дуже звечоріло тож Синміну треба поквапитися.
***
В Хьонджіна був дуже напружений день. Насправді ні, бо сьогодні неділя, а в неділю у їхньому магазинчику дуже мало покупців. Проте (!) цього тижня в неділю мав вийти Хан. Але він так жалібно вмовляв його підмінити, бо в нього побачення, що блондин вирішив пожаліти його (а дарма).
Нарешті зміна закінчувалася, Хьонджін усе прибрав, порозставляв товар, змінив цінники. Він вже перевдягнувся, вимкнув світло, вийшов і вийняв ключі, щоб зачинити магазин, як тут…
— Нііі!!! Ні!! Зачекайте!
Хлопець обертається на крик і бачить, як до нього підбігає чорнявий розтріпаний хлопець з висвітленим чубчиком і в сірій зіпці, схиленій на одне плече. Словом, звичайний місцевий ненормальний.
Ну, уявіть собі картину: працівник магазину, себто Хьонджін, стоїть з ключем в руках і біля нього — якийсь захеканий хлопак, що силкується вичавити із себе хоч слово. Дивна ситуація, еге ж?
— Будь ласка, мені дуже треба Ваша допомога, — підняв Синмін свої щенячі очі. — Для однієї страви мені дуже треба томатна паста. Може, у Вас знайдеться?
Насправді, десь Хьонджін вже бачив цього хлопця. Може, він часто навідується до них у магазин?
Хьонджін перевіряє годинник на телефоні.
— Ми вже 2 хвилини як зачинені, приходьте завтра, — і вже збирається вставити ключ в щілину, та Синмін перехоплює його руку.
— Будь ласка, не лишате мене без вечері, мені дуже-дуже-дуже хочеться їсти. Будь ласочка, — хлопець ледь не плакав.
Хьонджін вилаявся про себе, проте все ж сховав ключ до кишені і впустив хлопця до магазину.
Ввімкнувши комп’ютер, він вже другу (!) хвилину чекав, поки незрозумілий чувак, що краде його час (хоча блондин сам дозволив його красти) знайде ту нещасну банку з томатною пастою, Хьонджін її проб’є і піде собі нарешті додому на заслужений відпочинок. Проте поки касир невдоволено бурмотів щось собі під носа, до нього підійшов Синмін із підозріло щенячими очима. Навіть занадто.
— Вибачте, але у Вас, схоже, немає томатної пасти, — вимовив він і, поки Хьонджін ще не встиг вигнати його зі словами “ну тоді йди собі додому і відчепися від мене”, додав: — Можете пошукати на складі або ще десь.
І зробив такий невинний погляд, що Хьонджін із думками “чому саме сьогодні ти вирішив прийти в мій магазин? Чому саме в мою зміну ти вирішив тут бісики пускати?” встав і пішов на склад, а інший хлопець почимчикував за ним.
Минуло п’ятнадцять хвилин, п’ять із яких Хьонджін міг провести вдома, і блондин все-таки знайшов ту кляту банку.
— О, хвала небесам!! Дякую, дякую, дякую!! — Синмін не міг заспокоїтися, такий був щасливий, що сьогодні він поїсть щось нормальне. — Ви врятували мене! Дякую!
— Нема за що, — пробурмотів Хьонджін, поки пробивав товар, хоча насправді так то є за що.
Розрахувавшись, Синмін вийшов на вулицю, проте йти геть не став.
“Ну, і чого ж цей прибацаний чекає? Поки я його додому доведу?” — дуже роздратовано подумав Хьонджін і, вже виходячи з магазину, хотів нагримати на хлопця, проте той його випередив.
— Слухайте, я дуже вдячний Вам і розумію що забрав Ваш час, тож в подяку я б хотів Вас пригостити, коли у Вас буде вільна хвилинка. Можливо, ми би погуляли?
Хьонджін був трохи (дуже сильно) в шоці. Всю його злість як рукою зняло. Звичайно, що відмовлятися від прогулянки за чийсь рахунок було б дуже нерозумно з його боку, тому він сказав:
— Наступної неділі я вільний. Після дванадцяти буде зручно?
Синмін явно був трохи розгублений від такої швидкої відповіді касира. Проте блондин досі вичікувально дивився на нього, трохи схиливши голову набік.
— Так, мені зручно, тоді до неділі?
— Так, до неділі, — наостанок усміхнувся Хьонджін, і хлопці розійшлися в різні сторони.
***
Вже вдома Синмін зрозумів, що зробив. Звідки в нього взагалі взялося стільки сміливості? А якщо наступної неділі він злякається, чи перенервує. А як батькам пояснити, що він іде гуляти з тим, чийого імені навіть не знає? Але до тої неділі ще треба дожити, як то кажуть. Тому поки щощ Синміну вдалося хоч якось заспокоїтися і зайнятися приготуванням пасти з томатним соусом.
Приготувавши спагетті хлопець сів вечеряти та написав Чоніну.
“Ти не повіриш, що ся стало”, — схвильовано набирав Синмін.
“Ну якщо ти мені пишеш зараз, о пів на десяту ночі, то мало статися щось вау”, — отримав хлопець, проте він не відчув цього зацікавлення в тексті друга, тому відповів:
“Не бачу щастя в твоїх очах. Так і знав, що я тобі не треба”
“Ну ти дурненький, кажи вже шо там”
“Ну добре, пробачаю, з тебе завтра булка з маком”
“Та-та, то кажи вже”
“Який нетерплячий. Словом, пам’ятаєш того касира з універмага біля мого дому?”
“Того білявчика симпатичного? Його забудеш. А що з ним вже?”
“Та з ним нічого, а от зі мною буде. Одним словом, я хотів, як ти мені і сказав, піти приготувати спагетті із томатним соусом, проте виявив, що томатної пасти в мене нема. Тому пішов у той універмаг за нею. Але цей касир вже зачиняв магазин, і я вмовив його ще трохи зачекати, аби я міг купити пасту. Але це ще не все. В залі її теж не було, і я вмовив того хлопця піти пошукати її на складі. І він знайшов!!”
“Та тобі не соромно хлопця нещасного ганяти в неділю. Синмо-Синмо, як би я тебе не любив, але навіть я б не став заради тебе довше затримуватися на роботі”
“Іди ти, я на тебе образився. Тепер найцікавіше не дізнаєшся. Все пака”
Синмін вимикає телефон і доїдає свої спагетті в самоті. Зрештою, ним навіть батьки ніколи толком не цікавилися. Хоча, можливо, хлопець трохи й перебільшує свою реакцію. Зрештою, йому просто хочеться трохи більше уваги.
Через 2 хвилини Синмін чує мелодію дзвінка. На екрані світиться “Чонінка👎👎👎”
Він підіймає слухавку.
— З тебе булка і завтра, і після завтра, — перше, що каже він.
— Добре-добре, дві булки. То що там найцікавіше далі?
— Я теж подумав, що касир для мене велику справу зробив, і запропонував пригостити його, коли в нього буде вільна хвилинка.
— Стривай, а як ти був одягнений?
— Ну спортивні штани, сіра зіпка, біла футболка — все, як зазвичай.
— Тоді він навряд чи погодився.
— Ееей, Чонін, зараз кину слухавку.
— Добре-добре, вибач. Кажи далі.
— Він погодився! Причому моментально. І сам запропонував день і час!
— Щоооо? То це мій Синмо вже на побачення ходить? Як швидко діти ростуть, — Синмін не бачив, але знав, що Чонін змахнув із очей невидиму сльозинку.
— По-перше, це НЕ побачення, по-друге, я старший, взагалі-то, і, по-третє, я не знаю, що мені робити.
— В сенсі не знаєш, що робити? А коли взагалі побачення?
— Чонін, це не побачення!! В неділю, о дванадцятій.
— Ну, і? Проблема в чому? Ти встигаєш всі домашні зі школи зробити і підібрати образ, навіть продумати, куди сходити можна.
— Так, але що, якщо я злякаюся, як я батькам поясню це, а якщо все мине погано, а якщо я якось опозорюся, а якщо…
— Синмо, Синмо, стоп!! Все буде чудово! От побачиш, ти не злякаєшся, не опозоришся і з батьками твоїми щось вигадаємо! Твоє побачення пройде якнайкраще!
— Чонін, це НЕ побачення!!
— Добре-добре, як скажеш. Але правда, старайся не сильно хвилюватися через це. Ми завтра обов’язково щось вигадаємо і все буде добре.
— Гаразд… Дякую, Чонін. Тоді на добраніч.
— Добраніч, Синмо, — хлопець поклав слухавку.
І все-таки, Чонін правий. У нього ще цілий тиждень до цієї зустрічі. Може, все обійдеться і навіть більше — все мине чудово.
З такими думками хлопець пішов спати, так і не дочекавшись батьків.
Додати до улюблених