Цзян Чен справді збирався сьогодні піти раніше з роботи. Вони з Січенем хотіли провести цей вечір разом. Вимкнути телефони, заборонити Вей Їну з Лань Ванцзі навіть наближатися до їхньої квартири і нарешті насолодитися компанією лише одне одного.
Сам він ще планував розкішну вечерю за рецептами сестри і особисто поїхати забрати Січеня після роботи. Так як він робив колись, коли вони ще були студентами. Нехай тоді був мотоцикл замість машини, але спогади все одно приємні.
І все було чудово, доки за десять хвилин до кінця його робочого часу не зателефонували з філії у Америці. У них стався кінець світу. Ну, майже. Його заступник був на лікарняному, а секретар розібратися зі всім самостійно не міг. Недостатньо компетентний. Довелося затриматися і розв’язувати проблеми тупоголових менеджерів, які наплутали з контрактами і ледве не збанкротували всю компанію.
З проблемами вдалося розібратися лише за три години. І це був рекорд, але Цзян Чена це зовсім не тішило. Він погрожував особисто поїхати до Америки і звільнити там всіх до бісової матері. Його працівникам теж чимало перепало на горіхи. Він розумів, що просто зганяє злість через зруйновані плани, але зупинитися не міг.
Всіх врятував телефонний дзвінок він Лань Січеня. Секретар за його спиною навіть перехрестився, він побачив це через відображенні у вікні, але сваритися вже не хотілося. Вдома його чекав чоловік, і зараз Цзян Чен страшенно спізнювався на їхнє побачення.
Цзян Чен не став чекати на ліфт і відправився на сходи. Перестрибуючи одразу через кілька сходинок, він нарешті підняв слухавку.
– Привіт! Так, я знаю, що знову все зіпсував. Пробач. Ця робота жахлива, а я з неї навіть звільнитися не можу, бо ця компанія належить мені. Дідько! Я мав такі чудові плани… – Цзян Чен вилетів на вулицю і направився до паркувального майданчику, але раптом на когось налетів. – Трясця… Вибачте, я…
Цзян Чен раптом завмер, коли почув такий знайомий сміх. Рідні руки ковзнули на пояс і притягнули його у міцні обійми.
– Певне це був дуже тяжкий день, – співчутливо промовив Січень, після чого подарував йому довгий і ніжний поцілунок.
– Тепер цей день видається не таким жахливим, – хмикнув Цзян Чен і нарешті розслабився. Він навіть не уявляв, що настільки скучив за чоловіком. І хто б міг подумати, що вся втома і злість зникне варто лише потрапити в обійми Лань Хуаня. Та все ще було неймовірно жаль, що йому не вдалося втекти з роботи раніше. – Сьогодні я планував тебе забрати з роботи.
– Я встиг першим, – посміхнувся Січень і взяв його за руку. – Ходімо, моя машина неподалік.
– А ще я збирався приготувати тобі смачну вечерю, – усміхнувся Цзян Чен. На диво, настрій вже не був таким жахливим. І це те, що Січень завжди з ним робив. Наче був його персональним промінчиком щастя.
– З цим складніше, – відповів Лань Хуань, коли вони сіли в машину. І Цзян Чен був з ним згоден. Яким би ідеальним не був його коханий, але у кухню його впускати не можна. У кращому випадку можна обійтися спаленою сковорідкою, але якось Цзян Чену довелося викликати пожежних. І робити генеральний ремонт у їх квартирі. – Тому, як щодо піци? Як на першому побаченні. Пам’ятаєш наш улюблений ресторанчик? Він досі працює.
– Це ж у іншому кінці міста! – Цзян Чен подивився на Січеня, який мовчки давав йому можливість обрати. Так, можна поїхати додому і приготувати щось нашвидкуруч, але… Цей день мав стати особливим. – Поїхали. Але візьмемо піцу з собою. Пам’ятаєш той пагорб, де я тобі освідчився?
– Де ти НАМАГАВСЯ мені освідчитися? – поправив його Січень з веселою посмішкою. – Я тоді не на жарт перелякався, думав ти захворів. Ти то червонів, то бліднішав, і взагалі мав кепський вигляд.
– Так-так, – закотив очі Цзян Чен. – Ти мені все життя тепер будеш пригадувати той день?
– Ти сам про нього згадав, – знизав плечима Лань Хуань, не відриваючись від дороги. Але Цзян Чен бачив як тремтять його губи в спробі стримати сміх. Нехай сміється. Та тоді він страшенно боявся, що Січень відмовить та запропонує і далі бути друзями.
Втім, він мав на увазі дещо інше, коли згадував про той пагорб.
– Поїдемо дивитися на зорі? Пам’ятаєш, ти хотів побачити зорепад? Так вже вийшло, що дні підходящі. Уяви, тільки ти, я, піца і зорі!
Січень раптом з’їхав з дороги і різко загальмував, після чого повернувся до Цзян Чена і палко його поцілував.
– Я ніколи не пошкодую про той день, коли сказав тобі так. І я готовий повторити. Так, хочу «тільки ти, я, піца і зорі»!
Додати до улюблених
Ох, це чудово! Читається так м‘яко й гладенько, наче шовк! І атмосфера прекрасна! Й персонажі не спотворені! Дякую автору за таку шикарну роботу) Натхнення в майбутньому!)