Єва
– Липо! – його хриплий сміх дратував, це був сміх абсолютно божевільного вбивці, від якого надто сильно тхнуло кровʼю. Та зрештою… я теж вбивця, він мій колега, хоч і не до кінця. – Що ж така красуня тут забула, га?
Кавен мовчки кивнула на знак привітання, на що я відповіла взаємністю.
– Катує себе роботою, на відміну від інших.
– Все така ж бриклива і гаряча! – І все-таки він дістав мені цигарку та підпалив, поки я швидко стягнула маску, одягаючи на руку. – То чому ти тут? Невже знову хочеш перехилити чарки зі мною?
– Виключення версій. А твій загін що тут забув?
Навіть цигарки у нього були гидкі, але я не показувала цього. Лише цигарки в Поліції обʼєднують, лише вони можуть дати можливість отримати інформацію та поговорити з кимось. Ще звісно була випивка, але пити зараз з Кенні було не найкращою ідеєю. Взагалі пити із ним не найкраща ідея після минулого разу.
– Прибирали одного бунтаря, а зараз просиджуємо тут сраки. Кавен, де інші бовдури з загону?
– У шинку, капітане.
Тепер уже сміялась я. Який капітан, такий і загін! Кенні з його загоном був головною причиною відсутності мого власного.
– Та годі вже тобі сміятись, заціпся.
– Капітане, ваше ставлення до власного загону і справді сміховинне. Підполковниця має рацію.
– Йой-йой, Кавен, може до Липи підеш, якщо така розумна? Чув, вона шукає помічника. Адже так?
Кенні спробував максимально наблизитись до мого обличчя, зазираючи в мої очі, але я вчасно відхилилась.
– Так, але Кавен я не візьму.
Раптом зовсім поряд почулось пʼяне голосіння якоїсь пісні, воно лише наближалось. Одразу було зрозуміло чий це загін, зокрема через опущений погляд Кавен. І все-таки я повернула голову, вивчаючи ці постаті, що вже були в кількох метрах. Один з чоловіків махнув рукою, завдяки чому щось блискуче полетіло у мій бік. Я змогла зловити цей предмет кінчиками пальців в останній момент. Годинник, дуже дорогий годинник. Та й зроблений він на товсту руку. Щойно я хотіла поглянути на його тильну сторону, як Кенні висмикнув його з моїх рук та кинув прямо в голову тому бевзню, який вже репетував про втрату своєї коштовності. Невже встигли викрасти щось у Фіцерберта, який удвічі був більший за того пʼяного мародера?
– А хай би їх чорти побрали!
– Гаразд, дякую за цигарку. – Кидаючи недопалок на бруківку, я загасила його чоботом і рушила за цими недоумками до входу у штаб.
– Ще зустрінемось. – Він обдарував мене своєю найгидкішою посмішкою.
Я сподівалась, що ця зустріч відбудеться не найближчим часом, але сподівалась дарма.
Наступного ранку я одразу ж узялась за опитування близьких Франца. Його дружина ридала і запевняла мене, що він абсолютно ніяк не міг накласти на себе руки. Також жінка підтвердила наявність, а зараз і зникнення у свого чоловіка дорогого наручного годинника, саме такого, який ще вчора був у моїх руках. Син мовив те саме, але тримався стриманіше. І все-таки він відмовився від підтримки Розвідки, що дивно. Дружина казала, що хлопець увесь у свого батька, тож… хтось із ним вже поговорив. Вже покидаючи маєток, я наштовхнулась на служницю, що зголосилась також дати свідчення. Виходячи з нею у сад, я вже готувалась почути брехню. Надто підозріло.
Служниця розповіла мені про нібито наркоманію Франца. Проте вона перегнула з описом, адже за її словами Франц вживав ледь не щодня протягом тривалого часу. Як для наркомана в нього надто хороша родина та надто праведне життя. Служниця назвала точну адресу, де Франц нібито завжди отримував дозу. Не може дилер працювати так довго на одному місці, та й звідки їй знати точну адресу? Хтось дуже хоче мене там бачити.
Гаразд, що свідчить на користь вбивства? Зміна політики сина Франца, запрошення від служниці, зниклий годинник, загін Кенні в місті. Мало та абсурдно. Перевірити бухгалтерію, поговорити з Рівзом, прийняти запрошення служниці – що краще? І що швидше? Точно не папірці. Поговорити з Рівзом буде безпечніше і простіше, тож я рушила до найближчого офісу його компанії. Проте навіть для самої підполковниці Липи Рівз виявився надто зайнятим терміновими справами у Трості. Довелось йти за названою служницею адресою, що я зробила лише після ретельної ревізії власного озброєння. Усі 6 ножів та пістолет були на своїх місцях, тож я рушила до необхідного будинку.
За класикою жанру будинок був закинутим, ще й у відлюдькуватому районі. Беручи револьвер у руки, я відкрила двері та увійшла до приміщення. Проте надто далеко Кенні мене не пустив. Його кинджал я впізнаю завжди. Зараз він був притиснутий до мого горла. Ногою він закрив двері. І як я можу відповісти на його дії? Наставити дуло на його голову звісно можна, але це буде чистий блеф. Я не можу насправді його вбити, а от він, схоже, збирається це зробити. Вистрілити так, щоб зупинити його і не вбити… Я підперла дулом лікоть його руки, що тримала кинджал.
– Мило з твого боку.
– Липо-Липо! Тобі ж не можна мене ранити, забула? Навіть шкода тебе вбивати!
Ненавиджу його вистави. Він уміє вбивати швидко, а зараз лиш дешево блефує. Може, таке і діє на цивільних, але ж не на мене!
– Тобі теж не можна мене чіпати. Задавай уже свої питання, я хочу швидше піти звідси.
– Хто тобі це завдання видав? Хтось з Поліції?.. Чи, може, сам Даріус?
Я усміхнулась. З його наголосу на імені мого керівника я зрозуміла яку відповідь він чекає. Хоче, щоб я зрадила Даріуса… Я завжди сприймала Кенні як ворога, напевно, це було взаємно. Проте ми ніколи не ворогували відкрито, не наважувались на таке. Ми з ним є представниками різних політичних сил, наша конфронтація означатиме конфронтацію Даріуса з Радою короля. Було зрозуміло, що колись це станеться, але щоб так швидко?
– Гарнізон, віриш?
З його вуст впало кілька коротких смішків.
– От би твої нігті порахувати, та ти ж не даси. – Він провів кінчиком ножа по масці, проте основа леза усе ще була небезпечно близько до мого горла. – Вони в тебе взагалі є?.. Що ж мені з тобою робити? Відпускати не можна, вбивати шкода… Як багато ти знаєш про Франца?
– Знаю, що він помер з твого бажання. Ти особисто його вбив чи когось послав?
– Я ріжу, а не наркоту підсипаю.
– Тепер я знаю, що його вбив хтось з твого загону за твоїм наказом.
Лезо його кинджалу ворухнулось, розрізаючи балаклаву і трохи шиї. Тоді ж я і вистрілила в його руку. Вириваючись, я ще раз вистрілила в ту саму руку, але нижче, гарантовано роззброюючи його. Акермани збіса сильні, але ніколи мені не вірили. Як шкода! Зрештою він покосився, затискаючи поранення. Я знову наставила на нього пістолет. Тепер уже ціллю було інше плече.
– Вбивати мені тебе справді не можна, а от думати, що я не нароблю в тобі дірок – наївно.
І все-таки хотілось підняти дуло трохи вище і наставити на його голову, а потім спустити гачок. Та мені такого не пробачать. Тоді вже я піду по стопам матері, а Даріус і вся Розвідка за мною.
– Нова модель, так? Недооцінив я твою підготовку.
Не тільки йому можна отримувати нові військові технології. Треба ж трохи опустити його з небес.
– Тобі наказали вбити мене?
– Близько, але не так.
– Переманити на свою сторону або вбити?
– Молодець! Швидко вчишся! Зовсім не обовʼязково було хвалитись своїми новими іграшками.
Він навіть не пробував переманити, але це в його стилі. Значить процес запущено. Навіть не знаю чи погано це, але з Ервіном тепер треба зустрітись якнайшвидше. Але… якщо вони дійдуть до Єви? Даріус знищив усі документи, в яких значиться, що Єва служила у Військовій поліції, навіть Док не знає мого справжнього імені, але це усе ще небезпечно. Там і до Люка недалеко. Треба якомога швидше це закінчувати.
– А хто ж тобі з Ради наказав?
Я маю підозри стосовно керівника Кенні, але це лише підозри. Хотілося б їх підтвердити. Це могло б полегшити мені роботу. Проте я не змогла. Раптом мій слух заповнили дзвони.
Тривога.
Щось сталось.
Що саме?
– Біжи рятувати людство, найкраща воїтельнице. Я тебе почекаю, пізніше продовжимо.
– Ворота Тросту прорвали титани!
Цей крик змусив мене прожогом вилетіти з будинку, лишаючи Кенні далеко позаду разом із будь-якою політикою зараз. Я проривалась повз схвильований натовп до штабу. Чому Ервін поїхав так невчасно? Чому це знову повторюється? Що я повинна робити? Як я можу допомогти людству зараз?
Пальці самі пристібали до ременів пристрій, тіло за власним бажанням застрибнуло на першого-ліпшого коня. Ноги самі погнали цього коня до Тросту. Лише коли я вже бачила мури Тросту вдалині, пригадалось, що Рівз теж там. Хоча тепер навіть невідомо чи слід розкривати цю справу. Якщо розкрию, полетить моя голова. Якщо не розкрию, моя голова теж полетить, але з трохи меншим шансом.
Мені на зустріч рухались цілі натовпи, туди-сюди снували вершники, карети та вози. Прямо як тоді… Ближче до самого Тросту вчувався лише плач та відчайдушне голосіння. Лише інколи він обривався радісними вигуками на мою честь. Люди, що в одну мить втратили усе, знаходили втіху у народній героїні, вірили, що я зможу їх врятувати. Але як?.. Коли ж я нарешті дісталась міста під мурами Тросту, в небі стояв стовп пари, прямо під стіною. Я обминала натовпи солдатів, гонячи коня до цього стовпа. Побачивши солдатів Гарнізону, які оточили джерело пари, мені довелось спішитись. Пробиваючись крізь шикування, я побачила, що в оточення потрапили троє кадетів, з них трьох я упізнала лише Мікасу Акерман, до якої мала особистий інтерес через прізвище. Пара вже розвіялась, проте сліди руйнування залишились на бруківці під ногами у кадетів. Щось велике, що випускає багато пари та що може зникнути достатньо швидко. Титан, але звідки він тут?
Я слухала як Піксис говорив до Вермана, але не чула і половини слів, просто не розуміла. Чому гармати спрямовані на цих трьох? Що в біса тут відбувається? Нарешті командир Гарнізону обернувся, зустрічаючись зі мною поглядом, та усміхнувся.
– Схоже, в Гарнізону поповнення.
– На деякий час. Поясните ситуацію?
– Ходімо на стіну. Обговоримо, розглянемо ситуацію, допитаєш цих трьох.
Піксис, на відміну від Дока, подобався мені неймовірно, особливо тим, що не боявся моїх нашивок та не намагався засекретити справи від мене, хоча і міг. Якби не моє давнішнє знайомство з Ервіном, саме Піксис був би моїм фаворитом серед полковників. Шкода, що такої людини не має Поліція.
Впʼятьох ми швидко опинились на стіні за допомогою ліфта. Тепер я могла побачити розбитий Трост і купу титанів, що витріщалась на мене знизу. Жахливе видовище. Ще гірше, що Розвідці нема куди повертатись.
– Тож, як багато ти знаєш, Липо?
І знову це питання. Тепер воно здавалось ще більшою насмішкою, адже я, на диво, нічого не знала.
– Колосальний титан прорвав ворота Тросту – все.
– Втрачаєш хватку.
– Я була зайнята іншими справами. – Я вказала на кривавий слід на балаклаві.
– Що ж…
Проте Піксиса обірвав блондин, що раптом зробив крок уперед та знову віддав честь.
– Дозвольте усе пояснити!
Ми з Піксисом переглянулись, проте дали добро. Блондин, якого, здається, звали Армін Арлерт, почав розповідати про падіння Тросту в усіх деталях, починаючи з появи колоса. Я ж поступово почала відновлювати в памʼяті відомості про 104-й кадетський корпус.
Дослуховуючи цю чудову та неймовірну історію, я заледве стримувалась від бажання торкнутись руківʼїв мечів. Проблема була у тому, що Ерен не памʼятав те, як перетворився на титана і не міг пояснити взагалі нічого. Отже, він може бути неконтрольованим, а це погано. Без Розвідки хто з ним тут впорається? Аж шкода, що Леві поїхав.
– Ерене, яка особливість у твого титана? – сідаючи на якийсь ящик, я зняла маску, дістала з кишені пакування поламаних галет та почала неквапом їсти, не відриваючи очей від здивованого Ерена.
– Що ви маєте на увазі?
– Броньований титан має броню, Колос надто, курва, великий, а ти?
– Він розумний. – Судячи з її тону, я розлютила Мікасу. Та чи не все одно?
– В людства немає доказів того, що Колос та Броньований – нерозумні. Тим паче, зважаючи на розгубленість Ерена, я не певна, що як титан він розумний та контролює свої дії повністю.
Мікаса вже набрала повітря, щоб вступити у повну полеміку зі мною, проте Ерен її обірвав. Як же я сумую за своєю кадеткою! От би повернутись у ті часи, коли я теж могла собі дозволити бути ось такою запеклою та зеленою.
– Я не впевнений, що маю щось подібне.
– Що робитимемо, полковнику? – Я повернула погляд на Піксиса, що дивився униз зі стіни, ймовірно, на титанів.
– Що із ним може зробити Поліція?
– Допитають і позбудуться. – Мікаса поклала руку на руківʼя меча. – За статутом напад на Поліцію карається дуже жорстоко. Не рекомендую.
– Ви з Поліції.
Таке зауваження змусило мене хмикнути. Як же я втомилась, що мене рівняють із ними!
– Я прийшла рятувати людство, мені байдуже як саме. Допоки Ерена можна використати для цього, я не дам нікому забрати таку можливість. Принаймні поки що я вам не ворог.
– Арлерте, ти казав, що маєш ідею використання Ерена для відвоювання Тросту?
– Так, але… я не певен до кінця…
– Говори. Гірше навряд буде.
Він опустив погляд, збираючись з думками. Зрештою він почав говорити:
– Ерен може перетворитись на титана, підняти той валун, – я перевела погляд за вказуванням його пальця, ледь не вперше помічаючи у Трості велику каменюку, яка весь цей час там лежала, – та закрити ним ворота. Проте я не певен, що він справді зможе його підняти й донести до воріт. Також ситуацію ускладнюють титани, які нападають на титана Ерена… Звісно, егоїстично про таке просити, але… чи не могли б ви сприймати Ерена як останній шанс людства на перемогу над титанами?
Ну… ідея непогана. Принаймні кращих поки що нема.
– Ерене, у тебе є два варіанти: ти присвячуєш своє життя виконанню плану свого друга, відновлюєш свою репутацію та отримуєш мій захист або ти відмовляєшся і я передаю тебе під суд, долю Тросту вирішують розвідники, а твою – Поліція.
– Липо, не лякай дітей! Вони і без нас залякані Шадісом.
– В нас часу нема на вмовляння. Чим довше ми розмовляємо, тим більше титанів доведеться вбити в Трості.
– Вибачте, але я не знаю чи зможу… Я взагалі не певен…
Піксис трохи наблизився до Ерена, якого брала паніка, та сів навпочіпки навпроти. І це ще я лякаю?
– Ти зробиш це чи ні?
І знову він завагався, проте вже мовчки.
– Я зроблю це! Хай там що, але я спробую!
Поплескавши Ерена по плечу, командир підвівся та підійшов до внутрішньої сторони стіни, щоб викликати стратегів. Що ж, час працювати. Я запхнула порожню обгортку в кишеню куртки, надягла маску та підвелась. Очі Піксиса знов були спрямовані на мене в очікувані якихось дій або слів. Трохи подумавши, я почала:
– Мікаса Акерман – найкраща в 104-му кадетському корпусі, за силою не поступається моїм колегам, Армін Арлерт – фізичні показники жахливі, але розумові здібності вражають, Ерен Єґер – потрапив в пʼятірку найкращих, людина-титан… Ерену знадобиться захист від тупих титанів, це повинна бути невелика група найдосвідченіших людей. Нехай Мікаса доєднається до них.
– Гадаєш, кадет може бути найдосвідченішим?
– Я вірю рекомендаціям Шадіса, тож і в ній впевнена. Армін нехай долучиться до стратегів. Ерене, в голові паморочиться?
– Трохи.
– Йому треба поїсти, бажано подрімати, бо втратить свідомість.
– Ти допоможеш зі стратегією?
– Звісно.
Поки стратеги облаштовували собі робоче місце, я розглядала місто. Мінімум 40 титанів і їхнє число росте. Затримувати відновлення воріт поки цих титанів не перебʼють – надто великі втрати, тож треба уникнути битви із ними, але як? Як зібрати таку велику групу титанів в одному місці так, щоб вони навіть не поглянули у сторону Ерена? Я швидко копирсалась у лекціях Ханджі, щоб знайти щось потрібне, щось, що може допомогти.
– Титани неактивні уночі. – Я повернулась до групи стратегів, які вже почали обговорювати план, та зустрілась з їхніми запитальними поглядами. Неочікувано мої очі зачепились за давно знайомий погляд золотих очей, тож я поквапилась задивитись на щось інше. Тільки не він.
– Пропонуєш дочекатись ночі?
– Так. Титани просто заціпеніють і не представлятимуть загрози.
– Але усе ще залишаються девіанти. До того ж… чи зможе Ерен рухатись?
Девіанти, про яких нагадала Анка, не сильно лякали мене. А от Ерен… Справді, чи зможе він перетворитись?
– Звичайні титани беруть енергію від сонця, але Ерен може харчуватись та спати, тож він повинен рухатись.
Відриваючись нарешті від фляги, Піксис похитав головою. Шкода.
– Видимість впаде до нуля і ми не зможемо нічого зробити. Надто багато факторів ризику.
– Вибачте, що перериваю, але… Можна заманити усіх титанів у віддалений від Ерена кут за допомогою великого скупчення солдатів. У цей час невелика група, про яку казала підполковниця, разом з Ереном по стіні добереться до валуна. Титанів, що наближатимуться до Ерена, візьме на себе загін, який його охоронятиме.
– В такому випадку доведеться придумати спосіб приманки титанів, які надто далеко від стін.
Армін знітився під зауваженням помічника Піксиса. Все-таки він цікавий, але ще сирий. Він здатен працювати головою і це неабиякий плюс, може, колись він дійде до рівня Ервіна, проте зараз він заляканий хлопчик, який боїться зайве слово сказати, що мені не підходить. Хоча він навіть в десятку кращих не потрапив, значить мені треба перестати дивитись на нього як на кандидата у свої помічники.
– Найефективніший спосіб приманки це невелика кількість людей, які за допомогою ППМ увійдуть в поле зору титана та одразу відступлять до стіни, ведучи за собою титана. Багато ж буде жертв.
– Отже, зробимо так, як пропонує Арлерт і додамо останню ідею Липи. Феліксе, візьми на себе роль приманки… – Піксис роззирнувся, шукаючи когось, але не знайшов. – і знайди вже свою сталеву дівчинку. Нехай доєднається до загону, який охоронятиме Ерена.
Далі я лише спостерігала за чужою роботою, адже це був не мій профіль. Тим паче зараз думати я не могла, лише крадькома дивилась на Шавлія, який тепер був славетним Феліксом, та на Тінь, яка тепер була сталевою дівчинкою… Трохи згодом Піксис оголосив про операцію повернення Тросту на загал та назвав Ерена таємним військовим експериментом. А я тільки перестала ховатись від преси! Завжди, коли говорять про щось таємне, а особливо таємне військове, всі очі прикуті до мене в очікувані відповіді. Тим паче моя поява тут лише роздражнить уяву журналістів…
Коли ж Піксис разом з Ереном повернувся, план уже було розписано до дрібних деталей. Зʼявились навіть імена тих, хто повинен був захищати Ерена, серед яких зʼявилось імʼя Рошель Абель, яке належало Тіні. Гаразд, це не на часі… Нарешті з вуст Піксиса зірвався останній наказ і група захисту Ерена на чолі з Яном Дітріхом рушила на свої позиції. Солдатів, які повинні були працювати приманкою і вже снували на ППМ, очолив Фелікс Абель. Армін зірвався з місця, щоб приєднатись до них, але я його зупинила:
– Арлерте, зачекай на мене. – Побачивши його згоду, я повернулась до командира. – Я спробую не вступати в бій з титанами, а лише спостерігати. Але якщо я все-таки зірвусь, не посилайте людей, щоб врятувати мене.
– Доволі екстравагантне самогубство ти задумала, Липо. На жаль для тебе, я не можу його підтримати. Даріус мені голову відірве, якщо з тобою щось станеться, а я свою голову надто вже люблю.
Розуміючи марність подальшої суперечки, я рушила до Арміна, киваючи йому на знак продовження нашого шляху.
– Саша Браус пережила атаку на Трост?
Таким питанням я його здивувала. Себе я теж здивувала не менше, адже запитати я повинна була зовсім інше…
– Так, з нею усе добре.
– Не знаєш до якого полку вона планує вступати?
– Гадаю, вона сама ще не вирішила. Ви так цікавитесь… Ви близькі з Сашею?
Я хмикнула. Не знаю чи свідомо, але він перетнув межу і зробив це дуже обережно та невимушено. Це цікава навичка.
– Я добре знайома з її близькою людиною, але її саму навіть не бачила, тому мене і бере цікавість. – Брехня стає кращою, якщо до неї додати трохи правди. – Хтось з твого випуску збирається йти в Поліцію?
– Жан та Марко хотіли, ви ж їх також знаєте? І ніби ще Енні хотіла…
– Жан Кірштейн найкращий з корпусу у володінні ППМ, інші здібності також непогано розвинені, має хист до лідерства, але також має задиристу натуру, що часто призводить до сутичок, доволі егоїстичний. Марко Бодт має хороші фізичні та розумові здібності, основна сила у вмінні врегульовувати конфлікти та швидкому прийнятті розумних рішень. Енні точно не мій типаж… – одного гусака мені нагадує. Але такого вголос говорити не можна. – Я шукаю собі помічника серед кадетів, тому цікавилась усіма вами. Ти розумний хлопець, тож я хочу почути твою думку: хто з цих двох краще мені підійде і чи підійде взагалі?
Якийсь час він крокував мовчки, обдумуючи моє питання. Схоже, він потроху звик до мене, бо вже не виглядає таким зляканим.
– За бойовими характеристиками Жан буде кращим варіантом, проте він сам казав, що в Поліцію йде лише для кращого життя. Навряд вам буде легко з його характером… Марко ж готовий присвятити усього себе роботі й він легше йтиме на співпрацю. Він звісно не здатен повести за собою людей як Жан і поступається йому у фізичних здібностях, але йому буде простіше змиритись з особливостями вашої роботи, тож… На вашому місці я б обрав Марко.
– Дякую. Можу трохи розпитати тебе про Ерена?
– Можете, але я не думаю, що ви дізнаєтесь багато нового.
– Ти помічав за Ереном якісь дивацтва?
– Нічого, окрім його неабиякої рішучості, але він завжди таким був.
– У нього завжди була миттєва регенерація?
Він трохи повагався.
– Не розумію.
Тепер уже задумалась я. Як краще донести свою думку…
– Ти казав, що титани відкусили йому руку та ногу, але вони відросли. Гадаю, це може бути повʼязано з тим, що титани здатні регенерувати. Звісно, навряд Ерен раніше втрачав кінцівки, проте як і всі діти він повинен був отримувати подряпини та забої. Як швидко вони заживали?
– Не думав, що ви знаєте про наше дитинство… – усі так говорять. Завжди. – Раніше його рани гоїлись як у звичайних людей, поступово, але… в кадетському училищі майже усі його травми затягувались за одну ніч. Я не звертав на це особливої уваги, тому не зможу сказати точніше.
– Він говорить уві сні?
Ні, все-таки не звик, бо тут же перевів на мене погляд розширених від здивування чи страху очей. І що такого я сказала?
– Я не стежив за ним…
– Шкода. Ймовірно, він не був титаном від народження, тож якось отримав цю здатність. Напевно, це була не дуже приємна подія, тож він забув про неї – один з захисних механізмів психіки. Єдине місце, де він може памʼятати цю подію – сон, тож надалі прислухайся.
Дістаючись групи приманки, я випросила у когось підзорну трубу та почала спостереження. Було звісно неприємно стояти поруч з Шавлієм… Ні, він Фелікс, зараз він Фелікс… Моя увага переважно була прикута до Ерена. Однозначно мені хотілося б використати його силу на благо людства, але не вдасться зробити це так легко. Перш ніж повністю встати на його захист треба усебічно дослідити його і позбавити будь-яких секретів і таємниць, щоб переконатись у чистоті його намірів. Звісно він не виглядає як той, хто здатен плести інтриги, проте мене бентежить його несвідомість та незнання. Треба щось із цим робити.
Його перетворення на титана було яскравим, наче постріл гармати або удар блискавки. Точнісінько як поява Колоса пʼять років тому. Титан Ерена був створений за його людською подобою, такого ж кольору волосся та колір очей. Якщо Колос та Броньований також мають здатність зʼявлятись та зникати, то вони можуть бути такими ж розумними як Ерен. Про інтелект також свідчить те, що вони бʼють саме у ворота – найслабшу частину стіни. Тоді можна спробувати вирахувати їх за зовнішністю. Колос звісно не має зовнішності, але Броньований має коротке пшеничне волосся та золоті очі. І все-таки це не дуже звужує критерії пошуку.
Також важливо запамʼятати, що тіло титана почало зʼявлятись навколо тіла Ерена, ніби броня. Армін казав, що в минулий раз Ерен виліз зі слабкого місця титана, з загривка. Може це якось повʼязано з таємницею походження титанів?
Після гуркотливого крику Ерен завмер біля валуна, та зрештою обернувся на Мікасу, що була на даху будинку поряд. Вмить Ерен спробував змахнути її. Він намагався атакувати дівчину ще декілька разів поки зрештою не впав додолу. Хтось з елітного загону подав червоний димовий сигнал, що свідчить про провал. Спиною я відчула напруження Фелікса. Напевно, приємно ось так хвилюватись лише за одну кохану людину, а не тримати на своїх плечах усе людство… От би колись я змогла навчитись звужувати свій погляд і бачити лише Марі, як він бачить лише Рошель. Відриваючись від труби, я перевела погляд на Арміна, який щойно побачив цей дим. Якщо він зараз здасться, то може варто зупинити цей фарс? Проте він упевнено пробіг повз мене у напрямку Ерена. Отже, у нього є якийсь план, відповідно ймовірність стабілізації ситуації трохи більша від нуля, а це вже багато. Проте часу на цей план не було, бо Ерен приваблював до себе титанів. Навіть ті, яких вже, здавалось, заманили у віддалений кут, в останній момент розвертались та прямували до Ерена.
Я відклала трубу на якийсь ящик та постукала по балонам з газом. Звісно ППМ я не користувалась за сьогодні, проте перевірка не завадить. Балони були повні, тож я дістала руківʼя з кобури та вставила у них леза, залишаючи їх в піхвах на стегнах.
Що ж, чи вартий він мого втручання? Чи вартий мого життя? Важко ділити титул найкращої з Леві. У нього гнучкіший графік, не треба постійно показуватись на людях та підвищувати власну репутацію. Він найсильніший, але він відступник. Я теж найсильніша, але я народна героїня з легенд та балад і ця відповідальність колись погубить мене. Я не можу просто так зараз померти, бо це буде надто велика втрата для людства. Але чи повинна я дозволити померти Ерену та людям, що зараз його захищають? Чи буде це менше втрата для людства?.. Варто було дослухатись до Йорґена та залишитись простою патрульною у Стохесі.
Витягаючи мечі, я швидко знайшла місце, за яке могла б зачепитись, та злетіла зі стіни. Я просувалась до віддалених титанів, які вже йшли в бік Ерена, але до яких усе ще не діставав елітний загін.
Для більшості людей титани є справді важкими супротивниками, проте я майже читала їхні рухи й встигала ухилятись. Зараз я була вдячна Фокуснику, адже саме він привчив мене до розвитку спостережливості. Спочатку я навчилась стежити за положенням та рухами його пальців, а зараз я могла розрахувати швидкість, з якою до мене дотягнеться титан і випередити його. Шавлій привчив мене завжди влучати в ціль, а Кішка навчила спритно бігати по дахах навіть без ППМ.
Я встигла самотужки вбити шістьох титанів перші ніж почула гуркіт. Ерен не просто підвівся, а покрокував з тим валуном на плечах до воріт. Швидко перевіряючи чи нема поблизу титанів, я дозволила собі завмерти та піддатись німому захопленню. Тепер я почала розуміти одержимість Ханджі титанами. Проте захоплення моє тривало недовго, адже що до мене, що до Ерена наближались титани. І щойно я хотіла підійти ближче до Ерена, щоб повбивати титанів поблизу, як почула чиєсь благання про допомогу позаду, що знову змусило мене заціпеніти. Я дивилась на те, як Ерена оточують титани, а елітний загін зникає в їхніх пащах і слухала цей надривний плач, стискаючи в руках мечі.
Можливо, це буде моєю найбільшою помилкою, проте я все-таки рушила. Рушила назад. Якийсь титан уже брав до рук благаючого кадета. Щоб встигнути, мені довелось використати немало газу. В останній момент я зрозуміла, що на ньому немає ППМ, тому приземлення на бруківку було не надто мʼяким.
– Де на біса твій ППМ?! – я не могла стримати емоцій, які виливались у крик. Зараз я повинна бути поряд із Ереном, рятувати останню надію людства, але замість цього треба придумати як витягнути цього кадета звідси.
Звісно я знала, що моя безвідмовність перед настільки відчайдушними благаннями колись вбʼє мене, але щоб так!..
– Я не.. я не знаю… я…
Його била сильна паніка, немає сенсу його розпитувати. Треба знайти спосіб врятувати його і все. Я швидко оглянула його, щоб виключити можливі поранення. Головне, що крові нема, значить нічого смертельного. Тепер вже я роззиралась навкруги, шукаючи тіло якогось солдата, з кого можна буде зняти ППМ, але, як на зло, було порожньо. Ще ніколи я не була так засмучена тим, що ніхто поряд не помер. Рішення знайшло мене самостійно у вигляді групи, яку за мною послав Піксис. Зараз я була неабияк вдячна за його впертість. Я поквапилась передати зляканого хлопця під опіку цього загону, тепер це їхня проблема. Сама ж я швидко рушила до Ерена. Наостанок я встигла спитати імʼя у кадета, щоб знайти його пізніше та дізнатись подробиці втрати ППМ під час бою. Я була неабияк здивована, дізнавшись, що я врятувала того самого Марко, якого кількома годинами раніше мені рекомендував Армін. Отже, це доля.
Я подолала дві третини шляху до Ерена, коли з-за стіни за допомогою ППМ вилетів один з розвідників. Трохи запізнився, але не смертельно. Я ж прискорилась, ризикуючи втратити увесь газ. Буде надто вже весело, якщо Леві прийме Ерена за звичайного титана і вбʼє його.
Проте коли я нарешті дісталась потрібного місця, виявила лише кістки титана Ерена, а його самого на руках в Арміна. Леві проігнорував мою появу, адже усю свою увагу зосередив на Ерені. Так він дивиться лише на потенційну загрозу.
– Я займаюсь людьми, а ви титанами. Ми домовлялись, капітане Леві.
Прямої домовленості звісно не було, але це було істиною. Я за сьогодні порушила відведену мені роль та вбила з десяток титанів, проте це було крайньою мірою і це зовсім не означає, що він може забрати мою роботу.
– Він не людина.
Гаразд, час знову стати підполковницею Липою, яка обіцяла захист Ерену. А ще треба запобігти вбивству.
– Акерман, заспокойся. – Тільки братовбивства мені не вистачало, чи ким вони там одне одному є. – Іменем короля та стін прошу сторонніх покинути зону проведення слідства.
Мені нарешті вдалось здихатись Леві, який рушив до найближчих титанів. Невдовзі зі стіни спустили ліфт, завдяки якому вдалося транспортувати непритомного Ерена, від якого я тепер не відходила. На стіні мене вже чекав невеличкий загін так званих урядовців, військових, що попри свою назву корились напряму Даріусу, якого мені так не вистачало раніше. Вони передали мені листа від Заклі, який повідомляв, що я головою відповідаю за безпеку Ерена. Я поквапилась наказати їм зачинити Єґера в підвальній частині суду, приставити лікарів з вартою та не пускати нікого без мого дозволу. Разом із тим я дізналась, що сюди вже їде Заклі для трибуналу над Ереном. Чудова новина.
Не встигли військові далеко відійти, як я почула такий жаданий голос над собою:
– Титан, який став людиною?
– Людина, яка стала титаном, – виправила я, повертаючись на звук.
Заглядаючи в небесні очі, я почала тонути у спокої. Нарешті він повернувся.
Завітайте до мого тгк “Фрікрайтерка намагається писати“, якщо вам сподобалась ця робота.
Додати до улюблених